ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі сині, мов волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
не жалів грошей на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо

Олена Малєєва
2019.09.12 19:33
Поки серце б'ється, я тебе чекаю.
А як засумую... то тебе немає.
Я тобі весела, я тобі щаслива
Я тобі красуня, я тобі грайлива...
Не покинь, не бійся, не забудь, не плач.
Я собі і демон, я собі палач.
Я себе картаю
А за віщо, Боже?

Олена Малєєва
2019.09.12 19:31
Мене мати у любистку купала,
Та, купаючи у травах, примовляла:
«Щоби ручки й ніжки
Були дуже ніжні,
Щоби хлопці любили
І святі, і грішні».
Мені мати коси заплітала,
Заплітаючи так ніжно примовляла:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.09 15:37 ]
    Троянда кохання


    Ці уривки небесної вати
    Розірвало проміння ясне.
    Може досить уже сумувати?
    Обійми, моя люба, мене!

    Нам здавалося, небо не хоче
    Наших зустрічей більше уже...
    Та чому ж у цю ніч так охоче
    Розсипа зір манливе драже?!

    Одійшли мов небеснії води
    У цей ніжний, задумливий час.
    Місяць, наче дитя насолоди
    Народився і світить для нас.

    І в далеку дорогу відчалить
    Човен той, що сумне нам несе.
    І зів'ялі гвоздики печалі
    Забере із веселих осель.

    І засяє нам двом аж до рання
    Найпрекрасніша квітка оця -
    Чарівлива троянда кохання,
    Що не в'яне ніколи в серцях!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  2. Юрій Сидорів - [ 2019.09.08 10:51 ]
    Про
    Калюжі напоять бетон і асфальт,
    Дощами уп'ється пожовкла отава.
    Проллється вода і з розверстаних шпальт
    Видань поетичних. Щорічно цікава
    Пора підрахунків курчат і овець,
    Врахуються кози, телята і свині.
    Спекотним світанкам насниться кінець,
    А роси метафори втратять віднині.

    На часі куфайки і тепле взуття.
    Про бабине літо не хочеться й знати.
    Все важче терпіти привади життя -
    Приваблюють більше небесні пенати.

    Та перед мистецтвом я маю борги.
    В поезію поки що їх конвертую.
    Займатися нею мені до снаги -
    Хіба що віршую про вік і про тую,
    Як блимає свічка на сивих вітрах...
    А не про кохання...
    Для мене простіша
    Поезія суму про тлінність і прах,
    Що ходять за мною від вірша до вірша.


    08.09.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  3. Юрій Сидорів - [ 2019.08.28 08:32 ]
    До шмиги
    Серпневої спеки набіги зухвалі
    Повітря женуть з аравійських пустель.
    Сидить прохолода в сирому підвалі.
    Для неї й труна - як шикарний отель.

    І тягнеться птаство до гнізд і до дупел,
    Річкова громада - в підводні корчі.
    Щоденна ця спека нагадує жупел -
    І спасу від неї немає й вночі.

    Ніколи раніше про осінь не мріяв -
    Про нашу чи болдінську. Тема чужа.
    Та мушу наразі. Спекотності вияв
    Пронизує шкіру, як лезо ножа.

    І серце останньою кров'ю дзюркоче.
    Затягнуться струпами рани чи ні?
    Повірю у краще, і вельми охоче -
    Єдине, що гарно вдається мені.

    Чи вийду живим я з поточного стану -
    Пізніше побачу.
    Якщо доживу.
    На осінь тоді по-інакшому гляну.
    У ній роздивлюся і сутність нову.

    Не тільки для віршів.
    Можливо, й для прози
    Формати згадаються - *doc, *txt...
    А там і негода, за нею - морози...
    І опусів кількість логічно зросте.

    Змалюю нещадні циклони, відлиги,
    Чиєсь одиноцтво, мою самоту...
    Про все, що завгодно, писати до шмиги,
    Як нині про осінь - добу золоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (8)


  4. Ігор Деркач - [ 2019.08.18 10:23 ]
    Обида
    Сідаю чи стою,
    лежу, біжу чи їду –
    я згадую: «адью... »,
    тамуючи обиду.

    Очікую її,
    скубу ромашку білу –
    усі думки мої:
    чого вона хотіла?

    Мене чи не мене? –
    запитую небогу.
    А чую неземне:
    «канєшно, шо нікого...»

    І що це за діла,
    коли немає діла?
    Нічого не дала,
    взяла і полетіла.

    Тай думаю собі:
    казати – не казати?
    За очі голубі
    нема кого обняти.

    Дитині не дали
    погратися у казку...
    А ми ж, таки, могли!
    І ось тобі, будь-ласка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.06 10:15 ]
    З тобою і без тебе
    Ти ледь пішла і наяву -
    Плекаю знов про зустріч мрію.
    Лише з тобою я живу.
    Без тебе, мила, животію.

    З тобою кожна мить ясна,
    Без тебе – темрява тужлива.
    В тобою й восени – весна,
    Без тебе – нуднотонна злива.

    З тобою я – мов гіацинт
    В саду чудеснім розквітаю.
    Без тебе швидко в`яне цвіт,
    І замкнені ворота раю.

    Трава без тебе – геть суха,
    З тобою – ліс вічнозелений.
    Без тебе доля – зла й лиха,
    З тобою – радісна для мене.

    І ти сумна без мене теж!
    І никнеш на виду і в`янеш,
    Зі мною – ружею цвітеш,
    Проміниш сяйво полум`яне.

