Capriccioso
- Якщо відверто, то нічого не змінюється в житті: O, my gracious! І так хочеться gracious living! Всім хочеться, всім хочеться і ніколи про це не забувається, навіть тоді, коли і самому вже соромно перед собою за такі думки, а от… Всі займаються спортом, всі підтягнуті та здорові, всі усміхаються і хто зміг, і кому положено втікають в глибокий тил, – вам дісталося жити во Фрунзе (ти завжди так казала: во Фрунзе), хворе серце, довгі коси, акордеон - тобі, а подружці – скрипка (пощастило, батьки купили): to play first violin їй хочеться, а ти запрограмована на second? Що це? Як це? Я така очарована, що просто розчарована і заламуєш руки, а твоя first violin - кліп, кліп очима, бо нічого ж не може второпати: та Бог із нею, і батьки її (слава Ягве, володарю Всесвіту, що опинилися тут, а не на окупованій території) усміхаються, округлюючи очі: то їй сподобалося чи ні (?), і самі не знають, як уточнити цей пікантний момент. Між рядами, чіпляючись за чиїсь коліна і вибачаючись на кожному кроці ви нарешті пробираєтесь на свої місця і вас аж розриває від щастя, ви зараз побачите ЇЇ, ваше довгожданне gracious living! В якому платті вона буде сьогодні? Та ніколи не вгадаєш чого саме захочеться тобі, коли ти вже будеш нею. Байдуже, що затиснена з усіх боків чужими людьми, твої очі і твоє серце – там, на екрані, на білому простирадлі чорно-білої казки gracious living. Ах, все буде, все буде, але не тут, не зараз: перешіптування накрохмалених спідниць, капелюшки, плюмаж, жакети, панчішки, камін, трюмо, локони, локони, канделябри, карети, хтось безликий і вірний приносить листи, зів’ялі троянди, запах зими, вино червоне, орхідеї, флер, флер, першотравневий флореаль (ну, це вже зовсім ні в які ворота). І ти любила. Це була весна, а потім літо, осінь, знову літо, осінь, нарешті просінь, оксамитовий сезон в Сухумі, Варшава, Київ, підмосковні будні, гречане поле, діти, колоски, коси немає, безкінечність черг, все важче вишуканість підібрати слів, не йдуть, хоч трісни (отак підглянувши в листа чужого збиваєшся на непотрібний та примхливий тон каприччіо – capriccioso?) і зрештою, яка різниця: до дієз чи ре бемоль – енгармонізм – тотожність зим, твоя октава добігає до кінця, зворотній шлях минає значно швидше. І ти любила. Без жодної інтриги чи неправди твої скарби були повсюди, лише рука лінивого не посміла вкрасти хоча б найменшу крихту твого щастя. Ти помічала? Звісно, навіть знала: до вас приходили вночі, неначе пити каву, а насправді кричати про насущне, - голіарди, пси бродячі, мандрівні студенти, провінціали з теплими серцями і правдою про правди усіх правд, циган приблудний Мазур і племінник Фіделя Кастро, чиє журнальне фото було підтвердженням куди суттєвішим і достовірнішим ніж паспорт, а ще з десяток починаючих прозаїків, художників і потрясаючих поетів. Твоя подруга (не та що first violin, а нова: така, що просто prim, точніше prima donna, вогняна цариця з життєвою мудрістю Соломона і важким пухнастим підборіддям) любила бути відвертою і прямою, розкладати карти, пити червоне солодке вино, говорити про себе і секс (якось навіть розповіла про твого чоловіка, а ти не помітила цього, бо не входило це в твою в чорно-білу-казку gracious living, а значить і не було цього ніколи). Потім плакав хтось страшно, навзрид і разом закінчилося все: ларви не римувалися та не уживалися з ларами і перших було так багато, що навіть prima donna обалділа від їхньої кількості, але було пізно бо ти нарешті розірвала її на шматки, гидливо виплюнувши рештки. Прийшли нові ночі і нові зими. А ти любила. Тепер болісно і з надією, що вже не підведе, і все, все нарешті вийде: ну не обов’язково, щоб були накрохмалені спідниці, монпасьє з Бомарше, орхідеї, пелюстки, а просто тихий кремовий будиночок і нескінченність саду з рядами кучерявої квасолі і гронами томатів, щоб виноградна злива сонячно-прозора, щоб все як у раю: хороші діти і помиті внуки, цілющі трави і здорова їжа. Та і це почало раптом злити і заливати хандрою: надія розвіювалася, як туман, любов давала метастази і ти махнула рукою на всіх, на все і тільки плакала тихо. Але не треба, ну прошу тебе, не треба піддаватися настроям! Ну, давай згадаємо, як усе це починалося. Що починалося? Ну як що: бомбардувальники, велосипед, ти падаєш з дерева, лікарня, водянка, малокрів’я, тобі кажуть, що ти помреш, а ти бачиш, який ти молодець! Ти обдурила всіх і вижила: Я така очарована, що просто розчарована! Ти пам’ятаєш? Давай на чистоту: тобі сподобалася скрипка чи ні? І твої сині очі лукавіють з-під сивих брів, і ти розповзаєшся в усмішці, і заливаєшся беззубим сміхом, але вже не заламуєш руки, бо не можеш:
- Ну, звісно сподобалася… я просто розчарована!
Коментарі (2)
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-
Executed in 0.1854 seconds