Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Богдан Боденчук (1990)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Переглядів сторінки автора: 16457
Дата реєстрації: 2009-02-18 19:11:32
Звідки: Тернопіль
Веб сторінка: https://vk.com/bogdan_bodenchuk_more
Школа та стилі: Літературна студія 87 ім Ю. Завадського
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2015.04.20 10:09
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Богдан Боденчук (01.04.1990) - поет, учасник літературної студії «87» ім. Юрія Завадського, переможець "П'ятого західноукраїнського поетичного батлу 2013", переможець 2-го Міжнародного конкурсу "Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни"(2014), фіналіст поетичного конкурсу "Dictum". Учасник літературних заходів: "Форум видавців", фестиваль "Франко місія", мистецький фестиваль"Ї", "Artgnosis", "Підкамінь" та ін. Працює вчителем світової літератури в школі. Автор збірок "Море" (Крок, 2013), "Постріл" (Крок, 2014), вірші опубліковано в альманасі "87" (Крок, 2012), "Подільська толока" (2012), "ЄВРОМАЙДАН ЛІРИЧНА ХРОНІКА" (Discurs, 2014), "Літературний Тернопіль" (Терно-граф, 2015), Літепатурна антологія мистецький фестиваль "Ї"(Крок, 2015).

Найновіший твір
ВПАВ ПТАХ НА МАПУ
впав птах на мапу, янголи ходять в білих халатах.
палять в палатах, плачуть у простір, у грудях —
постріл.
Бог вимкнув радари, доля осліпла, вмерла в датах.
з сумом апостол пише про птаха, пише про втрати.

час спинився у хмарах, на сході — сонячний спалах.
біль проростає, бій наростає, бо поранене небо.
смерть підкрадалась, як звір, діти спокійно спали.
де їх світлі душі сьогодні? скажіть, хто-небудь.

плачуть свічки, сльози з’явились на квітах і травах,
мертві, надіюсь, стали птахами і полетіли без болю,
зникли у світлі вечірнім, в небесній яскравій заграві.
хочу вірити, що я сплю, але все марно —
дихаю війною.

летять птахи по небу і плачуть на землю дощами,
що змивають на наших вокзалах сліди війни сходу.
моє покоління уже має від часу і пострілів шрами,
нами, як пішаками невдалої партії шахів, ходять.

і хочеться миру, та передають невтішні новини.
смерть плете свої сіті, на сході вмирають
знову не ті.
снайпер стріляє, куля підло входить у спину,
зникають птахи, поміж хмар на пораненій висоті.