ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Ірина Вовк
2020.01.20 12:20
РОБЕРТ РОЖДЄСТВЄНСКИЙ
Неправда, час не відходить!
Відходимо тільки ми
Тим нерухомим часом.
По долинах просторих.
Біля забутих саней
В суворій сибірській зимі,
Біля іртишських плес

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.21 21:26 ]
    Візьми любов мою, як ліки
    Віддай мені свій біль, кохана,
    Віддай мені його увесь.
    Хай заживе у грудях рана,
    Як вишня воля піднебесь.

    Візьми любов мою, як ліки,
    Вбирай, немов пилок – бджола.
    Щоб розтулилися повіки,
    І квіткою ти розцвіла.

    Хай у тяжку годину, мила,
    Тебе вгорне моє крило.
    Віллє у серце спокій, силу…
    Щоб всі напасті відвело

    На болота і чорториї,
    Провалля дикі поміж гір.
    І сонце променем омиє,
    Немов би щастям, ніжний зір.

    В житті минеться чорна смуга,
    Розсипле світло синя вись.
    Коханням сяятимеш вдруге
    Ще яскравіше, ніж колись!

    21 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  2. Мессір Лукас - [ 2020.01.21 19:29 ]
    *****
    Холодна вода на шматок рафінаду..
    О муко чекання, о спраго зі спраг!
    Твоя соромливість сильніша за знаду..
    Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

    Тебе я запрошую бути як вдома,
    Шиншилову шубу знімаю ривком,
    І бачу.. /від захвату губи судомить/
    Під нею у тебе зелене трико.

    А ти запиваєш абсент лимонадом,
    Сміливо смієшся і мучиш мене.
    Ці жарти розщеплюють запал як атом,
    Я зможу..
    Не смійся, ти!
    Зможу..
    я..
    не-е-е..



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  3. Мессір Лукас - [ 2020.01.18 23:19 ]
    *****
    Ми сиділи на травичці.
    Грали скрипочки й челести.
    Я розписував про звички.
    Про кохання п’яно-престо.

    Ти всміхалася, чи навіть
    Реготалася потрóхи,
    Я вірші читав напам’ять,
    Про моря та про остроги.

    Як горами сходить місяць
    І жаби танцюють танго.
    Як женуть секретне віскі,
    Про деталі контрабанди.

    Що буває при пожежі,
    Або навіть при гопстопі.
    Що я знаю про безмежність,
    Де розвіють прах мій потім.

    Про життя реальні мрії.
    Пасіку, що біля хати.
    І дівчат, що раді вірить,
    Як уміти розказати.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  4. Мессір Лукас - [ 2020.01.17 20:46 ]
    *****
    Зелена муха – муха гнойова
    Між вікон сонно крильцями тріпоче.
    Вона жива, о так, іще жива!
    На неї хижий кіт націлив очі.

    На ложці цукор повагом горить,
    Стікає карамеллю до полину,
    Я випив три, а може, тридцять три,
    Ще трохи і до пращурів полину..

    Цей звичний смак! Тепер дорослий смак,
    У нім дитинство з присмаком алтею.
    По …третій – із кота росте слимак,
    Ми ловимо в гамак зелену фею.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.17 11:25 ]
    Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
    Не напились мої ще губи
    Її цілунків чарівних.

    Не забирай кохану, доле,
    Благаю, ні, не забирай.
    Життя моє не сповнюй болем…
    В нім був і є ще справжній рай.

    Не забирай останню втіху -
    Найбільше золото душі.
    Нехай невідворотне лихо
    Йде в болота і спориші.

    Не забирай, о доле, серце.
    Воно у нас – одне на двох.
    Нехай лунає щастя скерцо,
    Світ позбавляючи тривог.

    Тримай його в своїй долоньці,
    Як найдорожчу із перлин.
    Не забирай із неба сонце,
    Хай теплим буде часу плин.

    …Вже небо все дощами плаче
    І тьма, і мряка навкруги.
    І розпач тисне так, неначе
    Нам заздрили самі … Боги.

    … Мені сувора доля зрання
    Явила суть мого життя –
    Боги нам шлють випробування,
    Гартують силу почуття!

    17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  6. Мессір Лукас - [ 2020.01.12 12:28 ]
    ****
    Чотири найвідвертіші присвяти,
    Три крапки, знаки оклику, тире.
    У них вся ти.
    О, де полину взяти?
    Бо горло від солодкого дере.

    Бо я читав. Уголос всім навколо.
    Ми реготали, я отак посмів
    Ся розважати, чисто по-приколу.
    Та, що там вірші, так, – окрошка слів.

