Західноукраїнська мистецька спілка - Львів | Організація та підтримка мистецьких конкурсів

Пан Актор мав пристойний вигляд і здійматись на барикади з-за якоїсь там матеріальної справедливості ще не збирався. Одначе, поволі вийшовши з образу щойно граного на репетиції, увійшов у неосяйну реальність буденності - проминулої невдалої відпустки і обіцяного елегантним директором повного розрахунку по зарплатні десь в листопаді.
Узяв мою ручку і на мас-медіа полях вписав те, що затим ледь вдалося дешифрувати. Звісно без підпису, бо тайга Львівська, чи там Сибірська, яка до бісу різниця з ведмежим господарством?

"Пишучи це послання, поки ще перебуваю в свідомості і при здоровому глузді (вірю в це, хоча існування поруч лікаря-психіатра, що міг би підтвердити таке - під знаком запитання).
Духи-не мухи,
Але під час скрухи
Викинувши з раціону мух,
Пригодиться й кволий дух (вибачте за туфту).
Туфта-туфтою, а реальність-реальністю. І реальність ця, не те щоби невесела, не те щоб і дуже сумна... Реальність-реальністю. За що боролись, на те і присіли... "Не духом єдиним..." - геніальна теза, яку повністю заперечує акторсько-буденна реальність. Реальність, скажу я вам, швидше ідеалістично-спірітична, аніж матеріалістично-буденна (знову заскорузглість, але, що поробиш...)
Зовсім не хочеться наводити цифри наших прожиткових мінімумів та мінімальних зарплат, але навіть не надто посвячений погляд зможе визнати, що зарплата висококваліфікованого драматичного актора (плюс-мінус 50 від 200 гривень), в середньому один долар та тридцять центів в день, це дійсно мало. Зауважу, що рівнем акторської професійності "заньківчани" нічим на поступаються, принаймні, братам-словянам західного "побережжя" нашої "інтелектуально-культурної" держави (якщо і туфта, то достовірна).
І, як ось тут не згадати про духів?
Не хочеться наводити цифри комунальних послуг та цін на транспорт, ви їх і без мене знаєте, щонайменше один долар в день вони з кишені тягнуть, - зверну вашу увагу на тридцять центів, що ніби-то залишаються (благо 30-ть центів в кишені це ще не дематеріалізація). Буханка хліба та півлітри молока... НУ І ДОСИТЬ З НАС. І НА ЦЬОМУ СПАСИБІ. А якщо в сімї є ще і діти, то пів-буханки та склянка молока (і це ще не дух, проте вже близько, бо одежі наші не є реквізитом з театру).
На перший погляд наше життя цілковито відповідає тезі, чи то Станіславського, чи ще когось, не доведеного до відчаю, що "актор повинен бути голодним". Але не до такої ж МІРИ!
І САМЕ ТОМУ, через нестачу засобів до матеріального існування, актори стають ДУХАМИ. Великими та маленькими, з крильцями та без них, повітряними, земними та підводними - всіма тими, хто може наситити спрагу, душу та тіло Українства. Ареали таких духів різноманітні, але місцем і таємницями їхнього існування я ділитись не збираюсь, бо ще не виріс з мене дух правди та відвертості. Але ДУХИ Є, БУЛИ І БУДУТЬ, ДОКИ БУДУТЬ ІСНУВАТИ АРТИСТИ ТА ТАКА ДЕРЖАВА ЯК У НАС. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ."