Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Олександр Сушко (1969)
У народа палець заболить -
У поета серце розривається

Володимир Михайличенко

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 18:13:13 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Василь Василенко невідомий клон. Лишайтеся із Сушком, тут клонованих тьма. Ліпіть корони... з фантиками. Що я тут забула? Нудить від цих драчок.
Відомі майстерні поети на ПМ шкідливі. Роздолля для графоманів та початківців. Майже всі відомі пішли з сайту.
що ж...

Адью.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2019-01-01 18:19:28 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Шановний пане Олександре Сушко, скажіть будь-ласка, чи можливе ваше існування на сайті ПМ без конфліктів, які час від часу викликають ваші публікації чи ж бо коментарі, скеровані на інших авторів ПМ?

Безумовно, час від часу кожен із авторів на ПМ може зачепити, навіть невільно, іншого автора. Але коли це відбувається ледь не постійно, тоді виникає сакраментальне питання від адміністрації:
"чи можливе ваше існування на сайті ПМ без конфліктів, які аж надто часто виникають внаслідок ваших коментарів і публікацій?"
Коментатор Василь Василенко, [ 2019-01-01 18:21:13 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Я можу повернутися і до свого імені, але навіщо? Як казала Файя Раневська: "за красивим хвостом павлина ховається звичайна куряча жо..."
Коментатор Олександр Сушко, [ 2019-01-01 18:27:16 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Звичайно можливе. Я ж зараз наче ніякої крамоли не написав. Звичайна гумореска про любов і наступна така ж. Без образ. Без ніяких посилань на конкретні прізвища та імена. Як Ви мені і писали минулого тижня - я дотримуюся прохань щодо толерантності по відношенню до інших авторів. І намгаюся обходити двозначні теми аби ніхто навіть тіні не побачив, яку може кинути моє творіння на того чи іншого поета.
У вищеаведених коментарях я намагаюся обгрунтувати свою позицію щодо певних публікацій. Якщо вони носять провокативний характер - я їх теж видаляю. Хоча перечитав і образ в них не знайшов. але це моя суб'єктивна точка зору. Тому і я можу помилятися.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 18:44:43 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Я не хочу нікому допомагати, тим паче, безкоштовно.
Мій час коштує дорого.
Від Вас вдячності нуль.
Не вказуйте, що мені робити.
Плскати в долоні можна щиро, а лицемірно то нижче гідності.
На превеликий жаль, Ви лицемірна особа.
Я не відразу зрозуміла.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 18:47:07 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Пан Сушко перманентно пише образливе, заперечує, що проти Чорногуза чи мене, хоч там все образливо і натяки грубі.
На ПМ болото розведене ним. Тому я залишу сайт до його очищення. Я слугую Поезії.
Не раз просила Сушка відчепитися, відповідь: не жени далеко, ти моє джерело натхнення.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 18:48:38 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Василь Василенко (клон) чи не Сушка... пише коза в сарафані на відому поетку.
Це можливе лише в болотній гущі. Псувати собі енергетику на ПМ припиняю.
Коментатор Олександр Сушко, [ 2019-01-01 18:54:04 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Я Вас прощаю. Не зліться.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 19:15:47 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр


"Ви хороша поетка, майстерна. Ніхто цього від Вас не зебере. Так пишіть, творіть, допомагайте іншим. Хто Вам заважає? Перестали плескати у долоні? Не зважайте. Не хочуть спілкуватися? Не зважайте. Постійне нагадування, що моє то цяця, а решта - кака відлякує від Вас шанувальників. Нащо Ви так робите? Та всім вистачить місця під сонцем. Ми будь-якої миті можемо переступити за грань вічності, і все, що ми тут пробуємо доказати втратить сенс. Воно і так не має сенсу. Посміхніться. Сатира для того і сатира аби примусити когось задуматися. Ви постійно казали, що моя сатира гарна, точна, але якщо це стосується Вас особисто - караул! Все жахливо! І людина жахлива, що її пише жахлива. Почитайте мою гумлреску про кохання. І одразу попустить. Там чиста любов. Наче."


