•  Людськість

П.Тичині

•  * * *

В глибокому затоні,
Далеко од людей

•  * * *

В високій келії, самотно-таємничій,
Де тіні вічнії спинились у кутках,

•  1929

НОВИЙ ХЛІБПахучий пил невпинно осіда,
Фарбує все у матові півтони,

•  1928

ПОЕТНе ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,

•  1927

Вечір напровесні.
Весна за прякою, мов скромна Маргарита,

•  1926

У пущах, де лише стежки звірині,
Серед потворно сплетених гілок

•  1925

Анхізів син, вклонившися богині,
Поглянув їй, окрилений, услід:

•  * * *

Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —

•  Поцілунок

У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,

•  * * *

Тут цілий день, у казанах закутий,
Кипить асфальт задушливо-тяжкий,

•  * * *

Слід копитів занесло сивим димом,
Упала гілка — лапа снігова,

•  1922

Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим
Знімаючись у вогку височінь, —

•  Олександрія. Мотив старої повісті

Під синім полум’ям святого неба
Ріс Олександер. Він Гомера вчив

•  Ніцше

Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:

•  * * *

Зелена піна лісу молодого
Дрімотно плеще, як на морі шум.

•  Несіть богам дари

Несіть богам дари! Прозорий мед несіть,
Що пахне гречкою і теплими дощами,

•  Сонет нудьги й бажання

Немає гірш, як буть собі нудним:
Не гіркість яду — кислощі цитрини,

•  Синя далечінь (уривок)

Старі будинки ажурові
І кожен камінь — вічний слід

•  Бодлер

В раю блаженних мук, де на тонких стеблинах
Ростуть, звиваються химерні квіти зла,

•  * * *

На порозі гість веселий —
Дощ блакитний, весняний…

•  Срібний сонет

М.Алексеєву

•  * * *

Спинилось літо на порозі
І дише полум'ям на все,

•  * * *

Надворі дощ, холодний вітер виє,
Одпочивай, рушнице, на стіні!

•  Моя царівна

Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;

•  Моїй Леонорі. П’яний сонет

Ні, тебе нема, нема на світі,
Ти з’явилася у ніч осінню,

•  Мистецтво

Коли усе в тумані життьовому
Загубиться і не лишить слідів,

•  * * *

            Я помчусь по дикой степи,
            Я надменно сброшу я

•  * * *

Зелені тіні по душі майнули —
М’якого моху свіжо-чистий тон,

•  До портрета Саксаганського

Дивлюсь, Кабице незрівнянний,
На молодечий твій портрет, —

•  * * *

Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.

•  Сільський сонет

(З зимових спогадів про літо)