Пелюстки свіжих орхідей,
Що ледве-ледве потепліли,
І серце Всесвіту відкрили -
Квітують сяйвом між ідей
Мого життя - благословення.
Ось ранок ніжну править мить
Росою чистого натхнення,
Немов легке перо летить.
Дзвенить у травах, прохолоді,
Зеленим кольором, смішна,
Джерел краса у верховодді,
А слід за нею і Весна.

25.05.13

Мрійливий вітер у степу.
Рожеве вогнище. Світає.
На позолочену крупу
З безодні хвиля випливає,
Перетинаючи думки,
Переплітаючи кордони…
Спокійно лине до людських
Сердець незайманих, картонних.
Взиває голосом легким,
Прекрасним, чистим, як перлина.
І тихим подихом морським
Стікає в душу по-краплинно.

Збігають краплини по скронях -
Весняного неба сльозинки.
Зелена в руках парасоля
І жовтоквітучі стежинки -
Одвічні. Відносять на крилах,
Як біломолочні лелеки,
Надії на світлих вітрилах
У Всесвіт безмежно далекий.
Тульпанів червоні корони
Під кронами лип виглядають,
Бджолині сімейства-вагони,
Як потяг дзвінкий пролітають.
За лісом пружніють джерела -
Прозорі, потужні фонтани.
Зозулина пісня весела
Віддала зимі чемодани.

У срібних проблисках осінніх,
Горить топазовим вогнем
Пожовкле листя в павутинні,
Прим’яте вітром і дощем.

Рубіни-промені повільно
Суху пронизують траву.
Лише смарагд – ялинок гілля
Не втратить істину живу.

Листя ллється листопадом,
Стелить злато по землі,
Дзвенькотить, летить над садом
Поміж снів, в густій імлі.
Пляж одеський золотавий
Літа теплий день зберіг.
Слід лишивши свій ласкавий
На піску, щоб серце грів.
Лине осінь містом владно
Між платанів на бульвар.
Злива сипле краплі ватні
З ніжно-білих, теплих хмар.

Нежась в сладком полудреме,
Явью кажутся мечты.
И на темном небосклоне,
Месяц греет луч звезды.

Убывает с голосами
Суматоха и возня
Та, что тянется с часами
Угнетающего дня.

Опустели тротуары
И погасли этажи,
Только тускло светят фары
Проезжающих машин.

Опускается на крышу,
Небывало белый снег,
И зима метелью дышит,
Только свиста еще нет.

Убаюканные снами
Гавань полнят корабли.
Мачты спят под парусами,
Не короток путь был, длин…

Море черное прилежно
Катит пенную волну,
Прикоснувшись побережья
Отходящую ко дну…

Нежась в сладком полудреме,
Явью кажутся мечты.
И на низком небосклоне,
Шаг отмерян до звезды.

Минає ніч, приходить день,
Життя у світі ще триває.
Серед веселощів, пісень,
Воно щасливе пролітає.

Кохання сповнює серця.
Дарує тілу диво-крила,
Бо є наснагою життя,
Яке вдихає в душу силу.

Весна минає, а у слід,
До нас іде червоне літо.
Собою гріє цілий світ.
Палає сонце оксамитом.

Серед його чарівних барв,
Усі турботи потопають.
Душевний затишок надав,
Проміння-струни тепло сяють.

У просторі часу
Хвилини шалені,
Несуть на Пегасі,
У мрії рожеві.

За обрії неба,
Подалі від туги.
Єдина потреба -
Є швидкості ступень.

Подалі від того
Земного чекання,
Несе в невідоме -
Моє це бажання.

Несе поміж хмари
Космічного пилу
І місячні чари,
Показують силу.

Хвилина, ще друга
І швидкість зростає.
У серці напруга
І жалю не має.

У просторі часу,
Де мрії рожеві.
Лечу на Пегасі
У Всесвіта двері.

Вновь не спится до утра.
Вновь осенние мотивы,
Нашептали мне ветра
Тихим трепетом порывов.

Привыкая к тишине
Открываю ей секреты.
То, что сбылось, хоть во сне,
То никак не канет в Лету.

Полуночные стихи
Я все чаще изливаю.
В них отмолены грехи,
Но далек еще от рая.

И дождливо за окном,
И туман на киллометры,
Мрак натянутый сукном -
Просто грустные моменты...

Все не спится до утра,
Но бессонница не в бремя.
Нашептали мне ветра,
Что всему приходит время.

Тиша лягла навкруги,
Спокоєм гай оповила.
Ніжно зелені луги
Щедро роса окропила.

Білої яблуні цвіт
Квітне, чаруючи очі.
Літо дарує нам мить,
Щастя, якого так хочем.

Промінь приносе у дім
Ранні свої привітання.
Радо несе він усім,
Теплого світла торкання.

Птаха в саду за вікном,
Поки іще спочиває,
Сонця зігріта теплом,
Тим, що до нас поспішає.

Неба високого синь
Хмари пір'ясті тримає.
Легко, без зайвих зусиль,
В ньому вони пропливають.

В думи занурився степ,
Наче зелене те море!
Яра пшениця зросте...
Люди не знатимуть горя.

Тиша лягла навкруги,
Спокоєм гай оповила.
Ніжно зелені луги
Щедро роса окропила.