Автори /
Гриць Янківська (2012)
|
Рубрики
/ БІГОМ ВАСИЛІСКА. Спалахи (2016-2018рр.)
Опис: "Спалахи" – цикл поезій зі збірки "Бігом василіска" 2016-2018рр.
Ілюстрація – картина Тетяни Молодої
Ілюстрація – картина Тетяни Молодої
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Крапом кроку
•
Про паперового змія
•
На вітер слова злетять
•
Стань у мені молитвою
•
Трохи музики
•
Це не дощ
•
Як мисливець іде до пастки
•
Цвітуть матіоли поночі
•
Ніжності
•
Надщерблене небо
•
Ароматом півоній
•
Циганська королева
•
Плине по небу пташечка
•
Свободі
•
Прекрасне в руці
•
І не вірші
•
Амортизація весни
•
Васильки
•
Медоносні
•
Найкращі люди
•
Музика зими
•
Соколиним позирком
•
Білим маревом вкрита дорога
•
Мій світе
•
А я тебе взуваю у кришталь
•
Спалахи
•
Крізь жовтолистий осип
•
Осіння ритміка
•
Цілована, мальована, маніжна
•
Серед білих веж
•
Я спадала додолу
•
Паперовий літавець
•
Лілова глибочінь
•
Плачу цьогоріч
•
Наготою душі
•
Не сумне літо
•
В тиші тиш
•
Як трепетно у тиші громіздкій
•
На одній галузі
•
Віриш чи ні
•
Весняному
•
Лебедина туга
•
Заспівайте мені
•
Народитись сьогодні заново
•
Небо вляглося
•
Не сумна весна
•
Радуйся
•
Кришталем
•
Прикривши посмішкою лихо
•
У горіхову ніч
•
Скрапує ніжність
•
Ось перелічую
•
Засяяла
•
Рудіша
•
Білішає
•
І мрії чужі
•
Крихтами хліба
•
Заздрість пройме
•
Збивала краплини
•
Непізнаному другу
•
Колисанки лунають
•
Я б порізала осінь
•
Маленьке дитя
•
Дрібненький слід
•
Виключно незряча
•
Очі
•
Актриса
•
Вві сні
•
Кізкоріг
•
Бігом василіска
•
Маленькому принцу
•
Вічний оберіг
Переглянути всі твори з цієї сторінки
На чистих сторінках нового дня
Все – вперше, несміливим крапом кроку.
Все – вперше, несміливим крапом кроку.
Що ти, літуне, видів за горизонтами –
Грізними швами двох неосяжних твердей?
Грізними швами двох неосяжних твердей?
Богине моя, не плач! Я гину в твоїх сльозах.
Сніги мерехтять на знак величчя твого і гніву.
Сніги мерехтять на знак величчя твого і гніву.
Небо таке, наче Бог простягає руку
І відкидає локон з людських очей.
І відкидає локон з людських очей.
Доки осінь байки тріскоче і морозить незграбні руки –
Цуцик злизує з шовку носа прілі ягоди, що дощі.
Цуцик злизує з шовку носа прілі ягоди, що дощі.
Це не дощ, це не дощ, це освячення душ!
Пробуди і мою, – попрошу.
Пробуди і мою, – попрошу.
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки!
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Я вечорію, п'янію, я розтікаюсь димкою.
Це поєдинок на гойдалках, вибрики сойки,
Це поєдинок на гойдалках, вибрики сойки,
Ніжносте, перепроси!
Стань мені за осу –
Стань мені за осу –
Надщерблене небо літеплом повного горизонту,
Як медом у молоці, напоює змучений день.
Як медом у молоці, напоює змучений день.
В привідкрите вікно крадеться вечірня свіжість,
Околяса одежі торкає рельєфи шкіри,
Околяса одежі торкає рельєфи шкіри,
Ще мить і зникну в мареві, як в сонця полум'ї.
Пекуча манить синява очей притомлених.
Пекуча манить синява очей притомлених.
Плине по небу пташечка,
Ріже вітрилом борозни.
Ріже вітрилом борозни.
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося!
Смійтеся з мене, зимові мої страхіття!
Я у зело увібралася – пишне, квітчасте.
Я у зело увібралася – пишне, квітчасте.
Нехай не день,
Нехай не ніч,
Нехай не ніч,
Ця сіра смуга нескінченних днів
І незліченних поворотів долі
І незліченних поворотів долі
А потім із мене посходили васильки.
Вже сон добігав кінця, як гроза насунулась.
Вже сон добігав кінця, як гроза насунулась.
Досить безглуздо, здавалося б, зважувати думки.
Димкою мисль розстилається з домішками квітковими.
Димкою мисль розстилається з домішками квітковими.
А скільки тої правди поміж нами!
А скільки облюбованих речей!
А скільки облюбованих речей!
Бачиш, зима квітує блідо,
Та аромат різкіший на морозі
Та аромат різкіший на морозі
Ти тільки поглянь, крилатий мій,
Безмежжя взялось окрайцями.
Безмежжя взялось окрайцями.
Білим маревом вкрита дорога –
Це не сніг, – це моя душа.
Це не сніг, – це моя душа.
Мій світе безгранично чарівливий,
Це ти мене чи я тебе творила?
Це ти мене чи я тебе творила?
А я тебе взуваю у кришталь,
Осінній день, не квапся по бруківці!
Осінній день, не квапся по бруківці!
Спалахи. Іскри. Спалахи.
Хочеш, мене зігрій
Хочеш, мене зігрій
Осиротілосте моя, о осене!
