Немає часу причиняти двері тихо
Ти щойно вийшла, і весь світ розпавсь на друзки
Ми поспішали жити вільно, жити дико
Пігулок від дитинства ми прийняли вдосталь

Приспів:
Мала кумедна смерть,
Ти гостриш леза бритв,
Крадеш мої слова,
Збиваєш серця ритм.
У мене на устах
Терпкий настій отрут
Я п’ю його до дна -
Вино, любов та блуд

Пройдіть повз нас та нам пробачте наше щастя
Ступити в тридев’яте царство вам завадить страх
Ми мрії на палких устах або прокляття
Для тих, хто бачить лиш трюїзм в моїх словах

Приспів

Костюмований бал почуттів лиш підсилить жагу до страждання
Адже маски приховують сльози й тремтіння на спраглих устах
Ми повинні піти доки стихне останній акорд, без прощання
Я дивлюся у очі глибокі твої й вже не відаю страх

Мала кумедна смерть,
Ти гостриш леза бритв,
Крадеш мої слова,
Збиваєш серця ритм.
Я щойно вийшов в світ,
Покинув отчий дім,
Я б рахував до ста,
Та ось вже двадцять сім…
Я ухопивсь за край,
Відскочив з-під коліс,
Я не потраплю в рай,
Але навік залишусь
Молодим.

Ніхто не запитає
Де мій дім,
І де моя сім’я.
Нікому не цікаві
Мої ролі
Із минулого життя.

Лиш кілька зайвих слів і я
Почесний власник
Вовчого квитка.
Мала кумедна смерть
Невже я
Бачу сум в твоїх очах.

А я
Не знаходжу вдалих слів
І сліпий до почуттів
Нас всіх списано і ми забуті.
І те, що спонукало до життя –
Все пішло у небуття,
І мої руки відтепер розкуті.

Приспів:
Сталь, холодна сталь до скроні,
І руків'я у долоні,
Ось мій світ - світ сліз й агоній,
Сірий світ колоній клонів...
Краплі, що проллються з неба,
Краплі, що стікають з тіла -
Вони вкриють сині очі,
З коліщаток пил ввесь змиють...

Кожне слово – миле слово,
Але на зміїній мові.
Через рани – вже у крові,
Незагойні, кволі, хворі
Ми.

Брате, мій брате, з обличчям сумним,
З сумними очима церковних картин.
Сивіє поволі твоя голова,
Сивіють думки та сивіють слова.

Ти більше не бачиш далеких вогнів,
Не розрізняєш своїх й врогів,
Затихли у серці сурми боїв,
Згубив намистини несказаних слів.

Роз'ятрені рани
Розпалюють серце до зрад,
Нестримність знищить гнітючу
Незбутність мрій.
Сьогодні всесвіт
Танцює зі мною в такт,
А завтра ніхто не відтворить
Ходу подій.

Брате, мій брате, ми стали чужі,
Нас розділили версти й роки,
Пристрасні ночі, неспокутні гріхи...

Вже промайнули зими й літа,
Тавровано наші душі й серця,
Ти залишишся тут, ну а я...
Мої шляхи не знають вороття.

Роз'ятрені рани
Розпалюють серце до зрад,
Нестримність знищить гнітючу
Незбутність мрій.
І вже не важливо,
Де ворог, де брат,
Коли у грудях оживають
Мільйони вітрів...

Ти
Найжорстокіший з-поміж тиранів усіх,
Найпалкіший коханець, духовний отець,
Твоя доля трагічніша всіх доль людських,
Ти радієш життю, та закоханий в смерть.

Упала завіса, згасають вогні,
І тіні вкривають обличчя твоє...
Ти знаєш, що оплески ці не тобі
Ти знаєш, але...

Безіменний акторе, ти надто вживаєшся в роль,
Додаєш до сценарію неіснуючих сцен.
Револьвер на столі, передсмертна записка, фальшива кров
Але ти не той, по кому плачі мельпомен.

Опиши мені розпач спустошливих втрат,
Розкажи про самотність та ночі без сну,
Розкажи, як болить, коли зраджує брат...
Ти хоч бачиш, що це все - лиш сон наяву?

