Звичайно, "арійське" питання досить давнє, і, як би нам не хотілося, обминути його не вдалося.

Розгляд "питання" започаткував лист від п. Юрія Мачухи, аспіранта економічного університету в м.Києві. Юрій, судячи з усього, людина ініціативна і в царині літератури невипадкова. Бере участь у заходах видавництва "Смолоскип", "Гуманітарної Колеґії", співпрацює з милим моєму (В.Л.) серцю сайтом "Поетика" п. Романа Косаренка, спілкується із молодими українськими поетами, цікавиться як творчістю в найширшому понятті, так і теорією творчості. Так ось - вельмишановний Юрій запропонував для дружнього розгляду цікаві матеріали, а саме частково опубліковану в журналі "Перехід-IV" працю Ігоря Каганця "Арійський стандарт" і відповіді на запитання, які дав автор "Арійського стандарту" і головний редактор журналу "Перехід-IV" п. І. Каганець.

Аби розпочати можливу дискусію, і в дещо іншому руслі, аніж це відбувається на сторінках "Переходу-IV" (у нас дозволяються сумніви і "позаземельні" погляди, а також, слава Богу, немає тих, хто вважає себе нинішньою чи майбутньою елітою, і в першу чергу від влади), пропоную лист п. Юрія Мачухи і відповідь того, кому він був адресований.
(Звичайно, будуть опубліковані і Ваші погляди на цю гостру тему).

Ю. Мачуха - В. Ляшкевичу. 27 жовтня 2000р. Лист 1.
Добрий день, пане Володимире!
Цікаво почути Вашу думку щодо цього інтерв'ю...
Із шануванням - Юрій Мачуха "Поетика"

___ "Доброму всюди добре"

В. Ляшкевич - Ю. Мачусі. 27 жовтня 2000р. Лист 2.
Привіт Вам, Юрію.
"Доброму всюди добре" . На перший погляд, цього достатньо. Хоча можна додати - "возлюби ближнього свого, як самого себе." Однак кінцево сьогодні все виглядає, як возлюби ближнього свого, як "Я возлюбив вас". По суті справи цього і достатньо, аби відповісти "на інтерв'ю". Проблема лише в тому, кому відповідаєш.

Звісно, найширший сенс відповідати тим, на кого направлене інтерв'ю і сама робота Ігоря Каганця. І для цього її потрібно прочитати. Я не читав, але при нагоді ознайомлюся.

Однак з перебігу самого інтерв'ю Ігоря я не зовсім зрозумів наскільки володіє він знаннями про вказаний період часу ( 40000 років аж по Р.Х.).

Напевне я також недостатньо знайомий з останніми трактуваннями шляхів аріїв і з популярними родоводами Українства. Мені також здалося, що в інтерв'ю п. Ігор зміг собі дозволити більше свободи, аніж в основній праці. Якщо все навпаки, я був би розчарований.

Чому? По-перше через те, що зміщені в помилкову сторону акценти при використанні понять - дух і форма. Навіть не копаючись в історії ( а це необхідно) і маючи тільки голову на плечах, ясно, що "цивілізаційні" цінності ніколи не були вирішальною ціллю розвитку людства чи взагалі живого, скажімо, на Землі. Все навпаки - рівень цивілізації відбивав рівень вирослого живого.

Правда, всі мої слова мають зміст лише в випадку, коли допускати, що Життя має не тільки земні закони і Бог - це Закон. Незмінний загальний Закон Життя. При якому, звісно, неможливо зробити щось завершене в конкретному місці. Як і сильно відрізнятися від когось в тому ж конкретному місці.

Пан Ігор неначе хоче добра, працюючи на наших, українських, малоораних історичних, філософських нивах, в царині психоаналізу, але дещо насторожує - не ясний приклад арійства, підміни термінів. Пропонується досить туманний ідеал, схожий врешті-решт на кумира.

Цілком допускаю (за власними дослідженнями), що "арійці" пішли від сімейства розбитих Хроносів, які володіли певний час райським садом (в найбільш родючій місцині Межиріччя). Допускаю, що дані олімпійці, як і інші Усери (Осіріси), Еа, Мардуки - звані "благородними", могли бути ближчими до атлантів (але ніяк не до "русів"). Але це ні про що не говорить. А говорить Зміст яви Христа. Яви в той час, коли розумним і посвяченим було відомо не менше, ніж зараз наймудрішим. Зміст і в тому, що індивідуальний шлях порятунку, відомий глибоко посвяченим ( звязано з поняттям самоідентифікації, але не тільки) був надто недоступний для мас і був у цілому не вирішеною проблемою.

Власне, Христос-Бог-Закон і вирішив задачу. До речі, ні в якій степені не пов'язану з арійцями, скоріше з їх вчителями і предтечами, до яких, в першу чергу, видно, і було направлене попередження: не вкуси плода пізнання, не отримуй Тут безсмертя (сьогодні це стосується і нас).

Проблема складна. І на різних рівнях розуміння протилежно трактується. Схоже на паралелі, що не перетинаються і перетинаються. В залежності, кому говориш і для чого. Тому і кажу про акценти.

А стосовно "арійського духу"- краще вже б почати з "руського" духу, що від древньогерманського племені русів, росоманів, і не опиратися на роботи романтиків історичної науки (рекомендую почитати працю російського історика Льва Гумільова "Древня Русь і Великий Степ", наприклад, від 168 сторінки: "У 9 ст. руси і слов'яни мали небагато спільного..."), що певним чином вплинув на пізніший поділ слов'янства. Це простіше і наглядніше показує (доказує) тривалість існування менталітетів. Але тільки в руслі філософії, в руслі традицій і географії. Не більше.

Системний погляд Тут (на Землі) завжди впирається тільки в самого себе. А рятувати Україну треба тільки тоді, коли ти повинен це робити. У відповідності із зростаючою (дорослою) сутністю. Як дерево, яке ми пізнаємо за плодами.

Не плоди і любою ціною, а сутність дерева. А тоді вже і Україна. Хотілося б знайти у п. Ігоря Каганця підтверження цьому.

Однак, Юрію, пробачте за туманну складність речень. Наповняю ними нетривалу паузу. Вважайте, що я говорив безвідносно. Швидше сам з собою. Бо предмета, як такого, звісно, ще не охопив...

Ю. Мачуха - В. Ляшкевичу. 27 жовтня 2000р. Лист 3.
Добрий день, пане Володимире! Красно дякую Вам за розлогу відповідь. Я переслав її Ігореві Каганцю, з котрим ми часто контактуємо. -- Із шануванням - Юрій Мачуха "Поетика" ___ "Не той друг, що медом маже, а той, хто правду каже".

Ось так, взяв і відправив пан Юрій мої перші враження. Якщо ж Вам цікаві і другі, то читайте Рецензії до інтерв'ю п. Ігоря Каганця.