"Насправді все дуже просто, два фахівці розмовляють промовистими жестами про добре їм відоме-осягнуте. Вишукані фахівці - про високі теми"

"Mulier formosa superne".

Я тебе впіймаю, видро кучерява!
...Золоті коліна блимали в пітьмі.
В рестораннім раї очі обіцяли,
І бокал шампану

шал підігрівав.
Ти підігрівала? Видро кучерява,
Досі я не знаю - як розтала ти.
І лише кружало, там де ти лежала.
Зібгана, мов постіль, сиротлива ніч...

Із Людмили Таран. КОЛЕКЦІЯ КОХАНОК
Редакція "Майстерень"

"Gdy milosc nosila pietno grzechu, oni opiewali jej slodycz. Gdy kobiete zwano "komnata diabla", wuslawiali jej boskie piekno."

"- Що за ланцюг жахливого нещастя! - мовив Кандид.- Та в мене ще залишилося декілька діамантів. Я легко визволю Кунігунду. Дуже прикро, що вона подурніла..." (Вольтер "Кандид").

---

Усі опубліковані на тему КМ твори                                                  Деякі умови публікацій

---

Пора занятися чимось веселим. Наприклад, маньєризмом - Галантним і навіть Куртуазним. А ще вірніше - сублімацією цього всього в наші (ваші) часи. Що ж то таке куртуазний (високомодний, придворний) чи ж бо модно-галантний "маньєризм" ("їхні манери"), далі К.М.?
По-перше, вкрай важливим є оцей наш маньєризм. Коротко кажучи, існує традиційна поезія, що будується на "реальному" дійстві ("я (ми) жив, живу", "я (ми) зробив", "я (ми) побачив","я (ми) подумав, відчув" і т.д., і становить, образно, "праве півкулля" сучасного поетичного мистецтва, на відміну від лівого, маньєристичного, де основним є грайливе і віртуальне "як би", "наче", "неначе","ніби". "Я (ми) ніби жив, живу", "я (ми) як би зробив", "я (ми) як би побачив","я (ми) ніби подумав, відчув" і т.д...
Маньєризм, зрозуміло, розвинувся від поняття "манери" ( Спосіб виконання дії; звичка діяти певним чином. ** За манерою чиєю – за чиєюсь звичкою. 2. тільки мн. Спосіб поводитися, триматися в товаристві. 3. Сукупність особливостей, творчих прийомів, властивих митцеві, напрямку в літературі або мистецтві) через "манірність" (МАНІРНИЙ, -а, -е. Позбавлений простоти і природності. // Порушення поведінки, що характеризується неприродністю та химерністю рухів і міміки. // З витонченими манерами (у 2 знач.). На перший погляд, Маньєризм, пішов у напрямку відсторонення від життя у тій чи іншій формі гри. Але ігри, буває, плавно перетікають у саме життя - на вищому ступені розвитку і суспільства, і особистості.
Щодо Куртуазного Маньєризму, то ця довколо мистецька "субстанція", ніби бачиться на березі протилежному і розсудливому глузду і культурним традиціям наших предків-гречкосіїв. Заборона садити і збирати гречку, як і копати картоплю-бульбу, в прямому, а не переносному значенні, - одна із найбільших заборон "К.М". Отож йдеться про заявлену маньєристичну альтернативу поняттю історичної культурної традиції, зрозуміло, що альтернативність в сенсі життєдайних начал прямої дії. Порівняйте "садити і збирати", із, наприклад, "стрибати у гречку". Утім, останнє, чи не прямий доказ прадавньої нашої наближеності до "Маньєризму" Очевидно, що без "стрибання" "садити - збирати" буде нікому. Отож, визнаємо маньєризм вкрай корисним. І вічним супутником традиційного мистецтва, його "alter ego" :)
"Куртуазний" - "придворний", це особливий напрямок Маньєризму, і напрямок, як шлях, скажімо, на південнний-захід, - безкінечний, - тому важливими є практичні пункти тимчасової дислокації, скажімо, в контексті "придворні поети" чи там "придворні філософи", чи там придворні радники гаранта конституції. Утім, усю цю придворність об'єднують строгі вимоги - "придворних" має бути приємно чути, легко розуміти, щоб у веселу хвилину розважитися, а в час важливий і обтяжений необхідністю рішення не звертати на них уваги.
Якби не було подальшого означення - "маньєризм" , то все придворне мистецтво можна було би втиснути у прекрасне древньогрецьке слово "парасит" (професіонал-дармоїд). А так, картина трохи інша. У сукупності зі "стрибанням у гречку" композиція Куртуазного Маньєризму таки апелює до мистецтва життя, і його витонченого розвою в певних колах, далеких від безпосереднього копання бульби.
Перше враження, що К.М. - це чиста ілюзія, усе "ніби", але це тільки перше враження. Хоча, напевно, жодне пояснення не буде задовільним. Скажімо, в російському поетичному клубі "Куртуазного маньєризму" http://www.zarealye.ru/Span/Span1.html вважають, що К.М. це "...вишуканий квітник екзотичної плісняви на залишках всесвітньої літератури. Граючи усіма барвами веселки, ця пліснява поступово затягує подекуди ще видимі фрагменти названих залишків, являючи зору цінителя строкатий і пухнастий килим — зримий образ смертоносної гармонії і хворобливо-чуттєвої знемоги... Це поєднання непоєднуваного: прекрасного з жахливим, високого з низьким, трагічного з комічним..."
Певно, слід додати до означення і те, що деяка провокаційність "жанру" не набуває форм низькопробності й вульгарності, а швидше граціозного поклону не стільки перед "усілякістю", скільки перед Дамою серця, але за поклоном явно прослідковується напад. Куртуазність усе ж таки і є куртуазністю.
Тому, варто зауважити, що в творах К.М. головним є, насамперед, "як би" дійство, дійство - гра, для якої автор або видумує правила - патетично і беззаперечно, - чи ж бо "як би" продовжує добре відоме нам усім. Звісно, події "як би" відбуваються не обов'язково на "фронті кохання".
Гострі, однак не грубі "як би" виступи "маньєристів" спостерігалися і спостерігаються проти різноманітних і подекуди зашкарублих і віджилих порядків, як влади, так і церкви (зазвичай, погрішимої її частини), так і зарозумілих колег, особливо з гарними дружинами.
Напевно далі не будемо особливо філософствувати, подамо тільки основні можливі витоки Маньєризму в його нинішньому нашому баченні, деякі взірці та напрямки розростання "плісняви".

