Наприклад, маньєризмом - і галантним, і навіть куртуазним. А ще вірніше - сублімацією цього всього в наші (ваші) часи.

---

  Стисло: Маньєризм - як галантно-містерійний жест від "наче" буття до "наче" Мистецтва...
Формально, ідеальний маньєристичний вірш схожий на бароковий, чи необароковий, але "ніби" не містить жодних очевидних для читача духовних аспектів у діях ліричного героя, авторських духовних сентенцій. Тому все і відбувається "якби", аж до рівня "ніби" мистецтва. Обов'язкова "грайливість" - на вищому рівні "ніби" грайливість. На цьому, найвищому рівні маньєризма, попри багатство засобів художнього вираження, очевидною є і досить ілюзорна "ніби" прихованість, реально існуючої духовної величі ліричних героїв. Тобто ідеальні крайності (кінці) у маньєризмі, бароко, постмодернізму, інших не модерністичних течій, явно збігаються. :)

---

        По-перше, вкрай важливим є оцей наш маньєризм. Коротко кажучи, існує традиційна поезія, що будується на "реальному" дійстві ("я (ми) жив, живу", "я (ми) зробив", "я (ми) побачив","я (ми) подумав, відчув" і т.д., і становить, образно, "праве півкулля" сучасного поетичного мистецтва, на відміну від лівого, маньєристичного, де основним є грайливе і віртуальне "як би", "наче", "неначе","ніби". "Я (ми) ніби жив, живу", "я (ми) як би зробив", "я (ми) як би побачив","я (ми) ніби подумав, відчув" і т.д...
Маньєризм, зрозуміло, розвинувся від поняття "манери" ( Спосіб виконання дії; звичка діяти певним чином. ** За манерою чиєю – за чиєюсь звичкою. 2. тільки мн. Спосіб поводитися, триматися в товаристві. 3. Сукупність особливостей, творчих прийомів, властивих митцеві, напрямку в літературі або мистецтві) через "манірність" (МАНІРНИЙ, -а, -е. Позбавлений простоти і природності. // Порушення поведінки, що характеризується неприродністю та химерністю рухів і міміки. // З витонченими манерами (у 2 знач.). На перший погляд, Маньєризм, пішов у напрямку відсторонення від життя у тій чи іншій формі гри. Але ігри, буває, плавно перетікають у саме життя - на вищому ступені розвитку і суспільства, і особистості.
Щодо Куртуазного Маньєризму, то ця довколо мистецька "субстанція", ніби бачиться на березі протилежному і розсудливому глузду і культурним традиціям наших предків гречкосіїв. Заборона садити і збирати гречку, як і копати картоплю-бульбу, в прямому, а не переносному значенні, - одна із найбільших заборон "К.М". Отож йдеться про заявлену маньєристичну альтернативу поняттю історичної культурної традиції, зрозуміло, що альтернативність в сенсі життєдайних начал прямої дії. Порівняйте "садити і збирати", із, наприклад, "стрибати у гречку". Утім, останнє, чи не прямий доказ прадавньої нашої наближеності до "Маньєризму" Очевидно, що без "стрибання" "садити - збирати" буде нікому. Отож, визнаємо маньєризм вкрай корисним. І вічним супутником традиційного мистецтва, його "alter ego" :)
"Куртуазний" - "придворний", це особливий напрямок Маньєризму, і напрямок, як шлях, скажімо, на південнний-захід, - безкінечний, - тому важливими є практичні пункти тимчасової дислокації, скажімо, в контексті "придворні поети" чи там "придворні філософи", чи там придворні радники гаранта конституції. Утім, усю цю придворність об'єднують строгі вимоги - "придворних" має бути приємно чути, легко розуміти, щоб у веселу хвилину розважитися, а в час важливий і обтяжений необхідністю рішення не звертати на них уваги.
Якби не було подальшого означення - "маньєризм" , то все придворне мистецтво можна було би втиснути у прекрасне древньогрецьке слово "парасит" (професіонал-дармоїд). А так, картина трохи інша. У сукупності зі "стрибанням у гречку" композиція Куртуазного Маньєризму таки апелює до мистецтва життя, і його витонченого розвою в певних колах, далеких від безпосереднього копання бульби.
Перше враження, що К.М. - це чиста ілюзія, усе "ніби", але це тільки перше враження. Хоча, напевно, жодне пояснення не буде задовільним. Скажімо, в російському поетичному клубі "Куртуазного маньєризму" http://www.zarealye.ru/Span/Span1.html вважають, що К.М. це "...вишуканий квітник екзотичної плісняви на залишках всесвітньої літератури. Граючи усіма барвами веселки, ця пліснява поступово затягує подекуди ще видимі фрагменти названих залишків, являючи зору цінителя строкатий і пухнастий килим — зримий образ смертоносної гармонії і хворобливо-чуттєвої знемоги... Це поєднання непоєднуваного: прекрасного з жахливим, високого з низьким, трагічного з комічним..."
Певно, слід додати до означення і те, що деяка провокаційність "жанру" не набуває форм низькопробності й вульгарності, а швидше граціозного поклону не стільки перед "усілякістю", скільки перед Дамою серця, але за поклоном явно прослідковується напад. Куртуазність усе ж таки і є куртуазністю.
Тому, варто зауважити, що в творах К.М. головним є, насамперед, "як би" дійство, дійство - гра, для якої автор або видумує правила - патетично і беззаперечно, - чи ж бо "як би" продовжує добре відоме нам усім. Звісно, події "як би" відбуваються не обов'язково на "фронті кохання".
Гострі, однак не грубі "як би" виступи "маньєристів" спостерігалися і спостерігаються проти різноманітних і подекуди зашкарублих і віджилих порядків, як влади, так і церкви (зазвичай, погрішимої її частини), так і зарозумілих колег, особливо з гарними дружинами.
Напевно далі не будемо особливо філософствувати, подамо тільки основні можливі витоки Маньєризму в його нинішньому нашому баченні, деякі взірці та напрямки розростання "плісняви".

