Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ніколай Гумільов (1886 - 1921)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-02-23 23:54:26 ],
на сторінці поезії     "ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА"   Гумільов Ніколай

Будьте уважні, оцінка ставиться за твір, а не за переклади твору, - ваш достойний переклад можна розмістити теж тут, на сторінці твору. Як і зауваження, щодо перекладу.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 15:29:18 ],
на сторінці поезії     "ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА"   Гумільов Ніколай

Три жінки мандарина

Законна дружина
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді ластівчині гнізда.
Від початку світу поважає
Мандарин свою законну жінку.

Наложниця
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді гуска - груба, жирна.
Як нема дітей у мандарина
Мандарин наложницю заводить.

Служанка
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді всяке там варення.
Нащо ви обидві мандарину,
Кожний вечір нової він хоче.

Мандарин
Вже нема вина в глибокій чашці,
І на блюді лиш червоний перець.
Замовчіть, безтямні балакухи,
І не смійтесь над нещасним старцем.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 15:30:26 ],
на сторінці поезії     " Слоненок"   Гумільов Ніколай

Слоненя

Моя любов до тебе ще - слонятко,
народжене в Берліні, чи Парижі,
яке тупцює ватними ступнями
кімнатами господаря звіринцю.

Не приноси йому французьких булок,
не підноси йому качан капусти,
він може з'їсти тільки грудку цукру,
частину мандарина, карамельку.

Не плач, о ніжна, що от-от у клітці
він зробиться утіхою для черні,
що дим у ніс йому вдихнуть сигари
прикажчики під регіт мідін’єток.

Не думай, мила, що той день настане,
коли, збісившись, ланцюги розірве
І побіжить по вулицях, і буде
давити, як автобус, люд кричущий.

Нехай присниться він тобі інакшим -
в парчі та міді, страусинім пір'ї,
отим, Розкішним, що колись одвозив
до трепетного Риму Ганнібала.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-14 10:33:02 ],
на сторінці поезії     "Шестое чувство"   Гумільов Ніколай

Максим Стріха:

Прекрасне в нас закохане вино
І добрий хліб із доброї господи,
І жінка, від якої нам дано
Зазнати муки й потім насолоди.

Та що робить з огнем, який зрина
Над зимними надвечір небесами,
Де спокій неземний і тишина;
Що нам робить з безсмертними рядками?

Ні цілувать, ні вкласти до кишень.
Та мить минулу вже не наздогнати
Й ламаємо ми руки, та лишень
Приречені довіку проминати.

Буває, хлопчик так знаходить схов
Щоб за дівочим стежити купанням, —
Не знаючи нічого про любов,
Однак таємним мучиться бажанням;

Так у розложистих колись хвощах
Від почуття свого безсилля вила
Слизька істота, вчувши на плечах
Не вирослі іще могутні крила, —

Так скальпелем мистецтва і життя
Спонукані, — чи вік ждать повитухам? —
У муках орган шостого чуття
Народжують уперто плоть із духом.

джерело: Поетика


Шосте відчуття (переклад В.Ляшкевича)

Прекрасні - в нас залюблене вино,
і хліб, який для нас в огні святиться,
і жінка, із якою вік одно -
сповна намучившись, насолодиться.

Та бути як із сяєвом зорі
понад холонучими небесами,
де тишина і неземний покій,
як бути із безсмертними віршами?

Ні з’їсти, випити, ні тіл злиття.
А мить біжить за миттю невдержимо,
судомить руки наші, та щодня
засуджені ми йти все мимо й мимо.

Як хлопчик в забутті своїх забав
дівочим зворохоблений купанням,
не знаючи нічого про любов,
вже потаємно мучиться бажанням.

Як то колись у пралісу хвощах
від почуття безсилості ревіла
ковзка істота, на своїх плечах
вже чуючи не вирослі ще крила.

Отак од віку, - о коли ж, Господь? -
від скальпелю мистецтва і природи
кричить наш дух, і знемагає плоть -
де шостого чуття зростають сходи.

Переклад: Ляшкевич В. 2005
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 12:36:09 ],
на сторінці поезії     "Рассыпающая звезды"   Гумільов Ніколай

перший переклад від Максима Стріхи:

Тій, що розсипає зірки

Не весь час чужа і горда ти,
Й мене ти не хочеш не завжди.

