Дівчинко я бачу ти знаєш різницю
І пильнуєш те чого лише ти чекаєш
Між пальців зажавши власну спідницю
Повільно вдихаєш і видихаєш

Він той хто говорячи крутить шарніри
На яких ще й досі тримається вічність
Язиком торкаючись твоєї шкіри
Шрамів твердих і холодних мов січень

В легені набравши повітря й каміння
Тебе тягне на дно темне на дотик
Не питаючи заходить в твої сновидіння
Розсипаючи в них пісок та попіл

Наганяє вітри та темні хмари
В твоє небо безпритульне й високе
Торкається тебе неначе паперу
Заливаючи рани цитриновим соком

Дитинко усі твої сновидіння
Це лише місця в які ти можеш повертатись
Залишаючи там гірке насіння
Власного страху власної незграбності

Є просто речі які робити ти не повинна
В силу своєї впертості і завзятості
Ти трохи схожа на цю країну
Повну безсилля і безпорадності

Купуєш снодійне в найближчих аптеках
Злизуєш з губ присмак кави гидливо
Дивишся як у лютневих заметах
Помирають останні демони відлиги

говорити ходити
курити любити
це все з часом
викликає якусь відразу
ти любиш слухати джой дівіжн
а мені подобається про них розказувати
це так ніби смакувати чужою слиною
жити їхніми хворобами їхньою проказою
жити не парячись часу плином
помирати гарно – швидко та відразу

курити говорити
ходити любити

світ тісно прив’язаний
до таких послідовностей
межею яких є ніщо інше
як від власного кайфу
втрата свідомості
як будеш давитись любов’ю і ліками
милуючись тим що сховане за твоїми повіками

Сірий сухий серпневий пил
Тепла господня рука
Навіть приймач не впіймає тих хвиль
Що між нас протіка

Скільки скажи в цій країні небес
Скільки у ній висоти
Ми бачим дорогу йдемо та все ж
Не знаєм як довго ще йти

Щораз ступивши наступний крок
У цю гірку пустоту
Відчуваючи завжди господнє тепло
Присутність по той бік котру

Вплітає у тебе осінній туман
Кольору молока
Й відчуваєш як серця тюльпан
У тобі тепер пророста

все ж колись її шкіра почне старіти
і косметика зможе сховати багато але не достатньо
глибина почуттів поволі стане міліти
а того що залишиться буде якось занадто

її білизна вже не буде така зваблива
колір волося світлим точніше тьмяним
усмішка сумна і якась хвороблива
голос менш еротичним і більше гугнявим

і в очах її буде виднітись прохання
до усіх хто зумів у неї залишитись
хто б помітив фатальний процес стихання
її щире бажання нінакого більше не злитись

а ти завше будеш лікувати її мігрені
рубці від важких операцій життєвої біржі
прокурені й тверді мов мушлі легені
даючи лише воду і трохи рослинної їжі

будеш продовжувати її листування
з духами і веселими малярами
задаватимеш їм недоречні питання
ховаючи в тексті вірші й анаграми

а смерть прийде вже зовсім нечутно
легко закривши за спиною двері
забере лиш те про що було забуто
лист для неї на офісному папері

то була розмова справжніх чоловіків
тих у яких від праці жилаві руки
про томну роботу біля верстаків і станків
про їхній судомний серця стукіт

не маючи тонких емоцій в собі
тримаючи кухлі за ще не відбиті ручки
не відповідаючи канонам й добі
пропиваючи чесно за квітень получки

у пору коли заводи поснули мов пси
згорнувшись у теплі миршаві клубочки
коли вже не носять в коліна труси
в часи легалайзу тугої сорочки

вони говорили про власні жахи
речі від яких їх груди поволі стискає
про те як шукати навсрізні шляхи
на які їх життя недоречно штовхає

а десь же є такі ж як ми люди
які рятуються від спеки спиртом в жнива
у них волохаті й засмаглі груди
злаковими й потом пахнуть їхні тіла

вони курять міцний тютюн
вирощують його на власних городах
вірять у світле майбутнє комун
миють тіла в мутних ставкових водах

життя їхнє не таке вже й довге
має запах часнику і сперми
воно занадто горбисте й пологе
як дах покинутої в девяностих ферми

їх пристольні свята то жнива і обжинки
умови праці з кліматом повязані тісно
з цегли й полови будують будинки
так природньо і звично ніби із тіста

і коли вже ніч проникала в серця
у кожні їх замілілі шпарини
в чорні й холодні легені курця
мов тумав у карпатські гірські долини

