Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Шаман Дощ
Я тільки посередний між світом людей і світом духів. тому не судіть строго.





Огляди

  1. В страхе
    Отражение солнечного света на гранях камня мудрости
    Словно сияние волшебного алмаза, оракула - глаза
    Видевшего все вокруг, каждое движение
    И это сияние увидит не каждый, для кого-то свет,
    а кто-то скажет
    - я видел отражение, как в шаре
    Дороги, своей от начала я увидел пороги
    Входа в мир Бога, и это правда,
    Но ей не поверят, как не верили однажды
    В приход Его Сына, прибив гвоздями
    Кисти к кресту, был оплакан небесами
    Он нес любовь и прощение предавшим
    Своей рукой возвращал к Смерти попавших
    Верил, как верят в первый раз влюбленные
    Своему избраннику еще не обожженные
    Таким нет места, они не выживают
    Устав нести крест, сильным место уступают
    Слабость не прощают, ее используют
    Чтоб нанести удар поглубже...
    Наслаждаются.

    В страхе лица, выживут единицы
    Легко слиться, со злом в пропасть свалиться
    Нужно опомниться, угомониться
    Принять в себе Духа
    И чистым возродиться.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  2. Жизнь - это бал
    Жизнь - это бал
    Все присутствующие в маске
    Разнополые существа
    Строят друг другу глазки
    В балагане клоунады под музыку кружатся
    Льстят друг другу - расстояние сужается
    Какие-то пары сходятся, но скоро розстаються
    Самки другому достаются - они под других ложатся
    Дети появляются - ими маски примеряются
    Они быстро учатся и среди пар теряются
    Кто-то не выдерживает маску с себя снимает
    Становиться слабим - стая на части разрывает
    По центру правитель расы восседает
    Он племенем управляя слишком много воображает
    Угрюмы его подданные - свора псов продажные
    Метят на место, под небосводом такие важные
    Ступеньки кровью у подножия залиты
    Сорванные лица смешались с красной палитрой
    Разбитие бокалы, но бал еще в разгаре
    Не замечая потерь музыканты играют
    Я знаю что в пожаре стены но мне не верят
    Они свои куски делят - до окружающего нет дела

    Жизнь - это бал
    Все присутствующие в маске
    Я не верю в сказки
    Жизнь не бывает гладкой
    Улыбки жестки - потом ударят хлестко
    Как снайпер четко по душе огненной плеткой

    Нам не выйти из роли
    В этом спектакле мы актеры
    Здесь нет чудес - один сценарий на всех подтертый
    Сказка со вкусом потери, грызутся звери
    Раздирая на части веру, рождая недоверие
    Здесь правда карается, жестоко правит лицемерие
    Распято на Кристе доверие, все стремление
    Умирающих империй вцепиться мертвыми куполами
    В чистое небо, хуже вороны под небесами
    Со рваными парусами не покинут зону шторма
    Восстать из пепла повторно не возможно под звуки горна
    Пока легкая мелодия кружит в безумном танце
    Пишутся станции, маски танцуют в ритме вальса
    Ласково улыбаясь, или фальшиво рыдая
    Достигая цели получают ничего не отдавая
    Льется вода в фонтанах - кровавая как на гранях
    Клинков офицеров что вернулись с поля брани
    Волшебное сияние алмазов короны слабнут
    Мудрецы в отчаянии перед правителям жмут плечами
    Бессонными ночами, пытаясь убить в себе совесть
    Это последняя сказка, людей последняя повесть


    Скоро все кончиться - не так как в сказках водиться
    Все полягут, никто не спасется, легенда зародиться
    Только в летописи истории факты лягут на страницы
    Сухими словами, не лицами как хищные птицы
    Соседние империи будут делить награбленное
    Что было тайным потомкам станет явным
    Раны прошлого не лечатся а остаются
    Уроки не учатся - никому опытом не достаются
    Все будет повторено, новый бал новые свечи
    Рассвет и агония - ничто не бывает вечным
    Даже жесткие плечи теряют свою привлекательность
    Время не щадит никого - картина ясна
    Когда чаша зла полна - коллапс неизбежен
    Послушай и запомни брат, этот закон железин
    Тебе будет полезен для дальнейшего выживания
    Неоспоримая аксиома, впитай в свое сознание
    Человечества летание приведет к разрушению
    Война найдет своих фанатов - подарит возвышение
    Предупреждение не понято и не осознанное
    Когда раса одумается, будет слишком поздно



