Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Дмитро Штофель (1985)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   insurgite!
    ковтаю морок, мовби вирок - судді,
    бандана згадує про вічну коноплю.
  •   Прощання
    у склянці чаю
        кола твого суму
  •   Квіти вмирають
    А квіти вмирають. Уже навіть звикли:
    плекають кущі найпишніших дітей для зрізання.
  •   Згарище
    Це місто згоріло в огні…
    Ані кроку назустріч ошатному попелу!
  •   Сонет В.
    Брунатні очі - чари невсипущі,
    всезнаючі та вічномолоді,
  •   Побирач
    Винен погляд, що скосився.
    Винен, що зустрівся з ним.
  •   Сонечко...
    вітрує квітень
    втяв півмісяця
  •   Вечірнє
    У позі позіхання зашкарубло
    останнє із невизначених слів
  •   Риторика
    Істота нерозбурхана.
    Чи треба
  •   Все довкола...
    Все довкола – лиш блюзнірство,
    Трохи правди у іконах.
  •   Вірю, зовсім недалеко...
    Вірю, зовсім недалеко
    міст палаців очі в’яже,
  •   Дим
    Смак вишневого кальяну
    повномісячної ночі
  •   Помах
    Пірнай у вітер! І наврозпір
    розсунь межу між днем та ніччю!
  •   Абеткова прелюдія
    Атласні Берізки Висять,
    Грає Ґава Дім Етюдів.
  •   я захворів...
    я захворів на хронічну несправжність
    гноєм налипла вона попід шкірою
  •   БОРГ
    мольбу
    трав

  • Огляди

    1. insurgite!
      ковтаю морок, мовби вирок - судді,
      бандана згадує про вічну коноплю.
      змія вмостила грубе лігво в грудях -
      це неприємно, хоч я змій люблю.

      давно мостила, клалися галузки,
      і мох, і порох, і стара луска,
      і зараз неможливо, хоч би лусни,
      її нажахати. душа слизька.

      та сором не стидається довіку,
      на все є воля, сила, дія є.
      повстань же проти себе, недоріку!
      стань прямо! вже душа гниє!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Прощання
      у склянці чаю
          кола твого суму
      ледве прилиплий фарфор до руки
      і пісню приймач неспокійну підсунув
      уклін помічаєш ти вітру легкий

      сковзаєш і сковзу зупину немає
      вогники скочать на денця очей
      воду з неба ця зима п'є
      в грудях щось гріє і трохи пече

      банальне "бувай" із-під вібродзвінка
      коротким повідомленням поранить
      застигла в повітрі знемога слинка
      і поквапом відповіси
      "на добраніч"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Квіти вмирають
      А квіти вмирають. Уже навіть звикли:
      плекають кущі найпишніших дітей для зрізання.
      Й радіють смертельним їх мукам жінки несказанно,
      і радять мужі: в серці порожньо - викинь.

      Щодня їх мільйонами гільйотиновано,
      і смерть продають нам торговці квітковими душами.
      А власні провини ховають букетами душними
      оті, хто згубили зв'язок із основою.

      І не обійтися нам без квітонищення:
      весільні й ховальні, однаково п'яні зібрання
      купаються в стогонах квітів, ослаблих зарання,
      і барви їх топчуться легко й незнічено.

      Німому камінню кладемо під ноги,
      і нерозуміюче дивляться скелі косматі.
      А я вірю квітам не тим, що на мертвім асфальті,
      а тим, що п'ють соки з коріння міцного.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Згарище
      Ні!!
      Це місто згоріло в огні…
      Ані кроку назустріч ошатному попелу!
      Я із тиші прийшов, стало страшно мені,
      і стояв на межі я, ваганням охоплений.

      Та забудеш про все перед дива лицем:
      неймовірну красу весь той попіл окреслював.
      Я блукав і не вірив: невже усе це
      тільки залишки зґрабні, лиш аверс без реверса?

      Без наповнення, суті, лиш форма сама
      незбагненного й мертвого нині колишнього?..
      Наче вмить зволоділа всім світом зима,
      і морози такі, що й гілля не колишеться…

      А торкнутися боязко: ледве діткнись —
      і на порох дрібний розлетиться нарочито
      всякий шедевр, прекрасний колись,
      без жодних надій на повторне народження.

      Дивування моє позбувалося меж:
      роздивлявсь я найтонші із попелу витвори,
      у звичайних речах найдобріша з пожеж
      щось змінила, буденність скрутивши навиворіт.

