Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Галина Тарасюк



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Хто ти мені?
    Хто ти мені? То дощ, то листопад,
    То пізній квіт, то приморозки ранні,
  •   Мій голубе, мій соколе, мій друже
    Мій голубе, мій соколе, мій друже...
    Який незвичний, нетутешній тон!
  •   В душі ні звуку
    В душі ні звуку,
    як у мертвім лісі.
  •   Як з хмари лавина сніжна
    Як з хмари лавина сніжна,
    як з неба - зима,
  •   За возом осені ідуть-бредуть дощі
    За возом осені ідуть-бредуть дощі,
    як чумаки - похилені-похмурі.
  •   І буває таке безлюддя
    І буває таке безлюддя
    серед людей,
  •   А все-таки
    До всього звикають люди.
    Звикають навіть до лиха.
  •   Імпровізація
    Моєю ласкою ніколи не голублений,
    моєю ніжністю ніколи не ласкавлений,
  •   Іронічне
    Що - "вороги"? Вони як татарва,
    що сліпо пре на поле Куликове,
  •   Ви ще згадаєте мене
    Ви ще згадаєте мене
    не раз у колотнечі світу,
  •   Навіщо, друже, вам моя любов
    Навіщо, друже, вам моя любов?
    Чи та, домашня, вас уже не гріє?
  •   Напій мене. Твойого джерела
    Напій мене. Твойого джерела
    Моя душа сто років не торкалась.
  •   На день перепоховання Т.Г.Шевченка
    Якби воскрес, коли б ожив,
    то б вдарив громом:
  •   Дорога додому
    Дорога додому,
    де ти - тільки гість.
  •   Карпати. Літо.
    Карпати. Літо.
    Гомонить вода

  • Огляди

    1. Хто ти мені?
      Хто ти мені? То дощ, то листопад,
      То пізній квіт, то приморозки ранні,
      Жаданий берег в золотім тумані,
      Дорога, що не вернеться назад.

      Ти є мені. Й тебе мені немає.
      Бо ти судьби моєї знак і слід.
      Те сяйво, що тримає небозвід
      І що мене на цій землі тримає.

      ""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Мій голубе, мій соколе, мій друже
      Мій голубе, мій соколе, мій друже...
      Який незвичний, нетутешній тон!
      Скипає цвітом і за святом тужить
      у цих словах буденний лексикон.

      Що я мовчу? Що я тобі говорю
      в триклятій у житейській крутії?
      Ми - хворі, хворі, безнадійно хворі
      на недокрів'я ніжних почуттів.

      Ми в потемках, як дві гіркі сновиди,
      розлуки дві, одна жура-сльоза.
      Кого ми любимо? Кого ми ненавидим?
      Хто б нам сказав? Хто б тихо підказав

      такі небесні, щемні, небайдужі,
      такі звичайні людяні слова:
      - Мій голубе, мій соколе, мій друже,
      ти ще живий? І я іще жива...

      ""

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    3. В душі ні звуку
      В душі ні звуку,
      як у мертвім лісі.
      Лиш відголоски
      слів зужитих
      пташиним пір"ям
      виснуть в порожнечі.

      ""

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Як з хмари лавина сніжна
      Як з хмари лавина сніжна,
      як з неба - зима,
      ця тиха, ця дика ніжність,
      спасіння нема.

      Ця ніжність, якої - до згуби...
      Ця ніжність - до сліпоти!
      Кого ти цілуєш любий,
      до кого летиш

      очима, чорніш од ворона,
      руками - нема ніжніш?
      Ця сніжність - морозом кована,
      ця ніжність - у серці ніж.

      ""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. За возом осені ідуть-бредуть дощі
      За возом осені ідуть-бредуть дощі,
      як чумаки - похилені-похмурі.
      Накинувши туманів свити бурі,
      стоять, як вдови, дерева й кущі.

      І нерв оголений - дороги сива нить -
      куди? Вперед. Чому? Ніхто не скаже.
      Вже люд в космічних кораблях летить,
      а осінь суне, як чумацька мажа.

      ""

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. І буває таке безлюддя
      І буває таке безлюддя
      серед людей,
      як затемнення сонця
      у білий день,
      і така безнадія клята
      й пекельна скрута,
      коли мусиш друга спитати:
      - І ти, Бруте?..



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    7. А все-таки
      До всього звикають люди.
      Звикають навіть до лиха.
      До кулі у теплих грудях
      звикають, лиш стогнуть стиха.

      Звикають до спазмів у скронях,
      бо, може, так воно й треба,
      щоб сльози текли солоні,
      коли нам тереблять ребра.

      Звикають жити на кратері.
      До всього звикає людина,
      лиш - не до смерті матері,
      не до ганьби Батьківщини.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    8. Імпровізація
      Моєю ласкою ніколи не голублений,
      моєю ніжністю ніколи не ласкавлений,
      у юрмищах років роковано загублений,
      моїм мовчанням зопалу ославлений.

