В залі чекання
Власного щастя,
З вірою в серці
Надто великою,
Перебуваю,
Ніби у пастці,
Проте щастива,
Певно, до крику.
Я пам*ятаю
Всі ситуації,
Всіх, кому випало,
Бути для мене
Всплеском емоцій,
Станом прострації,
Фліртом, зізнанням,
Пристрастю дикою.
Я обіцяю:
Вашу цікавість -
З часом, у прозі,
Я вдовольню.
І на пишу,
Про емоцій яскравість,
Після того,
Як почую :"ЛЮБЛЮ!"

Приходи, если хочешь,
До пяти я свободна,
А потом, между прочим,
Я займусь, чем угодно.

Покажу силу воли,
Не боюсь «игры в минус»,
Боль убью, чтобы кровью
Написать: «Ты мне снился!»

Сегодня ты в который раз
Меня пытаешь сладко…
Дыхание…отрывки фраз…
Эмоции…разрядка (!)

И кофе не взбодрит с утра –
(Всю выпиваешь ночью)
«Ну, отпусти, прошу, пора…» -
Но слушать ты не хочешь))

Я вся истерзана тобой
Морально и телесно.
Ты мне – на раны будто соль,
И как бальзам чудесный.

Ключи на тумбочке, бери.
Прийдешь, когда захочешь…
И пожирает изнутри
Меня забвенье ночи!..

Сначала кофе – чтоб проснуться,
Потом – коктейль из валерьянки,
Холодный душ, салат на блюдце,
И на работу, как на явку…

Потом – три точки – (нецензура)
Люблю, когда мне «моют кости»,
И лепят жуть- карикатуру -
Скульптуру – это все от злости)))

Частеет пульс от напряжений:
Мне не хватает кислорода!
«Мне не хватает…»- рассужденья!...
Отброшу мысли о свободе…

Вчера меня любили мило,
Живьем сжигали страстью нежной
А я?...А мне ума хватило
Дарить Себя! О, безмятежность!..

Кусаю локти и ликую…
И я – не я, и странно как-то…
Ищу любовь…(свою!). Воюю!
Таю в душе страстей реактор…

Молюсь…и крою мир сей матом…
Прошу прощения за грех.
Рощу в душе страстей реактор,
Схожу с ума от...Ну их всех!

Крепкий чай,
Покрепче нервы –
Ты скучал, по мне
Наверно…

И пришел,
Когда не ждали –
Разогнать
Тоску печали…))

«Варишь воду»,
И нарочно,
Портишь нервы
К полуночи.))

Я могу и
Разозлиться:
Отослать тебя «на…»,
Принц мой))…


Игры ты
затеял, странный,
Брось,
Ты не звезда экрана))

Проживу
И без тебя я…
Полумертвая-живая)))

Крепкий чай,
Ты куришь нервно –
Заскучал, по мне
Наверно…

Шаг…
Плие…
«Волна»
И…ВЗРЫВ!
Ты
Прекрасна
В танце.
Что
Любовь
Спасает
Мир –
Знаешь…И
Пространству
Даришь
Ты
Любовь
Сполна!
Жесткие
Оковы
Серых
Дней
Не для Тебя!
Ты прекрасна!
Помни!

Стоп!..Молчи…
Скажу
Потом…
А сейчас –
Ни слова!..
Ты –
В ночи –
Не та,
Что днем –
СТРАСТЬ!
Восторг
До стона!
Взглядом
Жжешь
Меня
Внутри.
Задыхаюсь
Даже.
Ты –
Пожар! –
Играть
С огнем
Так опасно (!),
Маша…

День отруєно смутком…
День отруєно зранку
Не твоїм поцілунком.
Відчиняю фіранку

І вдихаю пари
Здичавілих заводів…
Задушусь цигарками,
Палити – у моді.

Може в моді грубити? –
На сьогодні – не в курсі.
Я втомилась від битви.
Дослуховуюсь пульсу…

Посилаю за обрій
Роботу і «мушу»
Я втомилась від битви!
Спасіть мою душу!

Пожаліюсь, понию,
І знов…до роботи.
От про що мої мрії:
Яке щастя на дотик?..

День помалу згорає.
Прийде в гості ніч.
Я жива! Я – в розмаї!
Ти мене лиш поклич!

