Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Володимир Медведєв (1976)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.682
Переглядів сторінки автора: 12168
Дата реєстрації: 2010-06-23 12:59:55
Звідки: м.Бар
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2010.12.10 16:14
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Депутат Барської районної ради, працюю у сфері надання інформаційних послуг та проектного менеджменту. Люблю мистецтво. Досліджував поезію поета празької школи Євгена Маланюка (дипломна робота з української літератури).

Найновіший твір
Між музикою, образом і словом...
Постмодерна поезія не може втиснутись у рамки звичного літературно-критичного аналізу, позаяк вона дуже глибоко проникає в природу наших підсвідомих відчуттів і вражень. Такі синергічні, могутні асоціації породжує збірка молодої поетеси Ірини Зелененької «Трохи поля на щастя...» (Зелененька І.А. Трохи поля на щастя...: [поезія] / Ірина Зелененька. – Вінниця: Книга-Вега, 2006. – 128 с.: іл.)
Тож і сприймати її треба теж асоціативно, залучаючи до читання обов’язково інтуїтивне начало.
Перед очима вдумливого читача може виникнути образ квітки, яка, завдяки потугам усієї природи, перетворилась на людину. Але людська мова виявилася для неї надто примітивною, щоб передати всю багатогранність своєї прадавньої, праісторичної душі, мудрішої за зовсім юне людство і, водночас, безневинної й ранимої. Тому між музикою, образом і словом бринить надзвичайний поетичний талант, що витворює йому властиву міфологему на основі національного та загальнолюдського.
Залежно від рівня розвитку своєї свідомості, читач може сприйняти збірку по-різному. „Садово-городнє” розуміння обивателя помітить лише мозаїчні пейзажні замальовки і розгублено зупиниться, спіткнувшись об широту словника поетеси та потужність її динамічного інтелекту. Цікаво було б дізнатися, хто відчує у „грі на фортепіано восени” „смерть Гаутами” та „українську паранірвану”?..
Спробуймо піти далі – і ми вже сягнемо рівня екологічного, масштаби почнуть дещо розширюватися:

Тінь для трави – місто.
Жучки поміж травинок – удільні князі.

Або ще різкіше:
Нехай буде гра.
Ось ти будеш
мертва Тиса,
а ти – чорноока Прип’ять,
а я – тонконогий
зламаний Чорнобиль.
Візьмемось за руки
та будемо водити хороводи.

Національно-патріотичний рівень теж затісний, коли в малесенькій травиночці спить зміст Упанішад, а в метелику й квітці відбилась голограма Всесвіту:

Ноти квітів мокнуть у дощах.
Жмені метеликів рухаються,
ніби вони – атоми.


Тому планетарність поезії Ірини Зелененької – беззаперечна риса її стилю, який продовжує еволюціонувати, відбиваючи центонний характер сучасної літератури.
Окремий образ в контексті художнього твору не може існувати відособлено, натомість породжує масу дрібних розгалужень. В метамоделі світу митця ключові поняття функціонують як різоми, підвладні суб’єктивній поетичній логіці, де краплі дощу стають душами яблук і кричить войовниче невірство у старість ромашки.
Смислова система такої метамоделі має ієрархічну полі-категоріальну структуру. В даному випадку прослідковується явище, що науковою мовою дістало назву семантичного дескриптора: тобто слова із більш загальним значенням розпадаються на цілий ряд смислових відтінків, поєднаних емоціями, тонкими інтуїтивними натяками. Візьмімо, наприклад, глобальні дескриптори „квітка” та „осінь”, а навколо них – оркестри світлих і траурних мелодій, витворених з властивою поетесі підтекстовою суггестивністю, характерної для світової літературної традиції, яка йде ще від Верленової „Осінньої пісні” та Блоківського „Анте люкем”:

Кульгає осінь між ялин,
блищить червона сукня сонця.
І перенесення хвилин
від вільх до вільх – через осоння.
Як переможені гріхи,
сумні картини Тиціана.
Не зірваний з пелен каштан,
як раб, і у калини-рани.

Траурні мотиви осені, на фоні яких природа намагається зіграти спектакль священності людського життя, виглядають в ролі прихованої іронії на марні спроби людини зрозуміти задум Творця, втілений у цій драмі. Розчарування, незагойний біль, гірка зрада, намагання відпустити і простити минуле – ось лише деякі елементи навіть не характеру ліричного героя, а особи автора у ліриці. Між іншим, ця особа нагадує нещасного Доріана Грея, котрому так потрібен той художник, який міг би показати йому його ж власну красу.
Це лише поверхові, невеличкі зауваження. Щоб зуміти прочитати поезію Ірини Зелененької, потрібно самому мати душу художника – того, хто створює прекрасне. Тож вчімось відчувати слово!