Тихо й ніжно, наче уві сні,
Інколи з'являєшся мені.

Пасма на чолі твоїм лежать.
Їх мені не вільно цілувать.

І горить очей великих зір
Магією місяця і зір.

Ніжний друже, лютий враже мій,
Кожен крок у тебе всеблагий,

Наче йдеш ти серцем навпрошки,
Зорі розсипаючи й квітки.

В тебе це не знаю звідкіля,
Тільки чом ти світиш так здаля,

І тому, хто був з тобою мить,
На землі вже нікого любить?

джерело: Поетика
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 12:39:10 ],
на сторінці поезії     "Царица"   Гумільов Ніколай

Переклад від Є. Чуприни :

Цариця

Твоє чоло у звивах бронзи.
Твій гострий зір — немов стилет.
На честь твою багаттям бонзів
Палав задумливий Тібет.

Коли Тімур у смутній злобі
Народи гнав до їх мети,
Ти увійшла в пустелі Гобі
На грізному його щиті.

Ступивши у фортецю Агри,
Ти сяла, мов нова Ліліт,
І радісні твої онагри
Бриніли золотом копит.

Вже вечір був. Земля мовчала.
Тримали подих квітники
Та від зеленого каналу
Злітали й маяли жуки.

Я з-за колон, сховавшись в тіні,
Вдивлявсь у діамант лиця
І квітнув, — Гіацінт уклінний, —
Рожевим одягом жерця,

Узорний лук в дугу зігнувся.
І вільним серцем бунтаря
Я чув, що м’язи не здригнуться —
Умить знайде тебе вістря!

Тоді б походи всі минулі,
Усі ті велич, біль і брань
Тропічним танком спалахнули
Й весіллям хижих полювань.

Та твого рота смуга строга
Таку ховала зміну мук,
Що я в тобі побачив бога
І мій у землю влучив лук.

Юрба рабів ураз метнулась.
І я до тебе очі звів,
І ти повільно посміхнулась,
І кат сокиру опустив…

джерело: Поетика
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 12:42:00 ],
на сторінці поезії     " Ислам (посв. О. Н. Высотской)"   Гумільов Ніколай

Катерина Маслик
джерело: Лабіринт українського самвидаву

Іслам

Цю ніч в кафе ми смакували к'янті,
Коли ввійшов, спитавши шері-бренді,
Високий і немолодий ефенді,
Що ворог християнам у Леванті.

Йому я кинув: «Друже, перестаньте
Зневажливо кривитись — ви не денді,
У час, коли неначе у легенді
Зелену ніч минає Даяманті.»

Та він розвердився, ногою тупнув: «Баби!
На тому тижні чорний камінь Каби
Підробкою назвати утвердили.»

Тоді зітхнув, замислився глибоко,
Прошепотів із сумом: «Миші з'їли
Три волосини з бороди Пророка».
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 12:45:15 ],
на сторінці поезії     "Жираф"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Максима Стріхи
джерело: Поетика

Жираф

Сьогодні сумні твої очі подібні до темних свічад,
І смуток твій пальці тонкі на колінах зібpав.
Послухай: далеко, далеко на озеpі Чад
Живе дивовижний жиpаф.

Стpункий в нього обpис, легка і шляхетна хода,
Hа шкуpі його візеpунок лежить чаpівний, —
До нього подібна лиш тільки озеpна вода,
Як місячне світло тpемтить, відбиваючись в ній.

Він здалеку — наче вітpила легкі коpабля,
А біг його лине, неначе пташиний політ.
Я знаю, багато чудесного бачить земля,
Як він засинає у гpоті з беpилових плит.

Я знаю веселі казки таємничих кpаїн
Пpо дівчину чоpну, пpо те, як любив юний вождь…
Але на землі не лишилось для тебе таїн, —
Ти дихала довго туманом, і віpиш ти тільки у дощ.

То ж як pозказати тобі пpо нев'янучий сад,
Пpо пальми стpункі, і пpо запах небачених тpав…
Ти плачеш? Послухай… далеко на озеpі Чад
Живе дивовижний жиpаф.
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 12:47:06 ],
на сторінці поезії     " Старина"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Максима Стріхи
джерело: Поетика

Старовина

Ось парк занедбаний із грабами,
Вітрець оспалий в бур'янах,
І перегукується з жабами
Болотяний надвечір птах.

