Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олексій Кацай (1954)

Інфо
* Народний рейтинг 4.594 / 5.34
* Рейтинг "Майстерень": 4.531 / 5.32
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.721
Переглядів сторінки автора: 25841
Дата реєстрації: 2006-05-04 17:16:20
Звідки: Porto-Franko Кременчук
Школа та стилі: Спейс-Арт
У кого навчаюсь: В.Висоцький, М.Волошин, В.Стус, У.Уїтмен
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.07.13 21:54
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Той, що блукає у вимірах
0

Той – на нервах увесь, той – на тримерах,
а навкруг – електронний смог…
Заблукав я у інших вимірах
недовимірністю думок.

Щось гуде поза шкірою вуликом
і, вслухаючись в цей рінгтон,
я кручуся на місці нуликом,
в нього вкручений, мов ембріон.

Заблукав я в собі – не в просторах:
розуміння приходе це
і стукоче щось ззовні, мов костуром
б’ють у всесвіту чорне яйце.

Та це ж поряд!.. Та це ж не на віддалі!
Це у скронях – пульс, наче град.
Я вивалююся з точки відліку
в перший вимір всіх координат.

1

Я падінь довжину обчислити
зміг, та є в ній щось гамівне,
бо довгими думками мислити,
виявляється, не головне.

Взад-вперед… А навколо путнього –
трясцяма. І я залюбки
у минуле кочуся з майбутнього.
Потім, сплюнувши, навпаки.

І зникає місто потужністю
в тисячі чоловічих сил:
часу вісь довжин осоружністю
широчіні всі нищить довкіл.

Відштовхнувшись від стінки печерної,
як до неї – перпендикуляр,
в другий вимір абсциси химерної
лізу, наче з шахти – вугляр.

2

Другий вимір миттєво засліплює
широтою й, тамуючи крик,
я в плескату тінь себе виліплюю
за заплющеністю повік.

Тіней шириться машинерія
в прохолоді пласких мигтінь –
я у ній будую імперії,
але кожна уходе в тінь.

І в епоху глобальних затемнень,
як політ, що роз’ятрює сни,
відбувається відокремлення
височіні від площини.

Прокидаюсь… Майданам впокорююсь…
Хочу я по них розтектись!..
Та повільно вже випаровуюсь,
аби в третій вимір звестись.

3

Я у хмарах польотом купаний,
але щось непокоїть мене,
бо свободи вже маю три ступені,
а це знову не головне.

Треба, з’їхавши з неба крилаткою
по стерильних снігах теорем,
припинити вважатися цяткою
у механіці зимних систем.

І, сніжинки із зорями сплутавши,
усім тілом влетіти в замет,
аби, болем своїм сніг розкутавши,
закривавити сотні планет.

І свободу роздерти на клаптики,
і здолати границь печію,
щоб у світлому серці галактики
раптом вибухнути волею.



В серцевині безлічі вимірів
мною влаштований волі теракт:
он втікає те, що не вимерло,
в простору тесеракт.

З нього – в інший. І так лабіринтами
відображень в мільйонах дзеркал
я біжу та й, немов на принтері,
свій розмножую ареал.

Втім, чи свій!?.. Адже в цьому всесвіті
не стіна я – лискуча грань.
Всі істоти тут є перехрестями
не вмирань, а нових блукань.

І навскісним до вітру клівером
руху я віддаюсь, не лічбі…
Головне, самому стати виміром,
аби хтось блукав у тобі.

2017