На листі зеленім, -барвиста гірлянда,
В саду біля хати розквітла троянда,
Коли повертався ,- стрічала весняним,
Веселим багрянцем і трунком духм'яним.

Росою на сонці мені посміхалась
У теплих долонях грайливо гойдалась,
Коли милувався її пелюстками...
Коли ж відвертався,-колола голками...

Приспів:
Червоні троянди заманять красою,
Когось ніжним цвітом,а мене- росою.
Сльозинкою щастя ,а може печалі,
Назавжди у серці п'янкі,Ваші,чари!


Колись розпрощався надовго ,судилось,
Зажурено вслід мені тихо дивилась...
З дороги вернувся і серденько стало,-
Листя багряне потемніло ,зів'яло...

Троянда схилилась та вкрилась снігами,
Всі ночі,- безсонні,а дні стали снами.
Та серцю наснилося якось весною,-
Троянда мені посміхнулась сльозою.

Приспів:

Якщо зима снігами твоє серце замете,
Весна його розбудить білим цвітом,
Душа розквітне та вінок любові заплете,
Сонячне ,веселе,красне літо…

Про твоє кохання розкаже вітер мені,
Дорогу завжди вкажуть ясні зорі,
Ніколи не забуду милі очі твої,
Душа твоя-безкрайнє синє море.

Коли вже осінь дощиком постука у вікно,
Та яблука додолу впадуть спілістю налиті,
Тобі я подарую букетик літніх квіток,
Вернеться в серце справжнє тепле літо.

Приспів
Літо-сонце в зеніті !
Квіти-світлом зігріті !
Ніжних-милих очей твоїх!
Вітер –розчеше коси!
Сонце –висушить сльози!
Море-тихо шепоче!
Про мою любов до тебе!

Як промінь сонця прожене останні тіні ночі,
Ромашки білі після сну відкриють жовті очі.
Прийдеш у сонний літній сад,де соловей співає,
Ромашку зірвеш ще в сльозах і тихо погадаєш...

Одну пелюстку любиш,а інша,- у сльозах...
Одній даруєш радість ,а другій,- тільки страх...
Не розділить надвоє,-любов всього одна,
Росою плаче квітка, - зірвана душа...

Летять додолу пелюстки і падають під ноги,
Як сніг лягають у траву, вся в білому дорога...
У квітів долю не питай, а знай що ти жадана!
Послухай серденько своє, хай скаже:”Ти-кохана!”

Приспів:
Любиш-нелюбиш... Білі ромашки,-ніжні пелюстки.
Віриш-не віриш... В зірваних квітах долю не знайти.
Любиш-не любиш... Для мене у світі,-ти.Тільки ти!
Віриш-не віриш... Як серце скаже :”Люблю!”-То люби!

Там ,де берези плачуть росами,
Де ходиш ти ногами босими,
Де сонце підіймається з дібров,
Літає в хмарах мрій моя любов.

Там верби миють коси у воді,
Піснями ніжать душу солов'ї,
Де ранок гріє серце,будить кров,
Шукає там мене моя любов.

Де голос серця лине в небеса,
Для двох вогонь кохання воскресав.
Все сказане словами я стерплю
Скажи хоча б очима- я люблю!

Я вітром вмить до тебе прилечу,
Слова, що в серці є, прошепочу...
Тихесенько мовлю твоє ім'я:
”Без тебе в цьому світі -я не я!”

Коли весною квіти причарують травень,
Піснями моє серце розбудять солов’ї,
Гірляндами свічок засвітяться каштани,
Іскрами надії в душі моїй.

Заграє моє місто сонячним оркестром,
Засяє в світлі квітів казковий карнавал,
Великий диригент –весна краса- маестро,
Закрутить всіх у вальсі закоханих пар.

Коли ж у серце осінь застукає дощами,
Інеєм на скроні впаде білий сніг,
Згадаю твої очі довгими ночами,
Запроменіє в серці каштанів ніжний цвіт.

Приспів:
Каштани!Каштани!Від пахощів я п'яний,
А може від очей твоїх!
Каштани!Каштани!Засвітяться свічками,
Іскрами в душі моїй!

Нехай не став я депутатом,
Легких доріг я не шукав,
«Бігмордою» з німих плакатів,
Людей простих я не лякав.

Нехай я не нажив маєтків,
Скарбів -грошей не назбирав,
Нехай зловтішно хтось сміється ,-
Життя прожив і задарма!


Приспів:
Та- маю,куточок раю!
Калину в моїм саду!
У світі одну-єдину , -Вкраїну,
Землю мою!

Любити саме в цю хвилину,
Це- щастя,що Господь нам дав,
Цей промінь сонця крізь хмарину,
Прийму як найдорожчий дар.

Цей подих вітру-просто дихать,
Ловити світло від зорі,
І шепіт яблунь тихий-тихий.
І спів пташини десь вгорі.

Приспів:
Ще маю-куточок раю!
Калину в моїм саду !
У світі одну-єдину, - Вкраїну
Яку люблю!

О,мово моя,колискова!
О,мово,ти для мене,як спів!
Звідки стільки любові
У кожному слові твоїм?

