Невиліковно хвора ніжністю до тебе
Зриваюсь у дорогу у нікуди.
І відчай поламав на серці греблі,
Й ріка кислотна випікає груди.

Розсотаю по вітах свою ніжність,
В осіннє небо жар із серця відпущу,
Холодний вітер зшматував мою наївність,
Призначене тобі тепло віддам дощу.

Тікаю в осінь, у пітьму, в тумани,
В мереживо гілок мій біль вплітаю.
Я вже ввійшла у лабіринт омани,
Там загублюсь навік, й мене це не лякає.

26.11.2023

Я втратила тебе, навіть не мавши,
Осиротілість в серці пустку стереже,
Самотність й відчай знов на марші
Ведуть зі мною бій, й нікуди не втечеш.
Збайдужів світ, я втратила опору,
Зрікатися себе повинна я,
Залишуся на полі болю-
У світ живих мені немає вороття.

14.11.2023

Ти кажеш - друг тобі потрібен,
І не потрібен взагалі,
Ти прагнеш більшого від світу,
Й так мало він дає тобі.

Ти кажеш можеш все зробити,
Дійти і до країв землі,
Ніщо не здатне зупинити,
Немає перешкод тобі.

Твій дух і воля непохитна
Самотності щитом прикрита.

Не знаю, чи буває страшно?
Чи лячно хоч колись бува
Можливо це лише обачність
Не знаю, чи ти взагалі права?

Не знаю що ми в світі значим,
І чим ми цінні взагалі?
Ми лиш на мить на цій землі.
Чи всі борги мені пробачиш?

Ідемо разом, чи порізно?
Чи поряд, чи у різнобіч?
І все - однаково тобі,
Я знаю, що уже запізно.

І я не знаю, що чекати.
Куди брести, і з ким іти?
Чи все зробити навпаки?
Самотність як мою сховати?

Жорстокість біль мені приносить,
Байдужість болю завдає,
Подіям сенсу надає
У новім дні, лиш добре слово.

Моє життя - чи воно повне?
Пусте, чи значуще життя?
Чи може слово випадкове
Від лихоліття врятувать?

Не пам'ятаю я нічого,
Того, що до цього було,
Я прагну лише одне слово,
І не чекаю я його.

Не знаю, що тобі казати,
Не знаю думаю що я,
Не хочу більше відчувати,
Я хочу знов у небуття.

Забути, і не відчувати,
Забути й навіть не згадати,
Тікати, плакати, кричати,
Сховатись, і не повертатись.
Чи диво поєднає нас?
Як бути поряд увесь час?

Ми різні дуже, дуже різні,
Вода й вогонь, як світло й тінь.
Чи буде у прийдешнім ніжність?
Нажаль не буде взагалі.

Немає спільного пізнання,
Нема поєднання життів,
Нема, й не буде, побажання,
Й з тобою спільних відкриттів.

Куди іти? - я знов не знаю,
І як іти? - забула я,
І доля знов мене карає,
І викривляє сприйняття.

Моє, твоє, і всього світу.
Немає затишку мені.
Не знаю де себе подіти,
Як з пережитого втекти?

Немає знову порятунку,
Немає знову укриття,
Немає долі подарунків,
І хочу я у небуття...

25.06.2023

З яких глибин черпаєш світло?
З яких джерел береш вогонь?
З яких садів приносиш квіти?
І де береш тепло долонь?

В яких морях набрала колір,
Що у очах твоїх сія?
Яким подорожуєш морем?
Й де обітована земля?

Чого шукаєш ти у світі?
Кого згубила на шляху?
І де бере початок сила,
Що місця не дає страху?

В яких садах зібрала запах?
Й як трунок, аромат полів?
Зберігся шлях на світу мапах?
Чи зник, як оклик журавлів?

З яких матерій ґартувала
Міцні доспіхи ти свої?
Які препони подолала?
Й які попереду бої?


Як сяєш ти? Й твоє обличчя?
З якого всесвіту тече?
І з-за якого потойбіччя
Точиться світло цих очей?


Який чекає тебе фініш?
Чи є межа? Чи є кордон?
І де чекає щастя розкіш?
Й де перейдеш ти рубікон?


Чи знайдеш те, чого шукаєш?
І чи відчуєш хоч на мить?
Чи в серці знову заховаєш,
Те почуття, що так п'янить?

Тебе я хочу розгадати-
Одвічну таїну буття.
Щоб через роки упізнати,
Як буде ще одне життя.

01.07.2023

Ти знаєш, ти і погода
в Нідерландах - ви схожі,
Однаково мінливі
Серед днів погожих-

Така несподівана- тепла злива,
І через хвилину - негода журлива.

Непривітний вітрище з моста здуває,
І обличчя до болю сльота шмагає.

Потім шепче дощем на вухо тихо,
Біль вгамовує, обіцяє мені утіху.

Дні погожі міняють дні збурені,
Знову сонце хмари ховають зажурені.

Через хвильку - сонце дарує радість,
Посилає веселкою свою ласкавість.

Буря пройде і, вітерець завіє,
Хоч над обрієм все ще чорніє.

Чи дощить, чи негода, чи знову- сяє
Ця погода мене як і ти втішає.

Несподівана і непередбачувана Особливого набуваєш значення.

14.07.2023

Як сталось так, що споглядання спокій
Змінили дні летючі і швидкі?
На березі реальності жорстокої
Будуємо будинки знов крихкі.

Земля, наповнена стійким і непорушним
тисячолітнім досвідом людей,
Відкрила прихисток великодушно
Для втікачів з руїн - війни дітей.

До пишногрудих луків зеленавих,
Притисла мов своїх дітей,
Між тихих річечок ласкавих
Сховала нас у лоно між дерев.

Наповнені страхом стражденні чаші,
Які заполонила тьма
Наповнила спокоєм душі наші,
Хоча спокою місця там нема.

Дала надію, віру, і любов'ю
Зціляєш нас увесь цей час,
З безпечністю такою і спокоєм
Гамуєш серце і лікуєш водночас.

18.07.2023

Я б хотіла зберегти альбоми,
Зберегти всі спогади про нас,
Але кожний спогад, кожний спомин
Затирає невблаганний час.

Відгомін про юність потмянілий,
Про дитинство, - їх уже нема.
Зазирає в очі час нестримний,
Каже: все було в житті дарма.

Ти - піщинка в просторі і часі,
Загубилась вкотре на шляху,
Може прийдеш в новій іпостасі, Подолаєш долю знов лиху.

Може в вічності без сліду зникнеш,
Усвідомивши життя трагічність.
Й полетиш, розвієшся за вітром,
І дощем заплачеш тихим.

22.07.2023

Помітила: тут небо - близько,
І хмари низько линуть до землі,
Дощу нитками до дерев прив'язані
Пливуть як велетенські кораблі.

Відносить вітер їх назавжди,
Прощанням переповнюються дні.
Життя відносить нас, небажаних,
І буря заміта сліди.

22.07.2023

Не хочеш бачити, то не дивись,
Не хочеш чути, то не слухай,
У лабіринті з кривди загубись,
І затули собі вуста і вуха.

Мовчи, не мов і слова взагалі,
Відгороди себе від світу,
Сховай себе за стіни кам'яні,
І захищай себе несамовито.

Цей світ пройде, день пролетить, і ніч
за ним, як привид,
Мене не буде поряд, як не клич,
Мене покинути
Знайди собі вагомий привід.

На вранішній туман зійдуть
Всі почуття мої й усі бажання,
Врятують тільки рішення прості мабуть,
Вже час настав - хай буде руйнування!

23.07.2023