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 4

  3. Ода про славу
    Ти намагаєшся показати що ти крутий

    Ти не знаєш істини, ти дуже малий,

    Не розумієш Писання, не віриш у Бога

    У диявола теж, і не маєш основи

    Не розумієш що твориш, не бачиш що робиш

    Усе усе хочеш, та нічого не маєш

    Ти просто мурашка в цьому сильному світі

    Ти думаєш зможеш усе зрозуміти

    Але не дано, не рано не відчуваєш

    Ні баб ні бухла ти внатурі не маєш.



    Запрошую вас я до себе додому

    В монастир темний, в брудні сугроби

    Де вже не витає, дух, пустої слави

    Де більше не має твоєї держави

    Не має життя і не має любові

    Не має брехні і не має війни

    Там тільки існують думки тих що вмерли

    Убогі їх речі і погляди в склі.

    Ти вже відчуваєш що ти помираєш,

    Твій погляд виходить з твоїх відчуттів

    Але не зітхаєш, бо рота не маєш,

    Не розповідаєш це всім на землі.



    Ти брудний і речі вже твої в грязюці,

    Мобільний украли а плеєр розбився

    І бідний оце ти на світі лишився

    На світі лишився в неволі зостався

    Ув’язнений в склепі шаманської вежі

    Одежі вже в тебе ніколи не має

    Отравлені родичі ті що робили

    Усе бля робили для твоєї прослави.



    Вічні основи існують у світі,

    Не знаєш куди тую думку діти

    Грабунки і вбивства тебе переслідують

    Вони ходять за тобою і тебе змушують

    Вбивати жінок як овець, і розбивати мільйони сердець

    Нищити людей, вбивати дітей,

    Горілку пити і на все це плювати.

    Вгризаєшся в жертву і пєш її кров

    Твої рухи жадібні, ти ні з ким не ділишся

    Постійно змінюєшся, нервуєшся, бісишся

    І майже ніколи ти не смієшся.

    Ублюдки скрізь заполонили світ

    Убили родичів, згвалтували твій рід

    Зіпсували твої погляди, спалили твій дім

    І ти вже не ти, ти мертвий !



    Забагато я вам усього сказав,

    Переварити інфу або просто іти

    Не слухати – не втикати,

    Не гнати – не бухати,

    Не нервуватися – не співати,

    Не репувати – не ревнувати

    Не біситися, і не вдаряти

    В гонг !!!



    Ти віриш у бога ?!

    Чи може ти Дияволу молишся

    Мені це байдуже, бо просто піклуюся про твою душу

    Щоб її здобути в чистому стані,

    Не обісрану твоїми брудними думками.

    Я залюбки тебе уб’ю, і пошматую твої гарні очі

    Що дивишся ними на світ так байдуже,

    Не піклуєшся дуже про тих хто родив тебе із лона

    Материнської утроби куди тебе загнали

    Двоє тих людей що грішно кохались.

    Ти злий на них, а я злий на тебе,

    Бо ти ще існуєш а цього не треба

    Така є потреба, вимога чи просто наказ

    Не треба образ – поплюй краще у свій унітаз.



    Мене хвилюють тільки твої образи,

    Бо я Не чистий – як чортик замазаний

    В грязюці твоєї душі гріхів, не треба слів

    Якщо вони брехливі, не почуттів бо вони ще не дозріли

    Ти краще мені віддайся сама,

    Звільни свою душу від тіла і йди...

    До мого єства...

    До мене красуне ти притулися

    А після, вмри чи засни, то не має різниці,

    Не має різниці...



    Твої злі дурниці є недоречні

    А хто я насправді я знову не знаю

    Уражений блискавкою смерті

    Чи просто дурень яскравий...



    Без друзів долаю життєву дорогу,

    Проходжу і ноги не підіймаю

    Бо знаю що мені не поможуть

    Ніхто не поможе здобуть собі славу !!!




    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 3.5 | Рейтинг "Майстерень": 3.5

  4. Сльози
    Одного вечора я зібрався

    Побачення назначив її

    Щось, та невже я закохався

    Щось гарного було у ній

    Падав дощ неначе злива

    А я в сорочечці одній

    Вона сказала що прийде

    І я повірив їй.

