Продовження. 2
05/02/2006. Сцена: День №1
Антураж: Самотня колиба. Гірський засніжений пейзаж за вікном. Безлюдно. Морозно. Ще день. Сніг продовжує падати.
Простір скромної центральної зали з великим овалом столу.
За саморобною трибуною осанистий
Музейник.
За столом в тіні:
Професор - титан інтелектуальної потуги;
Художник (в миру Росовський) - виснажений постійним недоїданням і невизнанням, але з вічно новою музою в очах;
поруч, частково відсутній, Жорж Дикий -
Командор атомної субмарини українського андеграунду;
За столом
в повній тіні:
Літератор - невідомий класик, суб'єкт кремезної вербальної потуги;
біля нього
Хронік - дух покровитель усіх малярських фуршетів, сама об'єктивність.
Поміж ними відчуваються тимчасово відсутні музи.
II
Професор: "... І все таки я всіх попрошу помовчати!... Дайте пану Музейнику закінчити свій дискурс!..
Ну стуліть, врешті-решт, пельки! Будь-ласка, вельмишановний, продовжуйте!"
Музейник: "Львівське мистецтво, що становить більшу частку сучасного в музейних збірках Львова, є направду складним предметом вивчення для критиків. Злам різних за своїми образними межами епох — комуністичної та посткомуністичної — творить плутанину у вирізненні природи образу..."
Росовський (Художник): ... гм-м!..
Музейник: "Так, львівське мистецтво 80-х років не завжди ототожнюється з характерним для того часу соцреалізмом. Специфіка львівської школи є наріжним каменем високохудожніх творів того періоду, але, майже виключно, як осередка з декоративним нахилом. Київську і харківську школи я бачу як академічні. Іншим словом можна сказати, що львівське мистецтво завжди намагалося бути національним..."
Росовський (Художник): "М-гм!.. Дайте сказати геніальному художнику Єв-генію Росовському! Чому все-таки! - концептуальні композиції моєї геніальної серії "Каналізація Леополіса" - абсолютно національні за змістом і високохудожні за виконанням - уже більше року не потрапляють до вашої експозиції?!!!"
Літератор : "Яка маржина! По-перше: ідея моя! Хто вам, мсье, замовив першу картину і розповів, що і якими фарбами на ній має бути намальовано?! А по-друге, бароне - "Канали Львова" і "Каналізація" - це як простір і прострація."
Росовський (Художник): "Художника кожен образити може, - Геніїв завидливі переслідували все життя."
Музейник: "Безперечно нерідко постає питання: яке ж мистецтво є національним? Ідеологічні нашарування в мистецькій критиці радянських часів спричинили створення майже монументального стереотипу, за яким національну ознаку визнають за фігуративним наповненням національного характеру."
Росовський (Художник): ... м-гм!..
Музейник: "Корені цього стереотипу — в матеріалістичній природі самої системи мистецтва. Звідси — поширена думка, що мистецтво повинно відтворювати реальну дійсність. Такий помилковий підхід зберігся аж до 1980–1990-х років. Причому не лише серед загалу, а й у мистецьких колах. Тотальне гоніння в радянську епоху дало гіркі плоди на момент відродження української державності. Запліднена матеріалістичними стереотипами галицька образотворча спільнота "видала" цілу низку шароварних творів. Ці "твори", своєю чергою, викликали піднесення такої ж за своєю природою мистецької критики (що цілком зрозуміло, адже це її хліб)..."
Літератор :"Це, пане Музейнику, цінна знахідка! - матеріалістична природа не повинна відтворювати реальну дійсність?!"
Росовський (Художник): M-гм!.. Дайте сказати геніальному художнику Єв-генію Росовському! Чому все-таки?!!..."
Музейник: "Гм-м? Але саме такі низьковартісні твори пробили собі місце на обкладинки престижних журналів, заполонили виставкові зали. І причина цього явища — не стільки відображення національного піднесення, як кон'юнктура ринку. Бо відразу після профанаційних творів йдуть звання, державні премії, а отже гроші..."
Росовський (Художник) вкрай збуджений: "... Гм! м-гм!.." - раптово підскакує - "Дайте премію геніальному художнику Росовському?! Купіть хоча б картину?! Скористайтесь печальним становищем майстра, недорого ..."
Командор. Повільно підіймається з-за столу . Охоплює обіймами
Росовського - " О?! Росовський...! Дайте Росовському!".
Росовський стурбовано замовкає.
Командор із шумом падає на своє місце за столом.
Музейник: "К-хм. Загальна тенденція мистецтва ХХ ст. -- іти поряд з теоретичними маніфестами - далася взнаки галицькому мистецькому середовищу в локальний спосіб у 1985 - 1995 рр. Тут, подібно, як це було у міжвоєнній Польщі, кожну нову постать в мистецтві трактували подією нової естетичної вартості. Різкий відхід від фігуративності в середині 1990-х став чинником загального змістового розслаблення - передусім, молодих митців. Аж тоді критика розгубилася і почала плодити такі нові поняття як "потойбіччя", "віртуальність", "трансцендентність" і т.д..."
Росовський (Художник) нервово вистрибує з-за столу: " А все-таки! Чому?! - концептуальні композиції моєї геніальної серії "Лямур - Шанель" - абсолютно досконалі за виконанням!! - уже близько року не потрапляють до вашої експозиції?!!!...
Командор. Повільно піднімається з-за столу, поправляючи військову шинель зразка 1933 року. Відсутній вигляд, змінюється на частково присутній.
Охоплює обіймами
Росовського - " О?! Росовський...! Ядрить! Шинель Росовському!".
Росовський стурбовано замовкає.
Командор падає за стіл.
Музейник: "Г-мм... Закономірно, перед музейниками постало питання: яке ж мистецтво 80-90-х насправді відображає час і гідне осісти в збірках. Тому музейники, на відміну від мистецьких критиків, заангажованих у приповерхневі підводні течії мистецьких процесів, більш тверезо оцінюють стан сучасного мистецтва."
Хронік : Це образливо! До чого тут ця зашкарубла неофітська експресія на адресу не перекуплених владою об'єктивних оглядачів сучасного мистецького руху!
Літератор : "Смачно! - Сучмиструху! сучмиструху - з голодухи молодуху..."
Росовський (Художник), вистрибуючи з-за стола: "Дайте сказати і видатному художнику! Концептуальні композиції моєї геніальної серії " Плями" - абсолютно національні за кольоритом..."
Хронік : "Абсолютний плагіат! Форма виконання зциндрена з ряду ескізів Леонардо да Вінчі, опублікованих того року в журналі "Художник". Але на відміну від Леонардо - суті у ваших плямах я не спостеріг!"
Росовський (Художник): "Художника образити кожен може!.. Я вимагаю високої оцінки..."
Командор. Повільно підіймається з-за столу. Охоплює обіймами
Росовського - "О...?! Росовський! На!.. - Поезію від Жоржа Дикого!" - Декламує навпрочуд чітким голосом -
Зірка падає, зірка падає!
зірка падає стовпом вогню.
Нас з тобою ніхто не пригадує..."
Росовський (Художник) стурбовано замовкає, затравлено крутить головою.
Командор : "Але падає! зірка падає,
зірка падає стовп вогню..."
Літератор : "Росовський! Намалюйте Командора!"
Хронік : "Він зараз блювне..."
Росовський , намагаючись вирватись: "О, тільки не це!!.."
Командор : "Хр - хр - хр..."
Професор:"... Що за божевільний паноктикум!... Ну ми ж домовились! Дайте пану Музейнику закінчити!!!..."
Командор : "А хр-єн вам!.."
і падає за стіл.
Музейник, вороже озираючись по сторонах: "Власне, подібні проблеми виникали і в зачинателів українського музейництва у Львові, в час кристалізації нашого мистецтва на Галичині. Було вироблене чітке визначення критеріїв оцінки, коли тільки якість мистецького твору і становила його національну вагу та міжнародну вартість. Все інше трактувалося лише як вияв творчої особистості митця!
Вам, Росовський, все зрозуміло? Каналізація! Плями!.."
Літератор : "І "Лямур - Шанель"! Пане Музейнику, тут іронія долі - наш геніальний художник, мон-амур, як повністю сформована творча особистість, інтелектуально покинув школу в сьомому класі. З того часу наш носій малярського генофонду ніде не працював, а всі мистецькі школи пройшов екстерном, виходячи з майстерні в світ лише за пивом... Рідкісна обдарованість!"
Хронік : "Цікаво де він поцупив журнал "Художник"...
Музейник : "Однозначно, що не у вас..."
Командор поправляючи військову шинель, повільно піднімається з-за столу, - витягує з глибокої кишені руку з атрактором і збуджено промовляє: "Хрін вам...в ген, freund, - геноfreund... генофонд... генохрін... болтохрін...хрінофонд...хрінобой...хрінопонт..."
Всі зачаровано дивляться на його руку.
Професор: "Хрінобой"?! Це щось свіже! Та менше з тим, є пропозиція перейти до наступного питання нашого дискурсу. Відчуття - що незабаром день закінчиться.
Між тим, виказую вдячність вельмишановному пану Музейнику за його повчальну лекцію, і, заодно, перепрошую за поведінку декого із тут присутніх.
Запрошую, запрошую всіх до моціону, і за дровами... А вас, Командоре, просимо залишитись...
Наступна сцена: Вечір 1
........................................................................................
.............................................................
