Нагорода за «перешуміле вино» у мистецтві
Микола Воробйов - вірші
Микола Воробйов - рецензії
Цього року традиційне нагородження лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка не обійшлось без несподіванок.
У номінації “Сценічне та екранне мистецтво” з п’яти кандидатур, які увійшли до завершального туру конкурсного відбору, премії не отримав ніхто. Натомість серед літераторів лауреатів виявилось аж п’ять! Назагал пам’ятні медалі, дипломи, а також грошові премії у розмірі ста тисяч гривень отримали дев’ять осіб.
Концерт-урочистість з приводу нагородження лауреатів Національної премії України ім.Т.Шевченка відбувся вчора у Національній опері в Києві. Президент України Віктор Ющенко обмежив своїм новим указом кількість таких премій на майбутнє до десяти.
- Яка з номінацій викликала найбільше суперечок в журі? – запитала кореспондент “ВЗ” у члена Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка редактора журналу “Ї” Тараса Возняка.
- Як завжди – література. Однак усі рішення ми приймали більшістю голосів. Цьогоріч Шевченківську премію отримали п’ять представників номінації “Художня література, публіцистичні та культурологічні праці”: Микола Воробйов за книгу поезій “Слуга півонії”, Михайлина Коцюбинська (книга “Мої обрії”), Сергій Кримський (наукові монографії “Философия как путь человечности и надежды” та “Запити філософських смислів”), Марія Матіос (роман “Солодка Даруся”) та Михайло Слабошпицький (роман-біографія “Поет із пекла”).
Усі твори написані в різних жанрах. Власне художніх речей лише дві – Марії Матіос та Миколи Ворбйова. Інші - літературознавство, філософські роздуми. Якби у нас було десять блискучих архітекторів, присудили б десять Шевченківських премій у ділянці архітектури.
Лауреатами Шевченківської премії в “Образотворчому мистецтві” стали Володимир Микита (цикл живописних робіт “Рідний край”) та група авторів, які створили скульптурний комплекс “Відродження” у Сімферополі: скульптор Айдер Алієв, головний архітектор Ібраїм-Герей Нагаєв, архітектор Зарема Нагаєва, автор ідеї комплексу Февз Якубов та автор благоустрою території Азіз Абдуллаєв.
Обидва цьогорічні лауреати в номінації “Музичне мистецтво” – композитори. Крім того, і Віктор Камінський, і Юрій Ланюк – львів’яни. Перший здобув найвищу державну нагороду за ораторію “Іду. Накликую. Взиваю”, симфонію-кантату “Україна. Хресна дорога”, Концерт № 2 “Різдвяний” та “Акафіст до Пресвятої Богородиці”. А пан Ланюк представляв на суд Комітету музичні “Палімпсести” на тексти Василя Стуса та канонічні тексти старогрецькою мовою і “Музику з Книги Стайнених Просторів та Елегії для Птаха Сяйва” за мотивами Василя Барки.
Незважаючи на високий офіційний статус Національної премії України ім. Т. Шевченка, довкола неї вже багато років не вщухають суперечки. Українські митці розділились на два табори: прихильників цієї нагороди та її противників.
“Шевченківська премія - єдина в країні, яка видається вже зрілим митцям, - каже Тарас Возняк. - Така академічна відзнака обов’язково потрібна. Це не заохочувальна нагорода, а визнання митців, які вже відбулися. Нею відзначають лише витримане, “перешуміле вино” у мистецтві”.
Одним з найрезонансніших жестів з боку критиків Національної премії України ім. Т. Шевченка була відмова письменника, поета та есеїста Юрія Андруховича номінуватись на її здобуття. Крім того, кілька років тому з Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка вийшов інший відомий поет – Микола Вінграновський. “Я не маю претензій до Шевченківського комітету, але став ловити себе на думці, що при обговоренні творів починаю лицемірити, хочу того чи ні, - розповів пан Микола. - Я відчув, що це не моє. 28 душ Шевченківського комітету, і навіть у такому невеличкому колективі все одно (це ще радянська закваска) сидить і групівщина, і кланівщина. Шу-шу-шу... Не хочу! Хоча й розумію, що свого друга Івана Дзюбу, якому подавав заяву на вихід з Комітету, я до певної міри підставив. Адже відповідав у комітеті за літературу. Моя позиція була такою: “Якщо той чи інший художній твір не вартує Шевченківської премії – не давайте її нікому! Проте тоді ця пропозиція не мала успіху”. /Високий Замок /
Як малювати поезію
іван андрусяк, 10 березня 2005
Чільний представник знаменитої Київської поетичної школи – сформованого наприкінці шістдесятих гурту андеграундових митців із цілком особливим світоглядом – Микола Воробйов не звик до слави. Досі найбільшим формальним пошануванням його творчості було гран-прі минулорічного Форуму видавців. І ось тепер відзначену форумом книжку «Слуга півонії» цілком справедливо пошановано ще й Шевченківською премією.
Сам же поет тихо й скромно живе на околиці Києва, багато пише й малює, передруковує нові поезії на старенькій друкарській машинці та – залишається культовою постаттю для ось уже кількох поколінь митців.
А от читати Воробйова непросто. Це зовсім не та поезія, котру «ковтають запоєм», вона вимагає тихого, спокійного розмислу, перечитування, неодноразового повернення до найбільш значущих рядків. Ознайомлюючись із нею, слід пам’ятати про одне доволі несподіване, але неухильне правило: не намагайтеся текст зрозуміти! Його конче треба відчути, перейнятися ним, пропустити крізь власну душу, зрештою – домислити його самому, стати співтворцем вірша.
Так, це не постмодернізм, тут нема такої звичної для «модних» авторів гри цитат, псевдоінтелектуалістичних перегуків чи іншої «метушні». Беручись читати таку поезію, слід максимально звільнитися від клопотів, турбот, цивілізаційних нашарувань, – ви майже не знайдете там ні «громадянської позиції», ні якоїсь іншої подібної реакції на зовнішній світ-подразник. Ви просто струшуєте із себе всю оцю довколишню шкаралущу й стаєте тим, ким є насправді, – маленькою часточкою великої таємничої природи. Ви не цар її й нічого принципового не можете змінити в її законах, – ви просто спостерігаєте за кожною найдрібнішою зміною її, найтоншим порухом листка, змахом лапки мурашки, танцем пилинки на вітру, а разом із цим відчуваєте, як природні зміни відлунюють у вашій душі, як непомітно разом із ними міняєтеся й ви самі... Або ж навпаки: ловите тоненьку, ледь чутну зміну в собі й спостерігаєте за тим, як вона відлунює в природі... Якщо ви готові піддатися цьому станові – беріться читати Воробйова! Від цього ваша душа незмірно збагатиться.
І ще: для Миколи Воробйова ключовими є саме зорові образи. Він не стільки пише поезію, як малює її. А малювати, вочевидь, можна не лише пензлями чи олівцем, а й словами. Усе, що відбувається в його віршах, відбувається перед очима й вловлюється насамперед зором, а вже через зір – душею.
Шевченківську премію в Україні започаткували у 1962 році. Її першими лауреатами стали Олесь Гончар, Павло Тичина, Платон та Георгій Майбороди.
а також
Експертиза "Книжка року" - поезія "Голоси"
