Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Катя Тихонова



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***********
    Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
    Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
  •   Скидати лахміття!
    Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
    Він сам у собі – задихається від метастазів –
  •   2015
    Рік важкий і бентежний по душах пройшовся, як лезо,
    Перерізав, немов пуповину, надії і сни.
  •   Посміхається мій прапращур…
    Я не скиглю, бо й справді, нащо?
    Спопелиться усе в мені –
  •   Пам’яті небесної сотні
    То не білі сніги, то птахи із чорними крилами,
    То не сонце у небі, то сито із сірих хмар.
  •   Осіння молитва
    У прожилках неба –
    Листя паркових кленів,
  •   Невже це осінь?
    Мій пане, це осінь знову? -
    Так, осінь – осіння осінь…
  •   Перестук серця
    Ваш сум мене крильми
    огорне, пане,
  •   Мій пане....
    Мій пане, вже до осені так близько.
    В повітрі вже не пахне чебрецем.
  •   Маленьким читачам...
    У осінню зимну днину сніг летів із неба.
    І маленький горобець попросив: «Не треба!
  •   ЖІНКИ
    Ми просто жінки. Ми просто живемо на світі.
    Гортаємо дні, гаптуємо долю вікам.
  •   Роздум
    Погрівши руки, поблизу каміну
    у цей, такий гарячий вечір літній,
  •   Життєве...
    Мене все менше і менше,
    А літ - все більше і більше,
  •   На вершині гори...
    На вершині гори - просто сніг -
    білий, наче крило янголине.
  •   Над прірвою любові...
    Там, де листя опадає долі,
    Там, де сонця влітку не видати,
  •   Виліпила...
    Я виліпила із глини велике сонце весняне,
    І в небо його, мов птаху, із рук своїх відпустила.
  •   Погляд...
    Туди, звідкіль вертаються птахи,
    Ми дивимось задумливо і тихо,
  •   Продовження розмови...
    (в задумі, дивлячись у вікно)
  •   Ти...
    Ти мені давно вже відгримів
    В той далекий травень затуманний.
  •   Осіннє
    За вікнами вже осінь бешкетує:
    дощем сміється, ронить жовтий лист.
  •   Навіяне життям...
    У нього статків мало що було:
    стара хатина і бездітна груша.
  •   Вересневе...
    У цьому осінньому глумі,
    де годі шукать пошани,
  •   Так часом дуже хочеться світанку...
    Так часом дуже хочеться світанку,
    Немов прозріння після темноти...
  •   Поетам присвячується:
    Поети теж марафонці
    на довгих дистанціях долі,
  •   Береза вишиває сонцю долю...
    Туманний солод вистеляє стежку,
    Оголена душа мовчить собі,
  •   Здрастуйте, мамо...
    Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє -
    Ріки років суєтно спливли в небокраї
  •   Ми будемо?..
    Ми будемо забуті чи почуті?
    Ми будемо дрімати чи вести? -
  •   Перше слово...
    Перше слово. Воно...
    Мов обрамлення зустрічі першої.
  •   * * * * *
    Ще трішки снігу і краплина смутку
    і погляд твій крізь вчора - в глибину.
  •   *****
    Слухай, ти знаєш, а як зажевріла та мить? –
    Мить воскресіння любові у шатах весняних.
  •   А на тому березі...
    А на тому березі, де літо
    дві дороги - в весну і у зиму.
  •   Між кроками...
    Між кроками твоїми вже не час,
    А тільки віддзеркалення тьмяніє.
  •   Час... Стриптизер???
    Час-стриптизер танцює перед нами –
    Повільно зняв краватку і костюм,
  •   * * * * *
    Холодно. Вода закам’яніла.
    Лічимо сніжинки та зірки.
  •   «до» і «від»…
    Перескладаю думки
    стосами
  •   * * *
    Бреду по землі…Ось хутір. Сім хат. Та й усе.
    Розквітли черешні. Дідусь сидить на ослоні.
  •   Передріздвяне
    Тихими кроками січень ступа по землі,
    Ледве поскрипує сніг і срібляться дерева.
  •   Дмухни на золу
    Дмухни на золу. Хай ще потліє –
    Дихання її таке важке,
  •   Життя не має права на відпустку…
    Життя не має права на відпустку…
    Згорає сонце в хмарах дощових…
  •   * * *
    Хтось накинув шаль мені на плечі.
    Озирнулась. Пане мій, це Ви?
  •   Світла моя сонато...
    Ніжність моя кришталева,
    Велич моя незрима...
  •   * * * * *
    Осінь така бездонна,
    ранок тепловрочистий,
  •   Калачі для ведмежат
    Ведмежатам у печі
    допікались калачі.
  •   Просвітлення...
    Просвітлення світу, просвітлення думки - осінь
    ступає на килим із жовто - гарячих фарб.
  •   Все аж занадто просто...
    А давай без подробиць...Занадто багато фарб
    розтеклося в калюжі і попливло з дощами.
  •   Счастье - в каждом взошедшем дне!
    В миг, когда зажигается утро,
    Распахни окно. Помолчи.
  •   А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
    А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
    І крига розтопиться і воскресне любов!
  •   * * *
    Хто мене від мене порятує?
    Пане мій, у Вас питаю, пане.
  •   * * *
    Зубожіння якесь зсередини,
    Над серцями мости розведено.
  •   * * *
    Мій пане, люди всі такі чужі,
    Вони холодні, наче океани.
  •   Пане мій... (дубль №...)
    Коли б мене спитали, пане мій,
    Як я живу? Що б мала відповісти?
  •   Багато не зна…
    А тиша дзвінка, мій пане,
    Скажіть, Вам вона близька?
  •   Мій пане, завтра знову буде зустріч...
    Вже пізно. І мені пора іти...
    Мій пане, завтра знову буде зустріч.
  •   Той божеволіє, боже…
    А музика Вашого серця,
    Мій пане, така тривожна,
  •   Серйозність на обличчі...
    Серйозність на обличчі – маска просто.
    Мій пане, Вам вона не до лиця.
  •   Я б Вам сказала, пане мій...
    Я б Вам сказала, пане мій. Та ні.
    Я промовчу. Як завжди. Так, як завжди.
  •   Слова...
    Слова гучні, фальшиві, боязкі,
    Скажіть, вони потрібні для держави?
  •   Помовч! Дай доказати!
    Все традиційно - квіти і вино.
    (Ця традиційність вже поперек горла).
  •   * ** * ** *
    Твій погляд - літо. Дотик твій - зима.
    (два полюси злились в тобі одному).
  •   Все традиційно...
    Все традиційно - квіти і вино
    І кави філіжанка пахне терпко.
  •   Було і не було
    Все якось так - було і не було.
    (старий сусіда човга в темний вечір).
  •   Повернення
    На Україну повертає птах.
    Відтрепетав. Відмислились надії.
  •   * * * * *
    Тремтять слова над келихом вина.
    У серці спокій, наче по причастю.
  •   * * * ** * * *
    Розпатлане волосся. Білі пальці
    І вільні кроки над верхівки скель.
  •   * * ** * *
    А посміхатись просто, наче жити,
    у потяг Долі скласти всі думки.
  •   * ** * ** *
    Літо котить колесо житами,
    Босий вовк мовчить в твоїй душі.
  •   * * * * *
    Горить трава в долонях у весни,
    вогонь повзе повільно і упевнено.
  •   * * *
    Дощем в обличчя напівсонний день,
    Закутався у хмари темно-сірі.
  •   Відводиш погляд...
    Відводиш погляд - це і є межа,
    яку переступати вже не личить.
  •   Зміни у серці стелю!
    Чому в твоєму серці стільки буднів?
    Їх, навіть, більше, ніж в календарі.
  •   Привіт, акторе!
    Привіт, акторе! Сцена – це життя.
    І навпаки: життя для тебе – сцена.
  •   Я - лиска...
    Я – лиска-гітаристка. Знаю лад.
    На кожного я маю компромат.
  •   В янголів вечеря...
    В янголів вечеря -
    дзвонять дзвони.
  •   Добрий день
    І ведмежатко каже "Добрий день",
    (коли ти це почути справді хочеш).
  •   Душа воскресла!
    Душа воскресла, бо Христос воскрес!
    І у житті все буде по новому.
  •   * * *
    Димар курив у небо, кашляв в ніч.
    Пригрів ворону, щоб жилось тепліше.
  •   До мене сміється беззубий собака...
    До мене сміється беззубий собака,
    Мов час через шибку.
  •   * * *
    Між ніжністю і грубістю – півкроку,
    Пів вироку і пів твоїх думок.
  •   * * *
    Три берези мовчки так зимують –
    Білі хустки вкладено на плечі.
  •   Просто ТИ
    На цій землі нема тобі повторень.
    Ти тут поодинокий екземпляр.
  •   ***
    Я вимиваю спогади дощем.
    Стою під небом. Сльози – у калюжу.
  •   * * *
    О, не шукай легкого заробітку.
    І як так можна? – Просто вбити квітку?
  •   Стоп! Відзнято!
    Теплі хмарки подиху твого
    Зігрівають темну ніч осінню.
  •   Вона
    Вона торкнулася подихом
    Пензля твого.
  •   * * *
    Підкрадався, мовчки брав за плечі
    І ховав твій стан сумний в собі
  •   * * *
    Рибалки витягали з сітей рибу.
    Вона ж так мовчки билася об лід
  •   Твій світ
    Твій світ, твій день і погляд ріже очі.
    Яскрава тінь сипнула цукру в чай.
  •   * * *
    По хиткому мередіану
    Йшла земля.
  •   Слід важких копит
    Надворі глупа ніч,
    Хоч око виколи.
  •   Ксерокопії посмішок
    Її вважали безглуздою,
    Їй просто усі дивувалися.
  •   Увімкніть нам світ!
    Ніч не спитала
    Нас зустріла в лісі.
  •   Все ходять по колу слони
    Все ходять по колу слони
    А ми ж не такі?
  •   Не смій злукавити!
    Розпечений вогонь палючих сонць,
    Затихли хори у небес зіницях.
  •   Життя без правил...
    А зорям снилось сонце,
    Сонцю-зорі.
  •   ...-божевільне
    Молочний суп. Їдальня. Білі стіни.
    В піжамах і халатах перехожі.
  •   ***
    З берегами спопелілих хвиль
    Розмовляють сонячні заграви.
  •   ***
    Кульки летіли в небо –
    Сині, зелені, жовті
  •   ***
    Незвичайність весни
    У очах, як літо, зелених.
  •   ***
    Вогнище, збентежене вітром,
    Облизуючись, їло сіно
  •   ***
    Лимонне сонце, звабнику Дедала,
    Чому таким сумним надвечір стало?
  •   Ми разом втрьох...
    Ми разом втрьох –
    Ти я і світу шмат.
  •   Цей сніг...
    Цей сніг, як сон. Цей сон, що сніг.
    Присіла думка біля ніг
  •   ***
    Висихають думки
    на позлітках маленької зірки
  •   Ці дві хвилини (Моєму дереву)
    Ці дві хвилини у твоїх обіймах.
    Тонкий парфум і вишуканий смак.
  •   ***
    Вранці. Біля дому.
    Стався вибух.
  •   Вже все цвіте!
    Вже все цвіте -
    Душа, сади, луги.
  •   ***
    Заглибитись в себе
    І вудку кинути в душу.
  •   ***
    У малого кошеняти
    Лапка перебита.
  •   Мовчання...
    Рука в руці
    І слів не треба зайвих.
  •   Зіграй мені, скрипалю
    Зіграй мені, скрипалю, як колись
    Так трепетно, так світло і незвично.

  • Огляди

    1. ***********
      Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
      Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
      Здається він є і ніхто його не помічає,
      Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

      Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
      Вона взагалі далеко від свого міста і, навіть, звичок
      Коли пакувала валізу, поклала туди трохи надії і втому
      І колекцію зібраних запальничок.

      Що буде з усім цим робити в чужому місті,
      Де колір трамваїв такий, як її спідниця?
      Підбори цокотіли по опалому нині листі,
      Цікаво було, як у місті чужому спиться.

      Чи буде снитися дім, чи може насниться мама,
      Що пригощає молоком та хлібом із медом.
      Свобода її, мов рівні кардіограми
      Від раптового холоду кутає тіло пледом.

      Куди вона йде. Чекає, можливо, на того,
      Що зумів приручити її нескорену сутність?
      Зводить очі на вікна до болю знайомого дому.
      І біжить на трамвайну зупинку, щоб стерти свою присутність

      В тому місті, де вже ніхто її не чекає,
      Де сполохані мрії видзьобують дикі ворони.
      Вона іще є. Цікаво, а хто про це знає
      У місті, де колір її спідниці зливається із кольорами трамвайних вагонів…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Скидати лахміття!
      Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
      Він сам у собі – задихається від метастазів –
      Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
      Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
      Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
      Ні дотики болю, що мов кислота мурашина.
      Світ світлом наповнити може кожніська людина.
      Що треба для цього? – хоч трішечки сентиментів,
      Поваги, відваги. У серце – багато любові,
      І правду у вічі – найкращий із інструментів,
      Щоб менше траплялося ницих, нещирих моментів,
      Хороші діла і мудрість у кожному слові.
      І дихати вільно, смакуючи солод повітря –
      Настоянку серпня зі смаком меду і тиші.
      Від того ставати хоч трішки чистіше і вище.
      Скидати лахміття!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. 2015
      Рік важкий і бентежний по душах пройшовся, як лезо,
      Перерізав, немов пуповину, надії і сни.
      Гартував нас, повчав, учив нас мислить тверезо,
      І кидав наших рідних у пекло смертей і війни.

      Чи ми стали мудріші? Чи втілились наші мрії?
      Чи навчились прощати, як мудрий велить Господь?
      Вже Різдвяна зоря на землю нам миром сіє
      І летить коляда до синього неба висот.

      Рік приходить новий, тож давайте будемо щирі,
      Будем кращі, хоч трохи, це зовсім не важко, еге ж?
      І попросимо в Бога, щоб дав нам свободи і миру,
      І не збитись ніколи із правди широких стеж.

      Засіваю добром! Хай ведеться усюди ввіки!
      Засіваю зерном! На новий багатий врожай!
      Миру, щастя, добра, і любові, що наче ліки
      Зцілить наші серця і весь український край!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Посміхається мій прапращур…
      Я не скиглю, бо й справді, нащо?
      Спопелиться усе в мені –
      Десь в безмежжях мій прапрапращур
      Полем скаче на дикім коні.
      Ми, напевно, не тим прощаєм,
      Хто чекає наших прощень.
      За далеким, як тиша, плаєм,
      Зажевріє пісня пісень.
      І прокотитися сонце крізь висі,
      Неба синь у гніздо впаде.
      Хто у тому гнізді народився,
      Що немає його ніде?
      Коли зможе вернути знову?
      Чи вже крила склав на віки?
      Може чує нашу розмову
      В переливах срібних ріки?
      Я не скиглю, бо й справді, нащо?
      Все минає, крізь нас, мина.
      Посміхається мій прапращур
      Крізь прозорість сердечного скла…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Пам’яті небесної сотні
      То не білі сніги, то птахи із чорними крилами,
      То не сонце у небі, то сито із сірих хмар.
      То не світло душі, то звірячі постріли в спину,
      То не спів солов’їв, то відчаю чорний тягар.

      Застигають пісні у глибокого суму безодні,
      Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
      Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
      Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.

      В круговерті ідей, у солодких словах брехливих,
      Де на кожне знайдеться час - суддя й адвокат.
      Не буває чужих у втратах – криваво-жахливих,
      Як здіймає на брата зброю вкраїнський брат.

      Застигають пісні у глибокого суму безодні,
      Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
      Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
      Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.

      О Всевишній, подай Україні милості руку –
      У молитві схилімося, щиро попросим Творця.
      Україно моя, хай не буде зла і розлуки
      Нехай віра і мир об’єднають в стремлінні серця.

      Застигають пісні у глибокого суму безодні,
      Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
      Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
      Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Осіння молитва
      У прожилках неба –
      Листя паркових кленів,
      Ще світиться сонцем,
      Змахнувши маленьку сльозу.
      У гніздах на гіллі
      Ворони про щось теревенять
      І вітру немає,
      І миті повільно повзуть.
      Осінні такі,
      що хочеться дихати ними
      Надихатись вволю,
      Набрати у серце тепла.
      Прости нам, Всесильний,
      Ми знову крокуємо в зими,
      Не відаєм броду.
      Майбутнє – імлиста імла.
      Снігами, снігами –
      На листя червоне, зелене
      Снігами, снігами,
      І холод
      В серцевий м’яз…
      У прожилках неба
      Ще сонячно світяться клени.
      їм хочеться дуже
      побачити сонце у нас…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Невже це осінь?
      Мій пане, це осінь знову? -
      Так, осінь – осіння осінь…
      Я чую вашу розмову
      у дивному безголоссі.

      Мій пане, невже це осінь? -
      Багряна і полохлива.
      А може, мені здалося?
      Ні. Осінь. Осіння злива!

      Мій пане, навіщо осінь? –
      Так холодно в цьому світі.
      -Берези вже жовтокосі...
      -Ще сонце у верховітті!

      Мій пане, це справді осінь…
      Не треба у ній мовчати.
      і серце ступає босе,
      щоб світло Вам дарувати...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Перестук серця
      Ваш сум мене крильми
      огорне, пане,
      Як вам живеться
      в ці пекучі дні?
      Чи ви іще заблукані
      В весні,
      Де так рожево
      Стеляться тумани?

      Пахуча тиша
      Падає до рук,
      Цвітуть черешні,
      Пінно сяють душі
      І так далеко
      До зими і стужі
      Такий приємний
      Серця перестук,

      Що хочеться мовчати
      І мовчати
      Забувши остогидну
      Суєту.
      Ще досі та черешня
      у цвіту
      дорогу б лиш
      до неї відшукати…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Мій пане....
      Мій пане, вже до осені так близько.
      В повітрі вже не пахне чебрецем.
      Ми все життя гойдаємось в колисці,
      І все життя ідем, ідем, ідем.
      Хто як крокує: рівно і крилато,
      Хто палицею свій торує шлях,
      Одні ідуть із дому, щоб пізнати
      Себе самого на життя стежках.
      І повертають блудними синами…
      Мій пане, стільки сонця понад світ!
      А літо котить колесо літами,
      Гойдає нас на чубі днів і літ.
      І ми такі малі й такі великі!
      Такі безмежні і у рамках слів.
      Я помовчу, думок в мовчанні стільки!
      Як на планеті є безмежжь і див!
      Торкаюсь до руки, мій добрий пане,
      Дарую вам у полі красен мак.
      Хай тепло-тепло на серденьку стане!
      По іншому не можна вже ніяк!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Маленьким читачам...
      У осінню зимну днину сніг летів із неба.
      І маленький горобець попросив: «Не треба!
      Стане біло навкруги, де знайду зернятка?»
      Сніг почув і проказав: «Ще зажду, малятко!
      Бо холодна йде зима, моя мила пташко.
      І тобі прожить її дуже-дуже важко.
      Тож нехай тебе в цей день сонечко зігріє.
      Пам’ятай, що по зимі знову завесніє».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ЖІНКИ
      Ми просто жінки. Ми просто живемо на світі.
      Гортаємо дні, гаптуємо долю вікам.
      Ми просто жінки, що вміють плекати, любити.
      Ми просто жінки, що коси розчісують снам.

      Ми просто жінки, що творять майбутнє руками,
      Що вміють чекати, прощати, всміхатись весні,
      Ми просто жінки – ми доньки, бабусі, мами.
      Ми просто щасливі й душею завжди молоді!

      Нас кидають долі, нам дивиться відчай у вічі,
      Нас зраджують, нищать, говорять недобрих слів,
      Нас мучить сумління, у серці живуть протиріччя,
      Нам топчуться в душах, лишаючи темних слідів.

      Ми просто жінки. Ми добрі, чуйні, тендітні,
      Нам хочеться ласки, нам хочеться слів негучних,
      Ми стерпимо все – і сніг, і холодний вітер,
      І інших зігріє наш веселковий сміх.

      З нас пишуть портрети, в нас погляди чисті й глибокі,
      Ми різні буваєм, як море – бурхливі й стрімкі,
      В нас граней багато, смиренність в нас і неспокій.
      Ми просто жінки. Звичайні й квіткові такі.

      Ми вмієм кохати всім серцем і до нестями,
      Гойдати на крилах і мрії свої, і думки.
      Як добре, що в світі нам велено бути жінками!
      Ми просто жінки! Безмежні, як всесвіт жінки!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Роздум
      Погрівши руки, поблизу каміну
      у цей, такий гарячий вечір літній,
      Зроблю з поліна ляльку Буратіно
      і оживе у ляльці дуб столітній.

      Та лялька, наче дивна витрибенька,
      сидітиме самотньо на столі,
      можливо, буде плакати тихенько,
      коли я їй співатиму пісні.

      Та дивна лялька... Посмішка кумедна,
      червоні щоки, очі - олівцем,
      вона не буде заздрісна і вредна,
      а із щасливим, радісним лицем.

