Нищівний вогонь революцій,
Політика кланів брудна –
Породжують хаос і крах конституцій…
Та в нас Україна одна.
Єднаймося, браття, і Єдність
Укаже нам правильний шлях.
Взаємоповага, відкритість і чесність –
Оселяться в наших серцях.

Приспів:
Моя Україна – кровинка одна,
У єдності – непереможна вона.
В любові зростай, Україно моя,
Щасливих народів сім’я.

Господь дарував нам державу
Від Криму до рідних Карпат.
Якщо поважати Закони і Право,
Розквітне країна, як сад.
У злагоді кожна родина
Щасливо будує свій дім,
У домі такому не плаче дитина
Та затишно, мирно усім.

Приспів

Твої запрацюють заводи –
«Антонова» і «Південмаш»...
І житимуть мирно, щасливо народи,
І космос – також буде наш.
Шануймо себе та сусідів,
Забудьмо нечемні слова,
Повірмо у себе та силу молитви,
І не забаряться дива.

Приспів

20.04.2014

Ми вітаємо вас, братство внутрішніх військ!
Ви є гідними слави героїв, міцні і свідомі!
Щоб щастило завжди, щоб не знати біди,
Ми бажаємо кожному – Щастя, і Долі!

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Ще один рік минув, що попереду жде? –
Мимоволі у всіх виникають такі запитання.
Мудрість вихід знайде, день святковий прийде,
А війська захищатимуть мир і єднання.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Мужність, відданість, честь – риси внутрішніх військ,
Де завжди пам’ятають героїв своїх ветеранів.
У відставку й запас з військ не списують вас –
У військах переймають ваш досвід старанно.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Київ, 2012 рік.

Я учора тинявся по Львову,
А сьогодні по Києву йду,
І закохуюсь, знову і знову,
В Україну мою молоду.

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

Хтось шукає щасливої долі
У далеких, заможних краях.
Але щастя нема без любові,
Полюбіть Україну, як я!

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

Хай зростає в любові Вкраїна –
Волелюбних народів сім’я,
Де і друзі мої, і родина...
В Україну закоханий я!

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

13.06.2011 р.

Непотрібні державі корупція,
Тероризм і скандальна брехня.
Щоб законом була Конституція,
Ви на варті безпеки щодня.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

Ви – і воїни, і аналітики,
Співробітники СБУ.
В економіці і політиці
Вичищаєте бруд та іржу.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

Ні до чого героям овації
За їх подвиги, ратні труди.
Ви є честю і совістю нації!
Залишайтесь такими завжди.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

Слова Шевченка… Наче кроки
Безсмертних дум його, слова:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива».

Ти, Україно,
Невмируща, якщо і діти, і старі
У бій ідуть в лиху годину,
А з ними – всюди кобзарі.
Так було… Нелюди з гестапо,
Забивши, кинули у став
Сліпого, сивого Остапа
За те, що «Думку» заспівав….
За те, що «Думку» заспівав.
Палало все… Та не згоріла
Остапа «Думка», як зоря,
Бо мудра пісня мала крила
Душі сліпого кобзаря.
Слова Шевченка… Наче кроки
Майбутніх дій – його слова…
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива»,
Гнобила Неньку «вища» раса…
А біля славних берегів
Могилу генія-Тараса
Громили зграї ворогів…
Та час прийшов! На вражу силу
Піднялись Єдність і Добро,
Звільнивши Неньку нашу сиву,
І мудру «Думку», і Дніпро…
Звільнили рідний наш Дніпро.
На бій пішла уся Вкраїна!
І знову – вільна Русь свята,
Безсмертна наша Україна,
На довгі, радісні літа!

«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма».

У Європі буяє весна,
Зустрічаючи День Перемоги.
Ветеранам ще сниться війна
І жорстокі воєнні дороги...

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Вже давно повернулись з війни
Ветерани на рідний Хрещатик,
Відродили державу вони
І навчили її захищати...

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Ми сердечно вітаємо вас,
Ветерани війни світової!
Ви Європу творили для нас
З мирним небом над головою.

