Скільки мов пам'ятаєш нині?
А у мене лишилась - рідна.
...Як там осінь в твоїй країні -
Золота, не дуже ковідна?

Золота і у нас. Дощило,
Трохи небо промило зболене.
Живемо. Й де беруться сили -
Із землі? Кажуть, тут намолено.

Медом мазано. Сила ллється
Із землі, що ми точно звільнимо.
Ти не слухай брехні. Слухай серце,
Що потужно пульсує хвилями.

Знаєш, лжа, і біда, з'єднавшись,
Не питають кордонів, друже.
Слухай серце моє, як завше,
Listen to my heart, as usually.

Рідна мова
в моєму
мозку,
Зрозумієш
мою
єдину,
Нескориму:
мій ворог -
Moskow.
Чуєш,
в серці моїм -
Україна.

20.11.2022

Чорні безсонням ночі.
З ворожих дальніх доріг
Те, що було синочком,
Занесли через поріг.
Цинкову домовину
Поставили на стільці.
Чорно стало в хатині,
Зчорнілі ввійшли бійці.
Мати заголосили:
- Сина, синочка, Саню,
В Афганістані вбили,
Вбили в Афганістані!
Гади прокляті, звірі!
Щоб їм горіла земля!
Нащо чужа нам віра?
Нащо чужі нам "друзья"?
Тягнуть неситу руку:
Грошей і хліба їм дай,
Все віддай у наругу,
І сина свого віддай!
Хто посилав на бойню?
Хто у батьків поспитав?
Ти ж не знав і любові...
За що ж ти життя віддав?!
Ой ти мій сину, сину,
Голівоньки не зберіг!
Ми берегтись не вчили –
Тільки ступнув за поріг.
Дід твій пройшов крізь війни,
Ми виросли у війну,
Ти ж в мене ріс щасливий
Й нічого ще не збагнув.
…В жовтій гітарі наче
Дзвони якісь ожили.
Мати зайшлися плачем,
Схилилися до землі…

Ми перетерпимо ці дні,
Ці дні, похмурі і сумні,
Коли й зима — не як зима,
Немовби в неї сил нема.
То снігодощ, то дощосніг,
А вітер аж збиває з ніг,
І в небі вихори і рев.
Учитись будемо в дерев!
Ніщо їм буря і пітьма!
Ми перетерпимо, дарма.

Січень 2017

1
Давно гримить страшна війна.
Моя найперша в тім вина,
Бо я кричав: – Хай буде Хам,
За нього голос свій віддам!
Хай хоч який, а все ж він наш!
А він начхав на мене, зваж.
2
А він хотів, щоб весь народ
Заткнув собі і вуха й рот,
Щоб як в Союзі, як завжди,
Були тихіше ми води.
Донбас бандитським став, не наш,
І шахтарі замовкли, зваж!
3
Коли схотів розумний люд
Позбутися московських пут,
Коли в Європу шлях проліг,
Нас Хам розвів, він переміг.
В Москву гарант подався наш.
Ми знов рабами стали, зваж!
4
Та гарна молодь, майбуття,
Бажала іншого життя.
На площу вийшли, на протест,
З піснями, дружно, як на фест...
Майдан залитий кров'ю наш!
Спецназ кричав з акцентом, зваж.
5
Ті покидьки, свої й чужі,
Місили молодь від душі,
Був кожен, наче наркоман:
Гатить кийком, в очах туман,
Телеекран скривавив наш...
Донбас не все побачив, зваж!
6
Хто совість мав, батьки, діди
Помчали на Майдан, туди,
Де б'ють студентів, ллється кров,
Де Хам надії поборов.
Чому народ страждає наш?
Піднявся він на спротив, зваж!
7
Так революція гряде,
Бо правди нам нема ніде.
І так відроджується рід,
Щоб захистить себе від бід.
Тут кожен рідний, кожен наш –
Відчув це на Майдані, зваж!
8
Там молодь і викладачі,
Чергують вдень, не сплять вночі,
Афганці, вчені, лікарі
Стоять стіною до зорі,
Не спить притихший Київ наш.
А вже зима надворі, зваж!
9
Там, на Майдані, – кожен брат,
Будують купи барикад
І провокаторів женуть:
Знайома для спецслужби путь.
Ще пам'ятає захід наш
Чекістів вигадки, ти зваж!
10
Відомий стиль, знайомий слід.
Боролися аж десять літ
Проти загарбництва Москви –
Майдан цей спротив поновив.
Підручник був брехливий наш,
А ми про це й не знали, зваж!
11
Все прибувають з різних міст
Ті, в кого є до правди хист.
Несуть бабусі їм дрівця,
Всі носять їжу без кінця.
Який народ хороший наш!
А скільки шин везуть їм, зваж!
12
Священики вкраїнські йдуть,
І паства вирушає в путь.
Все їдуть люди з міст і сіл,
А там почався вже відстріл...
Майдан оточено вже наш!
А броника спинили, зваж.
13
Горить Майдан, димить Майдан,
Вмирають хлопчики від ран,
Їх палять у страшнім вогні,
Їх труять газами – та ні,
Вони стоять! Це символ наш,
Це наша сила й слава, зваж!
14
Бруківка, шашки димові
Й палюча думка в голові:
Не відступати! Вчив Тарас
Боротися – прийшов цей час!
Читав тебе, Кобзарю наш,
Там вірменин на площі, зваж!
15
Поборемо!!! І ось фінал:
Тікає Хам, немов шакал,
Тікає свита, хазяям
У ноги падають, як Хам.
Господар їм – сусіда наш –
Вкраїни завжди хоче, зваж.
16
Казав колись Дудаєв: – Ви
Наступна здобич для Москви.
Уже і Грузія й Чечня
Зазнали, що таке війна.
Московія – це ворог наш
І всій Європі ворог, зваж!
17
Країну туга огорта,
Бо "Кача" плине й плине та...
Ніколи діти і брати
Вже не пробачать вам, кати!
Майдан увесь у квітах наш.
Там стільки жертв невинних, зваж...
18
І ось війна. Вже без забрал
Прийшов наш ворог й Крим забрав,
А звідти – до Європи шлях.
Тут майже кожен олігарх
Москві вклонився – сором наш!
І хлібом не вдавився, зваж!
19
За хліб, за золото й бурштин,
За нафту й газ, за лану клин,
Вугілля, шахти і завод –
Готові зрадити народ!
Олігархат жирує наш,
Бо з ворогом він дружить, зваж!
20
І ось сміліше суне кат,
Луганщини відтяв він шмат
І шмат Донбасу вже схопив,
Своя там "влада" і попи,
Там руський мір, Масква, кримнаш!
Вбивають патріотів, зваж.
21
Неначе мало нам зечні
Завезено в радянські дні,
Так ні: везуть іще сміття,
Для армії це прикриття.
Чужинці край вже ділять наш:
"Здесь мой земля!" І крадуть, зваж!
22
А церкву – як не зачіпай?
Це ж сіті на увесь наш край!
Затягується туго сіть,
А піп московський все хитрить:
"Язик" буває в нього наш,
Та служить ворогу він, зваж!
23
Ще Київ слухає Москву:
Суди, освіта, СБУ,
І в армії – кому скажи! –
В начальства й паспорти чужі!
...Майдан на фронт подався наш,
Багато хто поліг там, зваж.
24
Ми добровольців, як могли,
Озброїли, усіх вдягли.
Народ, як в Січ, їх споряджав,
Наш "генофонд" усе згадав!
Безстрашно доброволець наш
Повстав за Україну, зваж!
25
Так армію нещасну ми
Поволі витягли з пітьми,
Адже "скорочена" вона –
Давно ж пеклася ця війна...
Тепер є досвід гарний наш
І наша зброя власна, зваж.
26
Багато стримано атак.
Багато діється й не так:
Хтось землю захищає, хтось
Нажився – так вже повелось.
Все ж там видніше: наш – не наш,
В тилу із цим складніше, зваж.
27
Іде війна. Всі як один
Не хочуть смерті. Всіх країн
Досяг наш стогін, всі за нас,
Та ще не всім злякатись час...
Не всяк і в нас насправді – наш.
А час давно проснутись, зваж!

10.11.2016

Уночі похиливсь на моє плече:
- Як пече мені кров моя, як пече!
Чи повернеться спокій до мене і віра,
Коли в жилах тече кров скаженого звіра?
Як пече, і болить, і судомить судини...
Розірвати б усі. Я людина, людина!
Росіянин... І соромно й боляче знов... -
Чоловік мій заплакав. Пече йому кров...

