Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ярослав Чорногуз (1963)
Хто болото України очищає від жабів,
Й виганяє дух мертвотний із зацькованих рабів,
Хто дає, не рве, не просить,
Людям хто дітей приносить -
Її символ, ні, не туз -
Птах могутній - Чорногуз!


Інфо
* Народний рейтинг 5.306 / 5.87
* Рейтинг "Майстерень": 5.527 / 6.12
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Переглядів сторінки автора: 294414
Дата реєстрації: 2007-06-26 14:50:35
Звідки: Вінниця-Київ
Школа та стилі: неокласицизм
У кого навчаюсь: Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, П'єр Ронсар, Ф. Петрарка, В.Симоненко, О.Олесь, В.Самійленко, М.Вороний, М. Рильський, А.Міцкевич, І.Гнатюк, Д.Кремінь.
Група: Користувач
Номінація:
П.М.2001
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.04.20 17:29
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор 6-ти поетичних збірок: "У всесвіті серця" (1995 р.), "Симфонія кохання (вінок сонетів) (2001 р.), "Березнева ностальгія" (2007 р.), "Тиха ніч над хатою моєю" (у співавторстві з батьком - О.Чорногузом) (2008 р.), "Велесів гай" (2013), "Світло кохання"(корона сонетів) (Харків, Майдан) (2017) та 2-х історичних нарисів під однаковою назвою "Кобзарська Січ" (2008 р.) до 90-річчя та до 100-річчя (2018 р.) Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди, де працюю артистом. Один із авторів альманаху "Ірпінські поетичні зустрічі", де репрезентовано добірки 17-ти літераторів "ПМ" (2012 р.), а також альманаху "Натхнення" (2013). До 50-річчя випущено київською фірмою "Е=фото" компакт-диски: "Вишиванка", (Липень 2013 р.), "Українська незабудка" (травень 2014). До 80-річчя батька - письменника Олега Чорногуза, організував компакт-диск пісень на його слова під назвою "Золоті літа" (2016).
Автор численних публікацій у пресі.
Член Національної спілки кобзарів України, член НСПУ, НСЖУ, творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України", лауреат фестивалю "Пісенний вернісаж - 2014". Маю дві вищі освіти - журналістську та музичну. У 2020 році отримав почесне звання "Заслужений артист естрадного мистецтва України".

Найновіший твір
Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Грот Левиний або Каліпсо
І

(легенда)

Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
На Огігії — острові чималім.
Була, по суті, це чаклунка зла,
Що на свиней людей всіх обертала.

Цірцея, Кірка звали ще її,
І ось пригода трапилася з нею -
Знов чари випробовує свої
На гостеві, цареві Одіссею.

Та дужим був цей дивний мандрівник,
Ганебним не піддався він стосункам,
Бо сам людьми повелівати звик...
І в нього закохалася чаклунка.

Протримала вона сім довгих літ
В своїм полоні владаря Ітаки,
Над Одіссеєм зглянувся Олімп,
І надіслав од Зевса божі знаки.

Благав Богів так слізно Одіссей,
Щоби дали побачить землю рідну...
І Зевс прислав з Гермесом кадуцей*
І небокрай на острові розвиднивсь.

Була на Огігії там краса -
І кипариси, й кедри, і платани...
Але зовуть у мандри небеса,
За Пенелопою так серце в’яне.

“Негайно відпустити!” — Зевс прорік -
І волю вишню вволила Цірцея.
І змайстрував плота цар-чоловік,
До Батьківщини вирушив своєї.

З очей упала звабна пелена,
І вирвався герой із псевдораю.
Омана тим кохання не страшна,
Хто вірно й самозречено кохає.
*Кадуцей (гр.) — божий указ.

ІІ

(реальність)

Здається, що природній грот оцей,
Та він зі скелі видовбаний вміло.
Допоки всім явив своє лице -
В каменярів не раз долоні мліли.

Опора кругла — з шахів мов тура -
Могутній дах єдина підпирає.
І водоспаду гуркітлива гра -
Мов грім гримить у цім куточку раю.

Квартет із труб музичить у стіні -
Одна водою, троє — акустичні.
І звуки там відлунюють страшні,
Лунає лева рик систематично.

І стіл для бенкетів отам стоїть -
Гули картярські пристрасті в цій залі.
З усіх усюд хмільні багатії
Невдач і радощів в ній зазнавали.

А на фронтоні, трохи угорі,
Лице козацьке висічене мужнє.
Гуляли тут колись богатирі -
Очима совали каміння пружно.

Сліди лишились царської стопи,
І під склепінням гротового даху
Цар Олександер чай солодкий пив
На камені, що зветься “черепаха”,

З Софією. Вона була вдова
Тоді, у році вісімсот двадцятім.
Потоцького там вибиті слова,
Котрі гостям всім варто прочитати:

“Залиш навік про горе пам’ять тут,
І щастя ти прийми в цім гроті віще.
Якщо щасливий, то повинен буть
Віднині набагато щасливішим!”

Яка краса душі і чистота
В словах оцих, що звернені до людства.
Яка у них шляхетність, висота,
Як в лебедів, що в небо вознесуться!

19 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)