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Ми на варті державних кордонів,
А у небі – ми крила твої.
Ми солдати твої невідомі,
Що пройшли через пекло боїв.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.


Ми закохані в твої простори,
У Карпати і велич Дніпра.
У блакить твого Чорного моря,
Край співучих людей і добра.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.


Нам тебе захищати, країно!
Ми - солдати твої і сини.
Хай живе наша Русь - Україна,
А негоди - минуться, як сни.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.

Кий, Хорив, Щек - пливли у світ,
І Либідь, їх сестра,
Побачила калини цвіт
Над схилами Дніпра:
“Погляньте, браття, як цвіте
Цей дивовижний гай!
Хай місто Кия тут зросте..”
І Кий сказав: “Нехай...”.

На кручах Славути – Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

З’явилось місто восени,
Де Кий сказав “нехай”.
Відтоді Київ щовесни -
Квітучий диво-гай.
Відтоді для усіх слов’ян
Калина – оберіг,
Бо ще найперший князь киян
Калиноньку зберіг.

На кручах Славути - Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

І як ні нищила „орда”
Наш працьовитий край,
Калина вічно молода
Відроджувала рай
І навіть той, хто сил не мав,
Поповнював ряди...
Щоб дух Свободи не зникав,
Калину посади!

На кручах Славути - Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

Не слухайте брехні і не творіть
Для себе силіконових кумирів!
Соборну Україну збережіть!
Живіть, працюйте і любіть у мирі!

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Шануйте Конституцію й Закон!
Емоції несіть на стадіони!
Не обирайте, друзі, силікон.
Його багато, але й нас мільйони!

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Хай голос наш почують крикуни,
Коли ми оберемо мир і спокій.
Нехай звучать пісні про ясени
І про Дніпро – могутній і широкий...

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Нас дехто ще вважає “бидлом”
І має з цього певний зиск.
Відмовчуватись вже набридло.
Є у нас мова і язик.

Ще обзивають нас “рабами”
І розповсюджують брехню,
А уві сні скриплять зубами,
Бо сморід є. Нема “вогню”.

Тим “правдолюбцям” мабуть сниться
“Останній, вирішальний бій”.
Не допоможе й “заграниця”
Брехливій братії такій.

Там теж не дурні, розберуться,
Хто сіє розбрат, а хто мир.
У власні пастки попадуться
І брехуни, і їх кумир.

А ми - з’єднаймося міцніше,
І зникне розбрату “межа”.
Є у нас розум, руки… Лише
Бракує єдності, на жаль.

Вже стільки років нам ніхто
Не заважає панувати!
Крутими дачами й авто
Спроможні людство дивувати.

Та що там дачі і авто!
У нас і “гетьманів” чимало,
І партій теж давно за сто,
Які прилюдно обіцяли

Створити в Україні рай
Аби пробитися в парламент.
Але згадати рідний край
Перешкоджає їм...регламент.

Та й депутатство, чим не рай?
Коли і шахраям пузатим,
Хто гроші у держави крав,
Не сміємо про це й казати,

Бо так заведено, що їм
З тим депутатством, наче вдома.
Не “світить” і казенний дім,
Хіба що тільки за кордоном.

Тож, запитаймо, далі що?
А може наш народ ледачий
І кинув сам напризволяще
Своїх людей на звалище?

А може наші жіночки
Не є найкращими у світі?
Їх продають, неначе квіти,
Та і купують залюбки.

Наркотики, повії, СНІД,
На станціях бездомні діти...
Хіба так можна далі жити,
Неначе у кошмарнім сні

З надією лише на те,
Що може схаменуться “ситі”?
А може сенс є попросити
Згадати “ситих” про святе,

Про Божий справедливий грім?
А що вони? Крадуть і храми
Будують. Та старенькі мами
Ніколи не пробачать їм.

Бо храми ті - краплина в морі
Того, що вкрадено у них...
Не проросте Добро на горі
Й сльозах воістину святих!

Не має майбуття і слави
Тим, хто обдурює людей,
Зникають в Лету і держави,
А Кривді шлях один - у глей.

Вже стільки років... Але рух
Залежить, перш за все, від ладу
І адекватних кроків влади,
Прозорих дій і чистих рук.