Рассказ участника митинга
за федерализацию в городе N
на Луганщине

* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».

Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!

Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.

Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.

Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом

И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.

Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!

Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!

Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!

Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…

И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?

Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?


* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.

А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.

Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.

Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!

Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!

Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.

– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.

Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!

И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.

Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.


* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?

Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.

А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?

Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.

И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.

…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.

А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!

И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.

Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.

Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!

А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»

* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!

Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.

Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.

Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.

И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.

И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.

А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:

У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!

Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?

Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?

Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?


* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,

Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.

Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...

Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!

Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.

Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.

Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.

Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!

19, 21. 04.2014.

Плине кача… Сльози плинуть…
Полягли за Україну.
Другу сотню добирають
До Небесного Вираю.

Другу сотню… Хто відомий…
А скількох чекають вдома?
Плине кача, світ ридає.
Я сумнішої не знаю...

Ой, дівчата, ну що за горе?
Він мені: – Ви же прєлєсть, Люба!
Может, в отпуск махньом на морє?
І стіхі ваши так мнє люби!

Ми сойдьомся с вамі, наверно... –
Пише й пише мені півночі.
А мене зараз так і верне
Від російської – чуть не хочу!

Познайомилися на сайті.
Симпатичний такий мужчина.
Та якби ж не почав писати
Свої «мислі» про Україну!

Він мені: – Наркомани, ляді…
І когда у вас тіхо станєт?
Я пишу йому: – Слухай, дядю,
Не чіпай ти мого Майдану!

Він мені: – Да нє слушай СМІ ти...
- Що там слухати?! Я живу цим!
Й не тобі мене вчити жити,
Їдь сюди, сам повчись науці!

Вже проснулася й сонна Європа.
…На задимленому Майдані
Медсестра, сестра моя, штопа
Вогнепальні криваві рани.

Так відпустку свою «гуляє».
А у тебе – нахабний писок!
Бачу, й розуму геть немає.
Одчепись. Іди в чорний список!

21.03.2014

Весна буяла понад світом,
Весна буяла понад часом.
Нам так хотілося пожити,
А ми були гарматним м`ясом.
А ми були гарматним м`ясом!
Без згоди нашої й вини –
Солдати війни.

Прийшов наказ: узять висотку.
Навкруг – болотиста рівнина.
То смертна надійшла година.
Прощай, прощай, життя коротке.
Прощай, прощай, життя коротке!
Без згоди нашої й вини –
Солдати війни.

У взводного на грудях – клунок,
Задача – прапор встановити,
До Першотравня подарунок.
А нам не жити, нам не жити.
А нам не жити, нам не жити!
Без згоди нашої й вини –
Солдати війни.

Горілки в розпачі сьорбнули,
Все написали, як звеліли.
Йдемо ми на ворожі кулі,
А спини – в наших на прицілі.
Ми на прицілі, на прицілі!
Без згоди нашої й вини –
Солдати війни.

Весна буяла понад світом,
Весна буяла понад часом.
Нам так хотілося пожити,
А ми були гарматним м`ясом,
А ми були гарматним м`ясом!
Без згоди нашої й вини –
Солдати війни.

О, горе всім нам, хто має розум і мав надію!
Моя країна - іще ж дитина! - пішла в повії...

Полита брудом, закута блудом - аби мовчала!-
Моя дитина попід московським стоїть вокзалом...

Зоря над світом - могла б відкрити новітню еру!
Загасла тихо і носить долари сутенерам...