День минув… В роботі, як завжди, чи варто згадувати про неї?..
Постійні клопоти – цифри, факси, телефонні дзвінки, пообідня кава…
Розміреними кроками піднімаюся сходами. Повертаю ключ. Ху-х-х-х, нарешті. Кидаю сумочку на підлогу. Знімаю туфлі, полегшено зітхаю. Легким рухом звільняю від набридлої за день заколки волосся – і локони пишно падають на плечі. Спідниця недбало вже лежить долу. М’яко ступаю, відчуваючи кожен міліметр підлоги, мов кішка. Прогинаюся, потягуюся. Напруга. Напруга. Прямую до спальні. Ліжко – от мій кінцевий пункт призначення!..
Падаю ниць, розкинувши руки, на прохолодне шовкове покривало. Дихаю… Вслуховуюсь – серце працює ритмічно. Я так втомилася за день, а воно працює весь час, без зупинки.
В дверях клацнув замок. Чую, як ти прийшов з роботи, теж, мабуть, втомився. Шелест целофану – здогадуюсь, чекає на мене букет. Всміхаюся… подумки перебираю можливі варіанти – лілеї, троянди, ромашки? Цікавість зазвичай бере верх і я виходжу з кімнати, щоб подивитися. Але не цього разу. Лежу непорушно. Ти заходиш до спальні, тихенько сідаєш на край ліжка, поруч. Боїшся розбудити, а я вдаю, ніби заснула. Обережно торкаєшся ніг ( о, ці панчохи!), знімаєш їх з мене майстерно, ледь відчутно, щоб не розбудити.
В цей момент так хочеться повернутися до тебе обличчям, помилуватися тобою, знаю, не встиг ще зняти з себе одяг, переодягнутися, послабив лише, як зазвичай, краватку. Тихенько ліг поряд мене. Відчуваю твоє тепло, слухаю схвильоване дихання. Шепіт :”Яка ти прекрасна”,- долинає крізь мою напівдрімоту. Ні, не можу більше дурити, повертаюся обличчям до тебе, пронизливо дивлюся у вічі. Пристрасть додає сил. Ось, вона, запалала десь у глибині мене, росте. Я відчуваю, як пульсує венами кров, несучи енергію до моїх жил – пробуджується тигриця, яка дрімала у мені, приспана турботами буднів…
Поцілунок вогнем обпікає мої вуста. Квапливо шукаємо не розстебнуті до сих пір ґудзики на одязі один одного. Твої руки ніжно погладжують плечі, спускаються нижче. Мить – пишні груди звільнилися від гніту тугого бюстгальтера і ніби зітхнули з полегшенням. Поцілунки … кожному сантиметру мого тіла. Палаючі вуста, о, скільки ніжності і жаги!.. Звиваюся в полоні насолоди. Твоя гаряча шкіра дотиком запалює мене всю, до останку. Мозок відключається. Втома зникла. Є тільки ти і я… Тут і зараз. Потони ж і ти в моєму океані ніжності, втамуй свою спрагу!
Тремтиш, ніби вперше…Дивно… Омита дощем ласки, не витримую. Ти добре знаєш, що означає цей стон. «Візьми… Візьми мене..» - благаю. Нанівець сп’яніла від ласк. Ледь не втрачаю свідомість – ти входиш ніжно і водночас з силою. Зосередженість, спокій, впевненість і бажання. Ти знаєш, як насолодити мене, вмієш переконати, що кращої і бажанішої жінки, годі й шукати у цілому світі! ТАК! Так…
Я?.. Я люблю твоє тіло, твій запах і смак… Звикла до норову й упертого характеру, навіть інколи здається, можу читати думки. І зараз, коли ми обоє зморені, лежимо в тісних обіймах один одного, я розумію, що таке бути щасливою, коханою, повноцінною Жінкою.
«Ти мій! Ти мій…а я – твоя…» - подумки повторюю я і засинаю під тихий шелест дощу за вікном…

Не страшусь, не боюсь одиночества,
Если сердцем Ты предан лишь мне.

И покоя ни часа не хочется,
Когда ночь гасит солнечный свет.