    В розлуці – в темряві думок -
    Доводить відчай нас до краю.
    Лише удвох ми – летимо!
    І щастям всесвіт обіймаєм!

    5 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  7. Ігор Деркач - [ 2019.08.04 10:14 ]
    Фабула щастя
    І
    Юрмою ідемо у маси,
    п’ємо отруту як вино
    і подаємо нуль на фазу –
    душі байдужій все одно.

    Нема коли... немає часу...
    як у комедії кіно.
    Несе до ирію судно,
    яке ніколи і ні разу
    не опускалося на дно.

    А ми на палубі обоє
    у суєті, й самотині...

    Немає миру на війні.
    А героїні і герою
    удача є. Не за горою
    її блукаючі вогні.

    ІІ
    Але... не вистачає джазу...
    і кутюр’є... і кімоно...
    А щастя наше? А воно
    не реагує на образу.

    Не переймаємось. Ріка
    життя – за обрієм. Далеко
    ще сяє око маяка.

    А ми за милі і парсеки
    ще уявляємо лелеку
    і у капусті – малюка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.07.21 11:05 ]
    Літній ранок війною
    ІДо світанку – урочиста мить.
    На орбіті тане двоєликий,
    обіцяє – буде день великий!

    Розбудили зоряну блакить
    лісові і польові музики.

    Ирій синім полум’ям горить.

    ІІДушу надривають солов’ї,
    буйне різнотрав’я ронить роси,
    по отаві заходили коси...

    І земного поту ручаї
    потекли сльозою у покоси.

    Витирають чола косарі.
    Їх уже помітили наяди
    і тікають у свої левади.

    І ясніє небо угорі,
    поки чує соло і рулади.

    Голуби воркують у дворі,
    гуси не курей заґелґотіли,
    чаєнята при дорозі сіли...

    Опускає неба якорі
    у тумані вирію Ярило.

    ІІІІ ніщо мене не омине...
    Уявляю бойові колони
    тихого, за обріями, Дону.

    І війна із далечі війне
    залпами у небо осяйне
    і луною – черги полігону.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  10. Юрій Сидорів - [ 2019.07.14 09:05 ]
    Дорога (сьогодні)
    За віконцем досвітні вогні
    Умлівають в обіймах туману.
    Деренчить органайзер мені,
    І не вимкнеться, доки не встану,
    Щоб іти на роботу важку
    З муляжем бойового нагана,
    Де служу грошовому божку.
    Підготовка стрілка непогана.

    Присідання, стрибки в довжину,
    По району ранкова пробіжка...
    Не старіння ось так віджену,
    То загрозу шпитального ліжка.

    Розім'явшись, кефіру поп'ю,
    І знайшовши на кухні олію
    Та чавунну пательню свою,
    Для сніданку млинців розігрію.

    Надягаю десантний берет,
    До жилетки чіпляю погони.
    Я не бравий гусар з оперет,
    А приватний боєць охорони.

    Помирають нічні ліхтарі,
    Оживають дороги трамвайні.
    І спішать о ранковій порі
    Візники до трамвайної стайні,
    Щоби вийшли залізні воли
    На троєщинські бізнес-маршрути.
    І відомо куди та коли
    Їм за графіком треба відбути.

    А на кожній зупинці юрма
    Ділових пасажирів району.
    Тож доїду між ними всіма
    До метро - і на гілку "червону".

    Під землею вона приведе
    До кінця. І відпустить нагору.
    Стережу тільки там і ніде
    Три вітрини в ломбарді й комору.

    В резюме не писав ні про фах,
    Ні про герб, ні про колір диплома.
    А набридла робота удома
    І таскання антен по дахах.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Деркач - [ 2019.07.09 08:12 ]
    Мімікрія ЛГ
    Романтики усі чоловіки,
    аби собі завоювати Жінку.
    І любимо, буває, на віки,
    і легко забуваємо навіки.

    Нікого не чіпаю ні за що
    і нікого образити нізащо.
    Нікому не ікається, якщо
    нема кого винити, що ледащо.

    І нічого боятися мені,
    що ти і я усе ще не герої.
    І це – нічого. У гарячі дні
    і під гарячу руку удостою.

    А поки-що ніколи не пиши,
    що ніколи журитися даремно,
    і особливо не горюй за мене.

    Переживай за рани на душі,
    за те, що ми буваємо чужі,
    зате не обіймаємось таємно.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.06.26 20:22 ]
    Пасіка
    На пасіці дзуміє і гуде,
    а я у літній келії куняю.
    І наче і ніколи, і ніде
    ще не було ошатнішого раю.

    Полум’яніє у зеніті день,
    який і я з роями коротаю.
    І поки ще до осені іде,
    не сиротіє хата біля гаю.

    Літає трутень, поки не зима.
    Йому уже й нема чого літати...
    Ночами місяць проситься до хати.
    У нього свого вулика нема,
    і котиться між зорями дарма,
    і нікому його заколисати.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Деркач - [ 2019.06.18 09:32 ]
    Зоряний привіт
    Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
    а ти сіяй, не забувай, пиши.
    І я тобі, і ти мені у змозі
    побути половинкою душі.

    Одному і одній у цьому світі
    одна відрада – ладо і листи.
    Роби як я, пиши мені привіти
    і будьмо разом 👫 як волієш ти.

    Одредагуй мої думки у вірші
    і прозою поета забавляй 😊.
    Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
    Пиши частіше, обіймай міцніше...
    Ніхто як ти не розуміє більше,
    яка стежина поведе у рай.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.15 00:34 ]
    Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
    Заховалась очей бірюза
    Під повіками ніжними сонно.

    Літній ранок уже зазорів.
    Ллє проміння небесне горнило.
    О чарівній ранковій порі
    Я тобою милуюся, мила.

    Мовби легкої радості змах –
    Личко свіже у сні рожевіє.
    І усмішка на теплих устах
    Розтеклася красою під вії.

    Ти – мій цукор, лукум і рахат
    У найкращій з кохання ідилій.
    І струмує щемкий аромат
    Із волосся розкішного хвилі.

    Найспокійніші миті оці –
    Ніби пристрасті тихе відлуння.
    Відсвіт любощів там на лиці –
    Щастям світиться спляча красуня.

    14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  16. Ігор Деркач - [ 2019.06.13 08:58 ]
    На узбіччі
    Не застую юрбі,
    іду собі та й годі.
    Долаю саме те,
    що й іншим по плечу.
    Не відаю, коли
    опинюся на споді,
    але не я один
    у рай не полечу.

    І бігаємо, і
    повземо як мурахи
    по тій же мураві
    у лоно споришу...
    Ще дихаю – пишу...
    і до своєї плахи
    попереду усіх
    нікуди не спішу.

    Полохають сичі
    і грає синє море.
    Оце й уся краса,
    яка рятує світ.
    Не за горами вже
    чатує сиве горе,
    вичікує, адже
    стою на схилі літ.

    Ідуть у небеса
    поети і герої...
    Їх – пам’яті людей
    Всевишній удостоїв,
    а я один усіх
    нікуди не веду.

    Долаю уночі
    уявні косогори,
    якщо не упаду,
    то ще почую хори,
    хоча нічого цим
    юрмі не доведу.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Галантний Маньєрист - [ 2019.06.12 22:11 ]
    To be, or not to be
    Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
    і забуті бажання полинуть у синьому небі
    над угіддями хмар, де кульгаві кладуть ковалі
    хуртовин голоси у бентежні "don’t worry, be happy".

    Навесні Провидіння строгіше, аніж восени -
    напівмить насолоді і бути сердечній халепі!
    Оточи себе муром, вбери височінь сивини,
    доки літо не вкриє бронею "don’t worry, be happy"!

    Це весні Провидіння, як водам леткі береги,
    а ефірним творінням у яро-земному вертепі -
    Прокуратор і Стража, і Суду сяйні ланцюги,
    тож і пити гіркоти тобі із "don’t worry, be happy"!

    По весні Провидіння прихильно кивне: говори
    Богу, чорту, мені, Мельпомені, Ерато, Евтерпі…
    Усміхнися лише, бо не зразу вловили Згори,
    як багато мелодії ще у "to be" за "don’t worry, be happy"!



    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Деркач - [ 2019.06.08 12:40 ]
    У світі Езопа
    У міражі омріяного лету
    до ирію готові журавлі,
    метафорами піють опоненти
    єлейні епітафії Землі.

    Найбільше чути півня і зозулю
    та п’яного, буває, павича.
    Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
    орел шанує люто деркача.

    Хореї, ямби файно і прозоро
    наповнюють поезії сувій,
    аби любові неозоре море
    запінило мелодії
    прибій.

    Із луками літають купідони,
    метає блискавицями Зевес.
    Оспівуються дони і мадонни –
    нарциси і півонії небес.

    І поетеси, і поети раді
    показувати зопалу жука,
    бо є у нас історія така,
    що де-не-де, неначе на параді,
    гуляє комашня і колоради
    голодною колоною совка.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.04 02:35 ]
    Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
    Ти – моя, Золота Ностальгіє,
    По прекрасних у людства часах.

    Ти – мов голос умерлого царства,
    І відгомін священних ідей,
    Де закони шляхетні лицарства
    Домінують в суспільстві людей.

    Де сидять злодіяки по тюрмах,
    І ховають у таврах лоби.
    Де волхви – доброти деміурги –
    Жити вчать без пихи і злоби.

    Де ворони не каркають люто,
    Й не плазують, як змії, людці.
    Де краса – ідеал абсолюту
    У стосунках незаздрих митців.

    Де не швондери правлять – таланти,
    Прометея вогонь не згаса.
    Й трударі, як високі атланти,
    Підпирають святі небеса.

    І по хмарах – дорога до раю –
    Там де мир, там де мир – без війни.
    І від пострілів не умирають
    Найпрекрасніші доньки й сини.

    У містах – як Венеції ера,
    Золотої то відсвіт доби.
    Чарівні, лебедині озера
    І воркують вгорі голуби.

    Тонкий слух, як мембрана, антена,
    Ловить все наяву, не вві сні –
    Вальси Штрауса, вальси Шопена,
    Під бандуру – народні пісні -

    Ті, що славлять козацьку свободу,
    І ридають в гаях солов`ї.
    І буяє навколо Природа,
    І побожно шанують її.

    Де трояндове благоухання*,
    Канделябри свічок золоті…
    І співає поет про кохання
    Так, неначе востаннє в житті.

    Так уяву збудив таємниче,
    Розтягнув її всю – до межі –
    Це піснями Іглесіас кличе –
    Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

    *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
    Здається він непогано вписався в українську мову.

