Коханий тут. Коханий біля мене.
Сміється сонцем вранішнім мені
І горнеться звабливим тілом-кленом -
Шукає в тілі згублений зеніт.

Коханий тут. Коханий близько. Поруч.
Гойдає ніжно погляд десь за крок.
...а там вже щось зривається! - Ліворуч.
І мчить в крові на зведений курок.

Коханий тут. Коханий за піввдиху.
Простягнеш руку - вловиш сніг-вогонь.
Скажіть, хіба назвеш це лихом,
Коли тремтиш-гориш від двох його долонь?!

Коханий тут. Коханий - на усмішці.
Терпляче жде, коли зайду у ніч.
Мене не треба. Треба тільки ліжко.
...щоб тілом положити душу в піч...

Нашестя слів, і поглядів,
і рук,
мільйони ласк
і губ жарких цілунків,
і смерчі днів,
і ненастанних мук –
Коли ти поруч.
Як один з дарунків
мені від тебе
чи тобі від нас –
бо я множинна,
я багатолика:
в мені – усі любові водночас
(І придомашнена і вільна.
Дика)…
Твоє – без мір – обличчя
від утом…
Твої обійми,
наче влітку грози…
І цей твій дотик –
Атом,
а чи том
іще незвіданих прохань…
Погрози
зірвати ніч, недолюбить мене…
Чи пустощі, чи пестощі кохання?
І ніч удвох
безсонням промайне
і сон наступить в простирадла
зрання.
І ми не будем –
будемо лиш ми:
одні,
щасливі,
майже зореносні…
І тіл торкнемось
ніжності крильми,
бо все земне
буде
для нас
відносним…

Хай ніч оця затулить очі,
Прикриє наготу думок.
Хай вітер неба недохоче,
Щоб був зіркам бажань урок…
А ти росою на світанні
Обмий цілунки навісні,
І трошки пізні, трошки ранні
Вгамуй тривоги сі земні…
Недогляди наївну щирість,
Та долюби кожніську лють,
Щоб тіло пахло медом й миром,
А серце стало вкаламуть…
І хай туман за все пробачить:
За сі невидимі світи,
За руки, що жаркі й незрячі,
Котрі ще прагнуть сніг знайти
На моїм тілі. Твоїм тілі.
І розтопити, наче віск.
І може трохи ще не вміло,
Та докохатись достобіс’!
І краплями ту ніч розпити,
І зап’яніти від долонь…
…Чи треба ще щось говорити,
Коли сей вірш – то наш вогонь?..

Відволікай.
Від сну. Туману.
Буди провину дощову…
Я винна, що таку кохану
Мене ти любиш.
Як грозу.
Не починайся із хмарин.
Промінням ніжним
Починайся.
Кожніську перлу
Із перлин
Ти одлюби і закохайся.
Я вже не можу – той бурштин
Твоїх очей
Мне тривожить…
Я сумнів свій жену
На клин,
Тебе збираючи у кожен…
Відволікай.
В собі губи.
Я дозволяю –
Тобі можна.
І все життя – люби, люби…
Одчайно,
Скраплено,
Безбожно!