---

Трубадури *. Джек Ліндсей "Коротка історія культури" - 2 т. в перекладі Віри та Леся Герасимчуків . Лірична провансальська поезія (важливим було перенесення провансальських форм до німецького двору в Палермо на Сицилії, де й народився Cонет 12 - 13 ст.) - перша чимала збірка ліричних віршів, написана однією з розмовних мов Заходу. Арабські впливи, що злилися з народними чинниками.
        Перший відомий трубадур - Вільям граф Пуату (1071 - 1126 рр.) - брав участь у Хрестових походах до Сирії та Арагону, а його батько завозив танцівниць-бранок з Іспанії. Найстародавніші вірші за формою схожі на мавританський заял: їм притаманна східна образність з соловейками й квітами, що пахніють в ім'я кохання. Вільям вдається до суто арабської чотирирядкової коди. Від заялу цілком могли походити вірале й балада, навіть рондо. У кожному разі заял відіграв роль у становленні цих нових форм віршування. Наприклад, "Окюсен і Николет" ( з Араса) - суміш віршів і прози; вона наближається до традицій арабської літератури. Вражає показова хоробрість щодо пекла, опис імітації бойовища та оповідь про "переховування". За формою її можна порівняти з "Гулістаном" Сааді з Персії та уривками з рукописів, що знайдені у Тун-Хуані (Китай) і датуються V - XI ст. Мабуть, жанр ширився з Персії у східному та західному напрямах. Крім згаданих вище форм, розвивалася ще низка поетичних жанрів: обад, сестина, пастурель, шансон або канцин та ( в Іспанії) копла.
Трубадури мандрували з місця на місце у супроводі жонглерів, котрі грали на музичних інструментах. Багаторазове оспівування любовної поведінки пов'язувалося з системою куртуазності або модної галантності. Проте ми припустилися б невибачної помилки, якби звели трубадурів до ролі співців двірцевого кохання. Їхня творчість квітла на південному заході Франції; на цьому терені швидко розвивалося сомоврядне місто, де давалися взнаки єретицтво та антиклерикальність. Деякі трубадури, як-от Бертран де Борн, твердо обстоювали позиції своєї групи - феодальних вельмож, але багато хто з них був і простого походження. Їх, часто, куртуазність не обходила, а твори мають гостросатиричну спрямованість.         Витік деяких пісенних жанрів - весняні обряди. Наприклад - пасторела , у якій переповідається про зустріч поета або кавалєра з дівчиною-селянкою. Ось як завершується пасторела в одного трубадура:

"Він тричі цілував її, та знову

вона неначе загубила мову.

А як вчетверте...- вся вона аж тане:

"Беріть мене, - сказала, - пане".

        До стародавніх жанрів відноситься і обад , або світанкова пісня. Ось коротенька обад анонімного автора, що належить до найдавніших взірців провансальської поезії:

"Доки соловейко проспіває

й солов'їху гілка погойдає,

я тебе мерщій пообіймаю,

серед квітів прихилю цілунком, -

аж із вежі варта крикне лунко:

"Гей, закохані, підводитися треба,

бо зоря вже вас вітає з неба!"

        Шекспір у "Ромео та Джульєтті" надав жанрові обад драматичного звучання, але сама ця пісня відома ще у Стародавньому Єгипті:

"Голубонько, твоє співання -

як ранок у вогні.

Я весь горю з кохання, -

куди ж іти мені?

....................................................
....................................................
....................................................
....................................................
Провансальська культура й трубадури повністю винищені у плині кривавого хрестового походу, організованого папством проти альбігойської єресі, котра наприкінці 13 ст. повстала з богомільського сходу. Щонайменше сотні тисяч людей винищено грабіжниками у машкарі оборонців правовір'я. Так, у Безьєрі - першому місті, котре взяли хрестоносці - вбито усіх чоловіків, жінок і дітей, включно з тими, хто шукав порятунок у костелі... (Далі буде)
Лицарство *. * Джек Ліндсей "Коротка історія культури" - 2 т. в перекладі Віри та Леся Герасимчуків . Попри те, що окремі складники запозичені з племінної організації германців, сама ідея лицарства прийшла зі сходу. У її центрі - герой,котрому надавалися риси як відвертого дурня, так і коханця трубадура. У середньовічному мисленні дійсність поставала як сумбурний і розщеплений процес, що набував значення настільки, наскільки відповідав певним архетипам: історія мала значення настільки, наскільки вона виражала лицарську ідею. Тому з певного погляду лицарський герой мав злитися зі святим... Жодним чином не впливала реальна нездатність людей жити у згоді з власними ідеалами, - головне завдання полягало у протиставленні ідеалів невдачам і поразкам. Звісно, все було гаразд доти, доки життя вряди-годи збігалося з архетипними ідеями.