      Ми теж ляльки. Хто нас зробив з поліна?
      Хто нам заклав у очі глибину.
      На дивних горах - вічних серпантинах
      ми теж ляльки, що збуджені зі сну...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. Життєве...
      Мене все менше і менше,
      А літ - все більше і більше,
      Все перше - уже не перше,
      Все краще - аби не гірше...
      Не гірше, минулих звершень
      (хоч мрії сягають вище)
      Мене все менше і менше,
      А літ - все більше і більше...




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. На вершині гори...
      На вершині гори - просто сніг -
      білий, наче крило янголине.
      Ти швиденько звернув у бік,
      не помітив мене в долині...
      Ти швиденько звернув, а світ
      зупинився, зітхнув на повні...
      Подивився тобі услід.
      І замовк. І нічого ззовні:
      жодних звуків, ні посмішки, ні
      не було ні жалю, ні болю.
      На вершині гори - просто сніг.
      Я прямую туди не з тобою.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Над прірвою любові...
      Там, де листя опадає долі,
      Там, де сонця влітку не видати,
      Час кує зозулею з тополі
      І рахує дні свої до страти.

      Б'ють вітри у хмари оркестрові,
      Тихо шурхотить душа у п'ятах,
      Виє вовк над прірвою любові,
      А любов не хоче помирати...


      (Для логічного завершення можна й так: "ВИЄ ТАК, ЯК ЗАВЖДИ - ЧАС РОЗПЛАТИ"...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Виліпила...
      Я виліпила із глини велике сонце весняне,
      І в небо його, мов птаху, із рук своїх відпустила.
      Бо так вже давно чекала, що темрява в безвість кане,
      Я довго його, яскраве, мов долю свою ліпила...

      Я виліпила із глини проміння його тендітне,
      Прозору високу душу, що сотні людей пригорне,
      Я виліпила із глини гарячеє сонце світле,
      Бо світло, неначе щастя, - велике, непереборне!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Погляд...
      Туди, звідкіль вертаються птахи,
      Ми дивимось задумливо і тихо,
      На жаль, багато ще не знаєм ми
      у круговерті днів, словесних віхол.
      Не ті слова зроняємо із вуст,
      І погляд наш - докірливий, холодний,
      Мабуть, тому, що наш здоровий глузд
      у всьому бачить камені підводні.
      І тільки там, куди летять птахи,
      І звідки повертають провесінньо,
      Є щось таке, чого не знаєм ми,
      Є Хтось над нас - Великий і Всесильний...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Продовження розмови...
      (в задумі, дивлячись у вікно)

      Мій пане, а осінь тепла.
      Даремно чекали морозу.
      Життя, смугасте, мов зебра,
      до нашого впряжена возу.

      А віз поволі, поволі,
      дорогою в небо, в хмари,
      а у душі коморі
      так місця для щастя мало.

      А, може, життя, мій пане,
      Єство сповнило по вінця,
      Занадто було бездоганним…

      Забудьте, це все дурниці…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Ти...
      Ти мені давно вже відгримів
      В той далекий травень затуманний.
      Вже немає слів і почуттів,
      І останній спогад в серці тане.

      Ти мені давно вже… Промовчу…
      Доля дивна. Доля – по спіралі.
      Приміряю в сотий раз парчу
      І оті червонії коралі…

      Ти мені давно… А я тобі?
      Як живеш? Які лелієш мрії?
      Ти вже іншій снишся, далебі
      І несеш в долонях їй лелії…

      Ти мені… Як дивно. Хто ти є?
      У судьбі звичайний пересічний.
      Я гадала, грім усе уб’є…
      Але чую гуркіт ще й у січні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Осіннє
      За вікнами вже осінь бешкетує:
      дощем сміється, ронить жовтий лист.
      Я не художник. Жаль... Не намалюю
      в легкій задумі вересневий ліс,
      не намалюю жодної жоржини,
      що відцвіта у маминім саду.
      ні повен кошик стиглої ожини,
      ні хризантем у пінному цвіту.
      Я не художник. Я проста людина -
      цей спомин-жмутик в серце покладу.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    21. Навіяне життям...
      У нього статків мало що було:
      стара хатина і бездітна груша.
      Сміялось з нього ледь не все село,
      бо він вважав за вищу цінність - ДУШУ.

      В торбину брав хлібину, глек води,
      І йшов собі по світу мандрувати.
      Молився, спілкувався із людьми
      та завше повертав своєї хати...

      А вечоріло - шкандибав у двір
      І рахував зірки у небі чистім,
      І вірив, - день прийде, коли до зір
      відміряє безмірно-довгу відстань.

      І так минали дні...
      А людям що?
      У них свої проблеми і потреби:
      було їм ближче дивне НЛО,
      А він дивак - він міряв шлях до неба.

      І день настав. Сорочку чисту вбрав.
      Прийшов до груші. Попрощався з нею.
      І у вечірнім чистім небі став
      маленькою яскравою зорею...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. Вересневе...
      У цьому осінньому глумі,
      де годі шукать пошани,
      в легкій прозорій задумі
      удруге цвітуть каштани.

      Кущі вже змінили шати,
      туман простеливсь світанно.
      А в парку осіннє свято -
      удруге цвітуть каштани.

      Вже листя спадає долі,
      зима вже лаштує сани.
      Так тремко і безборонно
      удруге цвітуть каштани!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    23. Так часом дуже хочеться світанку...
      Так часом дуже хочеться світанку,
      Немов прозріння після темноти...
      В човні нічнім до краю доплисти
      і випити проміння повну склянку.

      Переступити грань. Після безсонь,
      Збагнути і осмислити минувше,
      І ранок, наче мрія давня, збувшись,
      народить світло в куполах долонь.

      Так хочеться світанку. І думки
      Всі відпустити темні і мізерні.
      Немає хмар у неба синій стелі,
      Лиш голоси птахів - дзвінкі-дзвінкі.

      Так часом дуже хочеться світанку...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    24. Поетам присвячується:
      Поети теж марафонці
      на довгих дистанціях долі,
      Випалюють думи на сонці,
      у правди вдягаються голі,
      тугі натирають мозолі
      до вчинків, тісних, мов кеди,
      то швидко, а то - поволі
      передають естафети.
      Позаду - рядків кілометри,
      Попереду... Дай же Боже,
      щоб пера були в поетів,
      як зброя, - завжди на сторожі.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Береза вишиває сонцю долю...
      Туманний солод вистеляє стежку,
      Оголена душа мовчить собі,
      Береза вишиває обережно
      Для сонця долю…Хмари-кораблі
      Пливуть повільно, начебто верблюди,
      У втоптаних пісках пустель - химер,
      Вона також пустельник, їй безлюдність,
      Як вітер, що літав-літав-завмер…
      То цілував у руки, пестив коси,
      Вона стояла горда, мовчазна,
      Спадали хвилі вишивки на роси,
      Весна минала, ще одна весна…
      А сонце все палило – зігрівало,
      А поруч - ні людей, ані ні-ні,
      І час лише вростає в душу жалом…
      Із сонцем наодинці, візаві.
      Зелені коси доля посивила,
      Стоїть береза, дивиться увись
      І вишиває сонцю теплі крила,
      Немов колись, неначебто колись…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Здрастуйте, мамо...
      Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє -
      Ріки років суєтно спливли в небокраї
      Прощень не треба – в серці гніздечко в’є
      Зжурблене літо. Сонячний ранок світає.
      Пахне хлібами. Жар затихає в печі,
      Я притулюся до Ваших плечей широких
      (Господи, вибач, мені уже не злічить
      Хибних думок, розгублених слів і кроків).

      Ластиться кіт біля ніг. Сумує зоря,
      Що ненароком упала в відро порожнє,
      Може та зірка колись і була моя –
      Вже й не засвітить, а гаснути ще не можна.

      Йдемо із Вами у роси, шукаємо те,
      Що загубили між днями і змарнували,
      Певно, у тілі щось залишилось святе,-
      Дрібка, зернятко, з якого серця зростали.

      Здрастуйте мамо, сяду ось тут, на поріг,
      Буду заслухана в дощ і загорнута в вечір.
      (Господи, дякую, рідну людину вберіг…
      Втечу влаштую від світу за мамині плечі)…
      Хай на хвилинку, хай на єдину мить
      (і не вважайте, що я єством боязлива),
      Слово застигне в повітрі і відгірчить,
      Потім воскресне і стане в мовчанні щасливим!

      Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє…




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Ми будемо?..
      Ми будемо забуті чи почуті?
      Ми будемо дрімати чи вести? -
      Повз грані віри, сутності і суті
      Не обіцянок зводити мости,
      А прокладати шлях сердець і волі,
      Хай коле терен – це його життя,
      А наше що? Зруйновані престоли
      І стертість поту з чорного з лиця.

      Ми будемо забуті! Вічний сором
      Нам, сущим тут і зараз, не колись,
      Зриває вітер бурю понад морем,
      По хвилях грім у безвість покотивсь -
      У душу прямо. В яблучко, в десятку,
      Шмигнув – ні болю, ані нічогісь,
      Лише дзюра. Потрібна тільки латка.
      І раптом голос: «Чуєш? - помолись!»

      Молитва та уривчаста, прикута:
      І Отче наш і Вірую… Амінь.
      Якась важка, зурочена покута,
      І жмутик позолочений крізь тінь
      Закрався так повільно, наче злодій,
      Важенна брама скрипом узялась,
      Театр та й годі – тисячі пародій…
      Життя то щастя чи одвічний фарс?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    28. Перше слово...
      Перше слово. Воно...
      Мов обрамлення зустрічі першої.
      Закипає вино,
      Мчать позаду хвилини-вершники.
      Прокидається тінь,
      розтривожена звуками зайвими,
      І встає із колін
      щастя, квітчане сонцесяйвами.
      Перше слово тремтить,
      Перекреслено все в минулому,
      На уламках століть
      всі до першого, не розчулили.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * * * *
      Ще трішки снігу і краплина смутку
      і погляд твій крізь вчора - в глибину.
      Якби ж знайти ту довжелезну вудку,
      що до сердець притягує весну, -
      іще холодну, але завтра - в цвіті,
      Оголену, - та завтра у вбранні.
      Таку тремку, із сонцем у зеніті,
      Бруньковану любов"ю у мені...




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. *****
      Слухай, ти знаєш, а як зажевріла та мить? –
      Мить воскресіння любові у шатах весняних.
      Спершу здавалось, - то вогник далекий мигтить
      В небі, маленький, огорнутий білим туманом.

      Потім все ближче – в дивній спіралі століть.
      (Можна заплакати… Ось вона - перемога).
      Серце калатає і в голоси верховіть
      Тихо, спокійно голос вплітається Бога.

      Слухаєм разом. Чуєш? – Я чую також:
      Скрапує сонячне світло у наші долоні,
      Та із усіх найкращих у світі сторож
      Я обираю одну, із найменням Любові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. А на тому березі...
      А на тому березі, де літо
      дві дороги - в весну і у зиму.
      А яка ж твоя? Якою жити?
      По якій зоря удаль вестиме?

