Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ярослав Ільницький (1963)

Інфо
* Народний рейтинг 4.275 / 5.42
* Рейтинг "Майстерень": 3.552 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Переглядів сторінки автора: 8536
Дата реєстрації: 2009-07-17 21:03:24
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2012.12.17 20:01
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Здмухуючи порох (спроба давнього стилю)
Хроматичний звукоряд барокової флейти з точки зору сучасного слухача досить нерівний – одні ноти дзвінкі, інші – бліді і невиразні. Композитори того часу це враховували і не вважали це вадою – радше специфічним відтінком кожного звуку. Треба навчитись любити ті звуки – вони невід’ємна властивість інструменту і мають свою власну красу
(із “Школи гри на бароковій флейті”).


Твій кожен звук – царице інструментів вітру – досконалий і прекрасний.
Коли злітаєш до найвищих – мі і ре і до і сі
Дзвенять вони, неначе келішки з вином у товаристві добрім –
Їх слухав би і слухав до нестями, немов тости елітно-славні, або ж як
Обіцянки солодкі наших можновладців, що і відірватись годі.
А далі вниз – там ля і соль, чудові пишні звуки,
Зі смаком стиглої черешні – у погожу літню днину
Під небом голубим і безтурботним.
О, ніжні мі і фа – які ще нижче – з ними, друже, не перестарайся.
Бо пристрасть подиху ти мусиш пригасити – спитай в Орфея – що і як.
Ці звуки – хоч і тихі – та відлунять враз у серці милім.
Є ще у фа і брат – бравурний фа-дієз.
Цей славний хлопець все напоготові, як гусар –
підтягнутий й дзвінкий – в гламурі блиску.
Так як і вірний побратим його – веселий ре.
О, славні Буффарден і Кванц (колись у Дрездені) обох любили до нестями.
А далі й Фрідріх Другий – гурман і естет і в музиці, і в битві
(в перервах листування із Вольтером) – до цього причастився.
Аж задзвеніли дзеркала у Сан-Суссі під натиском колоратур й каденцій пишногрудих.
А Баха старший син – то мусив лиш контінуо тримати тим бравадам.
Було бароко, ба... стало рококо.
Та мусим рухатись ми далі вниз – і до минаєм, бо про нього згодом.
Ще далі – сі, ля, соль – величні і глибокі звуки.
Неначе переливи ніжні півтонів божественного оксамиту (нехай приміром Караваджо спаде вам на око).
Не квапся – хай той звук помалу силу набере й спокою мудрої краси.
Ось так ця мить – нехай зависла би між вимірами і світами,
Мов в вічність ниточка...
Але, відволіклися ми то ж йдемо далі.
Бо далі нижнє фа, а вже йому, либонь, найбільше перепало.
Нездалий брат дзвінкого фа-дієза, він фальшивий і безбарвний
(так каже світ).
То ж славний Тромліц дань віддав англійській моді й відправив тихого старого на спочинок.
Натомість блиском сяє франтик-важілець (о, панночкам в столітті дев’ятнадцятім він певно був страшенно до вподоби).
Але, насправді, в тому фа – усе твоє мистецтво гри – й можливо до старого таки схочеш завітати,
То треба буде шапку, одіж новомодну зняти – й усе лишити при порозі.
А взяти лиш себе.
Коли ж бо пощастить – при тріску дров – повідає можливо щось із давнього...
О, звуки ніжні, фа, і до і соль-дієз, бемоля сі.
Ви – наче подорожній, що у затінку присів,
Від світу гамору, і метушні безглуздої подалі.
Вас славні Філідор і Отетер любили, “всі ранки світу” повні були вами.
Зігнутися і привітатись через живопліт століть.
Послухати й почути...
Говоріть!...

[Використано імена і події з історії флейти, прізвища латинкою: Philidor, Hottetterre, Buffardin, Quantz, Friedrich der Grosse, Tromlitz, Bach. Для зацікавлених історією флейти автор буде радий прокоментувати чи надати пояснення]