    3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.01 16:11 ]
    Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
    Ну а я сумуватиму тут –
    Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

    О мій смутку, залиш, не тривож.
    Ще не рушила мила у даль.
    А чому ж то на віях ця дрож?
    І печаль, і печаль, і печаль…

    Ще попереду стільки розлук!
    О не рвися, ти душе жива!
    І стискають лещатами мук
    Ці слова, ці слова, ці слова.

    Я душею в тобі – кожну мить,
    Виллю тугу смертельну дощу.
    Наче поїзду біль стукотить:
    Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

    …Їдь, кохана. Забудь про сумне
    Ще попустять ці муки мої.
    У розлуці розрадять мене –
    Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

    *Се ля ві – таке життя ( фр.)

    1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  21. Ігор Деркач - [ 2019.05.31 07:54 ]
    Полуда
    Людей не знати – то лиха біда,
    а знаєш, не здивуєшся ніколи,
    коли чиясь осяяна хода,
    покаже, що й король буває голий.

    Якась особа намалює тло,
    а силует наляпає у сажі.
    На те і є заточене стило,
    аби його тупили душі вражі.

    Але не нарікай на суєту
    ченця пера і гуру плагіату,
    коли за світлі цілі і мету
    тобі бажають без чеки гранату.

    Зійде полуда. Немочі очей
    не ти лише і зцілював, і гоїв,
    ще є і аріони, і герої...

    Не переймайся. Ще живий ачей?
    У цій юрмі, у
    наготі ночей
    не ти один у цьому полі воїн.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Юрій Сидорів - [ 2019.05.25 22:29 ]
    Тріада
    Магелани загублених рим,
    Океанів епічних сіндбади,
    Я проханням ділюся моїм -
    Заберіть до своєї бригади.

    Не боюся авралів і вахт,
    Не злякає мене і полундра.
    Пропонуйте неписаний фрахт -
    Будь-яка пропозиція мудра.

    Неможливе довірте мені -
    У роботі собі не відмовлю.
    І за смислом на диво-човні
    З віршомазами вийду на ловлю.

    Колчаки граматичних широт,
    Магнетичних довгот олександри,
    Забирайте служити на флот,
    Що іде в літераторські мандри.

    Синтаксичних питань вояки,
    Заполярних висот фердинанди,
    Вслід за вами піду залюбки -
    І мене запросіть до команди.

    Ще ніхто не озвався. Не ждуть...
    І даремні благання та кличі...
    По-казковому треба, мабуть - 
    Поклонившись, промовити тричі.

    Закликаю до справ і кляну -
    І скидаюся чимось на дурня.
    Та здається, що чую луну -
    А раніше хіба що відлуння.

    І здається, озвався в цей час
    Горбоконик, а може, й Пегас.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (15)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  24. Ігор Деркач - [ 2019.05.16 09:28 ]
    Під сурдинку дощу
    Ідуть дощі. Яка то благодать!
    Небесне море землю поливає,
    надією засіяні у маї,
    озимина і вруна шелестять.

    А пажиті – од краю і до краю,
    де я, мов ратай, сію іншу рать.
    Чекаючи нового урожаю,
    мої поля чорнилами горять.

    Роздмухую ще жевріючу ватру.
    У дочки Прометея, візаві,
    запитую повторно: « А чи варто?»
    І чую: « Варто, поки ми живі».

    Іду як дощ полями-сторінками,
    нікого не залякую громами,
    що я найперша скрипка і соліст,
    який уміє помежи рядками
    нанизувати речення словами,
    що озонують логікою зміст.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.11 07:37 ]
    Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
    Пестощі п`янкого диво-раювання –
    Доки огорнула ніжністю імла.

    Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
    Оповили віти-рученьки мене.
    І запахли коси черемхово-пінно –
    Розцвіло кохання наше осяйне.

    А вгорі шуміли десь травневі зливи…
    І цілунків зливи мчали навздогін….
    У шаленстві мрії ми були щасливі,
    В повені любові – миті дорогі!

    Не забуть ніколи диво це бузкове,
    Пелюстки розкрили таїну свою.
    Небо дарувало щастя нам казкове
    В Україні милій, у земнім раю!

    11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  26. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Охоплює темрява захід,
    А хащі небесні - пітьма.
    До розсипів зоряних ягід
    Вляглася стежина пряма.

    Інакші ведуть викрутасом,
    Крізь пасма дірок чорноти,
    Де вічність полює за часом.
    Їх можна так само знайти.

    На захід тікало світило,
    Зі сходу вертало до нас.
    І як би воно не крутило,
    Його виглядав повсякчас.

    На схід відбував і на захід,
    Радів і південним світам.
    Стежину до зоряних ягід
    Гадаю, надибав би й там.

    Укотре додому вертаю -
    Не сонцем і не шукачем.
    А тягнуть до рідного краю
    Натура душевна та щем.

    Не з вами я, космополіти,
    Не став емігрантом також.
    Бо серцю властиво боліти
    Чи навіть впадати у дрож.

    І це не ознака хвороби.
    Є скріпи, що не розігну.
    Були намагання та спроби,
    Стояло й життя на кону...

    З Жулян повертаюся вранці -
    І падаю в ліжко, як сніп.
    Донині воно в "комуналці",
    Тримаються й декілька скріп.

    Дізнавшись, чим дихає Захід,
    Чому я для нього не свій,
    Не хочу ні зоряних ягід,
    Ні псевдоліричних завій.

    Спочину, а потім помрію
    Про кращі майбутні часи.
    На них я ще маю надію.
    Поточні зіходять на пси.