      А на тому березі, де літо,
      Затишно, яскраво, барвінково!!!
      Можна, заколисаним у житі,
      мовчки спілкуватися зі словом,
      Можна метелковість відшукати
      і коралі сплести із черешень,
      можна на траві густій поспати,
      в вальсі хмар кружляти, острах стерши.

      Можна все! На березі, де літо -
      назбирати спогадів солодких.
      Можна з вітром ввипередки бігти...
      Просто жити! - Літо в нас коротке.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Між кроками...
      Між кроками твоїми вже не час,
      А тільки віддзеркалення тьмяніє.
      Ідуть дощі... На нас? Чи біля нас?
      Зоря над нами? Чи... У нас зоріє?

      Між кроками твоїми "після" й "до",
      тріпочуть вечори, сумують скрипки.
      Міжкроччя залягає в сиве дно.
      Луна здіймає груди - важко й хрипко.

      Між кроками... О! Скільки там думок!-
      У відтинку, здавалося б, малому.
      Між кроками є інший, певно, крок,
      Є свій початок, звершення і ... втома,
      що в"яже дні чи силуети щасть,
      що зміряти судилося не всяким.
      Між кроками твоїми вже не час,
      а дрібки часу - червоніють маки.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Час... Стриптизер???
      Час-стриптизер танцює перед нами –
      Повільно зняв краватку і костюм,
      Хтось в захваті - і сипле пелюстками…
      І раптом – вигук: «Часу стид і глум!»

      Мелодія спинилась якось грубо,
      І публіка невдовзі розбрелась.
      Зсередини його убило струмом.
      А він стояв на сцені – голий ЧАС.

      Замислений… Удалеч задивлявся.
      Єство сповнила повінь - океан.
      «О люди, а навіщо я вам здався?
      Що толку з мене? – Може, тільки ран
      В вас стало більше, з плином мого тіла,
      Я повню світ – вода я і пісок.
      В мені гора крута закам’яніла,
      Я у минуле і в майбутнє крок».

      Час повернувся. І по колу – плинно:
      Прогулянка у парку, друзі, дім,
      Кав’ярня…
      Впав…
      І розридавсь нестримно.
      І догори, - неначе білий дим…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * * * *
      Холодно. Вода закам’яніла.
      Лічимо сніжинки та зірки.
      Бабця вишиває рушники.
      Тісто на хлібину замісила.
      Колядує. Весело і нам -
      Лущимо горіхи біля печі
      За віконцем – звичайніський вечір.
      Що іще потрібно дітлахам?

      Холодно. Не гріє, навіть, сміх
      Гостей, що зібрались біля столу,
      А скажіть, життя – воно прозоре,
      Наче лід? Чи біле, наче сніг?
      Всі мовчать. Ніхто і не цвірінь.
      Подивились, наче на дивачку,
      Кажуть, що дощами небо плаче.
      Вогко там, де суща вічна тінь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. «до» і «від»…
      Перескладаю думки
      стосами
      Стали усі рядки
      Млосними
      Кава холодна зовсім
      Випита
      Карта лягає на дім
      Нібито
      Крутиться карусель
      Долею
      Диму тіла до стель
      Голими
      Все виїдають довкіл
      Бавляться
      І розсипають сіль
      Сваряться.
      А відчайдушна ніч
      Босою
      Йде до мигтіння свіч
      Росами
      І залишає слід
      Зоряний
      В проміжку «до» і «від»…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      Бреду по землі…Ось хутір. Сім хат. Та й усе.
      Розквітли черешні. Дідусь сидить на ослоні.
      В старого вбрання на вигляд брудне і масне,
      і втомлений погляд - життям, а, може, безсонням.

      Погладить собаку і люльку наб’є тютюном,
      задивиться вдаль, нічим не порушивши тиші,
      О, скільки у тому безмов'ї важенних утом,
      О, скільки у тому мовчанні неписаних віршів.

      А завтра ізнову проміння проб’ється у дім,
      І стане тепліше від спалаху сіна у печі.
      І зимно водночас. Із серця осиплеться тлін,
      І небо зігнеться... А сонце закотиться в вечір.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    37. Передріздвяне
      Тихими кроками січень ступа по землі,
      Ледве поскрипує сніг і срібляться дерева.
      Інеєм білим голі сади зацвіли,
      Ходить-блукає між них Снігова Королева.

      Навіть здається, ніби крізь казку бреду,
      Хвоєю пахне, сіють пшеницею діти,
      Господи, дай нам достойно у небі звізду
      Твого рождення у вечір величний зустріти.
      Дай нам терпіння, сили творити добро,
      Дай нам любові, ніжної та осяйної,
      Щоби вона завітала, сповнила єство,
      І не втопила в життєвім безмежному морі…

      Побіля дому баба стоїть снігова,
      З гірки малята –на кольорових санчатах
      Падає сніг… (Зайві, напевно, слова),
      Серце чекає Великого Світлого Свята.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    38. Дмухни на золу
      Дмухни на золу. Хай ще потліє –
      Дихання її таке важке,
      Наче у самотньої повії,
      Що од кашлю втомлена. Кхе… Кхе…

      Дмухни! Застрибають теплі іскри,
      Замовчить у кухлику вода.
      На столі – вечеря зимна в мисці,
      А вона не їсть. Лежить бліда.

      Полум’я малими язичками,
      Ледь помітно переллється в дим.
      Як же легше: не прийти до тями
      Чи пожити завтрашнім, новим?

      Все згасає. І тепло останнє
      Огортає тіло. Гріє ледь.
      А Господь прощає, стерши грані,
      І лікує душу - хвору в смерть.

      Згасло… І жаринки стали зимні
      (Завтра ще розпалимо вогонь!)

      А життя – воно слабке чи сильне?
      Темно. І не б’ється пульс до скронь.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    39. Життя не має права на відпустку…
      Життя не має права на відпустку…
      Згорає сонце в хмарах дощових…
      У грудях серце б’ється теплим згустком,
      А завтра, що? – Веселка? Може, сніг?
      Чи буде пелюстковість надосіння?
      Чи провесінь струмками забринить?
      Так гаряче і так, водночас, зимно
      На зламі митей, років і століть…
      Життя це злива? – ми без парасолі,
      І заховатись ніде, ніде впасти.
      (А бабця лущить край зими квасолю
      І край весни пече востаннє паску…)
      І так щемливо спогади горять
      Вогнем нетлінним, тим, що не минає.
      Іскринки все мигтять, мигтять, мигтять
      У них чомусь шматок єства згорає.

      Примхлива панна доля…Чи не так? –
      То натовп, то застигла дика пустка.
      Дивлюсь у небо – світла синь в очах.
      Життя ж не має права на відпустку.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    40. * * *
      Хтось накинув шаль мені на плечі.
      Озирнулась. Пане мій, це Ви?
      Сядьте поруч. Тепло біля печі.
      Я чекала Вас після зими.

      Повернулись! Рада Вас зустріти!
      Всі листи читала сотні раз.
      Ви мої? Не треба говорити…
      Мить заждіть. Повернуся до Вас.

      Ви ж, мабуть, голодні із дороги?
      Потяг довго їде? Три доби?
      Чоботи зніміть. Зігрійте ноги,
      Бо такі глибокі ці сніги.

      Вимріяне нами це стрічання,
      Наче після довгих літ розлук.
      І така велика серця тайна –
      Привітальний дотик Ваших рук.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    41. Світла моя сонато...
      Ніжність моя кришталева,
      Велич моя незрима...
      Мовчки дивлюсь на тебе -
      серце чекає дива.

      Світла моя сонато,
      туга моя нестерпна...
      Коли ти поруч - свято,
      коли ти поруч - тепло.

      Терпкість душі достигла,
      Зірка ночей висока,
      Літня розкішна злива,
      тремний, щемливий неспокій.

      Весно, веснянко, леле,
      Осінь, розкрилено-мила,
      Ніжність моя кришталева,
      Велич моя незрима...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * * * *
      Осінь така бездонна,
      ранок тепловрочистий,
      Світлокаштанна втома
      губиться в жовтім листі.
      І розливається небо
      кремом ніжноблакитним...
      Світло і хризантемно! -
      Хочеться просто жити!!!



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    43. Калачі для ведмежат
      Ведмежатам у печі
      допікались калачі.
      Всі вже їсти так хотіли,
      що ногами тупотіли:
      "Тупу-тупу, піч, печи,
      ми чекаєм калачі!
      Будем з медом їсти їх,
      пригощати будем всіх".

      Допеклися калачі,
      стали разом їх лічить:
      "ось один, ось другий, третій,
      найрум'яніший - четвертий!"

      Всі налися, а потім,
      Ще й напилися компоту.
      І вклонилися печі
      за солодкі калачі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    44. Просвітлення...
      Просвітлення світу, просвітлення думки - осінь
      ступає на килим із жовто - гарячих фарб.
      Художниці "БРАВО!" - гукають усі перехожі.
      О, осене славна, - пошана, уклін, віват!
      Горіхово-яблучно-грушево-сонячно-зоряно
      (у полі жовтіють пузаті такі гарбузи),
      і пахне в повітрі димом, на росах встоянім,
      і пахне весною. Бо поруч зі мною Ти.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    45. Все аж занадто просто...
      А давай без подробиць...Занадто багато фарб
      розтеклося в калюжі і попливло з дощами.
      Ти замовкла. І знову оцей неетичний фальстарт,
      схожий з житом зеленим, яке пов"язали снопами.

      Ніби просто усе. Так багато довкіл Мельпомен -
      всі танцюють. А сукні! - із балу століть забутих.
      Із вечірнього тла у вікно зазирає олень
      (він не бачить у розкошах правди, значущості, суті)...

      Він сліпий взагалі. На тілі багато ран,
      на півмісяці рогів - заплакані всілися зорі.
      (Ми ж, напевно, ще зрячі? Довкола ходить туман,
      у руках повні кухлі - по вінця і радості, й горя).

      Чи зробити ковток? Чи може?.. (Спрага - мозоль)
      Буде снитися Доля, що десь пішла проти ночі
      на розкішний, на бал. Там сотні зберуться доль -
      всі сміються, танцюють. (Моя не танцює, не хоче).

      Їй плече обпекло дивним дотиком рук чужих.
      (Три галузки бузку відп"янили кімнату удоста).
      Все затихло. Зати... І цвіркунець затих.
      Дивна ніч. Таємнича. Що все аж занадто ПРОСТО.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Счастье - в каждом взошедшем дне!
      В миг, когда зажигается утро,
      Распахни окно. Помолчи.
      Дивным светом зажгутся будто
      Молодого солнца лучи.

