Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Микола Зеров

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ВЕЧІР
    У синій синяві рогаликом округлим
    Став жовтий молодик, і ніч обводить углем
  •   ВОЗОВИЦЯ
    Спочинку кращого немає та й не треба!
    Високий літній день підвівся в ясне небо
  •   * * *
    …Вновь я посетил тот уголок земли…
    А.Пушкин
  •   АРГОНАВТИ         М.Рильському
    Так, друже дорогий, ми любимо одно:
    Старої творчості додержане вино,
  •   ЖАЛІ    Із Жоакен дю Белле
    Блажен, хто, звідавши всі племена земні,
    Як мудрий Одіссей чи то Язон завзятий,
  •   СТАРОВИННОСТІ РИМУ     із Жоакен ДЮ БЕЛЛЕ
    Мов Берецінтія, у повозі святім,
    Мурами вінчана, оточена юрбою
  •   ОВІДІЙ
    Суппозитум стеллис нунљуам
    тангентибус аељуор...
  •   Обри
    Весна цвіте в усій своїй красі,
    Вже одгриміли зевсові перуни,
  •   У степу
    Високий, рівний степ. Зелений ряд могил
    І мрійна далечінь, що млою синіх крил
  •   Елегія
    Чорніє лід біля трамвайних колій,
    Синіє в темних вулицях весна;
  •   ************
    Так як нам жить хвилиною легкою,
    Коли такий на пам'яті тягар
  •   Арістарх
    В столиці світовій, на торжищі ідей,
    В музеях, портиках і в затінку алей
  •   Hoi Triakonta
    Ви пам'ятаєте: в дні тридцяти тиранів
    Була та сама навісна пора:

  • Огляди

    1. ВЕЧІР
      У синій синяві рогаликом округлим
      Став жовтий молодик, і ніч обводить углем
      Понад дорогою самотній кипарис.
      Авунди вогкий яр ожиною заріс,
      І зносить над струмком тополь верхи стрімчасті.
      Ходімо, де яйли обочини скелясті
      І темний оксамит Гурзуфського сідла
      Злила в єдине тло напівпрозора мла,—
      Щоб круговид морський пустельний, синій, голий
      Заклинився в огні і гомін суходолу,
      Як сум за тьмяністю розлогих рік і нив,—
      У безтурботний лад відпочиванських днів.

      8.06.1934



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    2. ВОЗОВИЦЯ
      Спочинку кращого немає та й не треба!
      Високий літній день підвівся в ясне небо
      І вовну білих хмар тримає при землі.
      Папір пожолобивсь на довгому столі,
      На сонці жовтому, і сам поволі жовкне,
      І літнє шемрання спливає неумовкне
      З високих верховин зелених груш і лип.
      І враз вривається ритмічний рівний скрип,
      Немов розгойданий волячими рогами,
      Іде загатами, левадами, садами
      І золотим дощем прим’ятого стебла
      Б’є по сухих тинах півсонного села.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. * * *
      …Вновь я посетил тот уголок земли…
      А.Пушкин

      Мої серпневі дні і безголосі ночі!
      Самотні спомини на сірому узбоччі
      Широко скруглених і вицвілих горбів,
      Край придорожніх верб і мудрих вітряків —
      Які далекі ви, далекі і несхожі
      На ті прогулянки, веселі та погожі,
      Коли, не знаючи ні прикрих дум, ні втрат,
      Ми сповивали ніч у серпантин цитат,
      Признань захованих і явних декламацій.
      Хто знав, що й дотепер, до років горя й праці
      Ті легковажні дні, уламки буйних літ,
      Простягнуть золотий, метеоричний слід?

      1925



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. АРГОНАВТИ         М.Рильському
      Так, друже дорогий, ми любимо одно:
      Старої творчості додержане вино,
      І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких касталій.
      Хай кволі старчуки розводять мляві жалі,
      Хай про сучасність нам наспівує схоласт,
      Хай культів і фактур неважений баласт
      У човен свій бере футуристичний тривій, —
      Ми самотою йдем по хвилі білогривій
      На мудрім кораблі, стовесельнім Арго,
      А ти як Тіфій нам, і від стерна свого
      Вже бачиш світлу ціль борні і трудних плавань:
      Дуб з золотим руном і колхідійську гавань.

