ВИШУКАНА ПОЕЗІЯ СУЧАСНОСТІ
___Зважуємося на огляд мистецьких процесів вийшовши за рамки категорій мистецтва, літератури. Первинним видається життя, що змінюючи швидкість, ритми, глибини і русла, тягне всіх нас за собою..."
Неоготика, необароко поетичної інтерпретації
органної музики
"Omnia mutantur, nihil interit".
"__Неоготика, необароко - як акцентовані духовні пошуки. Модернізм, як суспільний вир і течія, замкнута на одну і ту ж водойму. Постмодернізм - течія до іншої, елітної водойми, Постфемінізм - витончене містерійне очищення сучасного суспільного виру? ..."
НЕОГОТИКА НЕОБАРОКО РОКОКО
Останнє надходження. 12.10.2003р.
Вероніка Арес
Неповноводними колись стають всі ріки...
Сніги стекли. Лиш з вишини шуліки
шукають здобич. І земля, ніби навіки,
укрита їхнім криком і крильми.
Прощання
голосу
орла з людьми.
Пустеля. Пустка. Пастка. Згарище чекання.
Чорнота, вкрита масно чорноземом.
Розорена душа землі. Розорані поля і села.
Нависле небо прямовисно зблисне.
Прощення
випаде
на нас дощем і стисне
дерева, пагорб, замок, на якім замок.
Обабіч шляху животів малий струмок
і стих. Загата - купами сміття -
а чи не за зухвалість плата?..
Волого... Тиша без життя.
Хробак не видасть. Вітер вбитий.
І час замовк.
Жаль не сичить.
І голос серця не надривно промовчить.
(Ось нам і перехід від неоготики до необароко в убранстві легкого подиху Декадансу сучасності й ... жіночого гнучкого сприйняття незрозумілого Промислу? Ред.)
Василь Терещук
Лист до Рима
…А ще у нас зими не відбулось.
Йдуть хмари, навантажені дощами.
І вітер цілий день, неначе лось,
Гребе копитом золото піщане.
Я мало сплю.
Вдивляюсь за вікно.
Туман у Понті. Сонний шерхіт мідій.
А вчора після півночі Овідій
Приніс пісні і молоде вино.
Журився, що півосені хворів,
Що дах прогнив, рука тремтить стареча.
Та пам"ять, мов невпинна кровотеча,
Все повертає у жорстокий Рим.
І плащ його зимовим штормом пах,
Що падав на розхитані причали.
І довго очі щось його кричали.
Та пісня запікалась на губах.
До ранку я світив свої вогні.
Сидів і думав, спершись на коліна:
Чи зможе тілом вижити країна,
Коли її душа у вигнанні?
(Ще неоготика? Визнання і оцінка себе за мірками "ілюзорних" догматичних вибудов, таких суспільних, таких довершених, але це прощальний погляд в ту сторону? В.Л.)
МОДЕРНІЗМ
" А взагалі-то існує ціла традиція, яка заперечує у творчості власність і спромогу фальшування. «Немає нічого фальшивого, бо все, що існує, є фальшиве», – оголосив Пабло Пікасо (як переказує Жак Кокто) . З одного боку, це утвердження радикально антиакадемічної, антифілістерської, аванґардової настанови модернізму – може, центральної – щодо переважання уяви та волі митця над будь-якою конвенцією, й передусім, може, конвенціями правопорядку та власности... ". Григорій Грабович "Критика"
__Модернізм жив, живе і буде жити. Більшість професіональних літераторів вбачають розвиток поезії саме в руслі модернізму. Одначе, поки що він нагадує породистого людського супутника, що, схопивши себе авангардом за ар'єргард, кружляє в нашому тісному урбаністичному дворику іронійно поглядуючи на своє Cелянське і Просвітянське минуле..."
Останнє надходження. 10.І.2004р.
