ПОЕЗІЯ. ПІСЕНЬКИ. РОЗДУМИ
"... Зауважте, поет - це остання людина, котра радіє перекладу своїх віршів на музику. Постільки він першочергово стурбований змістом, а зміст, як правило, читачем сприймається не повністю і не відразу. Навіть коли поезія надрукована на папері, немає жодної гарантії, що читачу зміст став зрозумілим. Коли ж на вірш нашаровується ще й музика, то, з погляду поета, відбувається додаткове затемнення. Так що, з одного боку, якщо ти фраєр, то тобі лестить, що на твої вірші композитор музику написав. Але якщо ти дійсно стурбований реакцією публіки на твій текст, - а це, якраз те, з чого твоя творчість розпочинається і до чого вона, врешті-решт, приходить, - то святкувати тут абсолютно нічого. Навіть, коли маєш справу з найкращим композитором на світі. Музика, загалом, виводить вірші в абсолютно інші виміри..." Й. БРОДСЬКИЙ
Характерно несхожий на звичні погляди висновок Бродського, так? Утім Бродський надзвичайно високо цінив, скажімо, того ж Володимира Висоцького, його співану поезію. Ніби парадокс? Чи якраз той самий "інший вимір", куди вже перейшов Висоцький? Привожу спроби перекладу, думаю, добре відомих вам пісень Володимира Висоцького, Актора, Поета і Барда. Принагідно зауважу, що значення назви "Бард" (Бейрд) варто шукати в древніх Друїдів, що за часів римських завоювань широко розселились усією Галією і Британією, а, загалом, були відомі і з більш древніх часів. Середньою ланкою системи із трьох шкіл Друїдів кажуть, власне, і була школа Бардів. Вони одягалися в небесно-блакитне, що натякало на володіння гармонією та істиною, і повинні були знати 20 тисяч віршів священної поезії Друїдів, а також вміти подати її у супроводі відповідного музичного інструменту.
Володимир Висоцький
( м. Москва)
КОНІ
ЗАВИБАГЛИВІ
Здовж обриву,
над безоднею,
по самому
по краю
я коней своїх
нагайкою
стібаю,
поганяю…
І повітря
мені мало –
вітер п’ю,
туман ковтаю, -
чую з захватом
смертельним:
пропадаю,
пропадаю.
Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Ви невпинну
не слухайте
пліть!
Та що за коні-то попались
завибагливі геть -
і дожити не встиг,
й доспівати
не вспіть.
Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…
Згину я –
мене-пушинку
ураган
змете з долоні
і в санях мене
галопом
потягнуть
по снігу зранку, -
ви на кроки
непоспішні
перейдіть,
о мої коні,
хоч на трохи
шлях та збільшіть
до останнього
притулку!
Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Не укажчики вам
пуга й пліть!
Та що за коні
це попались
завибагливі геть -
і дожити не встиг,
й доспівати
не вспіть!
Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…
Встигли ми, -
до Бога в гості
не буває
невстигання, -
що ж там ангели
співають
надто злими
голосами?!
але може
це дзвіночок
захлинувся
від ридання,
чи ж бо я
кричу коням,
щоб не несли
так швидко сани?!
Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Вас благаю, ускач
не летіть!
Та що за коні
це попались
завибагливі геть -
як дожити не встиг,
доспівати б хоч
вспіть!
Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…
БАНЬКА
Протопи
мені баньку,
хазяєчко!
Розпечу я
себе,
розпалю!
Й на полоці,
у самого
краєчку,
в собі сумніви я
подавлю.
Розімлію
я до
непристойності -
ківш холодний
й позаду усе,
і наколка
часів
культу пильністю
понад серцем
напружить
лице.
Протопи!
Протопи!
Протопи ж мені
баньку
по-білому! -
я від білого
світу
відвик,
угорю я
й мені
угорілому
пар гарячий
розв’яже
язик.
Скільки віри
і лісу повалено,
скільки звідано
горя і трас,
а на лівій
груді
профіль Сталіна,
а на правій –
Маринка –
анфас.
Ех, за віру
мою
беззавітну та
стільки літ
спочивав у
раю! -
проміняв на
життя
безпросвітне я
несусвітну
ту дурість
свою.
Протопи ж
мені баньку
по-білому !-
я від білого
світу
відвик.
Угорю я
й мені
угорілому
пар гарячий
розв’яже
язик.
І пригадую, як
рано-раненько
брату крикнути
встиг -
“Пособи!”
і мене
охоронці
красивенькі
повезли
із Сибіру
в Сибір!
А затим
на кар’єрах,
трясинах і
наковтавшись
і сліз і
сирця
біля серця
кололи ми
профілі
щоби чув він,
як рвуться
серця!
Не топи ж
мені баньку
по-білому ! -
я від білого
світу
відвик.
Угорю я
й мені
угорілому
пар гарячий
розв’яже
язик.
Ох, знобить
від казання
докладного,
пар прогнав
думи враз
від ума
і з імли
крижаного
минулого
поринаю
в гарячий
туман.
Та помчали
думки
попід тім’ячком:
знать дарма я
таврований
Ним,
і шмагаю
березовим
віничком
по здобуткам
тих мрячних
часин.
Протопи – нетопи,
протопи – нетопи,
Протопи ж
мені баньку
по-білому !-
я від білого
світу
відвик.
Угорю я
й мені
угорілому
пар гарячий
розв’яже
язик.
Переклав: В. Ляшкевич.
Пишіть нам. |
|