    Одначе я – мрійник завзятий

    Подумав що я їй потрібний

    Але таких як я у неї много

    Навіщо я їй.

    Я думав що оце кохання

    Буду кохатись з нею вдвох

    А виявилось так як завжди

    І я дурний неначе лох

    Життя важке

    Але проблема

    Кохати я не перестану

    А сльози , сльзи всі пропали

    Не сипте сіль на свіжу рану

    Вона так любить веселитись

    Пішла собі на дискотеку

    Могла б на мене подивитись

    Та що я їй , на серці легко

    І сльози сльози заваджають

    Мені і думати про неї

    Писати вірш не марна справа

    Проблема дня не чорна барва

    Як склянка що з водою

    Дрижить на рухомому об’єкті

    Так почувається моє серце

    Коли кохає.

    Але серцю не накажеш

    І продовжуючи вохати, воно змушує розум робити дурниці

    І ніхто не може сказати Ні !

    Перестає серце кохати тільки тоді

    Коли кохана людина є дуже далеко

    Або у неї є хтось

    Серце у відчаї тріпочеться

    І передчуваючи розлуку

    Робить відчайдушне зусилля

    І знов кінець кінцем залишається ні з чим.



    Сльози падають з обличчя людини що кохає

    І людина думає що буде кохати її все життя

    Але незабаром це відчуття минає.

    Так і у мене.........




    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 4

  1. 4 кавалки
    1.
    Цей світ
    Він лабіринт
    З природи
    Свого що
    Для нас
    Він став
    Простим але
    Не є складним
    До розуміння
    Мене не жде
    Лиш час
    Він тільки йде
    Але
    Мені лиш
    Важко все
    Оце
    Сприйняти
    Без волі
    І без
    Крил злітати
    Де вічний
    Світ
    За те що
    Мертвий, без
    Вічного
    Як є життя
    Але Любов
    Вона живе
    Солодко спить
    І як
    Зірветься роздавить
    Бога, світ
    Без вічного а істина
    Це філософія
    Буття
    Що є тлумаченням життя і
    Вижити у цьому
    Світі мрію
    Лише я...
    Я сам собі володар і король
    Годинник мій
    Він ще йде
    Та чи встигну
    Я знищити його
    Як надійде
    Важка година смерти.
    Мій вірш це все
    Але без волі
    Свобідно не стоїть
    У буді
    Як той брудний дворняга
    Що мовчки каже
    Що один
    За день земля що
    Рветься під ногами
    Червона кров
    А білі люди сплять
    Як вечір настає
    І ніч поволі лізе
    З ним у парі, а
    Мої записи уже померли
    І потухли
    Як маленькі яйця у воді.
    Безсмертним є тільки небо.
    Воно буває сине
    Чи пак голубе
    Не має значення
    Моя земля і темний кінь
    Спустив свою гриву
    У темряву
    Бездонних мрій
    І філософія лежить
    І алкоголь тече із пляшки
    Наче молоко
    Воно таке прозоре
    В мисці білій
    І час
    Він надійшов
    В кінець
    Пройшла моя година
    Я не свій і мертвий
    Світ зірвався й впав додолу
    Наче камінь зі скелі
    Моє буття
    Моя душа
    Мій неосвіт
    Мій неочас
    Усе згоріло...
    Із краплею горілки
    Прийшли мені ці думи.
    І вже я не людина.

    2.
    Поезія буття – не філософія життя.
    Вона іще від гробу не відмерзла
    Якась вода але на цвинтарі
    Така холодна, навіщо
    Ти забив кинджал по самі вінця
    Зима. І день холодний
    Також наче свічка в руках чаклуна
    За небо...
    Смуток не зітхай коли йде кат з сокирою напоготові
    І хтось крадеться тихо під стінами муру
    Неначе миша, або кам’яна скульптура
    Годинник спить, тоді, коли немає змін
    В природи, в часу, стрілки б’ють одна об одну
    І пізнавати щось ти вже не є можливий
    Ти йдеш на бій й не можеш нічого покласти на кін
    Від зла що за тобою йде,ступає
    По п’ятах, не чути тіні, не видно світла
    Яке б спричинювало тінь.
    І жаль.
    Неначе Дракула-вампір ти рвеш як кров свою поживу
    Знання – це сила
    Так але немає відчуття і сумніву...
    І отже світло згасло і темрява
    Накрила наче темне покривало,
    Що накриває ванну з солоною водою.
    Хтось вчинив страшний злочин, він задув свічку
    І водночас втратив свою голову
    І вона летить над полем без
    Очей і інших органів
    А головне без розуму...
    Перевізник через вогняну ріку
    Поволі гребе веслом
    Від берега все далі і далі.
    І чорний кіт не хоче білого молока – він хоче тільки чорне
    І спокою нема в дощу
    Він без зупинки плаче.
    І його сльози падають на замлю вогняними стрілами.
    Годинник перестав іти.
    Ще одна частинка відмерла.
    Смуток заполонив дві чверті...