    Тепер дивлюся, – ти інакше пишеш!
    Про інше…
    І до іншого ідеш…
    А я дурію від тієї тиші!!!
    О, де ж я схибив, люба, мила?! Де ж!?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  7. Мессір Лукас - [ 2020.01.05 22:40 ]
    Полювання тощо
    Сьогодні все! Мені потрібно йти.
    Не зупиняй, хапаючи за лікоть!
    Я не скажу – у всьому винна ти,
    Промовчу, що абсент – найкращий лікар.

    Прости мене, як я себе простив!
    Що обіцяв, не згадуй, не нагадуй!
    І не такі розводили мости,
    А потім називали мене гадом.

    Я перетну незаймані ліси,
    У лебедя поцілю з арбалета,
    Лишу тобі і ти його з’їси..
    А я? Мене ковтне голодна Леда.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.12.03 19:55 ]
    На вихід
    Сиджу собі і горя ще немає,
    а може, і не буде як умру
    і полечу лелекою до раю,
    а не у чорну зоряну діру.

    Надію маю – не уріжу дуба,
    а біля нього лахи покладу
    і почекаю ще єдину, любу,
    а далі сам за обрії піду.

    Не буде піраміди фараона,
    його жезла не буде у руці.
    І не узрію тіні Посейдона,
    і феї, і наяди у ріці.

    Але одну мелодію почую,
    коли зійду і кану уночі
    та біля того дуба заночую.

    І, може, залунає, – алілуя...
    і не погасне полум’я свічі.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.11.28 19:27 ]
    На руїні раю
    І
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
    поки Землю населяють люди
    ті, яких диявол ще пасе.

    Це і є очікувана ера,
    у якій усі одна сім’я
    і немає часу на химери
    у перипетії житія.

    От якби не мали ще й спокуси
    і любили іноді свою,
    не було б ознакою розпусти –
    їсти що попало у раю.

    ІІ
    А в Едемі упіймали Єву.
    Показала змієві вігвам
    і не мав куди піти «налєво»
    винахідник палиці Адам.

    А кого ця діва породила?
    То Отець лиш відає один.
    Незаконний Каїн, бісів син
    піднімає Авеля на вила.

    Ноя залишає дикий Хам,
    Яків емігрує у Єгипет...
    Маємо і досі за фіг вам
    і за Єву, палицею биту.

    Як там не було – іде війна
    і володарює сатана,
    поки не появиться Месія.

    Умирають дочки і сини
    і кінця не буде у війни,
    поки буде Азія-Росія.

    ІІІ
    А в Едемі, як не прикидай,
    для Адама це уже не рай
    мати ту, що зрадила учора.

    У вігвамі – як там не було,
    може і лишалося тепло,
    та не рай – Содом або Гоморра.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.23 23:45 ]
    Меланхолійні сни
    Не печаль мене передчуттям,
    Що біда прийде до твого двору…
    Хочу бачить сповнену життям,
    А не кволу, немічну і хвору.

    Хочу бачити твою красу,
    Дарувати ласку, насолоду…
    На руках до раю віднесу –
    Так ще не кохалися ми зроду!

    Нам іти крізь зими – до весни,
    Відганять видінь чорнющі хмари.
    Осені меланхолійні сни,
    Всі її облуди і примари.

    Хай злякається мара-змія,
    Заіскриться щастям світла днина.
    Довго будеш ти іще моя –
    Вірносте і пісне лебедина!

    21 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (8)


  12. Ігор Деркач - [ 2019.11.10 08:16 ]
    Дачна новела
    У колориті білої зими
    малюю за садибою дерева.
    Гостюю ще у осені-куми,
    ну а кубіта – у сузір’ї Лева.

    Не помічаю ані вечорів,
    ані ночей. Усе минає всує.
    Ось і Амур до неї полетів,
    а я її не бачу і не чую.

    І це ні у ворота, ні у тин.
    Уже на зиму осінь повертає,
    а я усе один, усе один
    без неї у хатині біля гаю.

    І замерзаю у самотині,
    на дрова ріжу вишні в гущині,
    але боюся, що уріжу дуба,
    коли мене лякають уночі
    летючі миші, сови і сичі
    і не рятує, і не гріє люба.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.11.06 20:23 ]
    Відгомін із далечі
    Не свистіло у вусі давно
    і не чую, чи є, чи немає
    та, що іноді ще залітає,
    поки не зачиняю вікно.

    Може, якось дійдемо до тями
    аж коли уже стукне за сто
    і у хаті одного ночами
    не застукає тінь Ерато.

    Та не тане від інію шибка
    і холоне у мене душа.
    Не побачу я білу лебідку,
    що і досі моя і чужа.

    За роками літа полетіли
    десь у вирій, у ту далину,
    до якої я не досягну.

    Щоб у вусі уже не свистіло,
    забуваю і юну, і милу
    і спокутую нашу вину.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (7)


  15. Ігор Деркач - [ 2019.11.02 09:09 ]
    Про зелень
    І
    Осінь посіяла зерня,
    йде у поля і гаї
    і пересаджує зелень
    у зоопарки свої.

    Нація вміє радіти
    миру, тайзі і війні.
    Будемо і зеленіти,
    і засихати на пні.

    ІІ
    Арії орють і сіють.
    Поки вертає весна,
    їм восени зеленіють
    вруна, ялина, сосна.

    Хамелеони і юди
    не помічають краси –
    як прикрашає усюди
    ива зелена ліси.

    Ще ідемо по барвінку
    і по межі золотій.
    «Матері вашій ковіньку!» –
    вийся, буяй, зеленій!

    Та не ідеться людині –
    риє й копає на зло,
    зелень міняє на гривні,
    а кумачі – на зело.

    ІІІ
    Люди не дуже і темні:
    є таємниці воєнні,
    а на Русі – ідіот.

    І розуміє народ:
    є чоловічки зелені ,
    а на границі – «развод» .

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  17. Ігор Деркач - [ 2019.10.08 22:03 ]
    Протест
    І
    Купиною осінньої аури
    догорають кущі,
    а за тучами вітер у траурі
    сіє-віє дощі.

    ІІ
    І написано, і переписано...
    Ой, було-не було –
    заримую-но сяючу лисину,
    а не хмуре чоло.

    Що на неї, буває, не капає –
    за огріхи мої!
    Але німбами орія-арія
    обрамляю її.

    І тому оминають аматори,
    ігнорують сноби...
    За поезію і за метафори
    ми побили лоби.

    І не соромно. Є ще епітети
    і буяє трава...
    А кому не дано це помітити,
    хай римує слова.

    ІІІ
    Є нечитане і недочитане...
    Напишу я іще, –
    що моєю журбою нанизане,
    змиє осінь дощем.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  18. Юрій Сидорів - [ 2019.10.05 05:07 ]
    Сором
    Не знає ніхто за таємні хороми,
    Де осінь морозилась декілька днів.
    А світ поетичний, не знаючи втоми,
    Про бабине літо в цей час гомонів.

    Тепла нестійкого щорічні приходи
    Зривають окови мирського буття.
    Оголює ця забаганка Природи
    Приховані марення та почуття.

    Вона викликає душевний неспокій
    Сумними фіналами творчих потуг,
    І тим, що за вірші у битві жорстокій
    Проходить по нервах, неначе терпуг.

    Морів поетичних азартні пірати,
    Облишмо чіпати природний процес -
    І зможемо нерви в порядку тримати.
    Не маємо сили? Прохаймо в небес.

    Вони відгукнуться наступним сезоном,
    Який заморозить або й віджене
    Бажання нескромні та викличе сором.
    Ось я попросив - і почули мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (14)


  19. Юрій Сидорів - [ 2019.09.27 07:30 ]
    Осіння неміч
    Набряк вересневий плов,
    Бадиллям лежать салати.
    Кисіль дощовий схолов -
    Бо холоду не здолати.

    Змінила гарячість кров
    У незліченні крати.
    Назад їх не відібрати,
    Як лінощів не зборов.

    Ще й ноги бояться йти,
    І руки дрижать замерзлі.
    Малюйте нові світи,
    Мої поетичні пензлі.
    На "Вайбер" пишу я теслі -
    Він теше міцні хрести.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  20. Ігор Деркач - [ 2019.09.25 10:40 ]
    Заочні кульбіти
    Як не горюй, не молодіє тіло
    і піруети юної пори
    не повторити, як би не кортіло
    побігати ногами догори.

    А що робити як неначе треба
    і ніби не витримує душа,
    аби із нею на руках у себе
    забацати на дроті антраша?

    Аби земля ходила під ногами
    і засіяла зорями над нами
    жадана і довершена краса,
    коли і сонце можна покрутити,
    і ради цього, і на цьому світі
    із юності вертають чудеса.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.22 11:11 ]
    Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
    Розтоптали каштанів опали,
    Навівають у душу сумне.

    І не знаю, подітись куди?
    (Так радів я, що спеки позбувся!)
    А тепер в монотонному русі
    Із печаллю прийшли холоди.

    Як від цього всього утекти?
    Одректись од гіркого полину...
    Я думками до тебе полину,
    Бо розрадити можеш лиш ти!..