Одиноко тому, кто без имени
Засыпает во тьме, и в бреду

Вспоминает себя лишь, любимого…
Мне не жить так! Люблю! Верю! Жду!..

Я ставлю точку.
Ты – запятую…
Чего ты хочешь?
Зачем рискуешь?

Зачем ты солью
На раны сыпешь?
Уйду – и «точка».
Финал и финишь.

Но нет…Ты против
Моих решений! –
Я ставлю точку –
Ты – продолженье.

Три точки ставят
Твои поступки.
Я под вопросом?
Ну, что за шутки?

О, как замучал
Меня ты, право!
Когда на сердце
Сростутся раны?..

Ок, сыграю
В игру твою я –
И вместо точки
Тебя целую!

Тебя нет на месте более двух часов…
Статус онлайн показывает, что ты отошел… когда вернешься???

Когда вернешься, то, прочитаешь массу сообщений, от всех, кто у тебя в списке, пару от спаммеров, и…ни одного от меня.

Знаешь почему??? Я в принципе не хочу писать первой, и не буду…


Буду, вернее, но не отошлю тебе, ни точки, ни запятой.
Конечно, ведь тебе хватает внимания, я даже не сомневаюсь.

Вчера хотел провести время, и спросил меня, какие планы на вечер. Молчу…
Планы-планы… Побыть с тобой, наверное… Молчу.

Ты пишешь Мане то же самое, Даше и Марине, и паре тех, о ком я даже не подозреваю… (и паре ли?)
Ага…вот и понеслась – Даша и Маринка точно свободны на сегодня, и, возможно, до завтра, а, если повезет, то на столько, на сколько нужно (нужно тебе, естественно))…

Молчу. То открываю, то закрываю окно диалога. И, знаешь, мыслей практически нет.

Убеждаю себя, что завтра я приду на работу и получу от тебя как минимум 100 писем и поцелуев.
Но завтра приходит, за ним следующее завтра.
Мое сердце то поет, то тоскует, а телефон молчит.
Не день, не два, не месяц.

Я сегодня для себя сделала выводы – не брать во внимание действия и слова людей, которых плохо знаю.
Да, знаю я тебя без году неделя, а кажется, что мы знакомы жизнь.
Нет, мне не показалось, все, кто нас видел тогда, ну, тогда, в гостях, сразу сказали мне о том, что мы подходим друг другу. Лучше бы молчали, а то…
«Фантазер…Ты меня называла…» - вот что вышло.

Мысленно возвращаюсь к событиям прошлого…
К вечеру знакомства и т.д.
Глупенькая, успокаиваю себя и…и выключаю компьютер, чтобы включить его завтра и получить как минимум 1000 писем и поцелуев, признаний и восторганий, ведь я самая-самая! А «самой-самой» самой быть нельзя!

Не капай на нервы
горячей смолой –
У каждого
правда своя.

Ты – был моим первым,
следи за игрой –
Азартом
зеницы горят.

Теперь в Поднебесной,
А, может, в Москве,
Ты встретишь любовь
– не грусти.

А я?.. Я найду
Стоит только весне
Мне веки открыть
на пути.

Ликую!..Ликую!..
Свобода, как яд
Меня отравляет внутри.

Зеницы азартом
пылают-горят,
И я… Я – взлетаю!
Смотри!

Сердце трепещет.
Что же со мной ?
Время не лечит,
Значит – любовь.
Я в ожиданьи
Солнечных дней,
Тайных желаний
Жизни моей.

Припев:
Между нами города,
“Влюблена я навсегда”, -
Ты услышь слова..
Расстоянье – не беда,
Чувства, мысли,
Вы – куда?
Кругом голова..


Странная встреча,
Чувства живут,
Время не лечит,
Сердце приют
Бешено ищет.
Мысленно жду
Встречу в две тыщи
Сотом году.

Припев:
Убегаю я от чувств,
Словно ветер в поле мчусь,
Ну, поймай меня.
И тогда услышишь звук –
Моего сердечка стук:
“Я люблю тебя!”

Пусть мелькают города,
Расстоянья, поезда,
Счастье – впереди.
Словно ток по проводам
Побегут любви слова:
“Ты меня дождись!”