      В небеса взглянешь, улыбаясь, -
      Торжество восходящего дня!
      И грачей озорная стая
      Пролетит, в глубину маня.

      И соседи откроют окна,
      Побежит мальчонок к реке.

      А для счастья нужно немного.
      Счастье - в каждом взошедшем дне!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
      А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
      І крига розтопиться і воскресне любов!
      І Муза ізнову стане окрилено-білою
      І все зрозуміє без довгих, нудних розмов.

      А що таке ніч? – Це час для сну і для роздумів.
      Свічки відмигтять, відпахне олією м’ятною.
      Ви теж таємниця. У Вас зазирати – не кожному.
      (Вона не прийшла. І сонцем сумним світатиме).

      І третього дня, розвіяні пилом сумніви,
      Впадуть у долоні… (ну дуже гарними квітами).
      Мій пане, до зустрічі! (Господи, дай нам мудрості!)
      Ми, зрештою, люди, ми змушені бути різними…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. * * *
      Хто мене від мене порятує?
      Пане мій, у Вас питаю, пане.
      Служба Божа. Тричі «Алілуя»
      І Різдвяні дзвони біля храмів.
      Сніг скрипить під чоботом зимовим,
      Із небес снігами сипле, сипле…
      І циганка з згортками любові
      На порозі, мов платівка схлипує:
      «Ой, подайте, гріш мені на бубличок,
      Ой, голодні діточки мої»…
      Я ізнов є сам на сам із думкою,
      Пане мій, скажіте щось мені.
      Не втішайте, ні! А словом істини
      Киньте в душу злидарну монетою.
      (А зима така святково-сніжна!)
      Вам сказати нічого. Ви п’єте
      Чай гарячий з медом і корицею,
      У задумі голову схилили.
      Все добро повернеться сторицею…
      Чи багато ми його зробили?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    49. * * *
      І
      Зубожіння якесь зсередини,
      Над серцями мости розведено.
      Пане мій, нічого не вдіяти...
      Залишається жити мріями!

      ІІ
      Залишається жити мріями!
      Пане мій, нічого не вдіяти...
      Над серцями мости розведено -
      Зубожіння якесь зсередини...






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * *
      Мій пане, люди всі такі чужі,
      Вони холодні, наче океани.
      Вони хороші тільки до межі,
      А далі – все таким нестерпним стане.
      Коли ж зітреться вже остання грань
      У бік того, чого і не чекаєм,
      То час прийде зализування ран,
      Болючих ран. І ми це добре знаєм.
      Мій пане, люди всі такі чужі…
      Чи так здається? Лише кілька друзів…
      Яких на пальцях, на одній руці…
      (І так невчасно відлетіла Муза).



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    51. Пане мій... (дубль №...)
      Коли б мене спитали, пане мій,
      Як я живу? Що б мала відповісти?
      Я б відшукала між дерева тінь.
      І це було б найкраще в світі місце!

      Замислилась, а як же я живу –
      (Цю відповідь не знаю достеменно).
      Буває, що зсередини горю,
      Буває, що оголюю всі нерви…
      А як живу? Живу, так як усі,
      Іду стежками з року в рік і … далі
      Довкола стільки, пане, лжемесій,
      Між долями такі притерті грані.

      Болить за Вас і за народ болить,
      За кожен день, прожитий надаремно.
      І десь далеко – в мареві століть
      Ідуть Пророки в небо… і у землю…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Багато не зна…
      А тиша дзвінка, мій пане,
      Скажіть, Вам вона близька?
      Це не дотик з шампанським склянок..
      (І чужа на плечі рука…)
      Зайвість думок суцільна,
      І під стелею з лампи - вуж.
      Та, мій пане, ми з Вами вільні.
      Вправо-вліво крок. Ані руш.
      Вам віддам золоті прикраси,
      До Парижу квиток купіть,
      Бо у мрійників теж хоч раз
      Мають збутися сни століть.
      Бо у мрійників… Чай терпкий
      І солодкий. Липкі вуста.
      Я й не знала, що Ви такий
      І про себе багато не зна…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Мій пане, завтра знову буде зустріч...
      Вже пізно. І мені пора іти...
      Мій пане, завтра знову буде зустріч.
      Скажіть, чому Ви знов такі сумні?
      В яку кишеню заховали усміх?
      Хто Вас покривдив? – натякніть хоч раз,
      Чому щоку підставили удару?
      (А знаєте, мені з'явивсь Пегас!)…
      Ви курите. Заводите дзигарок…
      Вже вечір. Поспішати нам куди?
      Так у горнятку пахне кава терпко,
      А на снігу – чиїсь легкі сліди…
      (А Ви кумедні! Гляньте у люстерко!)
      Не смійтеся! Тримайте гребінець,
      Зітріть помаду (ще із позавчора).
      Жартую. Не чіпайте. Хай їй грець!
      Можливо, Вас поцілувала доля.
      Я йду, мій пане, Вам – солодких снів.
      Розкуйте душу. (Темно у кімнаті).
      Зніміть із неї тисячі замків.
      Можливо, буде легше засинати.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Той божеволіє, боже…
      А музика Вашого серця,
      Мій пане, така тривожна,
      Її не відчути не можна,
      В ній стільки шаленого герцю,
      В ній ритмів спокійних, пане,
      Є стільки, як в морі штильнім,
      В ній стільки ущелин, шпилів,
      І досі незвіданих граней.
      В ній стільки… (Дозвольте мовчати)
      І слухати серця ноти.
      Вони повторяться всоте
      І ляжуть на серця грати.
      І стануть трояндою, може,
      Можливо, дротом колючим.
      Мій пане, хто серце приручить,
      Той божеволіє, боже…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Серйозність на обличчі...
      Серйозність на обличчі – маска просто.
      Мій пане, Вам вона не до лиця.
      Я грію пальці до липкого воску.
      (До нього ж не зігріються серця).
      Мій пане, говорити можна довго,
      Заплющити зіниці і вести
      Без усіляких вузликів розмови
      І долілиць летіти із мостів
      У прірву нерозгаданої тайни,
      У пристрасть велелюдних вечорів.
      Мій пане, Ви такий, як є насправді,
      Не змінить душу Вашу жоден грим.
      І жодна маска Вас не зробить іншим,
      Серйозність на обличчі – просто мить…
      А правда вся – в розкрилених зіницях.
      (хоча Ваш погляд може і убить)…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    56. Я б Вам сказала, пане мій...
      Я б Вам сказала, пане мій. Та ні.
      Я промовчу. Як завжди. Так, як завжди.
      Бо Ваші очі знов такі сумні,
      Вони не стерплять ні брехні, ні правди.
      Вони не стерплять вічності розлук,
      Грядущих війн і пострілів у тіло,
      Вони бояться білосніжних рук,
      Які серця виймають відболілі.
      Вони бояться… Ні! Стривайте! Ні!
      Мій пане, хочу Вам сказати слово –
      Згадайте, Ви наснилися мені
      У тремності наївної любові.
      Навіщо ж так? Навіщо знов мечі? –
      На них ми битись зовсім не готові.
      Ви краще станьте місяцем вночі.
      Чи може?.. Ні! Не треба тільки знову
      Щось шепотіти в тихість вечорів,
      Шукати нот у дзенькоті бокалів.
      Мій пане, навіть, вовк сумний волів
      Убити світ своїм нічним вокалом.
      Хоча до цього… Чом Ви мовчите?
      Чим можу Вас утішити, скажіте?
      А за вікном мете, мете, мете…
      На чорну землю білосніжним квітом.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Слова...
      Слова гучні, фальшиві, боязкі,
      Скажіть, вони потрібні для держави?
      Чи, може, їй гірка потрібна слава,
      Укладена пластами на візки?
      Ні! Їй потрібен ти – такий як є –
      З плугом в руках або біля верстата,
      Такий, який не зрадить батька, брата,
      У інший табір не перемайне.
      Їй слів не треба. Серце скаже мовчки,
      Про ту любов, яка живе в тобі.
      Прокиньмося! Не будемо сліпі!
      Не той герой, хто рве свою сорочку
      І б’є у груди – "тут найкращий я!",
      "Вас поведу в майбутнє", "вам не зраджу",
      Слова мовчать, вони чекають правди,
      Розвуглені над вогнищем слова.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. Помовч! Дай доказати!
      Все традиційно - квіти і вино.
      (Ця традиційність вже поперек горла).
      Я про Канари мрію вже давно,
      на шубу з норки пів століття хвора.

      Так хочеться ікри (та хай їй грець),
      А у підвалі - тільки кабачкова.
      І хочу з діамантами кілець,
      І ще машину! От було би кльово!

      А ще так хочу!.. (Не перебивай!)
      У мене мрій зібралося багато.
      Аби довіз казковий нас трамвай
      У чепурненьку і файнюньку хатку.

      Щоб без рахунків, що орендарям
      наповнюють кишені аж по вінця.
      Налий же, любий, в келих ще вина!
      Нехай воно багряно заіскриться!

      А ще!.. (Помовч! Ну дай же доказать!)
      Тебе люблю! Так ніжно, незрадливо!
      І мрії всі хай полум"ям горять,
      Бо ти моє найбільше в світі диво!




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * ** * ** *
      Твій погляд - літо. Дотик твій - зима.
      (два полюси злились в тобі одному).
      Подивишся - і лід з душі скреса,
      Плеча торкнешся - холодом судомить.
      А у мені - тепла на нас обох,
      Воно живе завжди у серця глеку.
      Є ти і я. Над нами - ВІЧНИЙ БОГ
      понад життям - у дощ, у холод, спеку.
      Залишся тут. На мить. Не йди. Постій!
      Своїм теплом твої зігрію руки,
      щоб ти не змерз у лютий сніговій
      своєї запізнілої розлуки.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Все традиційно...
      Все традиційно - квіти і вино
      І кави філіжанка пахне терпко.
      І вечір зазирає у вікно...
      (А ми у нього, наче у люстерко).

      Я подихом торкну твоє плече,
      Ти ніжно обійми мене рукою,
      І дикий мед по тілу потече
      бурхливою, бентежною рікою.

      І ще вина ромашковість така
      в твоїх очах, що хочеться мовчати.
      Помовчимо. Ця тиша теж п"янка,
      вона уміє в душу зазирати.