на пошту прийшло
Виховання від Сушка... хто він мені?
допоки...
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 19:16:38 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

коментарем на ПМ було, видалив, на пошту надіслане.
Допомагала, віддячили.
Досить.
Коментатор Олександр Сушко, [ 2019-01-01 19:23:06 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Пане Ярославе, пані Майє! Ви для мене люди близькі. І коли я чую Ваші імена то радісно усміхаюся, оскільки Ви люди хороші, доброзичливі та нелукаві.
Ми тут усі зібралися з єдиною метою: творити. І творити так аби на Парнасі ахнули від здивування.
У декого викликає занепокоєння творчий процес. Буцаються автори лобами, шлють віртуальні прокляття, шпильки, відверті та приховані образи. Або розхвалюють за низькокваліфіковані тексти. Таке життя, тут нічого не вдієш. Схильність до самозахоплення - поширене явище серед нашої несамовитої братії. Декому хочеться вилізти на плечі колеги і сказати: я -цяця, а ти - графоман. І що залишається робити невтаємниченим неофітам? Правильно - мирно співіснувати. Не подобається вірш - обійди стороною, не до шмиги коментар - посміхнися і йди далі, насторожує репліка - чинимо так само.
Учора був на цвинтарі. Останнім часом змушений туди ходити регулярно. Читав написи на пам"ятниках і простим людям, і творчим. Навіть на могилах митці не здатні обійтися без самовозвеличення. Поетичні рядки на каменях, на похоронних стрічках, і в промовах колег по перу. Тільки рідні нічого не цитують, мовчки стоять і плачуть.
А що буде з нами? Я спочатку теж думав різьбити власні крилаті фрази на граніті. Тепер відмовився. Несолідно це якось. Бачили які пам'ятники французьким віршарам? Це витвори мистецтва самі по собі. Тому не варто на них видовбувати неестетичні закарлючки.
А чи всі ми зможемо вчинити так само? Вибити на власній стелі тільки прізвище та дату смерті?
Так до чого я веду. Слухати потрібно всіх. І не бражатися, бо на ображених воду возять. Слухати треба навіть тих, хто не подобається.
Я Вас чую, друзі. Повірте - Ви найрідніші люди, оскільки теж живете в роздвоєнні: почергово працюєте то ложкою, то пером. І всередині цього маятника колом стирчать власні амбіції.
Завтра буде новий день, з'являться нові творіння - і про природу, і про погоду, і про кохання, і про інші людські страсті, якими переповнено цей світ.
З Новим Роком Вас, шановне товариство! Будьте здоровими та чемними! Всіх цілую та обнімаю. З повагою, Олександр Сушко
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2019-01-01 19:23:19 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Але ви ж, начебто, спершу дали до своєї публікації епіграфом цитування вірша автора ПМ?

Це перше, а друге - "еротоман" щодо Пушкіна, це неприпустимо, як для ПМ.
По-третє, такого роду публікації, де дійство щодо ліргероїнь в т.ч. зводиться й до того, що нині впливові інтелектуальні кола звуть "сексизмом", теж неприйнятні.
Пропонуємо вам більше не публікувати тексти, які можуть ображати жінок.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 19:29:02 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

та почніть же себе повчати!!!!!!!!!!
Видайте книгу, отримайте певні заохочувальні призи...
чому Ви вчепилися у нас...
амбіції наші сформовані доробками, відгуками...
А ваші потуги дорости до поета обернулися на ... вампіризм. Вижити нас із сайту і самому ним гуляти.
Чемність і лицемірство поряд існують? Такої поведенції не прийму. Не заслуговую на кпини, образи. Слухати вас мені вже нецікаво. Мої тексти озвучив інший, Ви не осилили нічого. Нахваляння були, я вірила.
Ніхто нічого не винен. Наші доробки кажуть самі за себе.
Лишіть мене у спокої.
Коментатор Олександр Сушко, [ 2019-01-01 22:22:53 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Прости, Господи! Ви самі до мене навідуєтеся, кпините, коментуєте і кажете - лишіть мене у спокої. То хто кого повинен лишити у спокої? Я до Вас не залітаю пити кров, а Ви навідуєтеся регулярно. Не перекладайте з хворої голови на здорову власні проблеми.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 22:36:07 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Навідувалася, ви навідувалися.

Переймайтеся власною головою. Не коментуйте моїх віршів, не повчайте. Шукайте подібних. Дружба успішно завершена. Отримала досвід, який використаю. Не скорочувати дистанції.


Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-01 22:40:40 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Писати вірш, брати мої рядки...натякати... це не пити кров... хто з кого її намагався цмулити? Сексизм у віршах ваших помічали інші. На ПМ ви перманентно вампірили...тому ми з Ярославом висловилися.
Досить. Вгамуйте апетити. То запевнюєте у приязні, то з малахаєм віршовим...
Крапка. Кінець дискусії.
Коментатор Олександр Сушко, [ 2019-01-02 06:56:14 ],
на сторінці поезії     "І знову про любов"   Сушко Олександр

Ви дуже надокучливі, втомливі. Ідіть повчати інших хороших людей. Сподіваюся, що вони будуть раді почути від вас добре слово. Кінець розмові.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2019-01-04 11:47:13 ],
на сторінці твору     "Тріснуло дзеркало"   Сушко Олександр


Тема одна
Пригадався текст про розбите дзеркало.
Ви його не читали? Ось.



Світлана Козаченко

2009

Поема "Розбите дзеркало"
“Це б’ють дзеркала...” Валерій Герасимчук
“Це б’ють дзеркала...”
Валерій Герасимчук

Розбили дзеркало. Розбили...
Не впало і не луснуло само.
Не град летів і не метеорит.
Не грався кіт (невмисно зачепив!)...
Ударив молот, коротко і сильно, –
повільно й довго падали шматки,
блискучі скалки, дрібно потрощившись,
тонкими конусами віялом спадали...
І в кожному – відбились очі вбивці.

Вдивляюсь пильно в люстра глибину...
Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
без пристрасті відсвітить все, що бачить:
дрібненьку зморшку, сиву волосинку,
очей зелено-сірих запитальність...
Не хочу довірять крихкому склу!
Я зовсім не така, сліпа площино!
Та невблаганність дзеркало являє
суворої реальності життя.
Портретна яв зухвалого свічада
мене дратує, змушує яритись,
здіймає хвилю в темряві бездонній:
хто видів правду – здатен на злочинство.

Колись дзеркала тіяли з металу...
Терпляче срібло шліфували руки
старого майстра: молодість-бо рвійна!
Чи бронзи шмат ставав лискучим кругом,
в якому вивіряла Клеопатра
свою уроду й хитрощів науку.
Тоді не кожен міг побачить світло,
дароване очам гладеньким люстром:
що істина – то привілей багатства,
з часів прадавніх знає навіть раб.
...Гойднулася завіса півпрозора –
рабиня йде, щоб витерти свічадо
вельможної владарки. Порох стерла.
Поглянула на свій ковзкий відбиток,
свідома власної краси на ймення Юність, –
і усміхнулась... Дзеркало не бреше:
рабині чар затьмарює царицю.

На дзеркалі завжди багато пилу
і плями, як на гріх, мозолять око...
Щодня беру ганчірку – й за роботу:
побіжно розпилю аерозоль –
й за кілька ментів осяйна поверхня
засліплює відбитим чистим світлом.
Раніше ж мама жмакала газети
і люстро вимите до блиску натирала –
тяжка була до істини дорога...
Сьогодні швидко дзеркало ясніє,
але чи правда нині більш досяжна? –
Навчились й амальгаму вже дурить.

Свічадоньку, скажи-но, що судилось,
де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
Свічу поставлю, запалю – не дихай!
Пророче полум’я магічно відіб’ється –
і скаже правду, долю подарує,
щасливу й довгу провістить дорогу...
У чарівних глибинах задзеркалля
на білому коні мандрує лицар,
високу вежу за мету він має,
де я чекаю із вогнем заклятим...
Мовчить латаття в дзеркалі озернім:
загляне лицар в позазадзеркалля –
і там горить моя свіча остання!
Що суджено – довіку не об’їдеш...

Сім літ нещасть тому пророчать дому,
де дзеркало розбили ненароком,
а чи навмисне брязнули з розсердя...
Сім літ нещасть до сьомого коліна –
тому, хто в дзеркалі шукає зла причину,
не хоче озирнутись і побачить:
що люстро відобразило правдиво?..
Сім поколінь твоїх прямих нащадків
спокутувать твою провину будуть,
бо ти – сліпець. Душі твоєї очі
якась полуда вкрила, а чи більма
на них з’явились, застуючи світло...
Розбив ти скло з ненависті. Й не знаєш,
що злість ота – проти самого себе,
бо що ти бачиш в дзеркалі? –
себе.

