Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Артур Сіренко (1965)

Інфо
* Народний рейтинг 4.588 / 5.13
* Рейтинг "Майстерень": 4.655 / 5.38
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Переглядів сторінки автора: 177561
Дата реєстрації: 2010-03-01 02:20:19
Звідки: Станіславів
Школа та стилі: хокку, танка, постмодернізм
У кого навчаюсь: Мацуо Басьо
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.11.18 19:02
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Сам я родом з міста Сніжного, що нині під окупацією. Доля носила мене різними містами і країнами. Для себе бачу важливим (може найголовнішим) творіння тексту. Моє життя це, зрештою, теж текст. Весною 2014 року, коли почалась війна проти нашої країни пішов добровольцем в українську армію. Командував артилерійським взводом, отримав звання капітана. Про нинішню війну написав цілу книгу, назвав її "Книга руїн".

Найновіший твір
Краплі горобинового меду
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховають тепло для чужих снів:
Якщо не заброд-почвар, то для чорних круків,
Що надсилає Морріган сіроока, вбрана в льон.
Глину збираємо жменями – будемо глеки ліпити
Для меду і трохи для води забуття прозорої,
Яку зачерпнемо з криниць, які всі минають –
Навіть подорожні з руками до ножів звиклих,
Навіть ті, хто майструє двері до каплиць кам’яних,
Навіть ті, хто розмальовує листя кленів вохрою –
Кольором крові вільних, кольором злої заграви.
Садили мальви коло млина, а зійшли вуха заячі
І зацвіли залізними трояндами, які будуть сонні
Вдягнені в чорне дочки будинів і малахленів
Дарувати мовчазним вершникам (бо жовтень),
Робити з них голки, шпильки та фібули (бо ткалі),
Бо вода часу точить вапняк кам’яниць торжища,
Бо на вістрях мечів стоїть хатка вужа хвостатого.
А в цей час хтось – можливо кульгавий мельник Або,
Можливо хвалькуватий бородатий корчмар Завжди
Навчився майструвати залізний обух з епіграфів,
А гострі шаблі з апострофів, що засівали жменями
В землю зорану (трохи тракійську, трохи тірренську),
А ми назбирали – в мальовані глечики.