---

Ваганти. "Хуліганство" розпочалося, судячи з усього, лірикою вагантів - мандрівних школярів - і таких само мандрівних монахів, що строкатою юрбою наповняли своїми піснями північну середньовічну Європу. Мандрівні дияволи з широкою глоткою, горлодери, п'яниці, ненажери, невгамовні проповідники життєвих радостей поєднували в собі багато суперечного, але в жодному разі не були якоюсь там затхлою цвіллю. Навпаки - дух свободи і жадоба гострих насолод, в поєднанні з відсутністю грошей, не давали їм спокою. Одним словом - в дорогу і з піснею.
Почитайте, чи вірніше прислухайтеся, до гамору веселої юрби:

Я скромна дівчинка була,
вірго дум флоребам,
привітно-ніжною цвіла,
омнібус плацебам.

Пішла якось я на лужок
флорес адунаре,
i зажадав мене дружок
ібі дефлораре...

Під лікоть взяв мене обліг,
сед ном індецентер
й до хащі прямо поволік
вальде фраудулентер.

І з мене плаття там здіймав
вальде індецентр,
і білі рученьки ламав
мультум віолентер.

І примовляв: "Дивись як днесь
Немус ест ремотум!
всередині палаю весь!"
Планксі ет хок тотум.

"Йдемо під липу, бо між віть
нон прокул а віа.
сопілка там моя висить,
тімпанум кум ліра!"

Дійшли до дерева того,
діксіт: седеамус!
Вже нетерплячка б`є його.
Лудум фаціамус!

Схилився наді мною: "Все!
нон абскве тіморе.
Я зроблю жінкою тебе..."
Дульціс ест кум оре!

Сорочку на мені підняв,
корпоре детекта,
і мій замок псувати став,
куспіде еректа.

Встромилось в жертву жало це
бене венебатур!
Побачила його лице:
лудус комплеатур!

---

що там далі було, можна легко собі уявити, бо вся справа в обличчях. А вони такі бувають... В цьому одна із закономірностей К.М. - безпосередня і наглядна передача духу як народної простоти, так і вишуканої манірності сутінкових залів Людовиків.
Прикладом К.М., в його розширеному тлумаченні, в якості модної галантності, напевно, можна вважати і "витонченості" барона Мюнхаузена для германців, а для нас, українців, багато цікавого можна вичитати у С. Руданського чи там у Котляревського.
За назвою "Енеїда" відразу випливає цілий континент модної античності, одначе справжня античність - це зовсім інше. А мандрівні дяки та студенти у нас водилися. І бували з ними речі не менш цікаві, аніж із Хомою Брутом (від господина Гоголя). Але віриться, що будуть нашому люду колись зрозумілі і західноєвропейські образи К.М.
Що ж стосується сьогоднішніх рис куртуазно-галантного маньєризму, то слід зауважити, що нічого особливого з ним не сталося: ті ж самі дзвінкі хвастощі, пестощі, завтрашні перемоги, звучне пригадування минулих подвигів, ті самі блискучі описання "з натури". І нехай вони здебільшого вигадані, та що таке реальність? Кожен - суб'єктивний на свій манер. Маньєризм, одним словом! А він і на Україні маньєризм.

Людмила Таран. КОЛЕКЦІЯ КОХАНОК

Я тебе впіймаю, видро кучерява!
...Золоті коліна блимали в пітьмі.
В рестораннім раї очі обіцяли,
І бокал шампану
               шал підігрівав.

Ти підігрівала? Видро кучерява,
Досі я не знаю - як розтала ти.
І лише кружало, там де ти лежала.
Зібгана, мов постіль, сиротлива ніч...

А як файно, чи там галантно, розповідає свою історію наш дописувач Михайло Заводовський. (щоправда, в рамках конкурсу №2)
                  Ягідка.

По суниці я Тебе покликав -
І в німім зачаруванні став:
Ніжностигла ягідка - велика
Розкіш, запахуща смакота.

Глянув я в Твої блакитні очі,
Як таємність неба висоти -
І самий собі відкрив охоче:
Ти моя суничка, тільки Ти.

Пестив я Твоє рум'яне личко
І шептав: "Любов - Тобі ім'я,
Ніжноспіла сонячна суничко,
Соковита ягідко моя"...

Кого цікавить чим там закінчилося,- загляніть в наш архів (див."АРХІВ"), чи до авторів (див. "АВТОРИ").

Сподіваюся, що ви підкажете ще багато нового, а також обсудите висунуті вище ідеї.
Обговорити тему