    3.
    Спека перед бурею.
    І час прийшов, почався день
    Ми знаєм що він стих, але він вмер
    Цей день під час якого ми живем
    Але чи ми існуєм.
    О горе, існування воно можливо не існує взагалі
    Можливо ми умерли ще з народження і мертвими живемо
    Ми відчуваєм подих часу, можливо це тоді
    Коли розкладається наше тіло в труні
    І те що зараз бачим ми – це сни, веселі кольорові сни...
    Без сміху. Ми не сміємся там, десь там на порозі горя.
    Один мій друг мені казав, що з такою думкою я вмру...
    Думки неначе ті листки що тріпоче вітер під час Бурі.
    Вони тріпочуть і пролітають зі швидкість світла
    Добрі чи погані
    Але без сенсу. Нічого крім часу немає вічного.
    О, а хіба містика може щось нам порадити
    Чи може вона стати нам на заваді.
    О, Містика з великої букви
    Вона вміє впливати на людей
    Неначе Оракул
    Вона може змінювати людську долю.
    Люди що довіряють Містиці
    живуть завжди з глибокою усмішкою на вустах
    Ні, вони не ув’язнені в білих стінах лікарні
    Ні, вони живуть як інші...
    Але не відвертаймось від теми
    Уявімо собі Життя як жінку, можливо дівчину.
    Вона не є стара, і не є молода
    Єдине що кидається у вічі – це дірка в її долоні
    Ця постать змінюється і ось вона вже перетворилась
    В особу чоловічої статі
    Дірка в руці – це той період що минув
    Поки він досліджував Істину.
    Але постать живе.
    Вона пройшла третю чашу гніву і знову змінилась
    Тепер вона прозора
    І чекає кінця...

    4
    Останній

    Похмурий день. Нудна робота. Одноманітність.
    По дорозі додому серце сковує почуття власної
    бідності. Неначе я бідний, і важка дума падає
    на
    плечі
    неначе важкий кам’яний монумент. Дощ, він
    падаючи немов пригнічує душу і водночас
    вливає якусь ніби тему для роздумів. Відчуваю
    що надійшов кінець безтурботному життю
    і появляється бажання щось робити. А що ?
    Серце мовчить. Серце, на що воно здатне як
    не любити. Але любові немає. Це вічна моя
    проблема. І знову дощ.
    Завалююся в ліжко , та сон не приходить. Перечитав рядки забутих Богом творів і
    душевний спокій пройшов і з’явився якийсь
    потяг до чогось невідомого.
    О, невідоме де ти. Серце щемить, бо хоче волі.
    Воля?
    В тісній коробці що називається містом. Виїхати б. Але знову пустота. Тяжкий реп збуджує душу але цього мало. Вічний час цокає в годиннику але я немов не чую його. Я маю друзів, та чи вони можутьвідчути бодай краплю з того що я відчуваю зараз. Самотній...

    В пустій квартирі і пустоті, незважаючи на звуки музики тиша давить на мої нерви. Чи можна тілу досягнути волі. Під кайфом в стані ейфорії. Але чи надовго. Ні. Кайф проходить і руки стають важкими а темні тіні привидів ховаються по кутках. Спокій і воля придатні тільки для людської душі. Вона безсмертна, вічна. Для неї всі блага. А що для тіла. Міфічні прояви доброти, ласки, сліз і горя – це нереально. Я стою на даху будинку. Ось-ось маю плигнути в темряву ночі і відчути волю для душі. Чаша переповнена. Любові не має. Смуток заповнив четверту чверть.

    Смерть...стала мені жінкою....



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 3