    Повернення радісні миті,
    Лукавих таксистів юрма,
    Травневі свята сумовиті...
    Була перемога - й нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.06 20:32 ]
    Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
    Нехай же ллється хоч хвилину
    З очей коханих - бірюза.

    Даруй ще хвильку приголубить -
    Цілунок щічку хай торка.
    І пальчики ці милі, любі -
    Не відпускає хай рука.

    Не відлітай, моя Богине,
    Прощатися не поспішай,
    Бо у розпуці лютій гине
    Моя згорьована душа.

    Від берега ти не відчалюй,
    І прірву не твори з води.
    Бо серце рветься від печалі,
    З одчаю ринеться туди.

    Нехай затягнеться хвилина -
    Щосили мрій зі мною, мрій.
    І лебідь щастя в небо лине
    У безконечності своїй!

    6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.04 14:55 ]
    Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені


    На красиву лаву я на мить присяду,
    Усміхнеться Муза ніжно так мені.
    Прилети неждано, ти моя розрадо,
    В чарівному парку в місті Ірпені.

    Будуть хай навіки там благословенні
    Руки, що створили цей скульптурний злет.
    Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
    Вчувши голос неба, істинний поет.

    Там йому в уяві ранок золотіє,
    В ореолі Муза, як Весна, летить.
    У повітрі - замок, що його Вітія*
    Побудує словом у сяйливу мить.

    І для нього мовби - лік спинився часу,
    І відсутній погляд бачить тільки вись,
    Де в кабріолет упряжені Пегаси
    Везти Музу в замок разом узялись.

    Там вона - Богиня - сяде на престолі,
    Вітер їй в корону зорі намете.
    Це - поета Мрія, це - поета Доля,
    Що її увічнить слово золоте!
    ________________________
    *Вітія - поет.

    3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  30. Ігор Деркач - [ 2019.05.02 07:02 ]
    Поза грою
                               І
    Іронізую і від сміху плачу.
    Нема Пегаса – запрягаю клячу...
    Розмінною монетою плачу,
    коли мені буває по плечу
    недоїмкою роздавати здачу.

    Не падаю, коли один лечу.
    Нікого і нічому не учу,
    вирішую не задану задачу,
    і не міняю щастя на удачу,
    коли перо дорівнює мечу.

    А як і що – догадуйся, читачу,
    чому немає місця деркачу.
    Ну, не умію як великі мачо.

    Дієслова римую досхочу
    і не боюся. Я іще побачу,
    кудою і куди я долечу.

                               ІІ
    Нехай самозакохані поети
    і поетеси видають буклети,
    а я ще не доконаний поет.

    Іду собі дорогою своєю
    і фішкою мінорною моєю
    хай буде незакінчений сонет.

    Та критикуйте, прошу, ради Бога.
    Аматори і «профі» залюбки
    ще граються, бува’, у піддавки.

    Але не розумію, ради чого
    блокує зореносна остюки,
    які не колють як у біса роги?

    Опонувати у мої роки,
    нехай воно і з легкої руки,
    але, даруйте – не моя стихія.

    У небі не міняю зодіак.
    У мене ексклюзивний після-смак,
    якщо тепліє у душі надія.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.01 00:33 ]
    Перед вироком долі
    Я на долю свою нарікав,
    І просив, і творив заклинання –
    Хай життєва небесна ріка
    Нам пошле повноцінне кохання.

    Десь зустрінемося крадькома,
    Десь цілуємося віртуально…
    І регоче холодна зима,
    Мов стіна поміж нами – зі сталі…

    Данина ненаситній Марі* –
    Зачинила ворота до раю.
    Налякали тебе упирі,
    Що кохання – життя убиває.

    І живем, як на прив`язі – ми,
    Перед вироком клятої долі,
    Тільки злегка торкнувшись крильми,
    Безпорадні, голодні і кволі.

    Знову розпач наповнив ущерть.
    Мов із царства Харона ми – тіні.
    Без кохання життя – наче смерть,
    Безпросвітне тупе животіння.

    І бредеш ти по нім – в ланцюгах,
    Чути крик твій безсило-сердитий.
    У свідомість уживлено страх,
    Як від нього твій мозок звільнити?!

    Як позбутися тої біди?
    Ти мене замордуй ліпше, кате.
    Вчений генію, ліки знайди
    Щоб кохану мою врятувати.

    Щоб іти по життю без оков,
    Щоб залякане вирвати жало!
    Щоб між нас повноцінна любов,
    Наче Бог той святий, воскресала!

    30 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  32. Юрій Сидорів - [ 2019.04.28 09:04 ]
    Байдуже
    Патлаті хащі осінь підстриже,
    Засяє голизно́ю кожна віта.
    Ще не сезон, а думається вже
    Не про красу весни та барви літа.

    Траву пожовклу вітер обскубе
    І виголить ланам лоби й ланіти.
    А я щодня примушую себе
    За порами природними не скніти.

    Не рватися кудись, і взагалі
    Забути про усі сезонні віхи.
    Облишивши гризоти та жалі,
    Забутися й собі в полоні втіхи.

    Це стан душі. У версії земній
    У нього є приємні переваги.
    Вбивайся за свободою чи скній -
    А вартий він серйозної уваги.

    І гідний одностайної хвали.
    Ніде не буде краще, ніж у ньому.
    А ті, хто там ніколи не були,
    Усе життя жаліються на втому.