      І бачити усе, що відцвіло,
      І те, про що нікому більш не знати.
      Все традиційно - квіти і вино,
      і серця два, замріяні літати.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Було і не було
      Все якось так - було і не було.
      (старий сусіда човга в темний вечір).
      Із вени брали кров. Пили вино.
      Відкрили двері. Кликали Предтечу.
      Згубивши совість, принесли вогонь
      (щось має в дикій темряві світити).
      Всі відcахнулись. Зупинились осторонь.
      Хотіли жити.
      А що життя? - було і не було.
      Степи ж живуть копитами і травами,
      над ними сонце не одне цвіло,
      і не одна душа здавалась гарною.
      Ось тут. Де все було і не було,
      і там, де ще слова постануть справжністю,
      ми сидимо. Терпке вино п"ємо.
      Здаємося привітними і гарними.
      Мовчить люстерко. Бо воно сліпе,
      покрите пилом, щастя віджило
      (тому воно й не розрізнить тебе).
      Ось так і все - БУЛО І НЕ БУЛО...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Повернення
      На Україну повертає птах.
      Відтрепетав. Відмислились надії.
      Дивлюся - він летить в твоїх очах,
      щоранку воду п"є з криниць, на віях.

      Збентежений. І тихий, як ліхтар,
      що свідком є вечірніх поцілунків.
      Уміть мовчати - це великий дар.
      (Мовчить і небо. Сиве. Хмароруке).

      Дрібнять дощі... Тремкі і затяжні...
      А птах летить. Об вітер сушить крила.
      Летить глибоко. В хмарах, у душі.
      Кадять тумани крізь важкі кадила.

      А птах летить. Додому. Навпростець.
      Знеможений. Присяде на подвір"я.
      "Я тут. Привіт. Я сонячний гінець.
      Погладь моє легке і біле пір"я".

      На Україну повернувся птах...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    7. * * * * *
      Тремтять слова над келихом вина.
      У серці спокій, наче по причастю.
      Крізь степ очей озвалася луна
      тих журавлів, що в небі, мов у щасті.

      І спалахне каштанова свіча,
      (так само несподівано, як згасне)
      Багато свіч освітлять темний шлях
      тим журавлям, що в небі, мов у щасті.

      Об лезо душ нагострена трава
      у дзьобі прилетить в гніздо пташине.
      Тремтять слова над келихом вина,
      відгірклого небесного полину.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * * ** * * *
      Розпатлане волосся. Білі пальці
      І вільні кроки над верхівки скель.
      Душа у епізодах девальвації
      намотує на себе пил пустель.
      І котиться,
      і котиться,
      і котиться.
      Сліпий циклоп іде собі, іде.
      Така суцільна біла тіла змотаність,
      (одна краплина у клепсидрі - день).
      Вона тягуча, млосна, медом мазана.
      На крок від волі. І до Бога крок.
      Із року проминулого у вазі
      букет зів'ялих молодих зірок.
      Тьмяніють очі. Рвуться нервів струни,
      кувалдою по долі. Тане грань.
      Від Бога вільні - на дірявих шхунах
      метелики пливуть у океан...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. * * ** * *
      А посміхатись просто, наче жити,
      у потяг Долі скласти всі думки.
      А за вікном - м"яча ганяють діти,
      цвіте бузок - запінено-легкий.

      І дід старий іде собі, триногий,
      у нього сива довга борода.
      Питаю: "Діду, ви куди?"
      - До Бога,
      Бо вже обридла світу суєта.
      А далі - степ,
      де бродять вільні душі,
      і дикий кінь копитами дзвенить.

      Зупинка-дві хвилини. Поїзд рушив.
      Я - мить. Ти - мить.
      Усі ми просто мить...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    10. * ** * ** *
      Літо котить колесо житами,
      Босий вовк мовчить в твоїй душі.
      Під відкритим небом, за столами
      третій день обідають дощі.

      Я тобі свої дарую крила:
      "На, літай, усе в житті святе!".
      Та прошу, не кидай зорі в кригу,
      коли холод знов у світ прийде.

      Не стрибай з мостів, не бався світом
      (політай і знову повернись)
      просто жити. І котити житом
      колесо від літа до весни.




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. * * * * *
      Горить трава в долонях у весни,
      вогонь повзе повільно і упевнено.
      Якби вдалось, принаймні, зберегти
      єдину ноту на зголілім нерві.
      Вогню байдуже. Теплі язики
      зализують на темлім тілі рани.
      Думки малими крихтами - крихкі
      переповзають лапами по гранях.
      Частіше б"ється серце у дерев,
      нудотно-сизий дим - несамовитий -
      він запирає дух, повітря рве
      і хоче із ріки води попити.
      Горить трава,
      горить душа...
      Горять
      осінні миті на веснянім полі.
      Вони не знають давніх чаклувань,
      щоб назавжди лишитися у долі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. * * *
      Дощем в обличчя напівсонний день,
      Закутався у хмари темно-сірі.
      Здається, що у неба сотні жмень
      відкрилися, щоб статися у зливу.
      Під музику дощу - мільйони віт
      у ритмі танцювальному - додолу.
      А у вікні сидить поважний кіт,
      І дивиться на бульбашки і кола,
      що дощ у танці залишив йому
      у подарунок, просто так, без фальші.
      А знак подяки - тепле "мур-мур-мур"
      (А дощ не чує. Він сьогодні плаче.)





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    13. Відводиш погляд...
      Відводиш погляд - це і є межа,
      яку переступати вже не личить.
      Я розумію, все це тільки жарт
      твоїх очей. Ти так мене й не вивчив.

      А я дивлюсь на тінь важких повік,
      вологість вій - вона також фальшива.
      Це вже, мабуть, такий фальшивий вік -
      зацькований, безглуздий і зрадливий.

      Відводиш поляд - сніг лягає, сніг,
      (а десь далеко завесніло в світі),
      Відводиш погляд... Мій найбільший гріх,
      що я змогла тебе в душі пригріти.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Зміни у серці стелю!
      Чому в твоєму серці стільки буднів?
      Їх, навіть, більше, ніж в календарі.
      Вони самі по собі є отрутні,
      рутини випускають пазурі.
      В них мало щастя, радості, усмішок.
      В них надто мало блиску у зіницях,
      У них беззірний, глупо-темний присмерк,
      без дивних співів звечорілих птиць
      В них мало того, що життям зовемо
      (воно ж і не спитає - промайне),
      уявно відгорни навислу стелю
      там буде сонце - тепловесняне.
      Там простягнуться неба кілометри
      і буде дощ, що райдугою став.
      Там вітер пролетить легкий, без светра
      і сповнить будні крихітками барв.

      Бери у руки пензлик, акварелі.
      І розмалюй сумну буденність днів.
      (придумай, як змінити в серці стелю
      і скло начисто у душі протри).



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Привіт, акторе!
      Привіт, акторе! Сцена – це життя.
      І навпаки: життя для тебе – сцена.
      Згорни з душі в совок усе сміття
      І розпростуй напружені рамена.
      І грай себе (немов останню роль).
      Хоч епізодом будь, але достойним,
      Бо у житті бува десятки воль,
      Але лише одна вовіки совість.
      Одне єство – не сплямлене, твоє,
      одна ідея, до якої пнешся.
      І кожне слово теж твоїм стає,
      Бо все життя суцільна драмоп’єса.
      Мовчання. Крок. Задума у очах.
      Глядач напружив погляд, струни-нерви.
      Минає все – огида, сором, страх,
      Та не мине твоя любов до сцени.
      Тут все твоє – народження і смерть.
      І справжність теж твоя навіки вічні.
      Все поглина життєва круговерть,
      Але тобі у ній не спопеліти.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Я - лиска...
      Я – лиска-гітаристка. Знаю лад.
      На кожного я маю компромат.
      Ось вовк-п’яниця цілу ніч бухав,
      А потім сосни в лісі підливав.

      Мажор, мінор – мені по барабану.
      Зіграю все. Лиш став мені поляну.
      Вар’ята скорчу, відіжмусь разочок,
      Талант ти зацінив? Скажи, браточок?

      Але, крім того, я така красава –
      Руда, тендітна, трохи кучерява.
      Цариця над всіма! Ведмідь з барлоги
      Швиденько виліз і вклонився в ноги,
      А стрибунець, заляканий братвою,
      За лапу нині привітавсь зі мною,
      Сорока сир принесла до сніданку,
      Корова – молоко, густу сметанку…
      Усе мені – найкращій, рудолицій.
      Мені, коханій, супер-стар-лисиці.

      А я ходжу по лісу, у короні.
      А заманеться, то сиджу на троні,
      І на дрібних звірят наводжу чари,
      Коли кігтями граю на гітарі.

      Я лиска-гітаристка – суперміс
      В страху тримаю весь великий ліс.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.42

    17. В янголів вечеря...
      В янголів вечеря -
      дзвонять дзвони.
      Крила шурхотять на небесах...
      Білі хмари,
      тут же - чорні болі
      і густий неспокій перечах.
      Хор співає-
      ніжне поголосся
      сиплеться промінням
      золотим...

      Ти лежиш
      Мені чомусь здалися
      музикою
      кожен видих - вдих.
      Ліки перекрапують у вени,
      сонце загаса за небокрай.

      В янголів вечеря.
      Дзвонять дзвони.
      Твій сидить. Ось тут.
      Не в небесах.
      Думає про те,
      що з вами буде.
      Чи діждете зимності від зим...

      Бог врятує.
      Бог одвічний мудрий.

      Ми лише на
      цій землі,
      як дим...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.35 | Рейтинг "Майстерень": 5.31

    18. Добрий день
      І ведмежатко каже "Добрий день",
      (коли ти це почути справді хочеш).
      Вітається із сонечком олень,
      що ранок зустрічає після ночі,
      Кульбабка посміхається бджолі,
      роси краплинки падають з дзвіночка,
      шумить зелене листя навздогін
      легкому вітру в вишитій сорочці.
      Крокує ранок садом, полем йде.
      І все живе розплющить оченята.
      Це Україна зустрічає день -
      тобі й мені крізь нього крокувати!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Душа воскресла!
      Душа воскресла, бо Христос воскрес!
      І у житті все буде по новому.
      І великодній дзвін торка небес,
      І огорта серця Господнє Слово.

      Молитва, мов свіча, бринить в тобі,
      Очищення, прозріння - чисті сльози.
      Яким ти будеш в завтрашній добі?
      І по якій підеш тоді дорозі?

      Та крига, врешті, скресне від добра
      І вишенька тендітна заквітує.
      Христос воскрес! І воскреса земля.
      Душа це воскресіння теж відчує..



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Димар курив у небо, кашляв в ніч.
      Пригрів ворону, щоб жилось тепліше.
      Того замало, що добром гориш,
      Важливо ним запалювати інших.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. До мене сміється беззубий собака...
      До мене сміється беззубий собака,
      Мов час через шибку.
      У руки беру тендітну чорняву скрипку
      І граю для нього. Від брови нахмурив, слуха.
      І водить повільно, то лівим, то правим вухом.
      Лягає на землю. Чекає у гості сусіда
      Старого, беззубого, дуже доброго діда.
      Він любить його. Старий його хлібом годує,
      Щось згадує довго, то гладить, то трохи пліткує.
      І так вчотирьох проводимо дні попід небом:
      Сусіда і я, і скрипка, і пес сухоребрий
      Він плакати вміє, він все відчуває, як люди,
      Хоча не живе у палаці, а просто у буді.
      І службу несе собачу та дуже сміливу,
      І мовчки сумує в осінню холодну зливу,
      І лапу навчився давати при привітанні,
      І пережив у житті нещасливе кохання,
      І бився жорстоко, зализував рани на тілі,
      А зараз сидить перед домом, мов дід-посивілий,
      Чекає у мисці гарячого свіжого супу…

      До мене сміється старий собака беззубий.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. * * *
      Між ніжністю і грубістю – півкроку,
      Пів вироку і пів твоїх думок.
      Не треба пити із берези соку,
      Не треба з неба виривать зірок.
      На все свій час. Знайдеш колись у травах
      У небі, хмарах, світові, бутті
      Усе оте, що так давно шукала
      Людино, - ти!
      Воно ж здавалось далеччю галактик,
      Чимось безмірним, за яке життя
      Не було б важко в мить одну віддати.
      Оце мета!
      Та все простіше. Час розставив коми.
      Розставив крапки. Звиклістю обріс.
      І все буденно. Дні, мов паліндроми
      Невпинного годинника коліс.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    23. * * *
      Три берези мовчки так зимують –
      Білі хустки вкладено на плечі.
      Гріються до неба і сумують
      За теплом і гелготом лелечим.
      І морозом диха кожна днина.
      Баба снігова побіля дому
      На пухнастій сніговій перині
      Зустрічає дівчинку знайому.
      Дякує за знайдену морквину,
      Що принесла вчора їй для носа.
      Про сніжинки думає і зиму.
      Завтра вже весна, а вчора – осінь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Просто ТИ
      На цій землі нема тобі повторень.
      Ти тут поодинокий екземпляр.
      Хоча у світі сотні перетворень
      Не в кращий бік. А в гірший. І на жаль.

      Та ти – не всі. Для мене ти єдиний,
      Огорнутий пестливістю думок.
      Реальний, не позичений, сяйливий,
      Немов послання неба і зірок.

      Бо ти є ти. А я є я. Нас двоє.
      Яскраві, світлі, ніжні, молоді…
      На цій землі нема тобі повторень.
      Ти – неповторний. Бо це просто ТИ.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    25. ***
      Я вимиваю спогади дощем.
      Стою під небом. Сльози – у калюжу.
      Земля в чеканні добрих королів,
      Але чомусь трапляються «не дуже».
      Не дуже добрі і не дуже злі,
      Не дуже гарні і не дуже світлі.
      Де ви тепер духовні королі?
      І що мені безмежжя цього світу?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      О, не шукай легкого заробітку.
      І як так можна? – Просто вбити квітку?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Стоп! Відзнято!
      Теплі хмарки подиху твого
      Зігрівають темну ніч осінню.
      Палиш у прочинене вікно,
      Кажеш, що удвох не так вже й зимно.

      Обіймаєш. Дивишся углиб,
      Ніби прочитати серце хочеш.
      Декламуєш про любов верлібр
      І мені, і тій бентежній ночі.

      А слухачки мовчки віру ймуть
      Тим словам, зігрітим чорним чаєм.
      Дві душі крокують у весну.
      Ми ж її з тобою відшукаєм?

      Теплі хмарки подиху твого
      Та цілунки зоряно-пестливі.
      Стоп. Відзнято. Це лише кіно.
      (а здавалось, що усе правдиво…)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    28. Вона
      Вона торкнулася подихом
      Пензля твого.
      Вийшла на подіум
      Тільки в бікіні.
      Ти розчаровано
      Стримав потік
      Сліз лебединих
      І крик отой: “Тіні!”
      Все зупинив.
      Роздоріжжя запилені
      Ледь стрепенулися
      Вродою змилені
      І зачудовані.
      Зал. Презентація.
      Коронація
      Праці твоєї.
      По довгій алеї
      Ноги, збиваючи об акварелі,
      Муза ступала
      І не згадала,
      Що на шедевр
      Не накладено тіні.
      Усміх осінній –
      Це не осінній,
      Очі осінні –
      Це не осінні.
      Тіні...
      Вона торкнулася
      Подихом
      Пензля твого
      І оживало від подиву
      Полотно.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Підкрадався, мовчки брав за плечі
      І ховав твій стан сумний в собі
      Мокрий дощ, в якім згубився вечір,
      Що зорею мріяв зацвісти.
      Не дощем..
      А поглядом глибоким –
      Чистим, щирим, світло-золотим.

      Ти стояв. З рахунку збився кроків
      Всіх отих, що мовчки повз пройшли.

      Люди йшли.
      Не бачили, не чули,
      Не могли збагнути суть твою.
      А з вікна будинку – чорне дуло,
      Постріл у життєву суєту.

      Ти стояв…
      Скуйовджене волосся
      Мокрий светр і пліснява в душі
      І життя все вогкістю взялося.
      Топляться сніги,
      Ідуть дощі…

      А вона – веснянки на обличчі
      Всім єством закохана у світ.
      Зупинилась. Глянула у вічі.
      Із коси зняла весняний цвіт
      І тобі до серця прищепила.
      Він прийнявся…
      І стопився лід.
      І життя здійнялось у політ
      І розливсь солодкий мед по тілу
      Світлосяйно-ніжним почуттям.
      І перетворились в сонце зливи.
      Кожен день веселкою світав.

      Підкрадався. Мовчки брав за плечі
      Цілував і плечі у уста.
      Зоряно-казковий теплий вечір.
      Що змінив усе твоє життя.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Рибалки витягали з сітей рибу.
      Вона ж так мовчки билася об лід
      До крові...
      І дихала... Дихала...

      А в хаті помирав сторічний дід.
      Теж мовчки.
      У очах погасли істини,
      Вже в Бога про прощення відмолив.
      Хотів ще поглядом зміряти
      кожну мить проминулих днів.
      Кожну мить...

      (А рибалки радісно
      Вже ділили багатий улов.)
      Небо плакало
      чорними фарбами.
      І молилось на сотнях мов.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. Твій світ
      Твій світ, твій день і погляд ріже очі.
      Яскрава тінь сипнула цукру в чай.
      О, не дивись на мене так пророче,
      А просто думку серцем прочитай.

      Солодкий сніг, а очі в тебе чорні,
      Актором народився й помирай.
      Сценарії. Життя. І сотні ролей.
      А на столі – холодний з цукром чай.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *
      По хиткому мередіану
      Йшла земля.
      Так спокійно і філігранно,
      Чар – зіллям
      Малювала порухом обрії
      Для світил,
      І олімпи з обличчями сонними,
      сивий пил
      На прочитаних ієрогліфах,
      Наче сфінкс,
      Не давав подивитися жодному
      В дивний зміст.
      Йшла земля своїми просторами -
      Миру мир,
      Почорніли ноги наморені,
      Бракло сил.
      І німою стала долиною,
      Мов свіча.
      Над якою читали годинами
      Письмена.
      Письмена життя нашого –
      Зміст старий.
      І від свіжості задихається
      Світ земний.
      І простягнуто руки до космосу,
      До зірок.
      Бо зробити туди доводиться
      Тільки крок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Слід важких копит
      Надворі глупа ніч,
      Хоч око виколи.
      Небес могутній клич
      Здіймає вихори.
      І мов світанку лик
      Удалині засвітиться
      І чути стук копит
      Під чари місяця.
      І завиває вовк,
      Трава гойдається.
      І неспокійний зойк
      З озер зривається
      І кінь вже поруч, тут,
      Мов світу вигнанець.
      Він мчить на ночі суд
      Коли ж зупиниться?
      Вже змучився, ірже
      І важко дихає.
      І пара з носа йде
      Густа, задихана.
      Собаки у дворах
      Все виють й гавкають
      Вселяють в серце страх
      Дворища замкові.
      Стражденний люд стомивсь,
      Що в світі коїться!
      На кладовищах свищ
      Не заспокоїться.
      Із духом сатани
      В могили ломляться
      О, Боже, спогляни,
      Що в світі коїться!
      І знову стук копит
      Земля здригається.
      О, мите, зупинись,
      Ти чуєш, кається
      Чиясь душа. За що?
      За все і всіх...
      Вона була ніщо,
      Бо мала гріх.

      А кінь усе біжить
      Трава гойдається
      І слід важких копит,
      Мов знак лишається.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Ксерокопії посмішок
      Її вважали безглуздою,
      Їй просто усі дивувалися.
      Вона ксерокопії посмішок
      Роздавала у львівських трамваях.
      Таких нещирих і млосних,
      Скупих, що ледь посміхалися.
      І декілька лагідних посмішок.
      І кілька сумних і ображених…
      І люди вдивлялися в посмішки,
      Шукали їм аналогії.
      Та, не знайшовши щирості,
      Просто-таки … відверталися.
      А вона, протерши люстерко,
      Пересідала у інший трамвай…

      (Подивись на ксерокопію
      своєї посмішки
      І зрозумій, яким ти є зсередини)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 4.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Увімкніть нам світ!
      І
      Ніч не спитала
      Нас зустріла в лісі.
      Холодний дощ періщив
      По тілам.
      І дикий вовк,
      І дикий страх,
      І стріхи
      Дірявих сосен
      Тут. І там. Ось там…
      В’язке болото,
      Колючки ожини,
      Десятки стежок
      В стоптаних роках.
      І темні вежі,
      І одежі тіней
      На смолистих
      Кремезних стовбурах.
      Шукаєм світла –
      Південь, північ, схід.
      Куди бредемо?
      До яких воріт?
      Усюди темінь…
      Увімкніть нам світ!

      ІІ
      Сліпою душею
      Побачити можна
      Сліпо.
      Як би ж то нам
      Фею!
      Нам треба
      Видовищ і хліба!

      ІІІ
      Ось моя рука, -
      Тримайся міцно.
      Будем йти повільно,
      Просто так.
      Подивись –
      Навколо стільки світла,
      Скільки сонця
      У твоїх очах!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    36. Все ходять по колу слони
      Все ходять по колу слони
      А ми ж не такі?
      Замало арени нам,
      Цирку самого замало?
      У нас кольорові
      на шибинецях дроти
      Ми прагнемо в горі
      Знайти елемент карнавалу…
      Ми прагнемо волі від всього
      А на плечах
      Укладено норку,
      На шиї – блищать діаманти.
      Ні, ми не такі!
      Ми можем спочатку почать
      І душу свою
      Не продати за виграшні фанти.
      Куди біжимо?
      Чому зневажаєм усіх?
      І хліб так байдуже
      Згрібаєм рукою зі столу?
      О, Господи, зглянься,
      Скажи, чий спокутуєм гріх?
      Чому так затято
      Премося до слави, угору?

      Обрізані вервиці дум
      Під небес ореол
      Злітають надвечір,
      Коли огортається місто
      Бентежним, солодким,
      Подекуди, навіть не сном,
      А прагненням просто
      Цю довгу ніч переплисти.

      І ранок, мов сповідь,
      Приходить у душі людей,
      І топиться віск
      Під сонця промінням гарячим.
      І знову (як завжди)
      Чекаєм хороших вістей,
      А в Бога не віримо,
      Віримо просто в удачу.

      Все ходять по колу слони…
      А ми ж не такі?..



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    37. Не смій злукавити!
      Розпечений вогонь палючих сонць,
      Затихли хори у небес зіницях.
      Душа, мов іскра, просить в Бога прощ,
      Та спокій їй не буде довго снитись.

      Поговори із нею, не мовчи!
      Не смій злукавити, не смій збрехати.
      І друзям не віддай комплект ключів
      Від тих замків, що замикають ґрати.

      О ні! Не скуй її. Душа, мов птах.
      Їй треба воля, - щоб не задихнутись.
      Живи! Твори! Шукай у всесвітах
      свою незвичність, неповторність - сутність.

      Нехай потворний звір жадоби й зла
      не прогризе на серці дикі рани.
      Не будь рабом! А будь творцем добра.
      Співай во вишніх Богові осанну.

      Та не кричи про те, що ти такий,
      Бо світ не любить хвалькувато - підлих.
      А просто будь! А просто так світи!
      (Щоб за борги не вимикали світло).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Життя без правил...
      А зорям снилось сонце,
      Сонцю-зорі.
      Такий закон. Ось так чомусь завжди.
      Вінки із лавру
      Так! Для переможців!
      Для переможців вкопують хрести.
      І йшло життя
      За правилом й без правил,
      Мочило зранку ноги у росі.
      І голову схиляло під хрестами,
      Купалося в казковім молоці,
      Щоб повернути молодість минущу,
      Щоб на стежині залишити слід.
      І повз доріг садило дикий кущик…
      Що буде далі? –
      Лід чи самоцвіт.
      А хто наступний?
      Хто наступний, Боже,
      Народиться? (не дай щодня вмирать).
      Ось сад і луг. І дні такі погожі,
      І річки синь й така розкішна гладь.
      А зорям, як і завжди, сниться сонце.
      А сонцю – зорі
      Так із дня у ніч.
      Із ночі – в день.
      Лише життєве море
      На дно ховає з натовпу людей.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ...-божевільне
      Молочний суп. Їдальня. Білі стіни.
      В піжамах і халатах перехожі.
      І кожну ніч їм сняться апельсини.
      І кожну ніч величне сниться море:
      Велике, тепле, спінене, у хвилях,
      Стривожене, охоплене грозою,
      В полоні чайок. На безмежних милях,
      Мов вибух – бризки.
      Молочний суп. І хліб. І чай до нього.
      Не вистачає лиш любові й щастя.
      А так є все, бо в снах приходить море
      І кожен сон – це подорож у казці.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    40. ***
      З берегами спопелілих хвиль
      Розмовляють сонячні заграви.
      Хоч до сонця сотні сотень миль,
      Я до нього доторкнусь руками.
      Я підстрибну й швидко полечу
      В чудернацьких хмар безмежну купіль...
      Моє щедре небо, дай дощу!
      Та не дай, щоб з щастя виріс кукіль.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ***
      Кульки летіли в небо –
      Сині, зелені, жовті
      Переплітались з вітром,
      В хмарах ховали очі.
      Діти були щасливі,
      Діти вірили в диво.

      Кульки летіли в небо
      Далі – під тиском вітру
      Зовсім не дивовижно
      Лускали у повітрі
      Діти були щасливі,
      Діти вірили в диво.

      Вірили, що у небі
      Теж є планета з дітьми,
      Щиро махали руками –
      Небо таке красиве!
      Діти були щасливі,
      Діти вірили в диво.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    42. ***
      Незвичайність весни
      У очах, як літо, зелених.
      Чи до них доплисти
      На шматку несталої криги?
      Ти наснився мені,
      Мов зображення на гобелені,
      Незбагненний такий
      І водночас – такий зрозумілий.
      Кажуть, сни – то пусте,
      Кажуть – вірити в них не варто.
      Крила зранку впадуть,
      Сонцем знищені, наче в Ікара.
      А завдання просте – відшукати тебе на карті .
      Поцілунком торкнуть
      І збагнути: це щастя чи кара?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    43. ***
      Вогнище, збентежене вітром,
      Облизуючись, їло сіно
      у полі, обабіч села.
      Воно не здогадувалося,
      Що смачнішою є вода,
      І дуже швидко ковтало копиці.
      А жінки бігли,
      Несли воду у відрах,
      Щоб пригостити кожен язичок
      Полум’яного рота.
      „Не встигла!” –
      заголосила одна...
      А інша, стримавши сльози,
      побігла ще до криниці.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    44. ***
      Лимонне сонце, звабнику Дедала,
      Чому таким сумним надвечір стало?
      Комусь спалило крила? Чи убрання?
      А може... Хтось згубив своє кохання?
      Ти свідок? Ні?
      Не треба сумувати!
      Бо завтра день!
      Бо завтра знов вставати!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Ми разом втрьох...
      ***
      Ми разом втрьох –
      Ти я і світу шмат.
      Так сидимо розхристані
      На вітрі.
      А десь далеко мерехтять
      Вогні машинних фар
      У ніч сповиті.
      Ми разом втрьох –
      Ти, я. І цвіт вогню
      Теплом і світлом зігріває душі.
      А десь далеко море…
      І пливуть
      У хвилях пінних нерозкриті мушлі.
      Ми разом втрьох –
      Понад весняний луг
      Із сонцем навздогін
      Летить метелик.
      І літачок
      Із сильних твоїх рук.
      Малює коло щастя над землею.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    46. Цей сніг...
      Цей сніг, як сон. Цей сон, що сніг.
      Присіла думка біля ніг
      І мить - маленький павучок
      Плете весняну ніч зірок.
      І тануть миті, наче лід.
      І у долонях – дикий цвіт.
      І вечір – темноокий раб
      Живе в твоїх - моїх світах.
      А завтра – день. А завтра знов
      Воскресне втомлена любов.
      Цей сніг, що сон. Цей сон, як сніг
      На перехресті двох доріг.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    47. ***
      Висихають думки
      на позлітках маленької зірки
      Світлий янгол з пітьми
      Розкуйовдив годинника стрілки
      Молодий танцівник
      У одвічному вальсі кружляє
      Стик
      Епох
      Століть
      Митей…
      І мовчання луна
      Покотилася
      В залу порожню
      І здригнулась стіна
      Диким місяцем
      В шибку кожну
      Зазирає весна
      Душ
      Напоєних світлом гожим
      Висихають думки
      А прощати не треба
      Не зможем…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Ці дві хвилини (Моєму дереву)
      Ці дві хвилини у твоїх обіймах.
      Тонкий парфум і вишуканий смак.
      Твоя Величність, світлокрилі тіні,
      Замок світанку і прощання знак.

      Ці дві хвилини… Достигання ягід
      І безсоромність нот - на спориші.
      Твоє чоло у танці з журавлями,
      Але йому далеко до душі.

      Ці дві хвилини… По траві безшумно.
      Прийде до тебе старість, наче раб,
      Аби забрати в торбу сум і думи -
      Віднести мовчки під зимовий дах.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    49. ***
      Вранці. Біля дому.
      Стався вибух.
      Перехожі милувалися.
      Міліцію не викликали.
      Розквітали серця і посмішки –
      Вибухнула цвітом вишня.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    50. Вже все цвіте!
      Вже все цвіте -
      Душа, сади, луги.
      Весняні дні в'ють гнізда на тополях.
      Камінчик в річку -
      Кола на воді.
      Послання світу вписане у зорях.
      Ранковість неба і дитинність трав.
      І вогкість ніг
      І краплі рос весняних,
      І загадковість марев та заграв
      На сцені світу витканістаранно.
      Вже все цвіте! У груші на щоці
      Цілунок вітру безтурботно-ніжний.
      А у черешні - квіти у руці -
      Це так природа людям пише вірші.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    51. ***
      Заглибитись в себе
      І вудку кинути в душу.
      На зеленостеблах
      Знайти нерозкриту мушлю.
      Що далі? Що там?
      Перлина чи крик безодні?
      З завішаних рам
      Зрядь люди – бідні і модні.
      В кімнаті душі
      По-рідному пахне м’ята.
      І пишуться вірші…
      Та осінь холодна й проклята
      Не стишує ходу.
      Визбирує з озера листя
      І лиє небесну воду
      На створене власне місто.
      Закинути вудку у душу
      Гачком розгадати сутність.
      Пробачте. Я йду. Я мушу!
      Шукати у світі мудрість.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5

    52. ***
      У малого кошеняти
      Лапка перебита.
      Діти в двір принесли вату,
      Йод, зеленку, бинтик.

      Хоч ніхто не доганяв -
      дременуло з лави!!!
      "Коли виростете, НЯВ, -
      Станьте лікарями!”



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    53. Мовчання...
      Рука в руці
      І слів не треба зайвих.
      Мовчання скаже все
      І очі теж.
      В мовчанні тому –
      нерозкрита тайна
      І недосяжність
      старовинних веж.
      В мовчанні - ти
      Така як є, безмежна.
      Лице в веснянках
      І очей політ.
      В мовчанні ти –
      веселий, незалежний.
      І за вікном
      вишневий білий цвіт.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    54. Зіграй мені, скрипалю
      Зіграй мені, скрипалю, як колись
      Так трепетно, так світло і незвично.
      Пробач, не дам тобі я мідний гріш,
      Бо твій талан вартує значно більше.

      Хоч копійок ти вдосталь назбирав -
      Хто скільки може тягне із кишені,
      А ти все граєш і музичний шал
      Тобі монетами наповнив жмені.

      Що з тих монет? Смачним твій буде хліб?
      Чи маєш дім де затишно і тепло?
      Чи може дім твій - темний перехід,
      Де ввечері і страшно, і нестерпно?

      Чому мовчиш? А тиша - теж слова...
      Втомився грати? - Зупинись на хвильку.
      Навколо люди - публіка нова.
      (хтось просить, щоб змінив свою "платівку").

      Овації. Ось маєш і театр.
      Тебе ж колись приваблювала сцена?
      Та знай! Насправді більшого ти варт.
      І ще зустрінеш справжню Мельпомену.

      Зіграй мені, скрипалю. Ні, не грай!
      У мене у кишені лиш монети.
      Я йду. До завтра. Нині прощавай.
      Вже кличе дім в свої міцні тенета.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25