      ...І от раптом, помітивши колеса край,
      зі своєї дитинної пам'яті виловив,
      як на велосипед грошенята збирав
      я в дитинстві, і марив ним чисто і віддано.

      Цей був точно таким, як ввижався мені:
      з дев'ятьма швидкостями, широкими крилами...
      Як тоді я від блиску його шаленів!..
      Але дійсність із втіленням мрії барилася.

      Я подумав: торкнусь! А розсиплеться — що ж,
      не було у минулім, не буде й в майбутньому!..
      І, тамуючи звідкись наскочілу дрож,
      до керма простяг руку і думку розбурхану.

      ...І застиг... бо під пальцями чувся... метал!
      Не безколірний попіл, а сталь живовтілена!
      І дитяча моя півзабута мета
      дала радості стільки — кричати хотілося!..

      Він був справжнім! Найкращим! Сідай — і гайда!
      Виднокіл доганяти із вітром наввиперед!
      Але я тільки трохи педаль погойдав,
      хоч і вперше таким чаклуном бути випало...

      Я стояв серед Міста Невтілених Мрій,
      одночасно стривожений, знічений, вражений.
      Я посів своє місце в одвічній цій грі,
      і десь там вже ожило моє відображення.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Сонет В.
      Брунатні очі - чари невсипущі,
      всезнаючі та вічномолоді,
      і слів гарячих недоладні пущі
      в них тонуть, як каміння у воді.

      Прадавність шалу, суму, болю, віри
      клекоче в них дзвінницею весни,
      пульсує трепетливо: не засни!
      бо зникнуть чари, стихне дзвін допіру.

      А я заснув. Байдужістю плетений
      був сон мій. Запеклась болюча рима,
      і сльози протекли в осклілі вени.

      Не нарікаю. Заслужив - отримав.
      Та все ж весь Всесвіт дивиться на мене
      великими брунатними очима.

      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. Побирач
      Винен погляд, що скосився.
      Винен, що зустрівся з ним.
      Гнаний жестом показним,
      він - між псів руда лисиця.

      Затуманене чоло,
      забинтоване волоссям,
      викликає тільки осміх,
      схований, мов дике зло.

      Та він теж сміється нишком,
      між ногами тулить зір.
      Заспокоївсь гнаний звір.
      Людські ноги - щедра книжка.

      Погляд в нього, як алмаз,
      прорізає душу наскрізь.
      І не набридає гратись:
      Чи хто стерпить? - Та дарма!

      Всіх прошив. А сам твердішав.
      Навіть кліпати лишив.
      І у сніг, і в повінь злив
      цим себе єдино тішив.

      Вулицею гарцював,
      наче на арені цирку,
      по усіх куточках зиркав,
      а кого знаходив -
      рвав.

      Й після енного тріумфу
      в пошуку наступних жертв,
      що очима він їх жер,
      вилізши на недотумбу,

      стрівся поглядом з дівчам
      тепловогкосвітлооким.
      І... не витримав... Потроху
      сльози цідити почав...

      А воно, мале й курчаве,
      все у очі загляда:
      і не скривдить - й не подасть
      (як дорослим не втручатись).

      Був ловець - а стала ціль.
      В хащі тут не заховатись
      від маленького дівчати
      із морозивом в руці.

      Із незвички стало сумно,
      якось втер сльозу одну.
      Він не бачив, відвернувсь,
      як дівча йому всміхнулось.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Сонечко...
      вітрує квітень
      втяв півмісяця
      квітує вітер
      місяць тішиться

      сумує барви
      неба розсип
      а хмари брали
      й овид просить

      торує обрій
      блискавицю
      і світ прозорий
      для годиться

      і сонце сонне
      вабить вдало
      а краплі сонце
      всі злизало

      цвіла овалом
      вроди чічка
      поцілувала
      сонце в щічку

      а ти урвала
      пісню любу
      поцілувала
      сонце в губи



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Вечірнє
      У позі позіхання зашкарубло
      останнє із невизначених слів
      вітає згорблений ослін
      чарунок

      Годинник догоджає колисково
      похитуванню тіней на стіні
      а дощик геть давно збіднів
      на слово

      Зомліли відчуття думки і подих
      світ миготливо зібганий в очах
      і те що тілом ти увесь зачах
      це лиш доводить

      І обернеться кожен обрис патом
      і всякий порух слів дощу додасть
      вкрадливіше й бентежніше вкладайсь
      і …
      ;)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Риторика
      Істота нерозбурхана.
      Чи треба
      ламати терні мови нестрункі?..
      І як порве вівсяну тайстру кінь,
      як в піні ополудні змочить ребра,

      язик собі здобуде волю вперто,
      крислатиме й пролиже глуму мур,
      і, щоб не згадувати вкотре колиму,
      умовності колись та й буде стерто.