Коли сонце згорало щоночі,
Коли я поринав у ці очі,
Я сягав найпотаємніших глибин...
Ти співала, коли інші молились,
Коли інші сміялись - ти голосила, -
Безмежна неосяжність граней та сторін...

Ти -
Квітка ланів,
Відлуння штормів,
Мій метаморф...
Морська глибина,
Незвана свята,
Ключ від життя...

Я -
Сліпе кошеня,
Прожите життя,
Твій метаморф...
Повітряний змій,
Щільний клубок мрій,
Мінорний акорд...

Що з того, що місяць - не місяць,
І зорі - не зорі,
Й ти - не моя?..
Розпеченою головою
Торкнусь прохолодного скла...
Та поруч і очі бездонні,
Й палкі, недосяжні уста...
...І місяць - як місяць,
І зорі - як зорі,
Та я - вже не я...

Лиш безтілесний дух,
Безмовна тінь твоя...
Невдалий дублікат
Щасливого життя...

Зчарований смутком, осінніми снами
І барвами ночі...

Так ніжно та плинно, але безупинно -
Крізь пальці й повз очі...

А що як на мить, лиш на мить відгорнути вуаль?..
Поринути в нурт потаємних бажань та ілюзій...
Створити з них світ, маленький приватний рай...
Королівство із зон особистих відчужень...

Я оселюсь подалі
Від твоїх очей...
Не потривожу твого сну
Й солодкості ночей...

Лиш дух безтілесний, сповитий у мрії,
Дрімоту й печаль...

Враз здійметься вітер бурхливий
І зірве вуаль...

А що як на мить, лиш на мить відгорнути вуаль?..
Поринути в нурт потаємних бажань та ілюзій...
Створити з них світ, маленький приватний рай...
Королівство із зон особистих відчужень...

Blessed be
The time of your sleep…
No more weeping,
No more words,
No more falling into deep...
No more mourners,
No more weeds -
Let the time erase the past…
Let it come
With a sleep
Let it heal the wounds of loss…

Blessed be
The time of your sleep…
I shall come
Every night
And your slumber I shall keep…
Not a single sound you’ll hear,
Not a single star shall shine,
Not a single tear shall fall
On the ground, on the moonlit
Burial
Mound…

Black cats, come hither
When I will depart,
Jump, dance and sing
To gladden my heart,
And let some of you
Jump over my head
To let me someday
Rise from my deathbed…

Refrain
Let the raindrops fall
On my dried face,
Listen to the wind, who whispers
Of departed days…
Let the halo shine
But beware of being blinded…
The blackness of mine
Will help you not to be false guided...

From my abyss of soil
Someday I will rise
To chase for your soul,
To look in your eyes...
I just need
To ensure in you,
To see if your obedience
Is true...

Refrain

Tonight I woke because of Wind,
Who came to save me from your curse,
He razed my old house to the ground,
He threw away from me thy veil
And whispered in a pretty voice, -
“I’ve torn thy chains, destroyed thy jail…”

Until my eуеs аrе vеilеd with raven's wing
I shed my teаrs for thе fаllеn оnеs like mе...
Thе fеаthеrs' blасknеss is slоwlу turning rеd...
I'm whispеring thе words which wаs nоt said...

Rеfrаin
Thе tаstе of Lifе аnd Dеаth is all thе same...
The blооd wе spill is thе blооd which fаlls in vain...
Thе flеесеs оf оur flocks оnсе wеrе whitе...
Wе prаy tо уоu аnd step into thе fight...

Wе praуеd tо уоu аnd steрped into the fight...
Wе wеre thе Ones, thе Mеssangers оf Light...
Аnd was thаt оur fаult or just Yоur will,
But оur shields аre brokеn and bloоd is still...

Rеfrаin
Thе tаstе of Lifе аnd Dеаth is all thе same...
The blооd wе spill is thе blооd which fаlls in vain...
Thе аngеl's wings are slowlу turning rеd
Bу your cоmmand оur cruеlty was led...