      30.04.1924



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. ЖАЛІ    Із Жоакен дю Белле
      Блажен, хто, звідавши всі племена земні,
      Як мудрий Одіссей чи то Язон завзятий,
      Укритий славою чи досвідом багатий,
      Вертає в отчину — дожить останні дні.

      Коли ж побачу я у рідній стороні
      Дим від тісних осель і зможу привітати
      Колючий живопліт навкруг старої хати,
      Понад усі скарби дорожчої мені!

      Я так люблю цей дах, споруджений дідами,
      Що забуваю Рим і мармурові храми,
      На дикий камінь стін з утіхою гляджу;

      Лауру не віддам за Тібр; малу долину
      Ліре волію я висотам Палатіну,
      А сплеску римських вод — солодкий сон Анжу.

      Жоакен дю Белле (1522-1560)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. СТАРОВИННОСТІ РИМУ     із Жоакен ДЮ БЕЛЛЕ
      І
      Мов Берецінтія, у повозі святім,
      Мурами вінчана, оточена юрбою
      Богів, дітей своїх — і ти була такою,
      Державо із держав у розцвіті своїм!

      Чи ж ліком власних чад не дорівнявся Рим
      Фрігійській матері? А славою дзвінкою
      Все переважив він і чарами спокою
      Ласкаво панував над кругом світовим.

      І тільки Рим один до Риму міг рівнятись,
      І Риму одного міг тільки Рим жахатись.
      Було бо писано у книзі судьбовій,

      Щоб скрізь підносив він тріумфу горді брами,
      Законом для землі поставив присуд свій,
      А серця мужністю зрівнявся з небесами!

      ІІ
      Ні жах пожеж, що в пам’яті живуть,
      Ні гострі леза згубного металу,
      Ні звад усобницьких туман запалий,
      Що тьмою крив твою, о Риме, путь,

      Ні часу заздрого нестямна лють,
      Ні доля, в зрадництві така зухвала,
      Ні гнів небес, ні варварська навала,
      Що владні унівець все обернуть,

      Ні урагану злого міць руїнна,
      Ні буйства вод старого Тіберіна,
      Що стільки раз вставав на тебе він.

      Не збили гордої твоєї вроди,
      І навіть прах святих твоїх руїн
      Ще вабить владарів, сліпить народи.

      ІІІ
      Ти, що несеш хвали своєї дань
      Гордині, що стрясала небесами,
      Милуєшся на гори, вал і брами,
      На легкість арок і могуту бань,

      Пильніше на останки ці поглянь,
      На все, що віку сточене зубами,
      Ще й досі мудро устає над нами,
      Як джерело умілості і знань,

      Поглянь, як Рим пустині дав на здобич
      Старе своє житло і тут же, обіч
      Помурував красу нових колон, —

      І ти збагнеш це божество, єдине,
      Що проти Долі владних заборон
      Ще воскрешає дорогі руїни.

      ІУ
      Як лан завруниться, зелений, по весні,
      А там зведе стебло, туге і стромовите,
      Стебло ж оздобиться у колос красовитий
      І визернить його у млосні літа дні,

      І як у пору жнив наспіє час пашні
      Хвилясті кучері на ниві положити
      І рівно смугами нажатими жовтіти,
      Щоб тисяча снопів постала на стерні, —

      Так римська день у день підносилась держава,
      Аж поки варварів прорвалась буйна лава,
      І ці руїни — знак хижацької руки.

      А ми плекаєм їх, мов злидарі, поволі
      Блукаєм, зігнуті, збираєм колоски,
      Усе, що по женцях лишилося на полі.

      Жоакен дю Белле (1522-1560)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ОВІДІЙ
      Суппозитум стеллис нунљуам
      тангентибус аељуор...
      Овід., Трист. III, 10,4
      Братерство давніх днів! Розкішне, любе гроно!
      Озвися ти хоч раз до вигнанця Насона,
      Старого, кволого, забутого всіма
      В краю, де цілий рік негода та зима,
      Та моря тужний рев, та варвари довкола...
      Убогий, дикий край! Весною бруд і холод;
      Улітку чорний степ... Ні затишних гаїв,
      Ні виноградників, ні золочених нив.
      А там морози знов і небо в синій ризі.
      І от риплять вози, копита б’ють по кризі,
      Вривається сармат і все руйнує вкрай
      І бранців лавами вигонить за Дунай.