Коли це зможемо збагнути
І руки братства подамо,
Нас жодній силі не зігнути,
А меншовартості клеймо

Та інші вади наші згинуть...
Тож будьмо чи не будьмо ми?
Чи справдяться слова із гімну?
Вже десь гримлять Весни громи

І закликають “рай земний”
Тут, в Україні, будувати,
У власнім краї панувати
Та дочекатися Весни

І “ще не вмерла...” заспівати!

Час волі

Душа болить за нашу Україну,
За наш народ, що досі наче спить,
За жінку, що кляне у черзі ціни,
За вас, хто тягне лямку і мовчить.

Чому ми наче досі на колінах?
Чому під синьо-жовті прапори
За мить понапихалось тої “піни”,
Яка живе за “правилами гри”,

Яка уміє в очі обіцяти,
А поза очі кидати - “жлоби”,
Яку не в крісла треба, а за ґрати,
З якою ми не люди, а “раби” ?

І виповзають плісняви “червоність”
Та заклики “жовтневої пори”...
Де ваша пам’ять, люди ? Де свідомість?
Це ж тої “піни” кляті кольори!

Нам досить крові й соромно жебрати.
Наш час прийшов підвестися з “колін”
І у своїй державі панувати,
Не руйнувати - будувати “дім”.

А плісняви - позбавитися треба,
Бо час прийшов, святої волі час!
Душа болить, але я вірю в себе
І в тих людей, що прийдуть після нас!

Безправність і злидні – теж кайдани.
І ми прийшли на свої майдани
Сказати: „Так – правовій країні,
Чесній владі, новій Україні”.

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Зникають села! Гине природа!
Там розкрадають власність народу!
Хочемо владу - чесну, відкриту!
Вже не дозволимо нас дурити!

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Нехай не прагне до влади „піна”,
Нас не поставити на коліна!
Вже не втратимо волі і зору!
Народ за владу – чесну, прозору!

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Ти казав: «Маю честь»,
присягнувши служити народу.
Говорив: «Маю честь»,
«обмиваючи» свої зірки ...
Ти мене врятував…
Та останню твою нагороду,
Не ховаючи сліз,
вже приймали старенькі батьки.

Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Ти мене врятував,
коли мій парашут не розкрився…
Ти був кращим завжди –
там у небі, і тут на землі.
Ти насправді мав честь,
підставляти плече не барився
І довічно в строю
попри сльози, печалі, жалі.


Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Ти ще вчора казав:
«Маю честь Україні служити»,
Де могили дідів,
а в землі – пуповина твоя.
Наша честь офіцерська!
Без тебе і дня не прожити!
«Маю честь!» - разом з вами
за друга повторюю я!

Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Я співаю для вас, дорогі офіцери!
Сподіваюсь, що інші пробачать мені…
Ви пройшли крізь бої, навчання і маневри,
Подолавши усе, не згоріли в огні…
Захищаєте нас, рідний край і кордони,
Вам пасують мундири, а не піджаки.
Біографія ваша – на ваших погонах,
Про здобутки і втрати – говорять зірки.

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Щиро дякую вам, дорогі офіцери,
За жертовність, яка є у вас у крові,
Героїзм у боях і за очі веселі,
Коли ви без утрат вигравали бої.
Дяка вашим батькам за синів-офіцерів
І дружинам, які вас кохають і ждуть.
Хай в далеких світах сняться рідні оселі,
А героїв своїх – нагороди знайдуть.

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Дяка вам за дітей, що пишаються вами,
А в годину лиху – захищатимуть нас.
Неможливо усе передати словами...
І ми, стоячи, щиро всі вітаємо вас!

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Україна
Є, була і буде,
Що б там не казали...
А, коли
Наш народ
Про труднощі забуде,
Вірю, пригадають, -
“Тут жили
Ще у двадцять першому столітті
Люди, що співали “Ясени” ,
Скажуть, -
“Їх нема уже на світі,
Але це прапращури,
Вони,
Згуртувавшись,
Розбрат подолали,
До чужих країв не подались
І для нас державу збудували”…
Вірю,
Це відбудеться колись.