Осоння душ засмагою орошене,
Осоння душ засмагою орошене,
Досить холодних поглядів! Помахів скутих рук
Промахи досить впевнені. Подумки і навпаки
Промахи досить впевнені. Подумки і навпаки
Цілована, мальована, маніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Серце моє, серденько, ти охолодилося.
Так завзято билося. Та чи ще буде́ш?
Так завзято билося. Та чи ще буде́ш?
Я спадала додолу вологою томного, бляклого літа,
Проникала промінням крізь шиби у ваші суворі доми,
Проникала промінням крізь шиби у ваші суворі доми,
Бам-бам-бам.
Добре бути нам
Добре бути нам
Люблю, коли ти дивишся ось так.
Я – талий сніг, лілова глибочінь,
Я – талий сніг, лілова глибочінь,
Плачу цьогоріч.
Плачеш? Дурна, чого ж?
Плачеш? Дурна, чого ж?
І нехай то не я воскресатиму тут під світанки,
І нехай не мене чаруватимуть співи пташат –
І нехай не мене чаруватимуть співи пташат –
Пахло бузком й покосом.
Вибились з сил гризоти.
Вибились з сил гризоти.
В тиші тиш – шелестіння любові.
Шумом, шурхотом крил, мій янголе,
Шумом, шурхотом крил, мій янголе,
Як трепетно у тиші громіздкій
Цієї ночі помислоп'янкої
Цієї ночі помислоп'янкої
Отак на одній галузі сиділи з тобою вдвох,
І ти мені пісню співав, і слухав цю пісню Бог.
І ти мені пісню співав, і слухав цю пісню Бог.
Віриш чи ні, та у нас тут такі світанки!
Бачив колись, як у паренім молоці
Бачив колись, як у паренім молоці
Подув так звично, з заходу. Привіт!
Ввесь світ розбурхав? Як воно – без мене?
Ввесь світ розбурхав? Як воно – без мене?
Це лебедина туга
Понад захланним морем.
Понад захланним морем.
Заспівайте мені, музиченьки, про дорогу у світ далеку,
Сумовитої, тихої пісні скорботно мені заспівайте,
Сумовитої, тихої пісні скорботно мені заспівайте,
Народитись сьогодні заново,
Щоб для тебе, щоб ще чистішою.
Щоб для тебе, щоб ще чистішою.
Небо вляглося в маленькі мої долоні.
Небо сповите пеленкою із молитов.
Небо сповите пеленкою із молитов.
Крок, два –
Вчора була зима.
Вчора була зима.
Ти – серця мого надія.
Я – серця твого покров.
Я – серця твого покров.
Кришталем, дзвоном його невагомим
З першим снігом розталим у душі ввійшли спогорда,
З першим снігом розталим у душі ввійшли спогорда,
Прикривши посмішкою лихо –
Фарбуєш губи у червоний.
Фарбуєш губи у червоний.
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
Коли вітри колисанки свистіли
Ні, не буває так!
Серце з грудей – додолу.
Серце з грудей – додолу.
Ось перелічую сонця зернята,
Сію в серця. Чи зійде із них слово?
Сію в серця. Чи зійде із них слово?
Засяяла!
Дивись, як високо і як недосяжно!
Дивись, як високо і як недосяжно!
Не хочу сьогодні суму, не хочу, пробач!
Я така незакохана і така відверто нічийна!
Я така незакохана і така відверто нічийна!
Я малюю ногою, мов пензлем, за слідом слід,
Заплітаю у косу світло нічних ліхтарів.
Заплітаю у косу світло нічних ліхтарів.
І мрії чужі твоїх доторкаються вій.
І вії твої завертаються ввись від мрій.
І вії твої завертаються ввись від мрій.
Крихтами хліба, небесною манною
Землю вкриває сніг.
Землю вкриває сніг.
Заздрість пройме до чужого таланту,
Ревність пробудить в тобі голоси.
Ревність пробудить в тобі голоси.
Збивала краплини сльози і роси
Заточеним кінчиком слова-коси.
Заточеним кінчиком слова-коси.
В зимову ніч бринів лиш сніг-скрипаль
У такт словам моїм в листі останнім.
У такт словам моїм в листі останнім.
Колисанки лунають з-під стелі, з роззявлених шпар,
Проростають під вікнами, стіни окутують хмелем
Проростають під вікнами, стіни окутують хмелем
Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
Я – маленьке дитя, позавчора дощами народжене.
Серце в п’ятах дрімає, воно ще тремтливе, несходжене.
Серце в п’ятах дрімає, воно ще тремтливе, несходжене.
Дрібненький слід відбитком золотим –
лю-
лю-
Маленька планета однієї маленької людини.
З її серцевини струменить блакитна лава.
З її серцевини струменить блакитна лава.
Ох, не ховай лиш очей своїх,
Срібно-ясних, сяйливих!
Срібно-ясних, сяйливих!
Про неї поети складають солодкі вірші,
Пахучість букетів пилком осідає на віях,
Пахучість букетів пилком осідає на віях,
Колись я прокинусь вві сні,
Бо дні розминуться з ночами,
Бо дні розминуться з ночами,
До життя нове причастя –
Це січневий кізкоріг.
Це січневий кізкоріг.
Скрашую тишу цим незбагненним дивовижжям.
Стишую голос. Ш! Мовчу умисно.
Стишую голос. Ш! Мовчу умисно.
Впізнаєш? – Це слона проковтнула змія.
Намалюю, хоча й не вмітиму.
Намалюю, хоча й не вмітиму.
Моя мама – гроно допомог,
Дужі, спомагаючі вітрила!
Дужі, спомагаючі вітрила!