Переді мною, Володимиром Ляшкевичем, ефектна жінка, саме того віку, в якому, милуючись, знаходиш не тільки дане природою, але і збудоване власноруч. Чесно кажучи, я в задумі: коли тільки все це в світі відбувається? І чому проходить так часто непоміченим? Печально і радісно.

Чарівна Дана Рудик люб'язно згодилася перейти на сторінку духовних зустрічей з поетичних далей нашого конкурсу.
Дана: Володя, не треба цієї бравади і реклами. Я до сих пір картаю себе за те, що наважилася ввійти в конкурсні води. Та раз вже увійшла, що поробиш. Думаю, є доречним привітатися з довколишнім світом. Привіт, світ!
В.Л.: Відповідаючи за всіх, вітаю і тебе. Так цікаво: першими на слизьку дорогу експерименту знову виходять жінки. А чи після цього інтерв'ю не будеш картати себе? І взагалі, повернемось до твоїх сумнівів,які з'явилися, як я зрозумів, після того, як ти увійшла в наші "конкурсні води". Це значить, що до того (до зустрічі з нашим проектом) жила собі спокійно, врівноважено. І це прекрасно! Ось і розкажи, як це вдається тобі. Цікаво. Виринає зразу "цілий ряд глухих асоціацій..."
Д.Р.: Ось за це себе і картаю. Взагалі вірші перестала писати в класі восьмому, а тут чогось взялась і порушила правило. Яка тут уже рівновага.
В.Л.: Ось кажеш, що не митець. А я насолоджуюсь твоїми поетичними відчуттями, і чого варті професійні точні оцінки малярських робіт і особливо тих, що в нас тут у спілці відтіняють стіни.
Д.Р.: Дякую за сумнівні компліменти. Я не митець, востанє ним себе відчувала років вісім назад, коли була керівником дитячого гуртка образотворчого мистецтва. А взагалі я не хочу тривожити своє минуле.
В.Л.: Дана, ти прямо зазирнула в мої думки - я налаштувався провокаційне запитання озвучити якраз про твоє минуле.
Д.Р.: Знаєш, Володя, саме через це і не хочу тривожити певні пласти мого життя в попередні роки. Там були досить небезпечні речі, я їх назавжди викреслила зі свого сьогоднішнього і навіть вчорашнього.
В.Л.: Ось маєш, тільки хотів доторкнутись до чогось надзвичайного, ізотеричного, що, відчуваю, було тобі властиве - і заборона. Не хочеш ти з нами ділитися неординарним, потаємним? Прикро.
Д.Р.: Не перебільшуй.

2. "Хто ми?" і "Звідки прийшли?"
В.Л.: Однак, я зовсім вибитий з образу. Так зручно вмостився, відчуваючи себе Шерлоком Холмсом чи ж бо, принаймі, Ніро Вульфом. А тепер ось зовсім безпорадний, прозорий для поглядів, біля ваших ніг. Але одне ще рятівним чином зв'язує мене з проникливим детективом Вульфом - я теж люблю орхідеї.
Д.Р: А я гіацинти, тюльпани.
В.Л.: Прекрасна тема: жінка і квіти. Відчуваю в ній вічне продовження сюжету. В якійсь мірі навіть прикро змінювати цей виграшний план на слизький тракт нашої сьогоднішньої обов'язкової програми. Але нічого з цим не вдіяти. Раз ми вже торкнулися вічності, Дана, ти віриш в Бога?
Д.Р.: Без сумнівів. І я - римо-католичка.
В.Л.: Ти церковна людина?
Д.Р.: Думаю, що ні. Виконання повного комплексу зовнішніх атрибутів не є моєю ціллю. Я вірю і відчуваю Бога.
В.Л.: Добре. "ХТО МИ?" Мавпи, люди, щось інше?
Д.Р.: На жаль, ми не можемо говорити про себе так, як це сказав у своєму вірші Чеслав Мілош: "Jestem jak ten, kto widzі, a jednak sam nie przemija" ("я як той, хто бачить, а однак сам не минає". В.Л.).
Сьогодні нам залишаються хіба що припущення щодо нашого походження. Однак теорія Дарвіна про людину від мавпи здається мені образливою, навіть згубною. Тому радше схиляюся до нехай умовних Адама та Єви і без "ребрових" спрощень, які нам залишили древні тлумачі з різних народів і племен.
В.Л.: І яким же чином нам, сучасним і багатовідаючим, сприймати Старий Завіт? Як той, що пройшов через древніх повчальників і тлумачів?
Д.Р.: До них можна додати ще й не надто освічених монахів-перекладачів та переписувачів із середньовіччя. Тож коментарі зайві. А сприймати потрібно вцілому, по Духу.
В.Л.: І "Хто ми?" в такому разі? "Звідки ми прийшли?" І звідки прийшла саме ти?
