|
"ОСЯГНЕННЯ ЛЮБОВІ"
Представлена нижче поезія - з минулого конкурсного циклу. Незабаром ви зможете ознайомитися і з новими творами.
Поетичні цикли:
Тетяна Фролова. Перше місце.
"ВИКЛИК ДОЛІ"
Ірина Пиріг. Перше місце.
Цикл. "ТЕБЕ ВТРАЧАЮ І ... ЖИВУ."
Володимир Носов
МОЯ ЛЮБОВ - КОЛОМИЙКИ
Оксана Бегеза
Цикл. "СПОМИНИ У МАЙБУТНЄ"
Інші кращі конкурсні твори:
Перша сторінка
Перейти на сторінку № 2
Балема Ростислав. Перше місце - особлива номінація.
***
Назви Батьківщиною місце,
Де кожна травина
Знає на небі зорю твою,
Де сонце
Звисока, але незгорда
Вітає тебе міріади разів
на добу.
Назви Батьківщиною простір,
Де вітрові вільно
Гнати в безмежжя думки твої,
Де кості
Глибоко, але нестлінно
Про славу й ганьбу промовляють
вустами віків.
Назви Батьківщиною очі
Малої дитини,
Сонце і зорі у тих очах.
Чи хочеш
Вкотре вже, але назавжди
Лишити в оцьому в усім
свою душу і прах?..
То зви Батьківщиною!
Не йди...
Гіркі
Троянди-полини
Й оті
Отруєно-медові
Шляхи
Архангела любові
І освяти,
І прокляни.
Пересумуй
Небесний плач.
Перегорни
Себе по зливах.
Чесноти
Геніїв злостивих
Благослови.
І не пробач.
Не йди.
Бо курява хмільна
Впаде
На душу не востаннє,
Межи
Ненависті й кохання
Святі
Зродивши письмена.
Ось захотів прославити красу...
1
... Ось захотів прославити красу
Сухих листків жовтаво-золотистих,
Та вистиг
Слабкий вогонь, що, думав донесу
Я до душі.
А скільки тої слави,
Краси тієї марно пропада...
"Біда-а-а... біда-а-а!..."
То сум алейний резонують гави.
Я - експонат гербарію, старезне
трухляве листя, що от-от - і щезне,
Не лишить сліду, попелу від тіла.
Колись і ця алея зеленіла...
2
...Ось захотів прославити красу
Дітей дощу - краплинок слізно-чистих,
Врочистих
Осінніх сліз, що , думав, донесу
Я до душі.
А може так і треба:
Бреду повільно, змоклий до межі,
Ножі, ножі
І до землі пришпилюють, й до неба...
Я - експонат осінньої природи.
Хтось зазирне за скельце вряди-годи:
"Простий метелик, що там говорити...
Душі - нема, а тілечко - пробите..."
3
Ось захотів прославити красу
Тих почуттів, що осінь навіває.
Немає.
Ні дум, ні почуттів не донесу
Я до душі.
А осінь вечоріє.
І скоро ніч - зима все замете...
Не те... не те!..
Прокинься, пробудись, моя Надіє!
Я - крізь листок пророслі квіти.
Згадай: ти мріяв зеленіти?
То зеленій!
Я - та комаха слабосила -
Нові розлагоджую крила
В порі ясній.
Я - новий дух в новому тілі -
Співаю жовтій заметілі
Хвалу нову,
І посміхаюсь Мрії карій,
Не експонат і не гербарій -
Живу!
Живу!!!
.................................................................
Василь Мартинов
Зоря любові.
Зоря любові через всі віки,
Зоря любові через всі століття,
Перемагаючи усі зірки,
Мені сяйнула в пору буйноквіття.
Моя зоря, як провідний маяк,
Мені розкрила чари таємничі.
І я подумав: " Тільки Данте так
Кохав свою прекрасну Беатриче!"
Моя любов нестримна, мов потік,
Який руйнує непідступні мури.
Отак же неприборкано навік
Колись Петрарка покохав Лауру.
Любов не розчинялась у віках.
Вона над ними гордо поставала,
Тобі до мене показала шлях,
Мені його до тебе показала.
Я рвався у твою височину,
Щоб теж світитись, щоби поруч стати.
І все чого сягну я і сягнув,
То лиш тому, що так хотів кохати.
Любов заполонила, наче вир.
Ніхто не розгадав її секрети.
Таким коханням звабив нас Шекспір
В свої неперевершені сонети.
Зоря любові світить крізь туман
І їй дощі, сніги - не на заваді.
Єсєнін тка кохав свою Дункан,
Висоцький так кохав Марину Владію
... Зоря любові - на усі віки,
Зоря любові - на усі століття.
Я до останку хочу буть таким,
Як в незабутню пору буйноквіття.
Ще хочу (хай сприймається, як жарт),
Щоб голос мій через віки полинув
І хтось сказав: "Несіть кохання жар
В собі незгасним, як Василь Мартинов!"
Ні! Ні! Не егоїст в коханні я.
Бажаю всім велике право мати -
Сказати: "Над віки любов моя!
І вже ніхто не зможе так кохати!"
Баришева О. М.
***
Немов із небуття сумні сонети,
Друкують сльози мовчазні листи.
Вони ідуть туди, де будеш ти.
І в розпачі гіркім питають: "Де ти?.."
Лишається так мало від життя...
Мільярди сліз - це океан. Та в кожній,-
Лише слова будують храм порожній
На цвинтарі земного почуття.
Весняний гай іще стоїть у цвіті.
Та на землі не вистачає миті
На те, щоб хтось у пам'яті зберіг
Хоча б один-єдиний дотик рук...
Надійде час. І сивий вкриє сніг:
І цю весну, і сліз повільний друк.
Юрій Тітов
У ПІТЬМІ
Невідомій...
Горить свіча - хвилюється вогонь,
В моїх долонях - стомлена долонь.
В моїх долонях сльози і кришталь,
А на очах така глибока даль...
Пливуть вуста із океану слів...
Я чую в них неопалимий спів.
Я бачу в них блаженну глибину.
І відчуваю в сутінках весну.
О, янголе! Прости мене в цю ніч!
Між нами ллється сутінкова річ.
Не забирай із рук моїх вогонь,
Бо я не можу без твоїх долонь.
Я не один - зі мною поруч ти!
Чи винен я? Прости мене. Прости!
Не залишай від рук своїх мару.
Бо я без тебе квіткою помру.
....................................................................
Михайло Снежик
КРИВІ ДЗЕРКАЛА
(Спотворення любові)
I. ЕГОЇЗМ.
"Себе самого відцуравшись
перестрибнеш за власну тінь -
й воістину до свого сонця."
"Так мовив Заратустра" Ніцше
Галерея безсмертних шедеврів...
Там існують лише ідеали;
Наче військо
в процесі маневрів,
Марширують блискучі похвали.
Як вино молоде, тішать серце,
Та в надмірі
приносять лиш горе -
Щерблять душу, мов шаблю у герці,
Поглинають, мов айсберги море...
Море ж висохне, стікши в краплини
Кислоти, що розчинить майбутнє...
Бог
самотній,
в подобі людини,
Доживе свою долю ледь чутно.
II. КОХАННЯ
"Багато трапляється скороминущих
глупств - і їх коханням ви звете..."
"Так мовив Заратустра" Ніцше
Серед богемного екстазу
Народжується почуття,
І так, неначе нехотя,
Доводить голову до сказу.
Воно улесливо, мов змій,
Охоплює частини тіла,
До здивування, так несміло
Встановлює там деспот свій.
Солодке рабство, непомітно,
Їсть душу, наче хутро міль,
На рани посипає сіль,
Слова говорить непривітні.
Байдужа смерть вселяє страх -
Тож самогубство неминуче...
До болю у очах, разючі
Свічки мистецтва на гробах.
III. СПІВЧУТТЯ
"Сказав диявол був й таке:
"Навіть у Бога своє пекло -
в Його любові до людей."
А ще, недавно, чув як він
казав і так: "Бог мертвий.
Через
те співчуття до них помер Бог."
"Так мовив Заратустра" Ніцше
Рятувальний круг із золота
Тягне душу в безодню бажань,
І пір'їна жорсткіша молота,
Гладить серце без зайвих питань.
Сильні гинуть
заради немічних...
Вільні борються
за рабів...
А народ убиває правлячих
Для годівлі брудних низів...
Всюди стогін і сморід
падалі,
За яку так страждали
Ті,
Що у розквіті духу падали,
Прославляючи біль в житті.
....................................................................
Маріанна Рижавська
Ти зникнеш, як помреш,
а я в жалю колючім
у місто побіжу
без тями, без надій,
шукаючи тебе,
як зіроньку летючу,
що раптом до землі
понесла розпач свій.
Я знаю, що знайду
зрадливе мерехтіння,
і штучні ліхтарі,
і стіни крижані,
і всі мої слова,
що ти любив донині,
розсипляться в ніщо
від крижаного "ні".
Як блазень побіжу
сміятися з усього,
бо ж тільки ти і був
тим справжнім, що жило,
і сіяло життя,
і з пилу неживого
з'являлося живе,
і квітло і росло.
Я побіжу дуріть,
лякати перехожих,
глузують хай вони
з колишньої мене.
Уже ніхто - і Бог -
мені не допоможе,
бо зіронька моя
мене з небес жене.
Невже, скажи мені,
себе зрубати треба,
щоби зігріть когось,
хто запалив вогонь?
Що мовити тому,
хто тягнеться до неба,
порожнього тепер,
без образу твого?
....................................................................
Мурин Ірина
ПРИЗНАННЯ
Коли б ти знав,
Які у тебе очі!
В них - ясність дня
І незбагненність ночі!
Якби ти знав,
Які твої цілунки:
Живиці джерело
І терпкий
присмак трунку.
А як сказати
про твої обійми?
В них - я в полоні!
І у них же - вільна!
В тривозі жду я
зустрічі з тобою.
Та поруч ти -
Не знаю я спокою.
......................................................................
Перейти на сторінку № 3
Пишіть нам. |
|