      1935



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Обри
      Весна цвіте в усій своїй красі,
      Вже одгриміли зевсові перуни,
      Дощу буйного простяглися струни,
      Зазеленів сподіваний рижій.
      На полі катятся веселі вруна,
      В кущах лящить - співає соловій,
      А по шляху, немов казковий змій,
      На зсипище сільська ватага суне!
      І в селах плач. Герої саг і рун,
      Возкресли знов аварин, гот, і гун,
      Орава посіпацька, гадь хоробра...
      Сільської сироти останній трен,
      Усюди лемент - крик дулібських жен
      Під батогом зневажливого обра.
      25.05.1921 рік.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. У степу
      Високий, рівний степ. Зелений ряд могил
      І мрійна далечінь, що млою синіх крил
      Чарує і зове до еллінських колоній.
      Ген-ген на обрії сильвети диких коней,
      Намети і вози, і скрити-орачі.
      Із вирію летять курличучи ключі,
      А з моря вітер дме, гарячий, нетерпливий.
      Але поки мені ці вітрові пориви,
      І жайворонків спів, і проростання трав?
      З якою б радістю я все те проміняв
      На гомін пристані, лиманів сині плеса,
      На брук і вулиці старого Херсонеса!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. Елегія
      Чорніє лід біля трамвайних колій,
      Синіє в темних вулицях весна;
      Мого юнацтва радість осяйна
      Встає назустріч нинішній недолі.

      "Це справді ти? В якій суворій школі
      Так без жалю розвіялась вона,
      Твоя веселість буйно-голосна?
      Які смутять тебе нудьга і болі?

      А згадуєш, яке тоді було
      Повітря? Небо? Гусяче крило,
      Здається, в нього пил і бруд змітало.

      Як лід дзвенів, як скоро танув сніг,
      І як того, що звалося "замало",
      Тепер би й сам ти витримать не зміг!"



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. ************
      Так як нам жить хвилиною легкою,
      Коли такий на пам'яті тягар
      Речей, обставин, люду і примар
      Ліг і лежить нетерпною вагою?
      Як маєм крем направити з тобою,
      Коли щодня погроза і удар?
      І пилу впав усюди сірий шар
      і все значиться смутком і нудьгою?
      І як чуттям пустити буйну рощ,
      Коли їм кригою грозиться дощ -
      Вони ж слабі без хати, без покрова;
      Коли спадає мла, мов той хижак
      А ця на бруку знайдена підкова -
      Єдиний добрий, на майбутнє, знак.
      11.12.1931 рік.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. Арістарх
      В столиці світовій, на торжищі ідей,
      В музеях, портиках і в затінку алей
      Александрійських муз нащадки і послідки,
      Вони роїлися, поети і піїтки,
      Ловили темний крок літературних мод,
      Сплітали для владик вінки дотепних од
      І сперечалися - мирились і змагались.
      І був один куток, де їх нікчемний галас
      Безсило замовкав, - самотній кабінет,
      Де вчений Арістарх, філолог і естет,
      Для поколінь нових, на глум зухвалій моді,
      Заглибивсь в текст Гомерових рапсодій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Hoi Triakonta
      Ви пам'ятаєте: в дні тридцяти тиранів
      Була та сама навісна пора:
      Безмовний Пнікс, безлюдна Агора
      І безголосся суду і пританів.

      І тільки часом, мов якась мара
      Ще озивався сміх Аристофанів,
      Сократ, як перше, виявляв профанів,
      І весело роїлась дітвора.

      Так само і тепер. Усе заснуло.
      Все прилягло в чеканні Трасібула!
      А ми? - де ж заступ нам на нашу гич,

      І сапка на бур'ян, і лік на рани?
      Дитяча сліпота? Сократів бич?
      Чи невтишимий сміх Аристофана?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --