"...Чоловіки, якщо і мимрять щось про любов, то, за невеликим винятком, не переконують, що предмет ними осягається.
Щоправда і жінки не вражають, - намагаються звести любов до одного лише приватновласницького кохання, чи гормональних вибухів. Одначе, коли було інакше? А може на коханні і завершується пізнання прекрасною статтю любові? Так і не пізнавши, чи від розчарування в нас, чоловіках?..."
ІЗ СУЧАСНОГО
Останнє надходження. 20.01.2004р.
Олексій Бик
м. Сосниця
* * *
Я нічого,
Нічого,
Нічого у Вас не прошу,
Ви потрібні мені,
Як потрібен
Вітрилові вітер,
З Вами я -
Вже не я,
А без Вас -
Починаю сивіти,
Тільки серце,
Як камінь
У лівій кишені ношу.
Я давно вже нічого,
Нічого не знаю про сон,
Це вже більш, ніж любов,
Ви - моя найшкідливіша
Звичка:
Завжди хочеш іще,
Хоч заповнена вщерть
Попільничка...
...Залишаю печаль,
Як останній
Для себе
Патрон.
* * *
Я ненавиджу Вас
Через те, що без Вас -ні на крок,
Я ненавиджу Вас
Через те, що не можу забути,
Ви мій Бог,
Ви печаль,
Ви натиснутий раптом курок,
З Ваших вуст я уперше
Напився гіркої отрути.
Я люблю ворогів
За їх ненависть не для слівця,
Я люблю ворогів
Через те, що вони не залишать, -
Ви підете за мить,
А вони доведуть до кінця
І якщо обірвусь -
Все, що я не устигну - допишуть
Я ненавиджу Вас,
Хоч і знаю, що Вам все одно,
А залишити Вас -
Надто просто, щоб потім забути...
Я - усього лиш тінь,
Я - лиш кадр із німого кіно,
Я - сполоханий звір,
Що напився гіркої
Отрути.
Василь Терещук
м. Львів
ЛЬВІВСЬКИЙ РОМАНС (ІІ)
Чоловік твій найме сторожу,
Непідкупних і злих людей,
І мене, наче силу ворожу,
Чатуватиме кожен день.
Але я не прийду оружно,
Не гримітиму, як гроза, -
Просто місто засиплю ружами
Хто б і що б мені не казав.
Ти побачиш той квіт спросоння -
Він білітиме у вікні.
Я ж стоятиму, наче сонях
Серед вулиці вдалині.
Чоловік твій прикусить губи
І подумає:"Як він міг!"
- Одягайся тепліше, люба.
То не квіти,
То випав сніг...
Ганна Чубач
ОСИПАЄТЬСЯ ЦВІТ…
Осипається цвіт,
Білий цвіт черешневий.
Ви до мене прийдіть,
Балакучий, веселий.
Щоб роки і сніги
Моїх мрій не занесли,
Ви мені говоріть
Про нев'янучі весни.
Скоро літо дмухне
В очі пух тополиний.
Ви для мене весну
Зберігати повинні.
Хай біда, хай журба.
Хай пересуди різні.
Не з моєї вини
Ми зустрілися пізно.
Не з моєї вини
І не з вашої ласки.
Білий цвіт сивини —
Із осінньої казки.
Та роки — не зірки,
Їх лічити не треба.
Ті осінні казки
Хай послухає небо.
Я ж вам — пісню свою.
Я ж вам — серця оселю.
Ви приходьте завжди,
Ви приходьте веселим.
* * *
Так, як було,
Так буде вічно:
Щоразу день чекає ночі.
Уперта гордість чоловіча
Коритись ніжності не хоче.
Та дні дощами переплачуть,
Снігами смуток пересіють.
І знов од радісних побачень
Земля у травні заясніє.
Лише під осінь,
Лиш під осінь
Холодні ночі засумують.
І на моїх сріблястих косах
Твої зіниці заночують…
В любові часто зорі лічать.
А ми несем любов, як горе:
У тебе — гордість чоловіча,
У мене — ніжна непокора.
Джерело: "Поетика" - Г.Чубач "Святкую день". Київ, "Рад.письменник", 1982.
Будьте з нами. Творіть з нами. Творіть і без нас.
Сказати все.