      В снігах вселенських, у зірках падучих,
      твоє лице шукаю - не докличуся.
      Ти ще не бачений, але вже неминучий,
      тебе не обмине моя дорога тисячна.

      Моє захмарене, марне моє марення,
      світ-первоцвіт, вогненним гнаний колесом.
      Твоє ім'я - летюче відджеркалення
      мойого голосу, лиш мого голосу.

      Ми долею у неймовірність вгвинчені,
      із волі власної негадано й невміло.
      І НЕ законні, і НЕ суджені, й НЕ вінчані -
      наперекір усім - одна душа і тіло.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Іронічне
      Що - "вороги"? Вони як татарва,
      що сліпо пре на поле Куликове,
      де лютості твоєї тятива
      тремтить і жде, на чесну прю готова.

      Що - "вороги"?.. Вони немов трава,
      яка зросте й на маківці собору.
      Та не заради неї голова
      чиясь зіниці возведе угору.

      Що - "вороги"! Вони як ордени, -
      їх не дає нам доля за ні за що.
      Як є вони - не жаль і сивини,
      бо щось зробив, життя не проледащив.

      Що - "вороги"... Не гудь і не вини,
      і дай їм Боже і віка, і сили,
      нехай живуть, бо ж коли є вони,
      то значить - по тобі ще не дзвонили.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    1. Ви ще згадаєте мене
      Ви ще згадаєте мене
      не раз у колотнечі світу,
      коли дорога вас мине,
      коли вам зірка не засвітить.

      Я вам являтимусь, як гріх.
      Під небом іншої любові
      вам будуть червоно горіть
      мої багаття вечорові.

      Ви ще згадаєте колись
      негадано посеред свята
      моїх зіниць пекельну вись,
      мого чола гординю кляту.

      Я вам болючо заболю,
      лиш почорнію білим світом:
      довічна каторга жалю -
      куди від неї нам подітись?

      І протечуть літа земні
      за синю даль, за обрій дальній -
      і ви згадаєтесь мені
      у спогаді моїм останнім.

      ""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Навіщо, друже, вам моя любов
      Навіщо, друже, вам моя любов?
      Чи та, домашня, вас уже не гріє?
      Ми так почасти прагнемо обнов,
      Що аж самі в тих клопотах старієм.

      Навіщо, друже, вам моя любов,
      Коли нам випав чесний жереб дружби,
      І ниций молох пліток та обмов
      По нас із вами не відправить службу?

      Навіщо, друже, вам моя любов?
      Коли між нами благодать і тиша,
      І розуму ще не диктує кров,
      І слово коло слова легко дише?

      Навіщо, друже, вам земна яса -
      Солодка тіла тлінного принука?
      Я вам подарувала небеса -
      Душі всевишню і пречисту муку.

      ""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Напій мене. Твойого джерела
      Напій мене. Твойого джерела
      Моя душа сто років не торкалась.
      Сто літ за нею назирці брела
      Німа печаль, неначе тінь зів'яла.

      Сто довгих літ мої гіркі вуста
      Не оживали в лагідному слові...
      Перехиляюсь через всі літа
      До джерела неспитого любові.

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    4. На день перепоховання Т.Г.Шевченка
      Якби воскрес, коли б ожив,
      то б вдарив громом:
      - Хто тобі вуха завощив,
      іще живому?!

      Якби воскрес, якби устав,
      дощем заплакав:
      - Хто тобі очі зав"язав,
      гіркий сліпаку?!

      Якби ожив, коли б устав,
      зотлів би в слові:
      - Хто тобі рот задратував
      по саму совість?!

      Та не встає. Не воскреса.
      Лежить у вишнях.
      І судить нас на небесах
      судом всевишнім.

      ""

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Дорога додому
      Дорога додому,
      де ти - тільки гість.
      Дорога додому,
      де ти - тільки вість
      із білого світу
      про білі світи.
      Дорога додому -
      іти - не дійти...

      Дорога додому,
      де прізвище роду
      написано біло
      на чорних хрестах,
      де ймення батьків
      оживає в устах
      тіток і вітрів...
      Дорога додому
      із білих світів.

      Дорога додому -
      в коліно чорнозем.
      Дорога додому -
      по генах Чорнобиль.
      По серце - сніги,
      по зіниці - зима...
      Дорога, дорога -
      і краю нема.

      ""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    6. Карпати. Літо.
      Карпати. Літо.
      Гомонить вода
      В потоках чистих.
      Доли смерекові.
      І я ловлю себе
      На думці і на слові,
      Що світ уже не той,
      І я уже не та.
      Лиш тихий біль
      За баченим і втраченим
      Смутить моє чоло,
      Та серце веселить:
      Від втрат гірких
      Стаєм ми часто зрячими,
      І воду п'єм живу
      з того, що нам болить.

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.25