    О втіхо-втіхо-хочеться тебе,
    І спо́кою в моїй грудній клітині.
    Хтось голить, підстригає чи скубе -
    Вже байдуже! Ось так воно віднині.

    Час відповість - втішатися чи ні,
    Мовчання можна всяко розцінити.
    Та байдуже й однаково мені!
    Можливо, щось напишеться про квіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (19)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.25 01:14 ]
    Прийди
    А я – немов магнолія ота –
    Росту, квітую тихо сам у гаю.
    Прийди до мене, люба, золота,
    Як сонця, я тепла твого чекаю!

    Прийди до мене, в мій духмяний сад,
    Допоки ще весна у нім буяє.
    І хай не буде вороття назад
    Між ласками шаленого розмаю.

    Цілунками, вустами говори…
    Нехай пелюсточка пелюстку ловить
    У пустощах закоханої гри,
    У невимовних пестощах любові.

    Коли в найвищий увійдем екстаз,
    Розчинимось, полетимо в обіймах.
    Нехай ніщо не зупиняє нас,
    І насолоди стогонів не стримуй!

    Прийди до мене, поки є жага,
    Допоки ще благовіститься небо.
    Бо пропаду в байдужості снігах,
    Перецвіту й осиплюся – без тебе!

    24 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.23 11:41 ]
    Дружня розрада (за мотивами твору Т.Левицької)
    Я ніколи не сяду без весел в човна,
    Без вітрил не пливу в океані.
    Моя подруго мила, від чого сумна?
    Чом душа, наче далеч туманна?

    Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
    А чи жити набридло на світі?
    Позникали з голівоньки думи святі,
    Чи химерами всі оповиті?

    Доля добра бува. Та буває і зла..,
    Занесе на пороги неситі.
    Як же можна у далеч пливти без весла,
    Ризикуючи вмерти щомиті?

    Як же можна пливти по життю без мети?
    Все у вас, у жінок – таємниче…
    Та подумай голівкою трішечки ти…
    Ждеш, що небо до себе покличе?

    Чи безсила душа вже боротись зі злом,
    Смерті хоче, чортам на догоду?
    Ось рука моя дружня і човен з веслом -
    Попливемо на чистую воду!

    22-23 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  35. Юрій Сидорів - [ 2019.04.23 07:11 ]
    без знаків
    гукаю небо на розмову
    і шлю Творцю земний уклін
    за цю красу життя казкову
    доби покращення та змін
    і в молитвах шаную знову
    Його не в церкві а з колін
    я попри виправку військову
    природні лінощі та сплін

    почує певно і озветься
    на відчайдушний заклик серця
    що вірить фібрами всіма

    або в хатиночці убогій
    під час духовних апологій
    стою навколішках дарма́


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)


  36. Юрій Сидорів - [ 2019.04.20 22:49 ]
    Лиман
    Морського лиману вчувається запах
    На відстані у кільканадцять км*.
    Бувають рекорди на інших етапах -
    Як вирішить вітер і звідки подме.

    Його набираюся на Хаджибеї -
    Від кожного понюху та від ковтка,
    Охоплений силою спраги моєї.
    Вона невтолима і навіть жорстка.

    До моря прелюдія чи увертюра -
    Водоймище це унікально чудне.
    Кайма узбережжя доволі похмура,
    Та запах частково втішає мене.

    Це ним на летовищі пахла Вітчизна,
    Коли я по трапу зійшов з літака.
    Сувора людина і серцем залізна,
    А для Хаджибея - душевно м'яка.

    Північні моря і далеко на півдні
    Стрічалися в атласах і наяву.
    Засвідчую - любі, та тільки не рідні -
    Не ними я марю, не ними живу.

    На жаль, не на морі або в океані -
    Додому привів березневий маршрут.
    Державні та митні кондиції, грані
    Нехай зачекають. Я поки що тут.

    У травні хотів би відвідати Шарджу.
    І знаю, де саме візьму грошенят -
    Субсидій собі на квитки заощаджу.
    Пусте, що в боргах з голови і до п'ят.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.20 05:59 ]
    В апогеї почуттів
    Кохана, серцем тихо завесній,
    Чекає квітка на любові благо.
    Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
    Сідає джмелик чарівний на пагін.

    І вже тремтить суцвіття молоде,
    Вібрує все, хмеліючи від ласки.
    І струм єством окриленим іде,
    І всесвіт повнить ароматом казки.

    І чашечка троянди воскреса,
    Нектаром божим сповнена по вінця.
    Снагою рожевіють небеса,
    Немов закоханих щасливі лиця.

    В моїх обіймай, люба, завмирай!
    Жага чуттів буяє до знемоги.
    Ярило-Сонце нам дарує рай –
    Ми сповнюєм найвищу волю Бога.

    То ж вознесімось просто в небеса,
    І хай ця зустріч буде не остання.
    Бо шлях увись - це розквіту краса,
    Устелена пелюстками кохання!

    20.04.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.04 03:43 ]
    У кохання фантастичній грі
    Щастя дивовижні віражі…
    Так, немов для нас одкрилось небо!
    Ти скажи, о люба, ти скажи,
    Як я досі жити міг без тебе?!

    Десь у темряви світах летів.
    І не знав, живу чому й для чого.
    Що усі миттєвості оті –
    Це - прелюдія життя мойого.

    Так немов під товщею снігів
    Пробивався вгору непомітно
    Сили набирався, тихо зрів
    І яскраво, дужо так розквітнув

    Спершу ще малесенький такий,
    Він ішов угору без вагання
    Крізь десятиліття і роки
    Світ побачив пролісок кохання.

    Ніби-то тендітний і слабкий,
    Подолав страшенні перепони –
    Пробивав, як той потужний кий.
    Суму гори, болю терикони.

    І явився світові в очах
    Променем підземним, чарівливим.
    Це нова планета всім на диво
    Зринула в галактику, мов птах

    Сяєвом окриленим небес
    Весь безкрайній морок охопила.
    Я у тому сяєві воскрес
    І до тебе потягнувся, мила.

    Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
    Вабила смарагдовим світінням.
    Я народжувався в нім, згоряв,
    Наче промінь у небесній сині.

    Між затемнень, пилу й чорних дір
    Враз добра й любові світло стало.
    Ніби заіскрився серед гір
    Водоспад величним білим валом.

    Це злиття проміння і Зорі -
    Для усього людства пломеніє
    У кохання фантастичній грі,
    Мов краси життя – найвищий вияв!

    4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  39. Ігор Деркач - [ 2019.04.02 12:24 ]
    Дороги та попутники
    Із дитинства ідемо до раю
    і до ля феніта... Селяві.
    А кого в путі не вистачає,
    то заочно буде візаві.

    І якщо не їдемо, то піші
    по дорозі – то моя рідня.
    Згадкою відгомоніли інші,
    а одна у пам'яті щодня.

    І коли веселкою заграє
    за межею інший дивосвіт,
    то нічого кращого немає
    як до неї уві сні політ.

    І як завоюю половину,
    у якої все з води й роси,
    з нею і за обрії полину
    у обійми повної краси.

    А як ні – беру у руки ноги,
    вибігаю, босий, у поля
    тай шукаю три мої дороги
    на щасливій мапі житія.

    По одній поїду у майбутнє,
    а по другій аж за небокрай,
    а по третій – поки є попутні,
    будемо відшукувати рай.

    Хоч і не буває як раніше,
    але поки ми іще рідня,
    то не поміняємо на інше
    те, що нині маємо щодня.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.31 01:34 ]
    Задрімало плесо дніпрове
    Задрімало плесо дніпрове,
    Ми із нічкою тут – самі.
    І неон мерехтить ізнову
    Заспокійливо, мов камін.

    А надворі – тепло, весняно,
    Чеше ніч золоту косу.
    Пам`ятаєш, ми вдвох, кохана,
    Задивлялись на цю красу?!

    Задивлялися, милувались…
    Аж тепліла навкруг зима!
    Чом так щастя кохання мало?
    Чом же поруч тебе – нема?

    Лиш у тьмі величній іскриться
    Темно-синій велюр небес.
    Пестить він красу світлолицю,
    Ніби я у ту ніч – тебе!

    30 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  41. Ігор Деркач - [ 2019.03.30 18:04 ]
    Метафізика лірики
    Ось і тиша... Можна одпочити
    і язик тримати на замку,
    як і хто наповнює корито
    локшинами челяді й совку.

    Нумо заглядати у майбутнє,
    хто ми є та ідемо куди.
    Поки ум та логіка відсутні, –
    гиля-гиля, гуси, до води.

    Ми – адами, каїни і хами
    видумали Єву із ребра,
    ходимо молитися у храми
    і не помічаємо тавра.

    Ще й і Музу хоче мати кожне,
    та небесне плутає й земне.
    Авгури оспівують порожнє,
    клірики малюють потайне.

    Коміки й сатирики чатують
    на усе, що лізе в небеса.
    Застує поезії краса...
    Зі святими грішні одесную
    і нічого всує не існує,
    ну, хіба що, пекло і яса.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.25 23:03 ]
    Не сумуй, моя кохана
    Не сумуй, моя кохана,
    Днів печальних не лічи.
    Ще твоя сердечна рана
    Тихо заживе вночі.

    Йде по струнах душ гліссандо,
    Знову разом квіти ці –
    Оксамитова троянда
    Й фіоленький* гіацинт!

    Пахощі перемагають,
    Аромат п`янить усіх.
    І веселка у розмаї
    Уклоняється красі!

    *Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

    25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  43. Юрій Сидорів - [ 2019.03.22 22:34 ]
    Будьмо
    Щось книжка наступна не пишеться,
    Минулий тираж не розпроданий.
    Байдужість - читацька сподвижниця.
    Гендлярство з її перешкодами
    Та мовчазними фанфарами
    Собі призначаю роботою.
    Про успіх думками примарними
    Я жили востаннє вимотую -
    З такими його перспективами,
    Причини для щастя не маючи.
    То будьмо в роботі щасливими,
    Її веслярі та керманичі.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (13)


  44. Ігор Деркач - [ 2019.03.21 18:39 ]
    У форматі 3D
                  І
    Живу, здається, кількома життями:
    одне – у сниві, інші наяву
    запитують німими голосами,
    заради чого я іще живу.

    Існую... Багатію – маю вірші,
    плекаючи надію, що серця
    стають у бучі все-таки чистіші –
    живі і непідкупні до кінця.

    І не жалію. Ріжу «правду-матку»,
    освітлюю невидиму пітьму,
    даю зарядку тілу, і уму,
    знімаю шляпу і стираю маски.
    Але кому видумуємо казку
    на цьому світі, й досі не пойму.

                  ІІ
    А десь на тому світі біля раю
    у черзі душ заплакало дитя...
    Яке воно пекельне це життя,
    де люди є і нелюди бувають.