Ти в серце увійшла ,як молитва,
Доброти огорнула теплом ,
Як тиха мамина пісня,
Плила над вечірнім селом.

Ти-ніжний бузок у віконці,
І щебіт весною пташок.
Роса,як перлина на сонці,
Із вкритих травою стежок.

Ти –для мене бабусині руки,
Змарнілі у важких трудоднях,
Вони в полі сіяли жито,
Жито, яке було життям.

А ще ти –коханої очі,
Все,що в серці,сльози,чи сміх,
І слова вимовлятись не хочуть,
Як надія завше світишся в них!

За обрій впало сонце й запалало,
Над ставом вдалині багряним світлом,
Травинкою сухою на вогні,
Згоріло в попіл днів коротке літо.

Надвечір я зайду в осінній сад,
Де роси в листі,як намисто,
Та яблуні задумливі стоять,
Під ноги сиплять жовте листя.

Червоних ягід на калині,
Торкнусь теплом своїх долонь,
Посеред листя загубилось,
Волосся біле з моїх скронь.

У вишневій кроні десь вгорі,
Вже не ховається гніздечко,
У вирій ,вранці,на зорі,
Птахи полетіли далеко.

Приспів:
Осінь!Осінь!У небо синє
Вже розлітаються птахи ,
А в серці пісня тихо лине:
"Ви нас чекайте до весни!"

Як тільки смутку птах торкнеться,
Твого чола крилом своїм.
Із півночі зима вернеться,
Впаде на листя білий сніг.

Загубиться десь в твоїх мріях,
У дивних та химерних снах,
В хмарах білих,сніжно-білих,
Замерзла дівчина-весна.

Сніжинки у твоїх долонях,
Поволі тануть на вустах,
Гулко стукають у скронях,
Слова, прочитані в очах.

Як тільки сонце засміється,
У небесах веселим світлом,
Зима струмками розіллється
Водою,ще недавно білим снігом.

Замерзле від зими віконце,
Зігріє теплим поглядом весна,
Заграє зайчиком від сонця,
Краплина на щоці –сльоза…

Промінь твоїх вій торкнеться,
Розтане в глибині очей,
Поцілує у вуста,- ти засмієшся,
Спогадами пристрасних ночей.

Слова розтануть вранішнім туманом,
Торкнуться вух, як легкий подих вітру,
Закутані в мереживо обману,
Полинуть в нікуди з ранковим світлом.

Мине цей ранок назавжди без жалю,
Та знаю, - не забуду я ніколи,
Вуста твої, які мовчать- люблю!
І очі, що - люблю говорять!

Скінчилося літо,-прийшла зима…
Я став шукати тебе-нема,
Та вітер кидає листя в вікно,
А серце стукоче,-тобі всеодно…

В душі стемніло,- очі мовчать,
Гвоздики кохання,-під снігом лежать,
На листі багрянім застигла печаль,
Як жаль мені їх,як жаль…

Знайду я гвоздики серед снігів,
Візьму у долоні,-диханням зігрію.
Розтануть сніжинки,-оживуть пелюстки,
Коли доторкнуться рука до руки...

В очах твоїх радість з’явиться знов,
В душі після зими-заграє любов,
Снігом весною розтане печаль,
Червоні гвоздики як жаль Вас,як жаль….

Дав би мені Господь крила,
Я б у небо злетів,
Сизокрилим голубом
У височінь далеку!

Дав усім ,Бог крила,
А мені одного,
Спробував злетіти я,-
Падав довго,довго..

За що ж мене,Господь-Боже,
Так гірко карати,
Для чого мені крило одне,
Хіба з ним щастя взнати?

Якщо хочеш мати крила,
Та до хмар літати,
Знайди собі вірну любов,
Щоби навік кохати!

Ой, зіронько, вечірняя
У небі одинокая,
Зійшла над горою,
І чому сама одна?

Колись була я дівчина,
Любив мене милий,
Кохав гарячим серденьком,
А я очі ховала…

Бо була я гордая,
З мріями заручена,
І у синє небо,
Зіронькою злетіла..

Одна тепер у небі я,
Та й шукаю милого,
Місяченьку, братику,
Де тепер його зоря?…

Ой, Зіронько-лебідонько!
Не ховайсь за хмарами,
Світлом стелиться земля,
Милий твій,- навіки_я!

Скажений осінній вітер,
Завивав в обіймах плюща,
Зриваючи листя сердито,
Зі старого чіпкого куща.

Ти дивилась покірно і тихо,
У заплакане ,мокре вікно,
Де хитався,боровся із вітром,
На плющеві останній листок.

І воском стікала надія,
По тендітній свічці життя,
Картин -недописана мрія,
Манила тебе в небуття.

Та не здався листок у віконці,
Художник старий на стіні,
Найкращу картину й останню,
Написав у своєму житті.

Малюнок із фарби,як мрія...
Життя -тендітний росток,
В тобі народилась надія,
Коли впав останній листок.

Срібні прикраси королева-зима,
Загубила в жовтому листі,
В невідомі краї полетіла вона,
А в траві - забула намисто.

