Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Терен (2018)
Я ще є і муза не минає,
поки йде до осені весна.
Геніїв поезії немає.
Є лише поезія одна.


Інфо
* Народний рейтинг 6.194 / 5.42
* Рейтинг "Майстерень": 6.208 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 1.011
Переглядів сторінки автора: 87258
Дата реєстрації: 2018-02-10 13:13:43
Школа та стилі: Класика
У кого навчаюсь: Світочі української поезії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.03.21 22:07
Автор у цю хвилину присутній

Про автора
Сміється, пересилюючи плач,
моя столиця юності - Деркач,
де істину і денно, і вночі
морзянкою віщали деркачі.
Почути пісню в небо полечу.
Ніде не тісно птасі деркачу.
Воюю і пером, і перначем,
а войовничих мирю деркачем.
Не дуже пригощаю калачами,
аби не торохтіли деркачами,
а як надокучають деркачі,
шануймося у себе на печі.

Найновіший твір
Сюр-реалії дійсності
                  І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
і, наче, перший раз
сміються зорі у вікні
і кличе далина.

                  ІІ
Щось гомінке у далині
відлунює луна
і увижається мені
містерія чудна –
перемовляються поля,
і шепотять гаї,
що їм співають солов’ї
удома і здаля,
де і джерела є мої
і лісові струмки,
але немає течії
за дельтою ріки.

                  ІІІ
Течуть і ріки, і роки,
клубочиться туман...
то палить люльку отаман,
чи варять козаки
гарячу юшку на обід?
Минулося, либонь,
та жевріє іще вогонь,
рятуючи від бід.
Усе минає в плині літ
і це... і це мине,
у задзеркаллі не мене
відображає Вій...
......................................
палає сонце неземне,
лютує буревій,
який не згарище жене
історію подій,
де я не турок, а козак,
не тону у воді
і просинатися ніяк
не хочеться тоді.

03/26