    Одне собі нап'ялює вінець,
    а іншого тримає ще на світі
    не списаний до краю олівець
    на тлі палітри охри і блакиті.

    Ще є уява про усе земне
    і є надія на життя небесне.
    І все-таки очікую на весни,
    коли земля очікує мене.
    Бо як не жаль, нікого не мине
    найвища міра – умирати чесно.

                  ІІІ
    І як то помирати сироті?
    А як лишити квіти не политі?
    Куди подіти неозорі миті?

    Але не закудикую путі.
    Якщо сьогодні падаю у тінь,
    то, може, завтра буду ще світити?

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.20 07:07 ]
    Тобі в день щастя
    Така шляхетність у твоїх очах –
    Емоції, весь розум, полонила.
    Там бачу вись, куди возносять крила,
    Яка вгорі тремкоче на вітрах.

    Небесна світлосте, указуй шлях
    І еталоном із чеснот будь, мила!
    Лиш ти мені великий світ одкрила,
    Енергію дала, що має птах.

    Вино страждань моїх – в твоїй долоні.
    Історія то мук твого єства,
    Це таїна, де прірви є бездонні…

    Краса стосунків – сфера то нова!
    Ідилія, мов на природи лоні…
    Й од щастя загубилися слова!

    20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (8)


  46. Марґо Ґейко - [ 2019.03.19 21:13 ]
    Маргаритки для Майстра
    О Маестро, мій милий Майстре!
    Композитор моїх мелодій,
    Інквізитор сваволі плоті,
    Хуртовина в моєму літі
    Із пелюстя прозорих квітів.
    Цій любові любов позаздрить.
    Ти – спокуса моя і пастир.

    Наодинці з тобою, отче,
    На обтинках вісону ночі,
    Наче сон у її блакиті,
    В унісоні спинились миті,
    Пролунали в єдиній ноті
    Поліфонії двох рапсодій,
    Зупинитись на мить – не злочин.
    Оверлочити ніч не хочеш?

    О кохання моє рахманне,
    Що в оману мене не манить,
    Що дурманом не лине в душу,
    У веригах обійм не душить,
    Дуже вільне і вірне дуже…
    Я тобі маргаритки, муже,
    Покладу в сторінки роману,
    Отамане мій, о тумане!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.19 00:17 ]
    Я задихаюсь від кохання
    Це віт судомне колихання –
    Сміється місяць із небес.
    Я задихаюсь від кохання,
    Ним переповнений увесь.

    Ох, розбудить би вікна сонні,
    Явити давні їм дива –
    Я б серенаду під балконом
    На повен голос заспівав.

    Часи романтики, о де ви?
    Сентиментальну ллю сльозу…
    Неначе котик березневий,
    Я б розійшовся унизу.

    І ти б, напевне, зашарілась!
    Півонією зацвіла!
    Щоб злий сусід осатаніло
    Заматюкався із «дупла»!

    18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  48. Марґо Ґейко - [ 2019.03.15 19:48 ]
    Восени весну
    Осінь іде невблаганно і нас не мине.
    Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
    Сонце заходить і сходить між нами тоді,
    Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

    Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
    Я поверну …
    Тільки я можу дати Тобі восени весну …

    Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
    Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
    Я утечу від дощу у твою таїну
    Нас не здолає навала осіннього сну.

    А у душі я воскрешу радість зорі ясну
    Я поверну…
    Тільки я можу дати Тобі восени весну …

    Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
    Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
    Промінь любові розвіє осінню імлу
    Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

    А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
    Я поверну …
    Тільки я можу дати Тобі восени весну!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  49. Ігор Деркач - [ 2019.03.12 08:22 ]
    По лінії долоні
    Почулося, берези шелестять,
    а може то мені шепоче Муза,
    що у бомонді братія союзу
    моє життя оцінює на п'ять.

    У суєті юдолі за собою
    не помічаю смертного гріха,
    невгодного отарі пастуха,
    і наступаю на змію п'ятою.

    Не відаю, на щастя чи біду
    веде дорога серця у Пальміру,
    якщо мої поезії та Ліра,
    як ті колеса п'яті на ходу.

    Аматору не місце у повозці,
    якою їдуть ідоли юрби.
    Але мені на передку гарби
    усе ще м'яко і на п'ятій точці.

    Усі, що їдуть, все одно сидять
    і в лімузині на одному місці.
    І од богеми мало ще кори́сті,
    що черепаху обійде на п'ядь.

    А я стою. Стою на обороні
    за сиву матір і її дитя.
    Але іду по лінії життя
    і не ховаю п'ятірні долоні.

    Ще вистачає міці і годин,
    щоб обійти передові загони.
    І не лякають довгі перегони.

    Мене іще почує не один,
    хто і за позолочений алтин
    не пристає до п'ятої колони.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.11 21:38 ]
    Чом ти, весно?
    Чом ти, весно моя, спохмурніла?
    Потьмянів, наїжачився луг.
    Де усмішка твоя звеселіла,
    Чом пронизливий вітер не вщух?!

    Поривається він воювати –
    Гнеться, гнеться додолу верба.
    Темні хмари пливуть шаруваті,
    Наче в них оселилась журба.

    Суне-плине флотилія суму,
    Синь чарівну вже заволокла.
    Дня весняного світлу задуму
    Поглинає холодна імла.

    …Та раптово неону вогнями
    Опромінився весь небокрай!
    То весна засміялась піснями –
    Душу змерзлу мою зігрівай!

    11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (12)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   10