Do not believe in mercy of your foe -
His cruelty and slyness are unmeasured...
But may you see the stars instead of night,
Instead of pain - may you feel pleasure...

О, чарівливий янголе вечірній,
Допоки сонце спочиває в горах,
Запали яскравий світоч свій любові,
Корону сяючу вдягни
І подаруй нам посмішку свою,
І посмішку для тих, кого ми любим...
І поки розфарбовуєш
Небесні шатра в темно-синій колір,
Розсип сріблястую росу
На кожну квітку, що стулила вії
В солодкім сні недовговічнім...
Хай вітер буйний твій засне на плесі,
А ти із тишею порозмовляй
Своїми мерехтливими очима
І сутінки сріблом чистим зроси…
Скоро, дуже скоро ти відступиш,
І для вовків настане час урочний,
І зореокий лев у лісі запанує.
Най вкриє нашу вовну
Твоя священная роса,
І захистить нас силою своєю…

I feel those floods of tears that skies do shed…
I hear the wind exhaling words of woe…
With pain and grief your blackened heart is led,
Stay here with me, we'll watch the dawn…

Refrain:
These silent waves
For me
And you...
Within them dwell
Our hopes
Our youth...
These silent waves
They whisper
Names
Of those we lost,
Of those
We gained...

The dawn has changed with dim twilight...
The dome of heaven shivers on the wind...
The withered leaf on darkened water is your guide...
Yes, I am there, I’m hiding deep within...

Refrain

Deep waters, dark waters,
Hide my reflection
Into the inmost
Section of thee...
You will be praying
For my resurrection.
I will be praying
For waters mendacity...

І ти прийшла із подихом осіннім,
Ступаючи поволі і шепочучи про смерть…
Твої слова мережилися тінню,
І сповнився я тінями ущерть…

Пелюстки квітів ти принесла із собою,
Щоб увінчати в’янучу красу…
Торкнувшись лагідно, відпустиш їх на волю,
І тихо попіл ляже на труну…

У світ ти ступиш із очей Безодні,
І небеса засліпнуть уві млі…
Ти руки простягнеш мені холодні,
І ми розчинимося у пітьмі…

На чорнім шовку втрачених небес
Перлини розсипає янгольська рука…
Тендітна, ніжна, біла і легка,
Бавиться цим чудом із чудес…

Під мерехтливим сяйвом цих перлин
Заснули хвилі, вітер і людська хода…
Лиш полиск світла – і я вже не один,
Углибині тріпоче зцілена душа…

Приспів:
Цієї ночі, коли вітер змовчить,
Коли зорі пробачать, а Бог іще спить…
До ночі цієї, до шатер її,
Ми ступимо вдвох – рука у руці…
Сплетуться долоні,
Зведу я чоло –
І зорі потонуть у моїх очах…
Де чорне та біле
В єдине злилось
Не буде початку, не буде кінця…

Цей полиск світла у твоїх очах…
Зірок на небі трепетне мовчання…
Я Богові належав й небесам,
Та нині я їх зрікся до світання…

На чорнім шовку втрачених небес
Перлини розсипає янгольська рука…
Тендітна, ніжна, біла і легка,
Бавиться цим чудом із чудес…

Приспів:
Цієї ночі, коли вітер змовчить,
Коли зорі пробачать, а Бог іще спить…
До ночі цієї, до шатер її,
Ми ступимо вдвох – рука у руці…
Сплетуться долоні,
Зведу я чоло –
І зорі потонуть у моїх очах…
Де чорне та біле
В єдине злилось
Не буде початку, не буде кінця…

Я тихий шелест листків,
Я ніжний дотик пелюстків...
Я лину до тебе, мила,
Майструю втрачені крила...