    Наче купку гіркої золи,
    Вітер настрій мінорний розвіє,
    О прийди, о прилинь, моя мріє!
    І кохання свічу запали!

    22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  22. Ігор Деркач - [ 2019.09.21 11:38 ]
    Осінні витинанки
    Як природа блукає по колу,
    так і ми – по траві і росі
    то обоє у наше ніколи,
    то на плаї у лузі, у полі,
    у ліси по опалій красі.

    Вишиває веселкою небо
    на пейзажі свої міражі.
    Ну а я на палітрі душі
    вишиваю її біля себе,
    поки душі іще не чужі.

    Віє осінню із небокраю.
    Вітер сіє нові врожаї
    і за обрій жене кураї.
    А вона і мене відшиває,
    і навіяні вірші мої.

    Хто покаже, якою стезею
    цю ля фаме я можу шерше?
    Усміхнеться і буде моєю?
    Насолоджуюсь тільки із нею,
    а без неї існую лише.

    Чи у неї опущені крила?
    Заблудилася чи заблудила
    ця уявна красуня моя?
    Нецілована мною, та мила,
    що висоти усі покорила,
    а гуляє іще нічия.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.09 15:37 ]
    Троянда кохання


    Ці уривки небесної вати
    Розірвало проміння ясне.
    Може досить уже сумувати?
    Обійми, моя люба, мене!

    Нам здавалося, небо не хоче
    Наших зустрічей більше уже...
    Та чому ж у цю ніч так охоче
    Розсипа зір манливе драже?!

    Одійшли мов небеснії води
    У цей ніжний, задумливий час.
    Місяць, наче дитя насолоди
    Народився і світить для нас.

    І в далеку дорогу відчалить
    Човен той, що сумне нам несе.
    І зів'ялі гвоздики печалі
    Забере із веселих осель.

    І засяє нам двом аж до рання
    Найпрекрасніша квітка оця -
    Чарівлива троянда кохання,
    Що не в'яне ніколи в серцях!


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  24. Юрій Сидорів - [ 2019.09.08 10:51 ]
    Про
    Калюжі напоять бетон і асфальт,
    Дощами уп'ється пожовкла отава.
    Проллється вода і з розверстаних шпальт
    Видань поетичних. Щорічно цікава
    Пора підрахунків курчат і овець,
    Врахуються кози, телята і свині.
    Спекотним світанкам насниться кінець,
    А роси метафори втратять віднині.

    На часі куфайки і тепле взуття.
    Про бабине літо не хочеться й знати.
    Все важче терпіти привади життя -
    Приваблюють більше небесні пенати.

    Та перед мистецтвом я маю борги.
    В поезію поки що їх конвертую.
    Займатися нею мені до снаги -
    Хіба що віршую про вік і про тую,
    Як блимає свічка на сивих вітрах...
    А не про кохання...
    Для мене простіша
    Поезія суму про тлінність і прах,
    Що ходять за мною від вірша до вірша.


    08.09.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  25. Юрій Сидорів - [ 2019.08.28 08:32 ]
    До шмиги
    Серпневої спеки набіги зухвалі
    Повітря женуть з аравійських пустель.
    Сидить прохолода в сирому підвалі.
    Для неї й труна - як шикарний отель.

    І тягнеться птаство до гнізд і до дупел,
    Річкова громада - в підводні корчі.
    Щоденна ця спека нагадує жупел -
    І спасу від неї немає й вночі.

    Ніколи раніше про осінь не мріяв -
    Про нашу чи болдінську. Тема чужа.
    Та мушу наразі. Спекотності вияв
    Пронизує шкіру, як лезо ножа.

    І серце останньою кров'ю дзюркоче.
    Затягнуться струпами рани чи ні?
    Повірю у краще, і вельми охоче -
    Єдине, що гарно вдається мені.

    Чи вийду живим я з поточного стану -
    Пізніше побачу.
    Якщо доживу.
    На осінь тоді по-інакшому гляну.
    У ній роздивлюся і сутність нову.

    Не тільки для віршів.
    Можливо, й для прози
    Формати згадаються - *doc, *txt...
    А там і негода, за нею - морози...
    І опусів кількість логічно зросте.

    Змалюю нещадні циклони, відлиги,
    Чиєсь одиноцтво, мою самоту...
    Про все, що завгодно, писати до шмиги,
    Як нині про осінь - добу золоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (8)


  26. Ігор Деркач - [ 2019.08.18 10:23 ]
    Обида
    Сідаю чи стою,
    лежу, біжу чи їду –
    я згадую: «адью... »,
    тамуючи обиду.

    Очікую її,
    скубу ромашку білу –
    усі думки мої:
    чого вона хотіла?