Ти підійдеш ззаду беззвучно, немов легенький вітерець, але я тебе відчую.
Після душу, в халаті, накинутому на оголене тіло, стою розслаблена біля вікна і дивлюся, як вмирає день, поступово, помалу віддаючи свою останню життєдайну енергію.
Краплі води повільно скочуються, просочуються в м*яку бавовну, частину їх вбирає шкіра – не люблю розтиратися рушником. В цю мить, як зазвичай, пробігає морозцем по шкірі – мозком блокується вихід прийнятого тепла і вологи.
Здригаюся – ти поклав свої сильні руки на мої плечі. Точніше – взявся за них ніжно, але впевнено, владно. Легко підтягнув мене до себе. Волосся після душу вже майже підсохло, ти занурив обличчя в духмяні кучері і вдихнув, набираючись сили Я відчула, як почастішав ритм твого серця.
З трепетом, але не менш впевнено твої руки спустилися вище моїх ліктів, ніжно торкнулися грудей. Цікаво, що буде далі? Не зупиняючись на досягнутому руки опускаються до талії, животика. В цю мить ти мене досліджував і п*янів, а мені було спокійно, як ніколи. Відчула себе богинею, перед чарами якої не встоїть ні смертний, ні бог. Притиснувшись сильніше я не могла не помітити твого хвилювання. О, ці сильні руки, як я їх люблю!!! Несамовито! Обвили мій стан впевнено –«Нікому не віддам! Тільки моя!»
Приємно…
Далі – без слів.

назад...
у пекло чи у рай?
блукаю в снах...
і примха долі
до тебе линути
в думках...
жага до крику
і до болю...
збудив в мені
ти пристрасть, жар
мені і солодко,
і гірко -
мене скорив,
опанував,
і воскресив
щасливу жінку.

Покрашу стены в черный цвет –
Создам иллюзию могилы,
И чтоб воскреснуть по весне
Я душу выгуляю миром –

Поход карнизом неспеша –
Каблук высок, жмут туфли в пальцы –
Стремиться к солнцу и дышать
Хочу свободно, без препянствий!..

Не вспоминаю прошлый день.
Любви не ожидаю ... Толку!
Душа – воскреснет по весне!..
И я начну беседу с Богом.

Барабанит дождь –
Эхо стонет крыш…
Я молю: «В ночи
Голос мой услышь…
Обними мой стан,
К сердцу притяни
И целуй в уста –
Разожги огни!»

Частым станет пульс
И горят глаза –
Больше не боюсь,
Зная, что - нельзя,
Но хочу! И вот,
Между «да» и «нет»,
Я иду к тебе! –
Погаси-ка свет!..))

Знакомый, знакомый, знакомый мотив
Напел мне в апреле парнишка один,
А в мае, казалось, что это – любовь.
Встречались-прощались в июне с тобой.

И жаркий, богатый на солнце июль
Не дал нашим чувствам, остынув, уснуть,
А август пытался меня удержать,
Но так захотелось в сентябрь мне бежать.

П-в:
Знакомый мотив
Поймаю душой
Пускай он один,
Но мне хорошо –
Весна на дворе
Танцует одна
В объятиях мая.

Знакомый мотив,
Веселый мотив,
По жизни легко,
Легко рядом с ним.
Живу, не грущу,
Мечтаю, мечтаю, мечтаю...

Октябрьский, ноябрьский, декабрьский денек
Своими огнями год Новый завлек.
Февраль – расставанье. А в марте – одна.
В апреле опять пела в сердце весна!..

Хода нет - понимаю четко.
И тебя я послала б к черту!-
Не могу позабыть, старалась,
Убегать сил осталось малость.

Хода нет, но пишу я снова…
Мне ответ – тишина, хоть слово
Напиши, может, станет легче,
обещал: «Я всегда отвечу…»

Я втомлена образами і злістю…

Ти – безхребетний i холоднокровний...

Коли робила я назустріч кроки -

Ти нівечив моє життя-буття...

І ось я відшукала нові вісті,

Що додавала клопоту-мороки...

А світ тісний, але таки широкий,

Тебе нема для мене...жарт життя…

Ненавиджу!
Пробач...
Прощай.
Сліди в імлі.
Холодний чай.
І смак цілунку
на вустах...
Пропала я!..
Пропала...(Страх!)

Думок яскравий каламбур
і бравий марш.
Світ авантюр...
Мине усе,
Крім самоти.

Були з тобою ми на "ти":
"Не йди.
Кохаю...і...
прости"

Не хочу більше мучити душі...
Вона давно закохана страждає...
А нишком серце плаче, сліз потік
Шалені темпи знову набирає...

Кудись думки летять...Але куди ?
Туди, де я надію полишила?
Чи, може, знову в простори-світи,
Де ти живеш? – нема гадати сили.

Ти просто мій таємний фаворит,
Близький та одночасно – недосяжний,
На згадку залишу коротку мить,
Як фільм про щастя короткометражний.

Погладь меня взглядом,
Не бойся - не трону,
Мне больше не надо
Держать оборону.

Тебе не мешаю,
И смысла не вижу
Моих испытаний,
Погладь меня, слышишь.

И смелые фразы
Скажи не стесняясь,
Быть может, услышу...
Возможно, расстаю.

Присниться не бойся -
Я ночью другая:
Смешливость и гордость
Я дням оставляю.

Но ты равнодушен,
Надменен и робок -
Душа потерялась
Средь тысячи "пробок"

Угара и пыли
Огромного города.

Не выросли крылья
хоть мы еще молоды...

Ти надто сильний
І слабкий водночас.
У колі друзів –
Насамоті.
Шалений геній,
Безмежно творчий,
Що мало статись
В твоїм житті,

Щоби з любов”ю
І щирим серцем
Пішов у люди –
Нести знання?
Собою бути –
Тонке мистецтво,
І потребує
Теж визнання.

О, чесний, вільний
Мудрець-наставник,
Шукав кохання –
Народу люб.
Тобі судились
Шукань страждання –
Натхнення й Муза –
Із ними шлюб.

Яскраве світло
Чуттів палає,
Зринають буйно
З глибин вірші:
Напевно, сильно
Весь світ кохаєш –
І вносиш щастя
У храм душі!!!

Тебе я побачу завтра, -
Неспокій сколише душу;
Але, мов актор в театрі,
Зіграти байдужість мушу.

Твій імідж фальшивий. Жарти,
Веселість та оптимістичність -
Без цього мені – вмирати! –
Дешева реалістичність.

Твій голос почую - тану:
Таку маю дивну вдачу,
Але в забутті туманів
Я жарти в лапках пробачу.

Потішити власне “ЕГО”
Вдалося тобі миттєво.
Що вдієш, мені нелегко,
Проте це не так суттєво.

Небо нахмурилось –
Без настроения,
Ноет невесело
Серыми пятнами.

Я не пыталась
Открыть в тебе гения,
Не собиралась
Идти на попятную…)

Просто УСТАЛА!..
И нет больше времени,
Чтоб фантазировать –
Это понятно?

ДА! Начиная
Тебя игнорировать,
Я поняла:
ХОДА НЕТУ ОБРАТНО!

На тебе дивлюся
Я, ніби крізь скло,
Здається, що хочу,
Й водночас – не хочу…

Що бУло – забуто.
Нема. Відпекло.
Я – вільна від тебе –
Одна проти ночі…

Не мій ти фасон –
Надто грубі є шви!..
Пальто – на сутулих
І бідних душею.

Не буде примірок!
Прошу…припини!..
Занадто дратуєш
Ворсою своєю.

З вітрини хотіла! –
Зняли – не моє.
Що маєм, те маєм…
Не страшно – буває…

Не мій ти фасон!
Залишилися сни
І мрії… І згадки
Про каву із чаєм.

Мінлива натура
Моєї душі,
Не геній…не дура…
Складаю вірші…

А віра в кохання,
Дає сили жити,
Вибагливі рими
Натхнення творити

Лікує час рани,
Зізнатися спроба –
Тобі – телеграма -
То – я, модернова!..

Уважно читай,
І сприймай все, як є:
«Тобою хворіти –
Бажання моє!!!»

Дрімає ще в ранковій тиші
Старий Дніпро, туманом оповитий...
Я цій красі складаю вірші.
Серпанок неба край розлитий...
І прокидається світанок...
Під шепіт хвиль, пташок пісень,
Народжується новий ранок,
Щоб розпочати Божий день.