Цей теплий подих вітрів
Жар сліз у моїм серці збудив…
Сумує без тебе, мила,
Сльози й кров зросили крила…

Крізь млу років і морок днів
Своєї долі сіті плів…
Не відав, що робив…
Не відав гріз страшних та злив…
Крізь млу років і морок днів
Я ніс тепло і я горів…
Не відав що робив…
Зостався попіл лиш та пил…

Блукав поміж надій,
Поміж безмежних світлих мрій
З твоїм ім’ям на устах…
Не бачив, що поруч самотності жах…

Цей дощ – мій поводир…
Цей місяць – духівник…
Себе я в краплях розчинив,
До тебе я й повернусь в них…

Крізь млу років і морок днів
Своєї долі сіті плів…
Не відав, що робив…
Не відав гріз страшних та злив…
Крізь млу років і морок днів
Я ніс тепло і я горів…
Не відав що робив…
Зостався попіл лиш та пил…

Я заснув під милі співи,
А прокинувсь в час грози…
Струмені страшної зливи
Прикували до землі…

І я упав, - змоклі крила
Далі не могли нести…
І, підвівши грішне тіло,
Я рушив тернами душі…

Приспів:
Під розверстими небесами…
Під дощем із мертвих мрій…
Супроводжуваний сльозами…
На хитких містках із надій…

Я блукав між сірих вулиць,
У імлі незбутніх мрій…
Не Едемськими садами, -
Кублами отруйних змій…

Не уник лихої долі,
І зустрівся віч-на-віч
Із Царем печалі й болю -
Він зіткав для мене Ніч…

Хлоп’ятко мале серед снігу чорніє,
Брудними сльозами обличчя рясніє.
- Скажи, де рідненькі поділись батьки?
- Молитись обоє до церкви пішли.

„За щиру веселість між квітів степів,
За радість невинну між білих снігів,
Мене зодягли в шати смерті сумні,
Лиш наспіви горя лишили мені...”

Та далі веселих пісень я співав,
Вважали батьки, що мій дух не зів’яв, -
Пішли славить Бога, святих, короля,
Які на стражданнях звели Небеса...”

Посварився якось із другом своїм -
Я виказав гнів, все й скінчилось на тім.
Посварився якось із недругом я -
Приховав я свій гнів і ненависть росла.

І живив я її страхами,
І вночі поливав сльозами,
Посміхом її відігрівав,
Хитрощами землю підживляв.

Вона і день, і ніч росла,
Рясні плоди, нарешті, принесла,
Мій недруг бачив їхню сяючу красу,
І знав, що ті плоди належать не йому.

Тож він пробрався у мій сад
Вночі, коли все сприя до зрад;
Ранок радість приніс мені, -
Під деревом недруг завмер на землі.

Спогади мої, ближче підійдіть,
Піснею чарівною душу звеселіть,
Поки могутнього вітру наспів
Забуту мелодію в серце вселив,

Я подивлюсь за грайливий струмок,
Де був для закоханих тихий куток,
Хай же видіння спливуть з глибини,
Ніби крізь скло, зазирнуть крізь роки...

Я кришталеву водицю ковтну,
Знов коноплянку почую сумну,
Там, в оксамиті задумливих трав,
Я цілий день серед мрій би лежав.

А коли ніч мерехтлива прийде,
Хай до жалю та печалю веде;
Крізь улоговину темну пройду,
В тихому смутку себе розчиню...

Спустися із нічних небес
До мене...
Моє вікно завжди відкрите –
Заходь гілками клену...

Не попечи ти ніг своїх
На моїх свічах...
Я розставляв їх, коли раптом стих
Твій подих звичний...

Спустися, але не заходь
До мого серця...
Там досі образ твій живе,
Він ще не стерся...

Залишся навколо мене
І огорни мене собою,
В глибини серця йти не смій,
Бо сповниш ти його журбою...

В очах моїх вогонь свічі
Згасає...
Як добре, що існують сни –
Свіча у снах іще палає...

Створи для мне душу
Величну і нетлінну,
Із дощових краплинок
І місяця проміння.

Створи для мене душу
Нестримну і бурхливу,
Із вітру степового,
Із пінного припливу.

Створи для мене душу
Яскраву і барвисту,
Зі стрічечок веселки,
З пелюстків та із листя.

Як блискавичне диво
Нехай вона засяє,
Над світом, що ревниво,
Свою пітьму плекає...