Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька

Інфо
* Народний рейтинг 4.956 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 4.990 / 5.65
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Переглядів сторінки автора: 48555
Дата реєстрації: 2009-10-07 19:12:27
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.01.20 00:45
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Картопелька
Мороз міцнів, сердитий лютень,
голодомор, пусте  село.
Зима нестерпна, хижа, люта,
хатину снігом замело.
В кімнаті грубка ледве гріє,
з долівки тягне, з вікон теж,
і на шибках дубар малює
холодне плетиво мереж.
Вузенький стіл, стільці з фанери,
залізне ліжечко в кутку,
а у порожнім шифоньєрі
портрет вождя. На лежаку
маленька дівчинка, п'ять рочків.
Її матуся до імли
Латає за сухар сорочки
сусіду. - Мамочко,  коли
ми будемо картоплю їсти? -
Питає донечка мала.
В мундирі бараболя прісна
парує на краю стола.
Їх п'ять, вона рахує гарно:
- Одну тобі, одну мені
і братикам,  Сергійку, Вані,
що в школі у голодні дні.
Одна залишиться, то, мамо,
розріжем порівну на всіх?
Радіє дівчинка... - Оксано,
почисть картопельку? І сміх
лунає на усю кімнатку,
дитина чистить, лушпайки
кидає в рот, не бачить тато -
помер... І де тепер пайки?
У школі старшеньким потроху
давали висівки лишень.
Худющі, що їдять - макуху,
і то не кожен божий день.
- Дочистила картоплю, мамо!
А жінка просить...- Зачекай,
заштопаю рукав, ще рано,
іди пограйсь, терпіння май.
Дитина слізно поглядає
то на матусю, то на стіл.
Картопля швидко остигає,
сіріє на дворі довкіл.
З небес зірвалась хуртовина,
і понесла колючий сніг.
І схлипує, немов дитина,
не видно просвітку й доріг.

Вколола голкою долоню,
не дуже болісно, нехай!
- Хтось грюкає у двері, доню.
Напевно, хлопці! Відчиняй!
Вагітна жінка на порозі
упала, жебрає. - Зайди!
Підбігла мати, та не в змозі
підвестися. - Хоча б води,
мені б поїсти, в роті ріски
не мала тиждень, - голод скрізь...
І тягнеться сама до миски,
хапає з жадністю і їсть.
Запихується, підбирає
з долівки дрібки і нема
ні бараболі, ані раю...
Ридають дівчинка й зима!