Крилаті мешти, меч, мале люстерко
поклав у торбу й рушив у дорогу...
На те й герой – щоб звоювать потвору,
щоб врятувать від скам’яніння душі.
Бій був запеклий, і швидкий, і лютий:
здіймали пил сандалії, та іскри
викрешував з каміння меч Персея
й метали ненависно хижі очі
змієволосої нестерпної Горгони...
Бракує сил героєві. Ще трохи –
і гляне в прірву більм, а смерті досить
одної миті, щоб звершить жадане...
Та каменем постане не людина!
Точніший рух меча скерує люстро –
й востаннє змії над чолом зів’ються,
посмертний чар даруючи страшидлу.
Ти бачиш в дзеркалі – що в тебе за плечима...

В кімнаті сміху тішиться малеча,
щосил регоче із химерних тіней,
які мандрують зі стіни на стіну,
дивуючи потворністю німою.
– Тут я товстий – у рамі не вміщаюсь,
а тут худий, як тичка на городі,
то витягнуться вуха, мов ослячі,
то сплюснеться вся голова – як смішно!
...Беззвучні міни корчить скло покірне –
його таким зробили для забави,
але хіба лише в кімнаті сміху
трапляються криві дзеркала, мамо?..

А щоб не стало дзеркало кривим –
його створить повинен справжній майстер...
У праці вивіряти кожний рух,
дивитись пильно, щоб ніде не збитись,
не поспішати, не смішити люд –
і вийде люстро – мастаку на славу!
Мистецтво – дзеркала посіяти зерно,
зростити бережно, уникнувши негоди,
позбувшись шкідників і бур’яну
і вчасно поливаючи... Пагінце
віддячить зодчому своєму устократ,
коли несхибним світлом засіяє
і світу істину провозвістить –
свідоме о свою відповідальність.

Розбите дзеркало у ката під ногами...
Блискучі зламки всіяли підлогу –
лежать, утихомирившись, заснувши,
та все ж відображають світ-убивцю:
розколотий, розтрощений на шмаття,
силкується з’єднатись – і не в змозі,
і падає, і знов тисячократно
на скалки розлітається прощально...
Зі світом лихоманить і людину,
що пнем стовбичить, опустивши молот,
й поволі усвідомлює реальність,
що настає опісля, згодом, потім –
коли вже зроблено й діяння не повернеш...
Із тисяч пірамід, тонких, блискучих,
мов лезо, гострих, з дзвоном що упали, –
із кожної! – твої зринають очі.
В них – розпач? здивування? страх? надія? –
в них біль і... розуміння, що робити:
збиратись на чекання – на сім років...

Поет трудився, рук не покладавши,
складав пісні чудовні та балади –
нетлінні твори красного письменства...
Ні раз не схибив словом ані ділом:
співав хвалу могутньому владиці,
його дружині, чадам, домочадцям –
і за такі заслуги перед троном
став Срібним Дзеркалом монаршої родини!
...Срібліють скроні вчителя старого,
над зшитками дитячими схилившись, –
він довго жив і дуже довго мучивсь –
на каторзі, в далекому засланні –
за гостре слово, надто вільну думку,
за те, що не схилявсь, не славословив,
що мав сміливість правду говорити –
не любить правди й найдобріший владар...
Дзеркала срібні – вічні, бо – з металу,
а скло крихке, тендітне, легко б’ється –
та цим і варте... Істинна великість –
у чесності, оціненій в життя.

Іду під гору. Давить щось на плечі...
Сліпуче сонце сушить піт солоний.
Байдужий камінь знову ріже ноги.
І мучить спрага. І зника свідомість...
Уперто просуваюся без стежки,
шукаю путь до хмарної вершини,
чіпляючись – хоч нігтями! – за брили
то ковзаючи на дрібненькій гальці...
Несу тягар. Важкий і незручний він.
Погано припасований до спини.
Боюсь впустити й втратити навіки
крихку цю ношу – дзеркало без рами.
Несу на гору дзеркало. Поставлю
його між камінь і тримати буду
руками обома, щоб не розбилось.
І ждатиму, коли у склі правдивім
засяє цілий світ – мінливий, гарний,
не здатний ні на підлість, ні на зраду...
Зіньків, червень 2008

2008
Зіньків Полтавської області
Філософські роздуми про дзеркало в людському житті та про літературну творчість як відображення світу.
© Світлана Козаченко
1   ...   86   87   88   89   90