Павутиння зморшок біла вуаль,
В розбитих калюжних лекалах,
Побачила старість свою близьку вона,
В синіх озерних дзеркалах.

А може колись налякали її,
Двох закоханих сяючі очі,
Що спалили дотла в палкому вогні,
У коханні довгії ночі.

У долині росла калина,
Гілля низько до води,
ЇЇ козак колись дівчині,
На долю-щастя посадив.

Тут слухав я вечірню тишу,
Вдивлявся в зоряні шляхи,
Тут подихом своїм колишуть,
Вітри заквітчані гілки.

Тут пісню радості співали,
У надвечір’ї солов’ї,
Губами терпкими від спраги,
З листків живу росу я пив.

Тут свою милу та кохану,
Дівчину ніжно обіймав,
Із вечора та до світанку,
Пісні кохання їй співав.

Але якось в лиху годину,
Коли вже день над ранком встав,
Побачив я –нема калини,
То злий монгол її зрубав.

Ніжні віти у багнюку,
Кінь лихий його втоптав,
Може пробував шаблюку,
Може просто забавлявсь.

Для монгола то забава,
Для воїна солодка мить,
Шаблюка та по серці грала,
А воно щемить-болить.

Та навесні ,як сонце злине,
З тонесенького пагінця,
Зросла та зацвіла калина,
Мов наречена до вінця.

Ти цвіти-рости ,калино!
Тобі наряд той до лиця,
Моя любима ,Україно!
На віки вічні,без кінця!

Якщо ми спалимо всі мости ,
То підемо берегами однієї ріки ,
З одного я , а з іншого ти ,
А між нами ріка і згорілі мости …

Ти зовсім поруч –ось твоя рука ,
Попереду дорога і все ширша ріка ,
Ми впенені в собі , я і ти .
А між нами сльози і димляться мости .

Я ще хочу побачити погляд твій ,
З під рідних, близьких і лагідних вій ,
Я ще хочу відчути ,як цілуєш ти ,
Та між нами вода і згорілі мости .

Я можу відчути ще твоє тепло ,
Ще можна вернутись де джерело ,
Доторкнутись легенько до твоєї руки ,
Ще можна зустрітись на початку ріки.

Та зустрілись з тобою ми посеред ріки ,
Де повінчали нас ангели рука до руки ,
І в дорогу назад нам нема вороття ,
Дорога назад довша за життя !

Романс співає вітер десь далеко,
Фальшиві струни та зірвав слова,
На серці стало чомусь сумно й легко,
Злетів би в небо та нема крила.

Залишиться лиш стукотом у скронях,
Шум поїзда ,який тебе повіз,
Перекидає вітер на долоні ,
Пусті сніжинки-забутий твій каприз.

Сніжинкою розтане на долоні,
Іскорка надії на любов,
Та серце- у твоїм полоні,
Стукоче все сильніше знов і знов...

Приспів:
Любов!Любов!Гаряче серце б'ється!
Любов!Любов!Хтось плаче,хтось сміється!
Любов!Любов-сніжинка на долоні!
Любов!Любов-в твоєму я полоні знов і знов!

Коли ти посміхнешся мило,
Як сонячний промінь в весні ,
В мене виростуть , як в янгола крила ,
І радію я від щастя, як в сні...

Коли словом гострим ,як жало
Ти дістанешся серця мого ,
Воно стане холодним ,мов камінь ,
Плач дитини ,- ніщо для його .

Я дияволом стану могутнім ,
І крушитиму все навкруги ,
Під поглядом божевільно-відсутнім ,
Будуть танути вічні сніги .

І розбитий ,стомлений ,грішний ...
Я навколішки впаду в траву ,
І заплачу надривно ,невтішно .
Як дитина від болю ,з жалю .

І молитимусь довго і щиро ,
І проситиму Бога - прости !
І промовить Господь- Іди з миром !
Жити , творити ,любить . ..

Нам Миколай принесе подарунки щирі ,
Хай живуть у світі люди всі у мирі ,
Новий рік постука – двері відчиняйте !
Радісну ,веселу пісню заспівайте !

Ой , у небі ясно зіронька засвітить…
То Христос родився –будуть раді діти ,
Що прийдуть у гості праздники веселі ,
В нас на Україні до кожної оселі .

Новий рік сніжинками стукає в віконце ,
“ Христос ся рождає ! “- засміється сонце ,
Щастям й добротою душі нам зігріє ,
Збудуться нехай самі кращі мрії !

Дівчина із зеленими очима,
Прийшла і подивилась в мою душу,
Пташкою забилось серце в грудях,
Молитися піснями тобі мушу.

Весна співала голосом , як в тебе,
П'янила серце пахощами квітів,
Крилами манила в синє небо
Сльозу забула в яблуневім цвіті...

Пролісок не змерзне у долонях,
Подихом з душі його зігрію,
Не страшні вітри йому холодні,
Вірою й любов'ю їх розвію.

Прийшла і розбудила мою душу,
Казкою та піснею в устах,
Дівчина із зеленими очима,
Радість і надія всіх - весна.