|
ОСЯГНЕННЯ ЛЮБОВІ. Класика.
Поетичні цикли:
Тетяна Фролова. Перше місце.
"ВИКЛИК ДОЛІ"
Ірина Пиріг. Перше місце.
Цикл. "ТЕБЕ ВТРАЧАЮ І ... ЖИВУ."
Володимир Носов
МОЯ ЛЮБОВ - КОЛОМИЙКИ
Оксана Бегеза
Цикл. "СПОМИНИ У МАЙБУТНЄ"
Інші кращі конкурсні твори:
Перейти на сторінку № 1
Cторінка №2
Оксана Бегеза
Цикл. "СПОГАДИ В МАЙБУТНЄ"
***
тільки Ти розвієш в серці тугу
тільки Ти в душі загасиш біль
тільки Ти в житті мені був другом
я Тебе чекаю звідусіль
Твої очі сповнені бажання
Твої руки сповнені тепла
Ти це усвідомлення кохання
Ти це усвідомлення добра
через втрати через біль розлуки
через все судилось нам пройти
витерпівши всі можливі муки
хочу всеодно тебе знайти
крізь роки назустріч у обійми
кинемось як в річку стрімголов
ти і я нарешті зрозуміли
те що нарекли колись любов.
***
Я стану солодкою мармолядою,
щоб ти мене скуштував;
я стану найбільшою в світі принадою,
щоб ти мене всюди шукав;
я стану ласкавим травневим сонечком,
щоб ти мене завжди чекав;
я стану пухнастим сіреньким котиком,
щоб ти мене завжди кохав...
***
нас поєднало так багато
під сонцем і рясним дощем
і кожен день - був справжнє свято,
а зараз - тільки серця щем…
......................................................................
Людмила Таран
Із циклу "Колекція коханок"
***
І спали не рознявшись. І вода
Несла катамаран. І напівсонні,
Серед ночі, набряклі від любові,
Були готові...
А у воді як весело кохатись
Актинії із ... я не знаю, що
Пливе до неї, у вологу квітку
Покласти золоту свою ікру.
Паруються, радіють під землею,
Чамріють од веселого злиття
Живі клітини. Темне каменюччя
Перетікає в теплі порожнини.
Це кровообіг вічного життя?..
***
О, так: жіноче тіло - це крайобраз,
Пейзаж ясний, мінливий.
Перехлюп,
Перетікання форм. Ти придивись
До пагорбів і видолинків - чисті
Смагляві лінії, що ладні розчинитись
І в землю увійти (хоча вони -
І лінії, і форми - це земля
У розповні).
А ти її не знаєш:
Бо брати - це не значить упізнать
І злитися.
Не там шукаєш поклади любові.
Тому такий голодний, як жебрак...
...................................................................
Ліліана Косановська
Серпнева жінка
Стигла жінка багряних кольорів,
Тепла слива серпневих багать
Сколихнула замріяним зором
Виноградну красу-благодать.
Розкусила... Розбила на скалки,
З хащі виповзла, наче змія,
Темноока чарівна весталка,
Незбагненна мадонна моя.
Ох, спокуснице, грішнице, любко,
Запізніле світання моє,
Час минає. І надто аж хутко
Павутину прозору снує.
А за нею... Не хочу пророчить,
У душі розколихувать щем.
Хай довіку горять твої очі
Мерехтливим кленовим вогнем.
............................................................................
Тетяна Фролова.
ВИКЛИК ДОЛІ
***
Як гарно ти сказав на час:
"Хай пісня буде поміж нас!"
І пісня стала поміж нами,
Поміж реальністю і снами...
А може, пісня - ми самі?
А може, ми в тій диво-пісні?..
На примороженій траві
Горять, палають квіти пізні...
Ні, ні, я щось не те роблю...
І не про те щось я питаю...
Я божеволію... - люблю?..
Ні, ні, я просто доцвітаю.
***
Я знаю, ти такий далекий...
Від всього світу і від мене.
Від того мій сумний лелека
Ще більше посмутнів. О нене!
Рятуй мене, моя хороша,
Від запізнілого кохання!
Хай непосильна тая ноша
Мене обійде. Без вагання
Ступлю у затінок два кроки -
І знову роки, роки, роки...
Пригаслий біль, забутий щем...
Одна під проливним дощем...
....................................................................................
Рудик Дана
Сонет у передчутті весни
Стара аноректичка, конаюча зима...
Тепер кінця свого вона вже не боїться.
Як терпко, спрагло бачиться пора,
Коли сніг вибляклий весною освятиться.
Ключ журавлиний срібним камертоном
Розбудить серце перелатане моє.
Розталих криг цілющим передзвоном
Весна примару днів пустих заллє.
На пам'яті блошиному базарі
За гріш дрібний куплю свій давній спогад -
Лукавий погляд і блаженний здогад...
Та ще мембраною бринітиме душа,
Коли Шагалових коханців ошалілих
Завзятий рій здійметься в небеса...
Dulle Griet
(Шалена Грета)
Вже не осінь. І ще не зима...
Знов, докупи згорнувши лаштунки,
Не зазнавши твоїх поцілунків,
Мертвим руслом бреду я одна.
Підганя мене пам'ять шалена.
Десь позаду залишивши страх,
На цибатих незграбних ногах
Тягнусь я крізь війну, навіжена.
Згарищ трупних долаючи дим,
Забуваю, як ніжністю зранив,
Як підступно, пекельно тиранив,
Закидаючи плетиво з рим.
Пересохлий мій рот прокляне
Все, що марилось перед світанком...
Оповитий весільним серпанком,
Кепський шолом вінчає мене.
Меч химерний стискає рука,
Волочу в другій скарб я свій грішний...
Лиш тебе, мій солодко-невтішний,
Грета вже не шука. Не шука...
Vers libre
Мені подарували кімоно.
Я розбила для Тебе японський сад
З альтанкою та озерцем.
Влаштувала для Тебе чайну церемонію.
Чи щось подібне до того.
Розмалювала синіми квітами
Вазу з тонкої порцеляни.
Теж для Тебе.
Почала цитувати Дао і Конфуція.
Розвісила всюди паперові ліхтарики.
Я...
Ти смачно сплюнув у порцелянову вазу.
Помочився в озерце із золотими рибками.
Сказав, що чай відгонить пліснявою.
А ще сказав, що йдеш від мене
До Стефи з привокзального буфету.
Вона чудово готує борщ і голубці.
І, взагалі...
Завтра я куплю собі танкістський шолом.
.................................................................
Ляшкевич Володимир
(поза конкурсом)
***
Назви усе це злістю чи жаданням,
процесом розпаду набутих звичок,
чи навіть збоченим без меж коханням,
і не приходь, хай навіть місто свічок
висвітлюватиме шляхи до мене.
Червлене, виключно червлене з синім,
знайди сьогодні в дзеркала овалі
і не приходь. Хай плачуть очі далі,
якщо вони у сліпоті цій винні.
Ти підмалюй їх поглядом осіннім...
Візьми з букета пристраснознайомих
яскравіше за мене і забудься,
спадаючи у світ зелених й злотих,
в чужій жазі мого єства позбудься,
допоки не ввійшло воно у подих.
А я кричатиму так німо й довго в простір,
що міг би домом твоїм стати, міг би,
коли би не... те все, що в тихий докір,
ласкавий докір, увійшло би ліпше,
тим Провидінню давши в жертви інше.
Назву тебе своїм останнім словом,
у мить, коли ввіллюсь всією кров'ю
до серця повного ущерть тобою -
запам'ятай кохана це любов'ю
і деколи втішай її журбою
за тим, ще не означилося зовом.
Чи ж бо назви все злістю і жаданням.
.........................................................................
Михайло Заводовський.
Ягідка.
По суниці я Тебе покликав -
І в німім зачаруванні став:
Ніжностигла ягідка - велика
Розкіш, запахуча смакота.
Глянув я в Твої блакитні очі,
Як таємність неба висоти -
І самий собі відкрив охоче:
Ти моя суничка, тільки Ти.
Пестив я Твоє рум'яне личко
І шептав: "Любов - Тобі ім'я,
Ніжноспіла сонячна суничко,
Соковита ягідко моя".
Вже я інших ягід не шукаю,
Кличуть губи на солодкий гріх,
Вмілою рукою пригортаю
Я Тебе, п'янкішу від усіх.
То колись давно була для мене,
Навесні, як мрія - таїна,
Ягідка ще повністю зелена
Недозріла й нецілована.
Їй не порівнятися з Тобою,
В неї ще уста були тверді,
Навіть не оспівані любов'ю
В незрівнянній полохкій жаді.
І Тебе жаліючи й за нею,
Маючи в душі огром жалю,
Повернути б на весни алею,-
Мрію. І надіюсь. І люблю.
.................................................................
Чорногуз Ярослав
***
Струмує смуток із твоїх очей,
Минає час в розлуці, моя зоре,
Хоча із нами - чари тих ночей
І павутиння сутінок прозоре.
Морське повітря, піняві вали
Снагу і силу нам обом давали,
Та нас у різні боки розметали,
Водою втіх минущих розлили.
... Два камені живі посеред хвиль,
Мов спогади бурхливі, виринають.
Лиш зорі бачать, як вони страждають
Від марних поєднатися зусиль.
Смерть з любові (вінок сонетів)
І вже себе готую я до страти,
Бо нащо жить, коли не буть твоїм?!
Як досі не молився духам злим,
То нині пізно їх уже благати.
Чи схоче Бог оте благословляти
Чого бажаю всім єством своїм,
І потурати пристрастям таким?! -
За них Він може тільки покарати!
- Ні, кажуть, - ти покайся, і простить,
І будеш далі тайкома грішить,
Аби не забувався про спокуту...
Так відьми шепчуть. Та не вірю їм,
Не каюся, люблю, мов п'ю отруту,
На плаху йду із усміхом ясним.
.................................................................
Перейти на сторінку № 1
Пишіть нам. |
|