      Кого і як,
      у що-то він оперить
      думки і марева оголені.
      Звикай!
      Благословляю геній язика
      папером.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Все довкола...
      Все довкола – лиш блюзнірство,
      Трохи правди у іконах.
      Дихає плюгаве місто
      За життя і після скону.
      Зорі впасти не встигають,
      Душі в чергах по віки.
      А між пеклом та між раєм
      Дотик милої руки.
      – Пропустіть мене без черги! –
      Просять душі вперебій. –
      Скоро наступає червень,
      А в нас очі голубі.

      Все довкола лиш блюзнірство:
      Сміх і сльози, радість, біль,
      Відчай і жага до дійства…
      Тільки очі голубі.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Вірю, зовсім недалеко...
      Вірю, зовсім недалеко
      міст палаців очі в’яже,
      і передвечірня спека
      огортає місто княже;
      рій годинників полонить
      душі в рамки сьогодення,
      й задоволення солоне
      розливається блаженно.

      Гул трикутний черемшини,
      гул кулястий груші й вишні
      наскрізь вулиці прошили
      і зробили місто більшим.
      Небо в’яне й височіє,
      пелюстки хмарок скидає,
      добрими від сліз очима
      намовляє жити далі.

      Війн нема і мир відсутній,
      за життя надгробок зайвий.
      Ранок, день і вечір — сутінь.
      Місто, ширячись, щезає.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Дим
      Смак вишневого кальяну
      повномісячної ночі
      тьмяне світло швидко тане
      розімліло напівп’яно
      тіло строчить миті сточні

      Хтось з’являється щовечір
      і запрошує на каву
      у спідниці мов пливе чи
      проліта кудись До речі
      знає що іде вистава

      Місяць щирий до нестями
      множиться і плодить зорі
      і таємними місцями
      щоби світ його затямив
      відображення просторі

      у калюжах залишає

      У розсіяному димі
      неможливо заховатись
      одягались молодими
      гримувались щогодини
      в рукави напхавши вати

      Сиґарети – ніби сходи
      винні чарки – то поруччя
      що ведуть до кола згоди
      де пов’язані всі зроду
      із усім скороминучим

      Дим усюди Надаремне
      накликати свіжий вітер
      Кава випита і ревне
      намагання встати меркне
      перед димним заповітом

      „треба жити так щоб вмерти”



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. Помах
      Пірнай у вітер! І наврозпір
      розсунь межу між днем та ніччю!
      Ту мить зведи у часопростір,
      який ніколи ся не скінчить!

      Пірнай у вітер! І увіруй
      в своє із ним п'янке братерство,
      подякуй птахові та звіру —
      молодшати солодко й терпко.

      Відчувши крихкість всіх заслонів,
      де воля вічно жити мусить,
      ти опусти свою долоню...
      і я
      до тебе
      дотягнуся.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    5. Абеткова прелюдія
      Атласні Берізки Висять,
      Грає Ґава Дім Етюдів.
      Ємність Жолудя Забуде
      Ирій Ігрищ Їжакових
      Й Каламутитиме Листя
      Між Неношені Окови
      Перших Ранку Світлотіней -
      Терті Утиски Фугасні...
      Холод Цноти Чередільниць
      Шле Щоками Юну ЯсністЬ.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. я захворів...
      я захворів на хронічну несправжність
      гноєм налипла вона попід шкірою
      гомеопати й хірурги завправні
      не вирізняли її - тільки шкірились

      болем тамуючи хіть і ненависть
      різав прапрадіда мученим скальпелем
      тугу свою і коліна згинались
      перед наповненим тугою капищем

      і до краплини зцідивши породження
      свого єства і зшиваючи рани
      капище те я довкіл огороджував
      стежки туди забував я старанно

      і перестав сумувати з несправжности
      та занедужав хворобою другою
      замість безмежної щирої радости
      серце моє затужило за тугою



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. БОРГ
      йняв
      мольбу
      трав
      мабуть

      світ
      сказав
      — смів
      без трав
      — будь
      хосен

      бук
      спасен
      : і
      нова
      з ніг
      трава
      з рук
      пирій
      дрок
      посій
      ніс
      зачах
      — зріс
      типчак



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --