ЛИСТИ З ДЕСНЯНСЬКОГО ПОХОДУ

I.

Загалом тут на диво іще збереглася природа;
Це схиляє на спосіб життя невибагливо-простий.
Тут привчаєшся швидко немов за часів Гесіода^*
Спать лягати із сонцем о восьмій, вставати о шостій.

Тут до краю наповнено час і ділами і днями.
Дні ще теплі, а ночі вже зимні, бо серпень, край літа...
Після нас тут лишиться точнісінько те, що й було перед нами.
То ж навіщо вигадувать, наче Десна – це ріка Геракліта?^*

II.

На байдарці, як я вже писав, речі бачиш крізь призму
Ностальгії за давніми днями звитяги і чину.
Прокидається тут голос предків (синдром атавізму), –
З тюхтія і книжкового черва він робить мужчину.^*

Маланюк^* принагідно згадав би про бронзу варягів,
Чи про мідь Візантії на тлі степової Еллади.
Я ж відзначу хіба праслав’янську убогість сільмагів
І паскудний зв’язок, – втім, по селах нема на те ради.

III.

Про дівчат: у неділю на пляжах сільських полягали,
Всі при тілі. Худі не котуються тут господині.
“Пам`ять голоду” – пише Забужко^*. Все ж радощів мало.
Добре хоч, у глибинці не в моді ще й досі “бікіні”.

Тільки вже після гирла Десни береги Чорторию
Прикрашатимуть смаглі киянки, не гірші ні краплі
Від красунь з розворотів “Плейбоя”. Ніхто з них не мріє
Про байдарку, намет і краї, де живуть сірі чаплі.

IV.

Ще про ночі. Вони, як я згадував, дуже холодні.
Очевидно, незле було б мати ще й хутряні парки.
Я, скажімо, в двох светрах насилу зігрівся сьогодні
Лиш потому, як спальник укрив ще й чохлом від байдарки.

Сни (як спиш, а не мерзнеш) тут рідко коли еротичні:
Безмір чорного неба навіює вічні хорали
І сузір’я вгорі тут аж надто вже маєстатичні!
(Вудки й посуд сховать під намет, щоб дядьки не покрали).

V.

Ну, а люди тутешні, – привітні і щирі, нівроку.
У говірці старих ще лунають дифтонги Полісся.
Ладні дати “за так” огірків. Правда, з іншого боку
Між молодших сліди старосвітчини не збереглися.

Як доводять О.Вишня^* й Сверстюк, ці дядьки – православні.
Курять “Приму”. Плюють на вже вигаслу рибохорону.
Б’ють зайців і качок, Та, на щастя, стрільці з них невправні,
Особливо як добре хильнуть наперед самогону.

VI.

В топоніміці старовина тут лунає донині:
Слабин, Смолин, Ладинка; ще Морівськ з Остром давньокняжі.
Був із Морівська славний Ілько, що в відомій билині
“Ільйой Муромцєм” перехрестили москалики вражі^*.

Тут ходили колись лодії. Лопотіли колеса
Пароплавів старих. Ще торік плив буксир із баржею.
А сьогодні лиш зрідка моторки загиджують плеса.
Навігація вмерла від кризи, – то й дідько із нею.

VII.

Спочивальник із міста^* вже всюди біваки б напхав, та
Є місцини ще вище Остра, де немає нікого:
Путівцями не всюди проїдуть до берега авта,
А моторки звела нанівець дорожнеча пального.

То ж, можливо, цю річку ще й наші онуки побачать,
Що вважатимуть зламаний кущ за порушення норми.
Нині ж добрі містяни, на берег діставшись, пиячать,
Нищать те, що росте і живе, лають Кучму й реформи.

VIII.

Зо два тижні тут можна спокійно побуть поза грою
І забуть про змарновані в місті вигоди й нагоди;
І тримати двосічне весло, наче лицарську зброю,
І з усього ефіру цікавитись тільки прогнозом погоди.

Де ще й можна себе відчувати кмітливим і дужим,
Як не там, де ще трохи лишилось відьом і кощіїв.
…Кілометри, загаяні тут, за Остром^* надолужим,
І, як я вже писав, у неділю прибудемо в Київ.

10 – 16 серпня 1996 р., Десна

КОМЕНТАР АВТОРА

Ці тексти писалися в реальному байдарковому поході на відтинку Десни між Ладинкою і Остром як листи конкретному адресатові. Тому оприлюднення їх вимагає витлумачення окремих реалій (окрім тих, що їх читач легко знайде в загальнодоступних виданнях, як-от:
“Чернігівщина. Енциклопедичний довідник”, К.,1990; “УЛЕ”, тт. 1 -; ? , К., 1988 - ? ;
Г.Аронов та ін. “На байдарці за снагою”, К.,  1980;
О.Никифоров. “Деснянські озера. Путівник для туристів, мисливців та рибалок”, К., 1967;
І.Бойків та ін. “Словник чужомовних слів”, Х.-К., 1932;
“Словарь української мови” Б.Грінченка - передруки різних років).

Для зручності нижче римська цифра означає номер листа, арабська - рядок у ньому.

I.3. На жаль, славетний грецький поет Гесіод (VIII ст. перед Христом) не належить до “культових” авторів теперішніх інтелектуалів. Тим часом у його архітворі “Діла і дні” є чимало порад, актуальних для сьогоднішнього українства, як-от: “Сцяти і с...и в річки та озера не слід; неприлично є дуже” (пер. І.Франка).

І.8.; Здається, про “ріку Геракліта” щось колись писала Ліна Костенко, - але автор у жодному разі й не думав насмілитися дискутувати із Славетною Поеткою Сучасности.

ІІ. 3-4. Авторові неодноразово доводилося спостерігати таку трансформацію з різними людьми. На жаль, процес є оборотним; після прибуття до міста все швидко повертається до вихідного стану.

ІІ.5. Читача цих текстів, що не є активним українофілом, прошу не переплутати поета, вояка й філософа Є.Маланюка (спочив 1968 р. у Нью-Йорку, похований у Бавнд-Бруку) з укр. парт. діячем та істориком партії В.Маланчуком (пом. 1984 р. у Києві, похований, здається, на Байковому кладовищі).

ІІІ.3. “Жерти їм у двадцять хотілося, жерти й більше нічого!” (О.Забужко, ПДзУС,  К., 1996, с. 132).

V. “- Якої ви, лорди, нації?.. - Та хто й зна… Живемо в Шенгеріївці. Православні” (О.Вишня. “Чухраїнці”).

VІ.3-4. Розповідь про Ілька Морівчанина; є внеском автора до великої справи нашого духовного унезалежнення, до якої закликають нас Д.Табачник, І.Курас та В.Кремінь.

VII.1 - 8. Йдеться тут, звісно, не про байдаркових чи пішохідних туристів, а про городян, що автами чи моторками виїздять “на пікнічок”, “на шашлики”, “на природу”. Саме вони нищать усе, що трапить під руку, лишають скрізь бруд і сміття. Від туристів відрізнити їх дуже просто: вони ніколи не пересуваються пішки (і поготів не плавають байдарками). Більше того, вони зневажають тих, хто це робить.

VIII. 7. Нижче від Остра незаймані місця на Десні майже зникають - відчувається наближення столиці (див. попередній лист та примітку до нього).