1.
Понад Россю заграва – ляхи Корсунь спалили,
Порубали козачок, їхніх діток згубили.
Уклонімося, браття, нашій спаленій хаті!
Ми йдемо на загибель – стережіться, трикляті!
2.
Наша сила безмежна, наша сила у гніві.
Військо повниться славне, наче річка у зливу.
Нас покликала слізно Україна, як мати,
Годі, годі над нами ворогам панувати.
3.
Ми йдемо на загибель – кров скипіла гаряча.
Над крутими ярами крук із вороном крячуть,
Крук із вороном крячуть, красну битву віщують.
Ніч останню у замку п’яні ляхи ночують.
4.
Ой, недовго гуляти! Нагулялися вдосталь,
Час додому вертати вам, непрохані гості.
Панували, а нині – переможені й ниці,
Ви злякалися помсти і козацької криці!
5.
Ідемо ми за Хмелем, ой за Хмелем Богданом,
Визволяти Вкраїну, на віки Богом дану.
Ось і берег над Россю височіє скелястий,
Там і слави здобути або голови скласти.
6.
З нами найманці скачуть – відчайдухи-татари,
З краю в край піднімають в небо чорнії хмари.
Ви повірите нині козаку Галагану,
Що катів не злякався, коли вводив в оману!
7.
У фортеці палають смолоскипи і свічі.
«Перебіжчики» хитро під тортурами свідчать:
«Суне військо велике, вам умерти в облозі.»
Гарнізон сполошився і готує обози.
8.
Не врятує фортеця, хідники-підземелля,
Утікати зібрались полководці від Хмеля.
Срібло-золото в скринях, з самоцвітами зброю
Тягне жадібне панство на вози за собою.
9.
Стали в полі над Россю, окопалися ровом.
Кривоніс обійшов їх, поспішив до діброви –
Через Рось за Стеблевом. Іще й сонце не сіло,
Як обіцяно Хмелю, він узявся до діла:
10.
Ось дорога широка, що убік Богуслава,
Тут козацькому війську і пошана і слава!
Перекопано шлях той, всюди – пастки-завали,
Тихо в засідках гостя козаченьки чекали.
11.
А Тугая тим часом не злякали гармати –
Наказав йому гетьман ворогів дратувати.
Ще й козацькі загони на той берег запекло
Подалися до ляхів, влаштували їм пекло.
12.
І тятиви дзвеніли, і гриміли у полі
Гаківниці й рушниці, і мушкети й пістолі.
Вже у спалений Корсунь входить гетьман із раттю.
І вівторок настав... Помолімося, браття!
13.
Від Росі прохолода піднялася туманом.
Чути скрегіт і стогін над укріпленим станом –
Знявся табір ворожий та й пішов на засіки,
Утікають від Хмеля, скрині кидають в ріки.
14.
Оточили ми валку й почалася робота:
Гнали ворога, гнали і загнали в болото,
У яругу загнали, в темні хащі, у балку.
Збились в купу кіннота, піхотинці і валка,
15.
Розкотились колеса, і розбіглися коні.
Залунали вітання від козацьких загонів.
І бенкет розпочався – погуляли ми вільно,
Досхочу розливались там кривавії вина,
16.
Роздавали ми щедро українські гостинці,
Звідусіль оточили й пригощали чужинців:
Наші списи тріщали, затупились шаблюки,
Напилися заброди і вина і багнюки,
17.
Танцювали до смерті і співали до крику,
Аж допоки імлою вкрило битву велику.
Заплатила нам щедро за банкет Посполита:
Половина – в полоні, половину – убито.
18.
Тисячі полонених з балки вийшли Крутої.
Витягали гармати, в купи зносили зброю.
А татари лісами, поки небо сіріло,
Полювали за кіньми, втікачів полонили.
19.
Всюди стала сторожа понад яром на чати.
Буде слава про битву переможну лунати!
Гетьман раду скликає, йде під дуба старшина.
Так скінчився вівторок, переможная днина.
20.
Спочивають гармати. Так скінчилася битва.
З нами зброя гаряча і святая молитва!
З нами сила небесна і земля наша чорна,
Що живить і рятує, й наостанок огорне!
21.
У диму після бою всюди чути благання.
Ми живих підібрали і промили їм рани,
А братів, що померли, окропили сльозами –
Вже не встати до бою козакам поруч з нами.
22.
Поховали й високі насипали могили,
Окропили сльозами і хрести встановили.
Три могили чорніють, видно їх звідусюди,
Припадуть до них трави і поклоняться люди.
23.
Й ворогів поховали – всюди яма до ями –
І розвіяли пам’ять про чужих між ярами.
Полонених і зброю віддали ми татарам,
І ясир був великим, бо наймались недаром.
24.
Калиновський з Потоцьким, втікачі-воєводи,
Повсідалися смирно на татарські підводи.
Плаче Річ Посполита, на Богдана лютує,
А козацтво у краї дорогому панує.
25.
Гей, і в нашій скарбниці вітер вільний не свище!
Почали будувати місто на попелищі.
У фортеці палають смолоскипи до рану,
Звідусіль їдуть в Корсунь посланці до гетьмана.
26.
Тут і слава Богдану, тут йому і вінчання:
До козачки кохання – найвірніше, останнє.
А попереду – знову і війна і тривога,
Нам судилося далі гнати ворога злого.
27.
Ми підемо за Хмелем, ой за Хмелем Богданом,
Визволяти Вкраїну, нам навік Богом дану.
Нас покликала слізно батьківщина, як мати,
Годі, годі чужинцям на землі панувати!
28.
У високому небі ворон голосно кряче.
Вірну шаблю ховати рано, рано, козаче!
Наша доля козацька – боронити Вкраїну.
Всюди слава про Хмеля і про Корсунь полине!