    Мене чи не мене? –
    запитую небогу.
    А чую неземне:
    «канєшно, шо нікого...»

    І що це за діла,
    коли немає діла?
    Нічого не дала,
    взяла і полетіла.

    Тай думаю собі:
    казати – не казати?
    За очі голубі
    нема кого обняти.

    Дитині не дали
    погратися у казку...
    А ми ж, таки, могли!
    І ось тобі, будь-ласка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.06 10:15 ]
    З тобою і без тебе
    Ти ледь пішла і наяву -
    Плекаю знов про зустріч мрію.
    Лише з тобою я живу.
    Без тебе, мила, животію.

    З тобою кожна мить ясна,
    Без тебе – темрява тужлива.
    В тобою й восени – весна,
    Без тебе – нуднотонна злива.

    З тобою я – мов гіацинт
    В саду чудеснім розквітаю.
    Без тебе швидко в`яне цвіт,
    І замкнені ворота раю.

    Трава без тебе – геть суха,
    З тобою – ліс вічнозелений.
    Без тебе доля – зла й лиха,
    З тобою – радісна для мене.

    І ти сумна без мене теж!
    І никнеш на виду і в`янеш,
    Зі мною – ружею цвітеш,
    Проміниш сяйво полум`яне.

    В розлуці – в темряві думок -
    Доводить відчай нас до краю.
    Лише удвох ми – летимо!
    І щастям всесвіт обіймаєм!

    5 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  29. Ігор Деркач - [ 2019.08.04 10:14 ]
    Фабула щастя
    І
    Юрмою ідемо у маси,
    п’ємо отруту як вино
    і подаємо нуль на фазу –
    душі байдужій все одно.

    Нема коли... немає часу...
    як у комедії кіно.
    Несе до ирію судно,
    яке ніколи і ні разу
    не опускалося на дно.

    А ми на палубі обоє
    у суєті, й самотині...

    Немає миру на війні.
    А героїні і герою
    удача є. Не за горою
    її блукаючі вогні.

    ІІ
    Але... не вистачає джазу...
    і кутюр’є... і кімоно...
    А щастя наше? А воно
    не реагує на образу.

    Не переймаємось. Ріка
    життя – за обрієм. Далеко
    ще сяє око маяка.

    А ми за милі і парсеки
    ще уявляємо лелеку
    і у капусті – малюка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  30. Ігор Деркач - [ 2019.07.21 11:05 ]
    Літній ранок війною
    ІДо світанку – урочиста мить.
    На орбіті тане двоєликий,
    обіцяє – буде день великий!

    Розбудили зоряну блакить
    лісові і польові музики.

    Ирій синім полум’ям горить.

    ІІДушу надривають солов’ї,
    буйне різнотрав’я ронить роси,
    по отаві заходили коси...

    І земного поту ручаї
    потекли сльозою у покоси.

    Витирають чола косарі.
    Їх уже помітили наяди
    і тікають у свої левади.

    І ясніє небо угорі,
    поки чує соло і рулади.

    Голуби воркують у дворі,
    гуси не курей заґелґотіли,
    чаєнята при дорозі сіли...

    Опускає неба якорі
    у тумані вирію Ярило.

    ІІІІ ніщо мене не омине...
    Уявляю бойові колони
    тихого, за обріями, Дону.

    І війна із далечі війне
    залпами у небо осяйне
    і луною – черги полігону.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  32. Юрій Сидорів - [ 2019.07.14 09:05 ]
    Дорога (сьогодні)
    За віконцем досвітні вогні
    Умлівають в обіймах туману.
    Деренчить органайзер мені,
    І не вимкнеться, доки не встану,
    Щоб іти на роботу важку
    З муляжем бойового нагана,
    Де служу грошовому божку.
    Підготовка стрілка непогана.

    Присідання, стрибки в довжину,
    По району ранкова пробіжка...
    Не старіння ось так віджену,
    То загрозу шпитального ліжка.

    Розім'явшись, кефіру поп'ю,
    І знайшовши на кухні олію
    Та чавунну пательню свою,
    Для сніданку млинців розігрію.

    Надягаю десантний берет,
    До жилетки чіпляю погони.
    Я не бравий гусар з оперет,
    А приватний боєць охорони.

    Помирають нічні ліхтарі,
    Оживають дороги трамвайні.
    І спішать о ранковій порі
    Візники до трамвайної стайні,
    Щоби вийшли залізні воли
    На троєщинські бізнес-маршрути.
    І відомо куди та коли
    Їм за графіком треба відбути.

    А на кожній зупинці юрма
    Ділових пасажирів району.
    Тож доїду між ними всіма
    До метро - і на гілку "червону".

