Мерехтять затуманені зорі.
Загубився ведмедиці слід.
Я блукаю у хмарах, як в морі,
а вони все пливуть десь на схід.

Придивляюсь, напруживши очі,
в нескінченність, у сизий туман.
Я думками в зірках серед ночі,
я поринув в безмежності стан.

Побудую з фантазій карету -
коні-мрії поставлю у ряд.
Я покину цю сиву планету,
буду мчати в зірковий парад.

Полечу і розтану в безодні,
довгу ніч проведу я без сну.
Дні, натомість, байдужі, холодні.
Тільки ніч, тільки в ній я й живу.

Блискуче темне піаніно.
Відкрита віко, клавіш ряд.
Чиясь рука веде повільно
по білих, чорних, невпопад.
Фальшиві ноти б’ють у скроні,
коли невмілий музикант.
І сльози радості солоні,
як грає геній і талант.
У дні спокійні і буремні,
у змінах музикальних мод,
під блиск паркету і на сцені,
з душі завжди звучить акорд.
Мажор, мінор, дієз ,бемолі,
я не бездушний інструмент,
кохання радості і болі
все віддаю у цей момент.
Б’ють молоточки в нерви струни
лунають ноти голосні ,
сплелись акорди в мої думи ,
в людські емоції складні.
Що прийде час і "кришка хлопне"
життя закінчиться концерт .
Щось неминуче і холодне ,
закріпить стрічку на портрет.

22.05.2008.