Ось дім, старий і нефарбований,
В нім наче плаває туман,
У залах — мотлох і штуковини,
Картини з танцями пейзан.

Мені судилось тільки сум нести,
Де розкладав мій дід пасьянс,
Де тітоньки кохали в юності
І танцювали контреданс.

І безпритульне серце мучиться,
Бо в ньому вічно вирина
Така похмура надокучниця,
Незолота старовина.

…Тепер би круч вітри пронозливі,
Сніги посріблених вершин
Та хмари сиві і загрозливі
Над грізним гуркотом лавин!
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 13:46:49 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Максима Стріхи
джерело: Поетика

* * *
Із лігвища змієва,
Зі славного Києва
Не жінку я взяв — поторочу.
А думав — примхливицю,
Гадав — норовливицю,
Веселу пташину співочу.

Покличеш — зіщулиться,
Обнімеш — то скулиться,
А місяць зійде — затомиться,
І квилить-ридає,
Немов упадає
Над мертвим, і хоче топиться.

Їй мовлю: «Хрещеному,
З тобою по-вченому
Возиться мені не під пору».
Аби ж те добро її —
Та в вири Дніпровії,
На Лису відьомськую гору.

Мовчить — лиш їжачиться,
Для неї все мрячиться,
Жалію її, неприкаяну,
Мов птицю знесилену,
Березу, похилену
На Богом закляту закраїну.
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 13:50:10 ],
на сторінці поезії     "У камина"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Максима Стріхи
джерело: Поетика

Біля каміна

Hасувалась тінь… Догоpав камін…
Голову хилив у задумі він.

Стежачи, як жаp меpехтить в огні,
Гіpко пpомовляв він слова смутні:

«Кpізь піски пустель, чаpагі саван
У незнаний кpай вів я каpаван;

Гpізні гоpи, ліс, тpави нам у зpіст,
Муpи вдалині невідомих міст.

В тиші уночі з тих осель не pаз
Мотоpошний плач долинав до нас.

Ми pубали ліс, ми копали pів.
Леви йшли до нас в пітьмі з чагаpів.

Hе було там душ з нами боязких,
Пpосто межи віч цілили ми в них.

Відкопав з пісків стаpодавній хpам,
І pіку моїм названо ім'ям.

А в землі озеp плем'я не одне
Мов свого вождя слухалось мене.

Hині наче сон пpоминуло все,
І недуга зла мої гpуди ссе;

Я збагнув тепеp, що то значить «стpах»
У могилі цій, в чотиpьох стінах;

Hі pушниці блиск, ані плюскіт хвиль
Hе pозіpвуть пут, не вгамують біль…»

Кpиючи в очах втіхи злий вогонь,
Жінка у кутку слухала його.
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 13:52:58 ],
на сторінці поезії     "Телефон"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Максима Стріхи
джерело: Поетика

Телефон

Несподіваний і смілий
Голос жінки в телефоні…
Скільки осяйних гармоній
В цьому голосі без тіла!

Я для щастя — не сторонній,
Сила в нього незборима:
Краща лютні серафима
Ти і в рурці телефонній!
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 13:59:27 ],
на сторінці поезії     "Театр"   Гумільов Ніколай

в перекладі: М. Вороного.
Джерело: Вороний М. ПОЕЗІЇ. ПЕРЕКЛАДИ. К.: Наукова думка, 2003

Театр

Всі ми — святі і злодії,
Чи з вівтаря, чи з острога.
Всі ми смішні лицедії
В театрі Господа Бога.

Бог засідає на троні,
Дивиться з сміхом на сцену.
Зорі на пишнім хітоні,
Цятки блискучі по трену.

Ложа простора, вигідна;
Висить над нею комета.
Діва Марія лагідна
Хилить свій стан до лібрето.

Гамлет? — блідий мусить бути.
Каїн? — жорстокий і грубий...
Ось в увертюрі вже чути
Сонячні янгольські труби.

Дивиться мудрий хазяїн,
Стежить згори справедливий:
Зле, як заплакав би Каїн
Чи був би Гамлет щасливий.

То щоб додержати плану
I щоб ансамблю тримати,
В гру ту глухому титану
Болю казав він додати.