вони вже йтимуть і впаде з лиця
відчуття вологи наче провини
грунтом твердим як піднебіння мерця
по собі залишивши темні спини

ще двоє їх вже підранок доженуть
на сонцем залитій останній колії
хліба й вина у руках принесуть
курива стільки щоб було доволі

[1.0]
ну що я можу сказати про отих двох
як з їхнього життя можна дістати чогось цікавого
з тих тривких почуттів в’язких наче мох
під світлом місяці молодого й кістлявого

хіба що те що позаду них
тобто минуле залишене в часі за спинами
десь між вулиць порожніх старих
між руками й очима ще й досі дитинними

тож мала вона позаду себе
рожевий наплічник з вінілом і книгами
плакат зі старим симпатичним БГ
купу друзів з їх алкогольними стигмами

а він мав за спиною лише морок
відсидку кілька легких поранень
десяток на тілі розмитих наколок
знайомих в травмпунктах місцевих лікарень

тоді вони між собою ділили
ліжко борги хвороби спільні
кімнату в якій тимчасово жили
телефон міський і зіпсутий мобільний

[1.1]
в нотах ховаючих смуток і щем
десь між схололих радіохвиль
слухаючи переважно еФеМ
так ніби цим собі додавали зусиль

[2.0]
він любив її мову схожу до музики
тіло схоже на заводи опісля зливи
стежив за лініями де закінчувалися трусики
і був від усього цього безмежно щасливий

її груди нагадували йому баштанні
губи пахли вином і анашею
очі мов денця совкових стаканів
його вели і залишали десь за межею

її тіло любив за глибоку прозорість
нігтів побляклі монети срібні
бронхи з яких текла невагомість
всі рухи тепер надзвичайно потрібні

рани синці запалені ясна
блідість повік і шляхи капілярів
глибокі рубці на холодних зап’ястях
він бачив як душі з них витікали

коли вона готувала на кухні грінки
вдихав її карму і диму запах
хотів лиш любові від східної жінки
котру не окреслиш на контурних мапах

[2.1]
він не зміг би перерахувати людей
котрі загинули від раку сьогодні удень
але попри те мав звуки сопілки
зелену краватку і на денці трохи горілки

[2.2]
вона ще вірить в оту відраду
в швидкий порятунок - легкі наркотики
в темний колір своєї помади
колір зерен важких семіотики

[3.0]
вони жили в старому будинку
до якого підіймались залізними сходами
біля малого овочевого ринку
на ньому продавалася свіжа городина

спали в одязі і їли овочі
гортали старі жіночі журнали
на теплий дах ходили щоночі
вигадували ігри і в них таки ж грали

[3.1]
і вже тоді в їхні душі і в їхню слину
входили речі важливі але не цікаві
запальнички в яких не було бензину
пуделка в яких вже не було приправи

уміли вдихати осінню патоку
ковтати її молочний запах
тоді вже усе починалось спочатку
ніби хвороби в загальних палатах

сонце яке прийде по обіді
буде їх гріти по-справжньому болісно
смерті їх не терплячих сусідів
літатимуть тихо над їхньою постіллю

їхні тіла мов стара залізниця
будуть ламати спряжену тишу
червоне вино і пахуча кориця
наповнять собою їхнє горище

[3.2]
бо усе від чого вони тоді залежали
це тепло сердець і дорожні аптечки
речі які їм і не належали
якісь на диво зручні та старечі

африканські маски порцелянові статуї
гранати грузинські і навчальні
підручники з хімії і гомеопатії
голоси що виникали з тугого мовчання

зелені принади армійського секонду
гуцульські дзвіночки китайський посуд
світлини усіх героїв вудстоку
тих що вижили і не втратили розсуд

неприйняті ліки неприйняті вхідні
написані кимось на шпалерах адреси
останні на двох сумні вихідні
відсутність якоїсь адекватної преси

відсутність тіней і їх глибини
речей задля яких хотілося б жити
потреба прощення, відсутність вини
тютюну який можна було б курити

[4.0]
вже коли останні осінні дні
наповнювались вологою та димами
вони стежили як повільно у вікні
життя тяглося за товарними потягами

як на холодні колії немов роса
осідали місцеві втомлені душі
плутаючи залізницю і небеса
як діти плутають море і сушу

останні ранкові станційні вогні
допомагали їм безтурботно заснути
колійники їм співали пісні
диспетчери лікували їх від застуди

вони бачили як із гравію росте трава
як її тіла вбирають теплі соки
як грубіє на деревах кора
як місяць торкає їх корони високі

робочі в засалених куцих жилетах
кладуть рослини в пахучі покоси
який тютюн у їхніх кисетах
наскільки гостро виблискують коси

наскільки обличчя сумні і опухлі
в дітей на плацкартних полицях
як стигне чай в прозорих кухлях
як парою дихає стара залізниця

[4.1]
плекали у собі почуття тривкі
легкі мов сліди на воді чи піні
поцілунки ні тілі в суцільній пітьмі
малювали море метиленовим синім

[5.0]
Старі леза, пусті попільнички
прості картини, католицькі розп’яття
в’язані светри, тісні рукавички
позичені книги, сухе латаття

усі ці речі, нові і не дуже
вони міняли на потерті платівки
на коливання звуку тонке і пружне
не маючи зовсім їжі й готівки

лагідно ставили чорні диски
нагріті сонцем, пропахлі мороком
ловили всі ноти високі і низькі
наче рибалка ловить коропа

[5.1]
помираючи в танці і знов народившись
хапались за світло худими руками
а потім складали їх і помолившись
засинали на підлозі поміж стільцями

[6.0]
мили волосся з сухими травами
втираючи в шкіру піну й масла
обходячись ніжно з чужими травмами
як з дітьми щоб вберегти від нещастя

вони кохалися в воді і піні
розливаючи воду на світлі кахлі
затримуючи подих лякаючи тіні
загортались в рушники собою пропахлі

рухалися стримано ніби дерева
гойдались і дихали зовсім нечутно
бо в тому була якась потреба
якесь відчуття стрімке й незабутнє

[7.0]
їхні розмови важкі і глибокі
переходили в тихі співи рибальські
та згодом до них приходив спокій
гладкий і теплий як радянські праски

[7.1]
час-від-часу було чути крик
так ніби він відходив в долину
це про них розповідав двірник
розсипаючи ротом насіння полину

вони ж мовчали непорушні й німі
наче крихкі порцелянові рибки
гладячи тріщини в стелі й стіні
рахуючи їхні зморшки й зарубки

[8.0]
не позбувшись своєї специфіки
виношували у собі хмари кудлаті
малюючи всюди кремезні пацифіки
минаючи дембелів і їх дипломати

фотографували заводи і місцевих святих
які грілися на теплоцентралях
затурканих клерків, змарнілих таких
продавчинь цигарок на автовокзалах

[9.0]
дивилися фільми настільки нудні
що під них заснути було навіть важко
отак і проходили усі їхні дні
цупкі мов німецькі армійські підтяжки

[9.1]
та часом в них закипала злість
на себе, на дощ і безперечно на інших
тоді вона підіймалася на повен зріст
а він намагався сховатися в прогулянках піших

і все що їх тоді рятувало
це світлі літні легкі одежини
на яких було сонце і квітів чимало
на яких виростали дерева шипшини

усі їхні дурні забобони
були схожі на гру в провінційних театрах
і вони мов розбиті піхотні загони
засинали нечутно в теплих казармах

[ 0.0 ]
у будь-якому разі вони були щасливі
сум їх грів мов тепло запалень
усі негаразди минали мов зливи
зливи і садах районних лікарень

жили вони все ж якось повільно
ніби могли зупинятись в міжчассі
якось нерухомо і якось похмільно
так ніби ще вічність мали в запасі

якщо ти зараз зімною, отже тобі немає куди іти
якщо я зараз з тобою - мені нікуди повертатися
наші шляхи на те і заплутані шоб
зрештою час-від-часу перетинатися
але зрештою вислизати з-під наших ніг

дівчинко
разо ми будемо ще хіба що цю ніч
ти куритимеш на балконі,
я наспівуватиму тобі тихий блюз
ти питимеш чай в ліжку поруч
я торкатимусь твоєї шкіри
ніби гортаючи старі енциклопедії

покищо ми досі самотні
але ж ранок ранок змусить
нас залишити вогкий готель
з його картонним всітлом
вигорілими картинами
зіпсованим часом у холодильниках
та мякими килимами де тонуть
і губляться
підстаркуваті мандрівники зі своїми прогнилими баркасами

ти досі поруч - тобі немає куди піти
я досі з тобою - мені не хочеться нікуди повертатися
дотого жти не змушуєш мене говорити
це я ціную в тобі найбільше
в тиші ми вростаємо одне в одного