Д.Р.: На мою думку, ми є не що інше, як високоорганізована біологічна субстанція, освячена Духом Божим і Самою присутністю Духа. Субстанція ця поділена на чоловічу та жіночу сутності, і недаремно. В цьому відбиток як Творчості, так і нескінченість майбутньої творчості.
В.Л.: Біологічна субстанція? Хочу, Дана, попросити вибачення за всіх нас, чоловіків, бо, дивлячись на вас, прекрасних, так часто і не підозрюємо, що ви думаєте не тільки про квіти.
Д.Р.: Можливо, це тільки твій недолік. А щодо Творіння, то процес охопив величезні виміри часу, а не апокрифічні сім днів створення світу. Виникали і зникали цивілізації. Здебільшого - безслідно. Те, що донесла до нас історія, підживлена археологічними знахідками, часто використаними тенденційно, не є фактом, у кращому випадку, більш-менш вірогідно охоплює дуже незначний період, що напряму сполучається із сучасністю.
В.Л.: "Не факт" - знову (як і до експедиції) загукали із задніх рядів до професора Челенджера в "Загубленому світі" А. Конан-Дойля. І тоді він випустив птеродактиля. Це з вашого, Дана, загубленого світу?
Д.Р.: На превеликий жаль, ні, він залишиться "білою плямою". Ми назавжди втратили те, що відбувалося в дуже далекі часи. На мою думку, був грандіозний період, коли людство прогресувало, - втрачений досвід та знання були б і сьогодні вельми цінними. Та ми втратили зв'язок з попередніми поколіннями. Втрата раю, вигнання з Едему - це насправді втрата пам'яті поколінь. "Біла пляма" у величезному просторі часу.
В.Л.:Як непросто і печально в тебе складається. У мене ж в голові на це риторичне - "хто ми?" чомусь зараз крутиться пісенька з КВН 90-х років - "Ми не прийшли, Ми тут завжди стояли і будемо стояти тут завжди!" Правда, це про черги і свято вистраждане місце в них. В тебе як з чергами? І, взагалі, ти покупець чи продавець?
Д.Р.: Півтора роки тому я завершила своє бізнесове життя, і хоча й не зовсім по своїй волі, але так склалася доля - тепер я покупець.
В.Л.: Дана, дещо провокаційне: будучи бізнес-woman, ти свідомо не грішила? Скажімо , ставила завищені ціни, виставляла неякісний товар, чи щось інше?
Д.Р.: Знаєш, може це тобі здається дивним, але ні, не грішила, і навіть більше того, власне через це, певно, і була витіснена зі своєї ніші іншими, не скажу що грішними - більш конкурентноспроможними.
В.Л.: Ти, напевно, сильно переживала, і ділові невдачі привели тебе в костьол?
Д.Р.: Ні, в костьол я повернулася раніше і за інших обставин.
В.Л.: Можна поговорити про ці обставини?
Д.Р.: Не бажано. І здається, ми вже торкалися теми висвітлення мого минулого.

3. "Куди йдемо?".
В.Л.: Дана, ти, на перший погляд, дуже сучасна, але обличчя твоє не говорить мені про те, що ти аж так часто посміхаєшся. Відчуваю в тобі серйозність, якусь дивну надмірну наповненість, неначе невтамовані пристрасті пригнічені там, під зовнішнім спокоєм, і чекають свого часу. Можливо, ти маєш недостатньо свободи? Тоді свободу Дані, повну свободу!?
Д.Р.: Чи не забагато запитань? Не відчуваю себе надто сучасною. Рідко бачу сни, але один, немов ключ до мого часу, - лунке звучання бруківки під копитами коня. Відчуття, що моя епоха закінчилася років із 150 тому.
В.Л.: В яких ти сьогодні відносинах із любов'ю?
Д.Р.: Люблю своїх близьких, дуже люблю свого сина, не хочу, аби він повторював мої помилки. Вожу його в кафедральний собор на катехизис.
В.Л.: А якщо я нав'яжуся тобі в компанію, візьмеш мене на службу Божу?
Д.Р.: Домовились, якщо не забудеш.
В.Л.: Уже ж постараюся. Що в нас там за планом? Ага, про "гору" і "низи". Пам'ятаєш, Дана, історію з одним добре відомим мудрецем античних часів, який повчав своїх учнів прямо на вулиці. Біля них зупинилася красуня гетера. Освічена жінка любязно виказала свої сумніви в тому, що для юнаків-учнів компанія з вчителем важливіша, ніж можливість зараз же піти за нею. Вчитель погодився:" Звісно, вони з легкістю підуть вслід за тобою, бо ти ведеш "вниз", а я тягну "вгору""... Тож, Дана, і в цій, уже майже притчі, історії ми знаходимо поняття "вгору" і "вниз", а також відчуття рівноваги, особливо з таким чудом в душі, як любов. І з цією рівновагою вже не зовсім важливим стає предмет для любові, скажімо, як учні для вчителя чи ми, чоловіки, для тебе?
Д.Р.: Он як. Давай спочатку про поняття "вгору" і "вниз". Вважаю їх неточними, придуманими для орієнтації в певному умовному просторі. Як на мене, ці поняття далекі від абсолюту, бо коли я "піднімаюсь у небесну височінь", то це є також і " занурення в космічну глибину". А якщо говорити про рівновагу з точки зору вічного руху, то вона, рівновага, настає тільки тоді, коли припиняється будь-який рух. Зрештою, яка рівновага може бути в наших земних умовах, коли існують і тертя, і опір, і ще казна-що!
Любов же і рівновага - це речі, на мою думку, абсолютно протилежні і несумісні. Маю на увазі її найрізноманітніші прояви.
В.Л.:Тобто не любов встановлює рівновагу?
Д.Р.: Скоріше сила розуму. Розуміння дає нам можливість знайти певну закономірність у хаосі вічного руху. Для кожного свою закономірність. А чи буде вона передбачати рух "вгору", "вниз", то це, як на мене, певний рівень відтворення реального світу у нашій свідомості. Це наше право вибору.
В.Л.: Ага, значить суддею звичної суперечки між "духом" і "матерією" для тебе є твій розум. Як нематеріальне? І це для тебе первинне?
Д.Р.: Думаю, первинне для нас усіх. Це дар Божий, що різнить нас від усього іншого сущого.
В.Л.: Цікаво, цікаво. Чесно признаюся, що я різницю між людьми і всім іншим тут, в нашому світі, бачу дещо інакше. Так, нас розрізняє внутрішнє, але розум - тільки похідна від більш важливих речей. А відносно "первинного", признаюсь, для мене основне питання філософії не має змісту. В першу чергу тому, що між ними - "Духом" і "Матерією" - завжди стоїть смерть відповідаючого на це питання. Питання, що своєю провокативністю нагадує відоме: що первинне - курка чи яйце, та ще й з точки зору третьої особи.
Д.Р.: А це, Володя, ще один доказ на користь мого припущення про нас, як про біологічну субстанцію, освячену Духом Божим. Циклічність нашого земного існування (народження, ріст, зрілість, старіння, смерть) означає подорож нашої душі у тілесній оболонці через певний проміжок часу до возз'єднання з Вічним Джерелом Світла, до возз'єднання з Творцем. Матерія сама по собі є недосконалою, вторинною. Не будучи освячена присутністю Духа, вона миттєво руйнується.
В.Л.: Дана, а мені в загальному видається, що все, що не зростає - руйнується, і не важливо, хто ти чи що ти в цьому світі. Або набуваєш живого, або втрачаєш.
Однак, вертаючись до любові - чомусь дуже подобається з тобою, Дана, досліджувати цю тему - і до наслідків: невже все так нерівноважно? Хіба те, що ми отримуємо в церкві, - не рівновага і любов одночасно?
Д.Р.: Ти говориш швидше про винятки. Ми можемо наближатися до цього стану, але наша особиста недосконалість, розгойдана, наче човен, ментальність, не дають можливості увійти у цей блаженний стан абсолютно. Є, звичайно, рідкісні випадки такого сподвижництва при житті. Для мене переконливим прикладом синтезу любові і врівноваженості є життя святої Терези з Лізіє.
В.Л.:Тож, значить, поєднання усе ж можливе, як багатому, пройти зі своїми верблюдами, навантаженими ворохами "багатих" проблем, через тісноту "вушка голки" Негеб-га-хаммат чи Хур-гахаммат.
Можливо пройти, хоч і важко. А куди ти, Дана йдеш персонально, до чого прямуєш?
Д.Р.: Я разом з усіма йду до вічного джерела Світла, до возз'єднання з Господом. Наскільки особисто мені це вдається, може сказати лише Він.
В.Л.: Ти сьогодні відчуваєш себе потрібною?
Д.Р.: Відчуваю себе потрібною близьким, друзям, навіть домашнім тваринам, якими опікуюся.
В.Л.:І останнє, Дано, піймав тебе світ?
Д.Р.: Поки що ні.
В.Л.: Дякую тобі. Можна я зроблю підсумовуючий висновок? Наскільки мені вдалося зрозуміти твою загальну позицію, ти не є грубо і зримо врівноважена людина. Ти тонка, страждаюча і любляча жінка, яка шукає і знаходить душевну рівновагу кожного дня, і вибудовуване тобою життя, твої відносини з церквою, врешті-решт, твоя передача досвіду синові і є те тонке мереживо доцільного існування в нашому чудесному світі, яке варте уваги, і я відчуваю його непросту, гармонійну, хоч інколи і з деяким мінорним звучанням, красу.