    Під землею вона приведе
    До кінця. І відпустить нагору.
    Стережу тільки там і ніде
    Три вітрини в ломбарді й комору.

    В резюме не писав ні про фах,
    Ні про герб, ні про колір диплома.
    А набридла робота удома
    І таскання антен по дахах.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  33. Ігор Деркач - [ 2019.07.09 08:12 ]
    Мімікрія ЛГ
    Романтики усі чоловіки,
    аби собі завоювати Жінку.
    І любимо, буває, на віки,
    і легко забуваємо навіки.

    Нікого не чіпаю ні за що
    і нікого образити нізащо.
    Нікому не ікається, якщо
    нема кого винити, що ледащо.

    І нічого боятися мені,
    що ти і я усе ще не герої.
    І це – нічого. У гарячі дні
    і під гарячу руку удостою.

    А поки-що ніколи не пиши,
    що ніколи журитися даремно,
    і особливо не горюй за мене.

    Переживай за рани на душі,
    за те, що ми буваємо чужі,
    зате не обіймаємось таємно.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (7)


  35. Ігор Деркач - [ 2019.06.26 20:22 ]
    Пасіка
    На пасіці дзуміє і гуде,
    а я у літній келії куняю.
    І наче і ніколи, і ніде
    ще не було ошатнішого раю.

    Полум’яніє у зеніті день,
    який і я з роями коротаю.
    І поки ще до осені іде,
    не сиротіє хата біля гаю.

    Літає трутень, поки не зима.
    Йому уже й нема чого літати...
    Ночами місяць проситься до хати.
    У нього свого вулика нема,
    і котиться між зорями дарма,
    і нікому його заколисати.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Деркач - [ 2019.06.18 09:32 ]
    Зоряний привіт
    Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
    а ти сіяй, не забувай, пиши.
    І я тобі, і ти мені у змозі
    побути половинкою душі.

    Одному і одній у цьому світі
    одна відрада – ладо і листи.
    Роби як я, пиши мені привіти
    і будьмо разом 👫 як волієш ти.

    Одредагуй мої думки у вірші
    і прозою поета забавляй 😊.
    Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
    Пиши частіше, обіймай міцніше...
    Ніхто як ти не розуміє більше,
    яка стежина поведе у рай.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.15 00:34 ]
    Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
    Заховалась очей бірюза
    Під повіками ніжними сонно.

    Літній ранок уже зазорів.
    Ллє проміння небесне горнило.
    О чарівній ранковій порі
    Я тобою милуюся, мила.

    Мовби легкої радості змах –
    Личко свіже у сні рожевіє.
    І усмішка на теплих устах
    Розтеклася красою під вії.

    Ти – мій цукор, лукум і рахат
    У найкращій з кохання ідилій.
    І струмує щемкий аромат
    Із волосся розкішного хвилі.

    Найспокійніші миті оці –
    Ніби пристрасті тихе відлуння.
    Відсвіт любощів там на лиці –
    Щастям світиться спляча красуня.

    14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  38. Ігор Деркач - [ 2019.06.13 08:58 ]
    На узбіччі
    Не застую юрбі,
    іду собі та й годі.
    Долаю саме те,
    що й іншим по плечу.
    Не відаю, коли
    опинюся на споді,
    але не я один
    у рай не полечу.

    І бігаємо, і
    повземо як мурахи
    по тій же мураві
    у лоно споришу...
    Ще дихаю – пишу...
    і до своєї плахи
    попереду усіх
    нікуди не спішу.

    Полохають сичі
    і грає синє море.
    Оце й уся краса,
    яка рятує світ.
    Не за горами вже
    чатує сиве горе,
    вичікує, адже
    стою на схилі літ.

    Ідуть у небеса
    поети і герої...
    Їх – пам’яті людей
    Всевишній удостоїв,
    а я один усіх
    нікуди не веду.

    Долаю уночі
    уявні косогори,
    якщо не упаду,
    то ще почую хори,
    хоча нічого цим
    юрмі не доведу.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Галантний Маньєрист - [ 2019.06.12 22:11 ]
    To be, or not to be
    Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
    і забуті бажання полинуть у синьому небі
    над угіддями хмар, де кульгаві кладуть ковалі
    хуртовин голоси у бентежні "dоn’t wоrrу, bе hаppу".

    Навесні Провидіння строгіше, аніж восени -
    напівмить насолоді і бути сердечній халепі!
    Оточи себе муром, вбери височінь сивини,
    доки літо не вкриє бронею "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!

    Це весні Провидіння, як водам леткі береги,
    а ефірним творінням у яро-земному вертепі -
    Прокуратор і Стража, і Суду сяйні ланцюги,
    тож і пити гіркоти тобі із "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!