якщо ти зараз зімною, отже тобі немає куди іти
якщо я зараз з тобою - мені нікуди повертатися
наші шляхи на те і заплутані шоб
зрештою час-від-часу перетинатися
але зрештою вислизати з-під наших ніг

дівчинко
разо ми будемо ще хіба що цю ніч
ти куритимеш на балконі,
я наспівуватиму тобі тихий блюз
ти питимеш чай в ліжку поруч
я торкатимусь твоєї шкіри
ніби гортаючи старі енциклопедії

покищо ми досі самотні
але ж ранок ранок змусить
нас залишити вогкий готель
з його картонним всітлом
вигорілими картинами
зіпсованим часом у холодильниках
та мякими килимами де тонуть
і губляться
підстаркуваті мандрівники зі своїми прогнилими баркасами

ти досі поруч - тобі немає куди піти
я досі з тобою - мені не хочеться нікуди повертатися
дотого жти не змушуєш мене говорити
це я ціную в тобі найбільше
в тиші ми вростаємо одне в одного

ти кажеш що у всьому виною пробки у бундесі
бо тоді час лякає химерним плином
хотів не видавати старечої мудрості
хоч мав на душі щось східне з часником і полином

до кордону було вже не так далеко
я був за кермом п*яту годину поспіль
ти була весела ти була під креком
ми ділили бізнес і готельну постіль

ми мали позаду пів року голоду
в районах де навіть вогні змертвіли
де ти втрачала себе ще замолоду
де тебе купували турки-дибіли

ми мали на двох твої зелені очі
великі і світлі мов тенісні корти
як на мене то на них і велися охочі
а ще ті два підпільні аборти

тепер же ми поверталися цієї гожої днини
я - до друзів й боргів, яких не позбутися
ти у Вінницю до мами й малої дитини
щоб до них вже не повернутися

світ дивна річ, як не крути
по ньому легко мандрувати все далі і далі
я старий чоловік, повірте мені
от я і блукав, зі мною були мої сандалі

я любив опівнічні залізничні мости
під ними жив у журбі і печалі
пив теплий вермут й переходив на "ти"
із жебраками котрі також любили сандалі

і кохання пізнав і часи самоти
вірте мої жінки були ті іще кралі
всі вони були дикі мов дворові коти
любив я їх ніжно. майже так як сандалі

мав я сотні бійок на вокзалах й в метро
в тих місцях де мов вени плелись магістралі
рвав горлянки за їжу, свободу й тепло
ламав зуби й носи об вологі сандалі

гроші то порох, вірте бо я вже старий
я їх тратив на пійло й музиків у барі
але часом мусив пийнути й помий
та завжди блистіли пряжками чисті сандалі

не працював ані дня, я волоцюга, я пес
маю лише шляхи а між ними коллатералі
ви повірте старому і киньте монет
бо зносився вже я, але не мої сандалі

він любив її мову схожу до музики
тіло схоже на заводи опісля зливи
стежив за лініями де закінчувались трусики
і був від усього цього безмежно щасливим

коли вона готувала на кухні грінки
вдихав її карму і диму запах
хотів лиш любові від східної жінки
котру не окреслиш на контурних мапах

тієї що згодом би переливалась
із передсердь в гіпертрофовані шлуночки
без гіпотонії котра нею би компенсувалась
вже мав навіть для того дві срібні обручки

він любив її мову схожу до музики
тіло схоже на заводи опісля зливи
стежив за лініями де закінчувались трусики
і був від усього цього безмежно щасливим

коли вона готувала на кухні грінки
вдихав її карму і диму запах
хотів лиш любові від східної жінки
котру не окреслиш на контурних мапах

тієї що згодом би переливалась
із передсердь в гіпертрофовані шлуночки
без гіпотонії котра нею би компенсувалась
вже мав навіть для того дві срібні обручки

подивись новини
там все-одно нічого цікавого не знайдеш
опісля прогноз погоди
там тобі й скажуть що
завтра буде
вогко
і
холодно

а ще
скажуть
який ти козел

вже давно треба було
вимити з-під нігтів
бруд
усіх тих коханок
яких мав
просто
у вітальні
кухні
новомуунітазі

там скажуть
який ти збочинець

саме морози
холод
змушують телефонувати
і
просити у них про допомогу

знову рятуватимуть тебе

придурка
рятуючи з глибин передозувань
алкоголем і снодійним
шукаючи пульс
ніби дітей у старих шафах

дивися
свій
телевізор

лайна шматок
пий суничний чай
прислухайся
звук не працює