Тарас Девдюк
ДИПТИХ
I. ТИ ЩЕ ЖИВИЙ
(Із циклу “Вигнання з пекла”)
Ми живі ще межи віршами
(З неопублікованого)
Ти ще живий ти просто ще не вмер
ти революцифер ти вічний
пекар
але тебе не зрадують тепер
протези тез про рай у квітці пекла
мовчи вигнанцю зрозумій натяк
проліг твій шлях від озера до вілли
лише тому щоб ти побачив як
у теплих водах лебеді зомліли
отож тримайся далі від води
бо тільки суша — золоті меди
тож душу відведи і мед збери і пінку
троянди знову тицькають куди
краса врятує світ то є лиш півбіди
бо світ врятує тільки рідна жінка
1994
II. ЛЮБЛЮ ТВОЇ
люблю твої банальні словеса
люблю твоє нічне несокровення
люблю тебе
аж
дідько із бесаг
звисає
як роса
твоє імення
навмисне буде сувати сніги
надаючи дорогу попри зими
я факсом відіслав усі корзини
і факом відіслав усім борги
я буду квіткою
я буду кочегаром
я буду віддавати перегаром
тебе любити буду (очі гарні)
я буду буду буду буду буду
та на корчі мені ота дівчина
яка не знає хто такий Тичина
1997
Денвер, Колорадо Джерело: "ПОЕТИКА". Видавництво "Смолоскип".
(Rainer Maria Rilke — в перекладі Мойсея Фішбейна)
КАРУСЕЛЬ
Jardin du Luxembourg
Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них — лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона.
А онде олень, він достоту мчить,
Неначе в лісі, хоч сідло на ньому
Й мале дівчатко, вбране у блакить.
Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло.
І часом видно білого слона.
Летять на конях колами дівчата,
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,
Там, де потойбіч тайна непочата, —
І часом видно білого слона.
І все летить і гасне потаймиру,
І крутиться подібно до мари.
Ці барви, вогняну, зелену, сіру,
І профіль цей ще видно до пори.
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри.
Париж, червень 1906
ПОСТМОДЕРНІЗМ
"__Постмодернізм "описує" (переживає, оживлює), по суті, нові аспекти старих і дуже індивідуальних речей, базуючись на виважених глибоких традиціях і канонах минулого, можливо з відтінком гри із суспільним минулим, свідомо не ідентифікуючи себе, як і з "попсовим", так і з "високим" сучасним. Проте від іронійної поезії русла модернізму завжди відрізняється глибинами чітко вираженої і щирої індивідуальності ліричного героя?.."
Хроніки одного хроніка
Бу-Ба-Бу та Постмодернізм
Останнє надходження. 10.01.2004р.
Юрій Бедрик
* * *
Ти брів єдиний. Так стігійським лугом
В зимі бреде убитого душа.
І мислилось: Пан-Бог не поспіша
Здійняти місяць над таємним пругом
Сліпого небокраю. Пустка щасть
Здавалася не ніччю, а обривом,
Що весь кишів їдким кривавим мливом.
Здавалось: пам’ять виссе – й не віддасть…
Аж раптом ти собі окреслив смугу
Здичілим оком, що набратись сил
Іще не встигло з пітьми. Частокіл
Впізнав у ній. Одну минувши й другу
Долину, – вже на частоколі тім
Впізнав предмет землистий і овальний.
То черепом масивним хтось опальний
За спрагу заплатив. Недальній дим
Твоїх повік торкнувся по приході –
Пожежний чи пічний – не розбереш.
Протерши вид огризками одеж,
Ти сам в собі прокинувся насподі,
І в черепі, що на кілку завис,
Впізнав переплетіння власних рис,
І рушив далі…
1992 р., Київ
Джерело:"Поетика"
(Rainer Maria Rilke — в перекладі Мойсея Фішбейна)
ОСІННІЙ ДЕНЬ
Час, Боже. Безмір літньої пори.
Кинь горню тінь на сонячний годинник,
понад полями вивільни вітри.
Звели плодам зливатися в одно,
дай цим плодам ще дві спекотні днини,
дай стиглости, солодкі крапелини
дай обернути на важке вино.
Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
писатиме листи свої осінні,
брестиме там, де жовта кушпела
оповила алеї безгомінні.
Париж, 21 вересня 1902
Джерело:"Поетика"
Будьте з нами. Творіть з нами. Творіть і без нас.
Сказати все.
|
|
|