---

Трубадури *. Джек Ліндсей "Коротка історія культури" - 2 т. в перекладі Віри та Леся Герасимчуків . Лірична провансальська поезія (важливим було перенесення провансальських форм до німецького двору в Палермо на Сицилії, де й народився Cонет 12 - 13 ст.) - перша чимала збірка ліричних віршів, написана однією з розмовних мов Заходу. Арабські впливи, що злилися з народними чинниками.
Перший відомий трубадур - Вільям граф Пуату (1071 - 1126 рр.) - брав участь у Хрестових походах до Сирії та Арагону, а його батько завозив танцівниць-бранок з Іспанії. Найстародавніші вірші за формою схожі на мавританський заял: їм притаманна східна образність з соловейками й квітами, що пахніють в ім'я кохання. Вільям вдається до суто арабської чотирирядкової коди. Від заялу цілком могли походити вірале
й балада, навіть рондо. У кожному разі заял відіграв роль у становленні цих нових форм віршування. Наприклад, "Окюсен і Николет" ( з Араса) - суміш віршів і прози; вона наближається до традицій арабської літератури. Вражає показова хоробрість щодо пекла, опис імітації бойовища та оповідь про "переховування". За формою її можна порівняти з "Гулістаном" Сааді з Персії та уривками з рукописів, що знайдені у Тун-Хуані (Китай) і датуються V - XI ст. Мабуть, жанр ширився з Персії у східному та західному напрямах. Крім згаданих вище форм, розвивалася ще низка поетичних жанрів: обад, сестина, пастурель, шансон або канцин та ( в Іспанії) копла.
Трубадури мандрували з місця на місце у супроводі жонглерів, котрі грали на музичних інструментах. Багаторазове оспівування любовної поведінки пов'язувалося з системою куртуазності або модної галантності. Проте ми припустилися б невибачної помилки, якби звели трубадурів до ролі співців двірцевого кохання. Їхня творчість квітла на південному заході Франції; на цьому терені швидко розвивалося сомоврядне місто, де давалися взнаки єретицтво та антиклерикальність. Деякі трубадури, як-от Бертран де Борн, твердо обстоювали позиції своєї групи - феодальних вельмож, але багато хто з них був і простого походження. Їх, часто, куртуазність не обходила, а твори мають гостросатиричну спрямованість. Витік деяких пісенних жанрів - весняні обряди. Наприклад - пасторела , у якій переповідається про зустріч поета або кавалєра з дівчиною-селянкою. Ось як завершується пасторела в одного трубадура:

"Він тричі цілував її, та знову

вона неначе загубила мову.

А як вчетверте...- вся вона аж тане:

"Беріть мене, - сказала, - пане".

До стародавніх жанрів відноситься і обад , або світанкова пісня. Ось коротенька обад анонімного автора, що належить до найдавніших взірців провансальської поезії:

"Доки соловейко проспіває

й солов'їху гілка погойдає,

я тебе мерщій пообіймаю,

серед квітів прихилю цілунком, -

аж із вежі варта крикне лунко:

"Гей, закохані, підводитися треба,

бо зоря вже вас вітає з неба!"

Читати далі >>>

Отож, цікаво було б знати ваші думки, читати ваші безсмертні "К.М." твори.
Розміщуйте їх тут (через коменти), чи надсилайте поштою