    По весні Провидіння прихильно кивне - говори:
    Богу, чорту, мені, Мельпомені, Ерато, Евтерпі…
    Усміхнися лише, бо не зразу вловили Згори,
    як багато мелодій іще у "tо bе" за "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!



    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (2)


  40. Ігор Деркач - [ 2019.06.08 12:40 ]
    У світі Езопа
    У міражі омріяного лету
    до ирію готові журавлі,
    метафорами піють опоненти
    єлейні епітафії Землі.

    Найбільше чути півня і зозулю
    та п’яного, буває, павича.
    Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
    орел шанує люто деркача.

    Хореї, ямби файно і прозоро
    наповнюють поезії сувій,
    аби любові неозоре море
    запінило мелодії
    прибій.

    Із луками літають купідони,
    метає блискавицями Зевес.
    Оспівуються дони і мадонни –
    нарциси і півонії небес.

    І поетеси, і поети раді
    показувати зопалу жука,
    бо є у нас історія така,
    що де-не-де, неначе на параді,
    гуляє комашня і колоради
    голодною колоною совка.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.04 02:35 ]
    Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
    Ти – моя, Золота Ностальгіє,
    По прекрасних у людства часах.

    Ти – мов голос умерлого царства,
    І відгомін священних ідей,
    Де закони шляхетні лицарства
    Домінують в суспільстві людей.

    Де сидять злодіяки по тюрмах,
    І ховають у таврах лоби.
    Де волхви – доброти деміурги –
    Жити вчать без пихи і злоби.

    Де ворони не каркають люто,
    Й не плазують, як змії, людці.
    Де краса – ідеал абсолюту
    У стосунках незаздрих митців.

    Де не швондери правлять – таланти,
    Прометея вогонь не згаса.
    Й трударі, як високі атланти,
    Підпирають святі небеса.

    І по хмарах – дорога до раю –
    Там де мир, там де мир – без війни.
    І від пострілів не умирають
    Найпрекрасніші доньки й сини.

    У містах – як Венеції ера,
    Золотої то відсвіт доби.
    Чарівні, лебедині озера
    І воркують вгорі голуби.

    Тонкий слух, як мембрана, антена,
    Ловить все наяву, не вві сні –
    Вальси Штрауса, вальси Шопена,
    Під бандуру – народні пісні -

    Ті, що славлять козацьку свободу,
    І ридають в гаях солов`ї.
    І буяє навколо Природа,
    І побожно шанують її.

    Де трояндове благоухання*,
    Канделябри свічок золоті…
    І співає поет про кохання
    Так, неначе востаннє в житті.

    Так уяву збудив таємниче,
    Розтягнув її всю – до межі –
    Це піснями Іглесіас кличе –
    Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

    *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
    Здається він непогано вписався в українську мову.

    3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.01 16:11 ]
    Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
    Ну а я сумуватиму тут –
    Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

    О мій смутку, залиш, не тривож.
    Ще не рушила мила у даль.
    А чому ж то на віях ця дрож?
    І печаль, і печаль, і печаль…

    Ще попереду стільки розлук!
    О не рвися, ти душе жива!
    І стискають лещатами мук
    Ці слова, ці слова, ці слова.

    Я душею в тобі – кожну мить,
    Виллю тугу смертельну дощу.
    Наче поїзду біль стукотить:
    Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

    …Їдь, кохана. Забудь про сумне
    Ще попустять ці муки мої.
    У розлуці розрадять мене –
    Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

    *Се ля ві – таке життя ( фр.)

    1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  43. Ігор Деркач - [ 2019.05.31 07:54 ]
    Полуда
    Людей не знати – то лиха біда,
    а знаєш, не здивуєшся ніколи,
    коли чиясь осяяна хода,
    покаже, що й король буває голий.

    Якась особа намалює тло,
    а силует наляпає у сажі.
    На те і є заточене стило,
    аби його тупили душі вражі.

    Але не нарікай на суєту
    ченця пера і гуру плагіату,
    коли за світлі цілі і мету
    тобі бажають без чеки гранату.

    Зійде полуда. Немочі очей
    не ти лише і зцілював, і гоїв,
    ще є і аріони, і герої...

    Не переймайся. Ще живий ачей?
    У цій юрмі, у
    наготі ночей
    не ти один у цьому полі воїн.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Юрій Сидорів - [ 2019.05.25 22:29 ]
    Тріада
    Магелани загублених рим,
    Океанів епічних сіндбади,
    Я проханням ділюся моїм -
    Заберіть до своєї бригади.

    Не боюся авралів і вахт,
    Не злякає мене і полундра.
    Пропонуйте неписаний фрахт -
    Будь-яка пропозиція мудра.

    Неможливе довірте мені -
    У роботі собі не відмовлю.
    І за смислом на диво-човні
    З віршомазами вийду на ловлю.

    Колчаки граматичних широт,
    Магнетичних довгот олександри,
    Забирайте служити на флот,
    Що іде в літераторські мандри.

    Синтаксичних питань вояки,
    Заполярних висот фердинанди,
    Вслід за вами піду залюбки -
    І мене запросіть до команди.

    Ще ніхто не озвався. Не ждуть...
    І даремні благання та кличі...
    По-казковому треба, мабуть - 
    Поклонившись, промовити тричі.

    Закликаю до справ і кляну -
    І скидаюся чимось на дурня.
    Та здається, що чую луну -
    А раніше хіба що відлуння.

    І здається, озвався в цей час
    Горбоконик, а може, й Пегас.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (15)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  46. Ігор Деркач - [ 2019.05.16 09:28 ]
    Під сурдинку дощу
    Ідуть дощі. Яка то благодать!
    Небесне море землю поливає,
    надією засіяні у маї,
    озимина і вруна шелестять.

    А пажиті – од краю і до краю,
    де я, мов ратай, сію іншу рать.
    Чекаючи нового урожаю,
    мої поля чорнилами горять.

    Роздмухую ще жевріючу ватру.
    У дочки Прометея, візаві,
    запитую повторно: « А чи варто?»
    І чую: « Варто, поки ми живі».

    Іду як дощ полями-сторінками,
    нікого не залякую громами,
    що я найперша скрипка і соліст,
    який уміє помежи рядками
    нанизувати речення словами,
    що озонують логікою зміст.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.11 07:37 ]
    Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
    Пестощі п`янкого диво-раювання –
    Доки огорнула ніжністю імла.

    Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
    Оповили віти-рученьки мене.
    І запахли коси черемхово-пінно –
    Розцвіло кохання наше осяйне.

    А вгорі шуміли десь травневі зливи…
    І цілунків зливи мчали навздогін….
    У шаленстві мрії ми були щасливі,
    В повені любові – миті дорогі!

    Не забуть ніколи диво це бузкове,
    Пелюстки розкрили таїну свою.
    Небо дарувало щастя нам казкове
    В Україні милій, у земнім раю!

    11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  48. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Охоплює темрява захід,
    А хащі небесні - пітьма.
    До розсипів зоряних ягід
    Вляглася стежина пряма.

    Інакші ведуть викрутасом,
    Крізь пасма дірок чорноти,
    Де вічність полює за часом.
    Їх можна так само знайти.

    На захід тікало світило,
    Зі сходу вертало до нас.
    І як би воно не крутило,
    Його виглядав повсякчас.

    На схід відбував і на захід,
    Радів і південним світам.
    Стежину до зоряних ягід
    Гадаю, надибав би й там.

    Укотре додому вертаю -
    Не сонцем і не шукачем.
    А тягнуть до рідного краю
    Натура душевна та щем.

    Не з вами я, космополіти,
    Не став емігрантом також.
    Бо серцю властиво боліти
    Чи навіть впадати у дрож.

    І це не ознака хвороби.
    Є скріпи, що не розігну.
    Були намагання та спроби,
    Стояло й життя на кону...

    З Жулян повертаюся вранці -
    І падаю в ліжко, як сніп.
    Донині воно в "комуналці",
    Тримаються й декілька скріп.

    Дізнавшись, чим дихає Захід,
    Чому я для нього не свій,
    Не хочу ні зоряних ягід,
    Ні псевдоліричних завій.

    Спочину, а потім помрію
    Про кращі майбутні часи.
    На них я ще маю надію.
    Поточні зіходять на пси.

    Повернення радісні миті,
    Лукавих таксистів юрма,
    Травневі свята сумовиті...
    Була перемога - й нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.06 20:32 ]
    Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
    Нехай же ллється хоч хвилину
    З очей коханих - бірюза.

    Даруй ще хвильку приголубить -
    Цілунок щічку хай торка.
    І пальчики ці милі, любі -
    Не відпускає хай рука.

    Не відлітай, моя Богине,
    Прощатися не поспішай,
    Бо у розпуці лютій гине
    Моя згорьована душа.

    Від берега ти не відчалюй,
    І прірву не твори з води.
    Бо серце рветься від печалі,
    З одчаю ринеться туди.

    Нехай затягнеться хвилина -
    Щосили мрій зі мною, мрій.
    І лебідь щастя в небо лине
    У безконечності своїй!

    6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   10