Біль розгулявся горою,
Світ ввесь оплутав сітками,
Всіх перемучених грою
Б'є та січе канчуками.

Дужчає кара кривава!
З нею зростає тривога:
Ой, чи скінчиться ж забава
В театрі Господа Бога?!
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 14:02:13 ],
на сторінці поезії     "Любовь"   Гумільов Ніколай

в перекладі: Є. Маланюка
джерело: "Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя" (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002

Любов

Вона вже не раз випливала
Із бруду міського каналу,
Де гостро і тонко тремтів
Відбиток ліхтарів.

І в тихім гаю безсило
В петлі на вербі висіла,
В петлі — вона, Дездемона,
Пробачена й смертно-сонна.

І десь, в спорожнілім домі,
На кров'ю залитій соломі,
Цікаві знаходили люди
Її прострелені груди.

Та невже ж через сі ось помилки,
Через руки, на котрих кров,
Бідних серцем, слабких і тільки, —
Ми зрадим її, любов.
Коментатор Даймон Пеем, [ 2006-08-31 14:04:53 ],
на сторінці поезії     "Канцона вторая"   Гумільов Ніколай

в перекладі: М. Ореста
джерело: "Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя" (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002

Канцона

Храм твій, Господи, в небесах,
Але дім Твій — і доли земні.
Розцвітають липи в лісах,
І на липах птахів пісні.

І весна, Твій благосний час,
По веселості йде полів,
І всі ангели линуть до нас
В час весняний на крилах снів.

Якщо, Господи, все це так,
Якщо слушно співаю спів,
Дай же, Господи, дай свій знак,
Що я волю Твою зрозумів.

Над тією, що нині сумна,
Як Незриме Світло, засяй
І на все, що спитає вона,
Всесліпучу відповідь дай!

Бо любіші за щебет лісний
І благіші від ангельських труб
Нам тремтіння принадних вій
І улюблений усміх губ.
Коментатор Варра Тор, [ 2006-08-31 21:25:58 ],
на сторінці поезії     "Царица"   Гумільов Ніколай

"Светла, как древняя Лилит"
гм, Ліліт - то демонічна чорна Луна.

Остання строфа перекладу гірша оригінальної за формою і втратою подвійного змісту.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-09-17 12:40:19 ],
на сторінці поезії     "У камина"   Гумільов Ніколай

Окрім художньої цінності оригіналу, важливо відчувати той ефір романтизму, що спонукав Ніколая Гумільова самостійно і з великим достоїнством пройти той шлях, який він описує. Спробуйте повторити:) (:
Коментатор Майстер Рим, [ 2006-09-17 12:44:38 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Гумільов Ніколай

Кажуть знавці душ людських, що дві такі творчі особистості не можуть бути разом щасливими, аж ніяк. :) Ба, більше того, вони і в самотності не знаходять щастя. Ніколай Гумільов і Анна Ахматова - Промисел Долі.
Коментатор Вітер Ночі, [ 2009-11-07 19:43:29 ],
на сторінці поезії     "ОТРАВЛЕННЫЙ"   Гумільов Ніколай

С благодарностью тому, кто ведет ЭТУ страницу !
Коментатор Чорнява Жінка, [ 2011-01-24 22:50:41 ],
на сторінці поезії     "Шестое чувство"   Гумільов Ніколай

Шосте чуття

Прекрасне в нас закохане вино,
І добрий хліб, що в піч для нас сідає,
І жінка та, з якою нам данó
Пізнати пекло й насолоду раю.

Та що робити з кольором зорі
Над холодіючими небесами,
Де тишина та спокій неземні,
Що вдіяти з безсмертними віршами?

Ні животу, ні горлу, ні губам –
Миттєвість лине далі невловимо,
Заламуємо руки, але нам
Накреслено іти все мимо, мимо.

Як хлопчик, ігри кинувши свої,
Дівоче споглядаючи купання,
Любовні ще не звідавши бої,
Все ж мучиться невтоленим бажанням.

Як в первісних незайманих хвощах
Ревіла з розуміння, що безсила,
Слизька тварина, несучи в плечах
Іще дрімотні, не розкриті крила.

Так, вік за віком – доки є Господь –
Під скальпелем мистецтва і природи,
Кричить наш дух і знемагає плоть,
Для шостого чуття відходять води.


(Переклад Л. Лібуркіної, 2010)
1   2