Славко Морозенко.

Битва під Ко́рсунем {15-16 (25-26) травня 1648} – битва між військами Речі Посполитої та її найманцями з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримсько-татарськими союзниками – з другого під Корсунем в ході національно-визвольної війни 1648 – 1654 років.

Все частіше я думкою лину
До Кавказу, де скелі юрмляться,
Де живуть іще справжні мужчини,
Які навіть жінок не бояться.

Під прицілами гори і села,
Трубопровід підірвано з газом,
А вони не заклякли в оселях,
І лише згуртувалися разом.

От якби і братів моїх – києм,
Як грузинів: в літак - і додому!
В ешелони - з Москви та на Київ,
Щоб вони не годили чужому.

З Воркути і Тюмені, з Уралу,
Заполяр’я – і ще звідусюди –
От якби журавлями вертали
В Україну найкращії люди!

Щоб докупи – і розум, і руки,
Щоб розхмарили небо до краю,
Почорніле від кібців та круків.
Козаки наші, де ви? Не знаю…
03.2007

Новини щойно світ побачив:
Знамено – колір помаранчу –
Якісь-то наймані вандали
Армійським чоботом топтали
І чорну вішали тканину.
Що там, не череп? – Дзьоб орлиний.
Здалося, ми самі в багнюку
Попадали і склали руки –
Топчіть, оббріхуйте, вбивайте,
І стяг піратський піднімайте.
А всі канали, як навмисне, –
Лише про злочини і вбивства…

Ми таїлись, як перші люди,
По печерах – своїх хатах,
І лилася брехні облуда
У газетах, церквах, цехах:
– Вас чужинці хочуть скорити,
Та за вами – Москва, хлопи.
А що ви німі і неситі,
То схиляли б нижче лоби!
І сміялося зло у вічі,
І настали нестерпні дні.
Я тоді помаранчеву стрічку
Прив’язала на темнім вікні...

Пам’ятаєш, як запалалали
Помаранчем дерева враз?
Не дістали і не зірвали -
Посміхався вогник до нас.
Отруїти можна і вбити,
І в обличчя кинуть брехню,
Та ніхто не зміг загасити
Помаранчевого вогню.
І коли гляне зло у вічі,
І настануть нестерпні дні,
Я візьму помаранчеву стрічку,
Засвічу на своєму вікні

Не забути тривожні ночі.
Разом з "п’ятим" – ми ТАМ були.
І у наші безсонні очі,
Як любов, надії текли.
Піднялися ми разом з бруду,
Подивились в майбутнє враз –
Скільки праці! Як тяжко буде!
Аби б в душах вогонь не згас.
І коли гляне біль у вічі,
І настануть нестерпні дні,
Я візьму помаранчеву стрічку,
Засвічу на своєму вікні.
Січень 2005

Хто учив лелеку
За моря літати?
Нащо так далеко
Доленьку шукати?
Може, там і краще,
Та давно відомо:
Те далеке щастя
Завжди буде дома.
А бентежне птаство
Тягнеться у вирій.
Кажуть – зим бояться,
Тільки я не вірю.
Кажуть, там, де тепло,
Хочуть жити тихо.
Тільки ж путь далека –
В боротьбу і лихо.
То вже, видно, вдача
Випала такою:
Все чогось шукати
І не знать покою.
…Твої дужі крила
Не мені спиняти.
Й нащо птаха вчили
За моря літати?