Прояви антисемітизму всі бачать, а проявів антиукраїнізму не бачить ніхто. Мені здається, що нам не залишається нічого іншого, як оголосити врешті-решт себе меншиною і добиватися таких самих привілеїв, які мають росіяни. Іншої ради нема.
Треба також створити свою, українську СБУ, яка б боронила наші інтереси і притягала до відповідальності за антиукраїнізм. А то якось дивно. Навіть Матушка давєча ізволілі висловитися з того приводу, що не все в нас в Україні цивілізовано і русскоязичниє чувствують ущєрб. А тим часом українські русскоязичні газети в Донецьку, як і “Кримська правда” продовжують публікувати різні шовіністичні опуси русскіх клациків. Цікаво, що навіть лауреат Нобелівської премії, єврей за походженням Йосиф Бродський теж важко пережив незалежність України і розрядився ось таким вершиком:
"На независимость Украины"
Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
“время покажет Кузькину мать“, руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченный изотопом, –
жовто-блакытный реет над Конотопом,
скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.
Гой ты, рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы метя строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря – в мундире,
по адресу на три буквы, на стороны все четыре.
Пусть теперь в мазанке хором гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть – так сообща, путь выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хохлы, пожили вместе – хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
кожаными углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом. Вашего хлеба, неба,
нам, подавись мы жмыхом и колобом, не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Это земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой да Левада-степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли – больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза –
нет на нее указа, ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.
А видите, як то хлопові запекло в серці? І так він знервувався, що не довго й американський ряст толочив – гигнув...
Але чи це насправді Й.Бродський?
В.Ляшкевич
Лист до п. Ю. Обсерватора.
Шановний п.Обсерваторе, в останній публікації часопису "Поступ" № 111 (968) ви привели зразок "поезії" надзвичайно сумнівного походження - із матеріалів деяких російськомовних видань, що пов'язали її з іменем Й. Бродського, - поета, який все життя був далекий від політики, а тим більше від великоруського шовінізму, єврея, що свої пошуки Божественного скінчив посмертною месою в католичному храмі.
Позначати іменем видатного майстра тексти, взяті з жовтих сторінок "українських" російськомовних газет необережний крок, і, якщо він вже робиться, має бути обгрунтований серйозною перевіркою джерел. Бо, як на мене, скромного любителя поезії, стиль, побудова, гармонії приведеного твору, суперечать з творчим образом Йосифа Бродського. Всі описання, невдалі порівняння, метафори, логічні перетікання, вбогі за глибиною, все не його.
Примітив задуму вірша - майбутня помста, з катарсисом у вигляді - "Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса."
- коли з ним таке раніше ставалося? І ось на старості, на порозі смерті, сталося?! А прямі звертання "поганцы", "вертухаи", "бугаи"? та ще далася йому "брехня Тараса", після його особистих витончених знущань над усім зашкарублим радянським та російським? Бродський, що з тонкою іронією і глибокою врівноваженою подачею предмета поезії, є зразком елітного, надсуспільного табору митців, і раптом постає перед нами в такому, не своєму, обличчі?
Чому ж ми повинні ідентифікувати такий лик прізвищем Бродський? По причині стилізації аноніма "під Бродського"? Напевне автора треба шукати серед інших, про що конкретно і натякає рядок "поетичного тексту" - "не нам, кацапам, их обвинять в измене..." і далі по тексту. А також явно під іменем "Александр", а не "Иосиф".
Розумію, у великій мірі - це є емоції, шановний п. Обсерваторе, зрозумілі емоції на незрозумілу терпимість нашу, але нам варто стримуватися від запропонованої нам гри в образи, і дотримуватися високого стилю відносно речей високих. Звісно, під високими речами не розуміється сам по собі Й. Бродський, але вудочка закинута нам явно до високих сфер.
Лист оприлюднений часописом "Поступ", рубрикою п. Обсерватора.
Пишіть нам.
