Скресла крига ілюзій – орнаменти казки в склянім вікні.
Трудоднями повняться будні і сходять в людські могили.
Твій самотній погляд, віками мене шукаючи, звечорів.
Всі сумні думки тятивою ставали, текли чорнильними гирлами.

Ти співав мені – я не чула ні слів, ні мелодій. І голос щез.
Заколисую слабкощі, ріжу печаль, сповідую раціо.
Для дівчат світ – чужинець: занадто безтактний і грубо-кремезний.
В нім теплиці нема для бутонів, щоб стали тендітними граціями.

Це все пустощі, лестощі. Все, окрім серця – пусте.
Кожен голос коханий для когось месія-шаман-спаситель.
У пустелі я буду піщаною бурею, буду вікном в споконвічній стелі.
Замовкай, уникай. Я заклята довічно тобі увижатися й снитися.
21.11.2016

я голос в твоїй голові я невидимий відьомський захист
той захват вогненних зіниць що у трепеті танцю молились до мене
колись поміж нами були лише коні бої і холодні стремена
в новітнім житті ти приховуєш запах парфумами дотик замінюєш стукотом клавіш
вся фальш випромінює темряву згустки злітаються хижими зграями
над мертвими душами вирви порожніх думок і айкью вже з відсотками в мінусі
цей день як останній свій витвір зліпи дооформи і геть поза рамки обмежень ти винеси
а я буду киснем ось цим що в тобі оживає обурює радує грає
і сумом твоїм вуглекислим
що догоРАЙє
11.02.2017

Часом мовчати в онлайні -
Майже сидіти поруч.
Ця випадкова дистанція -
Наші дотичні поручні.
Ти заїдаєш всі сумніви,
Я звинувачую поверхи.
Ми пропускаємо сутінки,
Де наші мрії ковзають.
Стіни спинились, схибивши
Нас упіймати заживо.
Ти мене вкотре вибачиш,
Я відплачу тобі захватом.
Тіні від літер стукають
Звуком знайомого голосу.
Ти адресатів плутаєш,
Я відсипаю колкощі.
Бути онлайн акторами
Часом для нас відведено:
Нащо ти смайли повторюєш?
- Так уникаю відвертості.
25.05.09

Коли біль трансформується у слова,
а бажання - у кольори,
Намалюй, як я сплю і сміюсь у снах.
І нічого не говори.

Коли правда затята і точить ножі
На відвертість і доброту,
Ти зміси мене, як сухі коржі,
І зліпи мене - саме ту.

І струмками розтане усе неживе.
А я відьма з країни Оз.
Все несправжнє, що поруч гукає й пливе,
Хай минає й проходить повз.

Мої мрії - похресниці неба й зорі,
Мої танці - то ритуал.
Будь собою, нічого не говори.
Намалюй мене голу з лицем догори.
Як нікого не малював.
20.07.2016

Гірше завжди буває. Це правда, милий.
Навіть коли ти на дні глибокого моря без кисню.
Люди вмирають, тіні приходять в будинки покинуті.
Товаропотік у великому місті мрії окислює.

Сонце встає і сідає, і вічність по колу
На паровозі світанків круг нас обертається.
В душах, як в мапі – теж є свої темні околиці.
Ніколи не знаєш, хто виїде звідти, а хто в них зостанеться.

Совість, як сіль, свіжі рани болюче притрушує.
Звичка затягує очі ще гірше, ніж сліпота.
Ми усі вільні до вибору, тільки самі себе змушуємо
Стежку по колу в щоденній пустелі думками топтати.

В дні патентованих снів, юесбі і технічних виродків
Складно сказати слова найпростіші – до тремтіння й відчаю.
Чесність дає свої пагони, з них все життя наше виросте.
Випий ще кави, коханий. Ми тільки тут і тепер – в нашім щасті і вічності.

20.11.2017

Забувати. Як бігти босому по чорній густій воді.
В теорії море розійдеться, ти король світу, то вже хеппі-енд.
На практиці душі зневірені, ноги закволі і сумнів щокроку в ході.
Така селяві. А ти просто терпляче чекаєш зручного моменту.

Ця функція захисту одвічно стороння для мене й чужа.
Вертати домів – даруй ластів'ятко, це точно не сильно моє.
Для мене лежить принципова і досить чітка межа
В причинах і наслідках, хто ми були і ким по-справжньому є.

Ти сердишся знову, жбурляєш рядками і з жаром розіб'єш горшки.
Театри згоріли раніше за наші провали. Ми граєм в німе кіно.
Учора спекотно. Сьогодні вже сніг, а завтра думками дощитиме.
Ти в серці моїм зробив трасу й гасаєш по ній сам з собою на перегонах.

Вся наша буденність - це привид бажань і тривог, наших мрій і розлук.
Усі кольори на відтінки розклали, палітра загальна одна.
Якщо я спіткнусь і впаду – будь зі мною. Візьми мене на поруки.
Найкраще у Всесвіті благо - це люди земні, яким не однаково.

23.11.2017

Не думка – тільки криця.
Передхолодний дзвін.
Вогненна колісниця
Твоїх музичних стін!

Нестримані печалі -
Невипита труна...
Твоїм глухим мовчанням
Розгойдана весна.

2007

Стала рафінованою.
Скажи, навіщо?
Краще писати, бігти, намагатись вивищитися.

Его моє обпльоване,
Смажу стейки,
Від світу всього приховую власну істерику.

Лишились скупі бажання:
Руду кицьку,
Пательню у квіти, пальму, чемодан з китицями,

Зімбабве роздержавити,
Паста ді маре,
Бути для всіх кралею, а вдома – примарною.

Та стоп. Рафінованість.
Так, я забула :
Банальне-нове-в-мені-вбиває-геній-минулого.

24 березня 2009.

…І він пішов палити на балкон.
Вона лежала, втупившись у стелю.
Одвічний чоловічий баритон
Залишив в серці кам`яну пустелю.

Ще три хвилини в тихій самоті
У спробі відчувати невідчутне
Він палить – а вона в лихім куті
собі чекає поки біль ущухне,

Зітреться сумнів швидкоплином днів
Минуть богемні примхи і заскоки
… а вуглик на цигарці тихо тлів,
Транслюючи свій одинокий спокій.

2.02.2009

Світло очей я в твоєму сяйві
Коло вогненне ти і я
Твоя любов це моє осяяння
Пристрасна тепла течія

Ти роздягаєш мене зіницями
Я перехоплюю подих йду
Дай своїм спраглим поглядом вмитися
І не вдавай що ти байдужий

Подив і біль у моєму серці
Впевненість й втіха на вустах.
Дай зупинитись моїй істериці
Я знепритомлена власним страхом

Ти найдорожчий такий далекий
Хочу до тебе така твоя
Спрагло припасти із вигуком з клекотом
Згадати що тіло то течія


26. 04.09