Юрко Ґудзь (Юрій Петрович Гудзь) - поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ і просто хороший друг.
Народився в с.Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у неповних сорок шість років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі (1.VII.1956 - 20.II.2002).
Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома Брус.
Закінчив восьмирічну школу в рідному с.Немильня. Відслужив у збройних силах Радянського Союзу.
Навчався у Київському геологорозвідувальному технікумі, Київському педінституті ім. Горького (нині Київський державний університет ім. М.Драгоманова) (1978-83).
Працював геологом-розвідником, вчителем історії, географії та малювання у школах Київської та Житомирської областей, з 1986-го по 1988-ий рік працював молодшим науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту України, заступником директора у Музеї сучасного образотворчого мистецтва (Коростишівський р-н, с. Кмитів), нiчним сторожем в кардiологiчному санаторiї “Ворзель”, в редакціях журналів “Авжеж!” (заступником редактора, 1990-1992), “Слово і час” (1993), “Косень” (редактором відділу поезії, 1999-2002), газет “Голос громадянина” та “Зарубіжна література”, у видавництвах “Фоліо” та “Джура” (2000-2002).
Членство в Національній спілці письменників України (Житомирське відділення, 1991) та Асоціації письменників України (Київське відділення). В минулому член Українського культурологічного клубу (1990). Заступник голови Житомирського обласного відділення Національної спілки письменників України (2001-2002). Головував Житомирським обласним літературним об’єднанням ім. Бориса Тена (2001-2002).
Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник “Української реконкісти”.
Співпрацював з “Ярою Мистецькою групою театру-студії Ля Мама в Нью-Йорку”. Займався поетичними імпровізаціями в театрі-студії "Будьмо" (там ставилася п’єса Олега Лишеги “Друже Лі Бо, брате Ду Фу”, 1992). Призер фестивалю авторської пісні "Оберіг" (Київ, 1993). Був учасником об'єднання Центр Сучасної драматургії Анатолія Дяченка (1993-1995). Засновник „Лаврської школи”, під яким Юрко Ґудзь об’єднав поезію Олега Лишеги, Івана Семененка, Миколи Воробйова на спільному поетичному вечорі (1993). У 1994 р. посів третє місце в конкурсі молодої прози, що проводився у м. Львові. Був претендентом на літературну премію “Благовіст” від Національної спілки письменників України. Переміг в одному з конкурсів на олюднення пам’ятників тоталітарного мистецтва.
Відзначений преміями Міжнародного поетичного конкурсу в м. Тріуджіо (Італія, 1994); фундацією ім. Є. Бачинського “У свічаді слова” (США, 1997), Всеукраїнською ім. І.Огієнка в галузі літератури за книги прози "Не-ми" та "Ісихія" (Україна, 2001).
Книгу новел і оповідань Ю. Ґудзя “Замовляння невидимих крил” за результатами анкетування критиків, яке щорічно проводить журнал “Слово і час”, було визнано кращою книгою прози 2001 року.
Автор поетичних книжок “Postscriptum до мовчання" (Торонто: Бескид 1990), “Маленький концерт для самотнього Хронопа”. (Київ: Молодь, 1991), “Боротьба з хворим янголом” (Київ: Голос громадянина, 1997), журнальних публікацій романів “Не-ми”, “Ісихія” (Кур’єр Кривбасу, 1998.-N6,7, 2000.-N8,12; 2001.-N6.), книги прози “Замовляння невидимих крил” (Тернопіль, Джура, 2001)
Також публікувався у часописах “Авжеж!”, “Світо-Вид”, “Двін”, “Дніпро”, “Art Line”, “Українські проблеми”, “Артанія”, “Хроніка-2000”, “Косень”. У колективних виданнях “Десять українських поетів / Десять українських прозаїків”, “Вечеря на дванадцять персон”, "Антологія української поезії другої половини ХХ сторіччя", із перекладом Ролана Барта «Від твору до тексту» в «Антології світової літературно-критичної думки ХХ ст.»
З 1991 по 2002 про Юрка Ґудзя писали Володимир Даниленко, Василь Врублевський, Валентин Грабовський, Ніла Зборовська, Леонід Череватенко, Василь Ґабор, Лесь Герасимчук, Євген Концевич, Ольга Різниченко, Петро Сорока тощо.
Не з’явилися друком: повiсть “Дембельський альбом” (1973), збірки віршів “Вишивки, хронотопи, без” (1992) та “Знаки білої крови” (Житомир: Авжеж!, 1993), роман “Сердце Мангупа” (у дві руки із Т.Чебровою), поема “Барикади на Хресті”, залишились неопублікованими нотатки на берегах книжок.