Беріг в душі частинку літа,
І сіяв промені на сніг.
Гарячим поглядом зігріта,
Я захлиналась уві сні.

Тобі, як Богові молилась,
Тебе-Диявола кляла.
В тобі блукала і губилась,
Тебе хотіла, й не могла...

Залежна,вірна, одержима.
Обмежена тобою вкрай.
Я до літа не дожила.
Серед Осені шукай....


04.03.2010р.

=4=

На дворі плюс,
А я не сплю,
Бо холодно.

Я з”їм тепер
ВсьогО тебе
Із голоду.

Розтане сніг,
Всі “так” і “ні”
Ми зважимо.

І їм усім
Про нашу ніч
Не скажемо.


03.03.2010

=1=

Під знаком STOP
Сухий листок
Пожмаканий.

Ти все почув
І я мовчу
Заплакана.

То львівський рай:
Старий трамвай
І вулиці.

Весна вже раз
Пішла від нас.
Минулося.

За тридцять днів
По тонні слів
Сказали ми.

Пройшла зима,
Блукай сама
Вокзалами.

Прощай-прости
І відпусти
Під зливою.

Бо під дощем
Я буду ще
Щасливою.

=2=

Минула ніч.
У чому річ?
Не спалося.

Лічу до ста.
Твої вуста
Згадалися.

Налив вина
І пив до дна
Знеможено.

Спалив мости
Та всюди ти
У кожному.

Забудь сумне,
Годуй мене
Сніданками.

Ти зранку йшов,
Забула, що
Коханка я.

Накину плащ,
А ти не плач.
Не згадуймо.

І цілу ніч
Я віч-на-віч
З помадою.

=3=

Прокляв мене
І не мине
До старості.

Ти був сліпим,
але не пий
Із радості.

Залиш вино,
Й не економ
На реченнях.

Ти ще нічий?
Віддай ключі?
Безпечніше...

Не хочу я
(хоч не твоя)
Ніякого!

А ти кохав
Чи не кохав?
Однаково.



23.02.2010

Я дихала тобою все життя,
Хоча зустріла тільки вчора.
Колись закрита і свята,
А нині безнадійно хвора.

О пів на восьму. Вже пора.
Коханий, швидше роздягайся.
В моїх обіймах помирай.
Бери мене, не зупиняйся.

Лунка симфонія двох тіл.
Здається, струни обірвались.
Ти так давно цього хотів,
І дві душі в одну з”єднались.

Сліди кохання на руках.
Усе проспівано, по нотках.
Не правду кажуть, що слизька,
Та й не така вже і солодка...


22/02/2010

Ти мене до дна всю випив.
Усі кордони зруйнував.
І ніжно в шию цілував.
Ти мене до дна всю випив.

Почуттями тут не пахне.
Ми просто дві німі душі.
Слова на ранок залиши.
Почуттями тут не пахне.

Ти мене до дна всю випив.
Очі заховав сумні.
Ти живеш тепер в мені.
Бо ти із мене осінь випив.

21.02.2010

Пустий вокзал. Важка валіза.
Вдома.
У голову дурниці лізуть.
Втома.
Ти не повернешся ніколи.
Дійсно.
А стрілки бігають по колу.
Пізно.
Купила каву з автомату.
Смачно.
Твої думки вже не крилаті.
Лячно.
Прихід весни чомусь не тішить.
Зовсім.
Нема автобуса. Що ж, пішки.
Досить.
Ти повернутись так хотіла.
Вдало.
Його "прощай" не долетіло.
Впало.
Тепер сидиш сама і плачеш.
Наче.
Невже нічого ти не значиш?
Значиш...



14.02.2010

Пориви вітру.
Так весняно.
Ти сльози витри!
Ти - кохана.
Холодні ночі.
Щось зігріє.
Навпроти очі.
Поруч мрія.
Солодка кава.
Сік фруктовий.
Давно чекала.
Він готовий.
Це просто спалах.
Мить, як вічність.
Ти так кохала.
Його в січні.
Спи,ще рано.
Пахне вітром.
Ти - кохана!
Сльози витри.

11.02.2010

Він тихо плакав у кутку.
Ковтаючи солоні сльози.
Усе життя шукав таку!
Але вона сказала : "Досить".

Здавалось, зрілий чоловік,
Але ховав від неї очі.
І незважаючи на вік,
Вони кохалися щоночі.

У груди бився і кричав,
Молив її, щоб повернулась.
Але вона допила чай,
І на прощання усміхнулась.

Кидався тоннами тепла.
Та обіцяв любити вічно.
Зібрала речі і пішла
Шукати березень у січні.

07.02.2010

У дівчинки забрали сонце.
Темно.
Туманом вкрили цілий світ.
Страшно.
Пташка сіла на віконце.
Певно.
В повітрі досі яблунь цвіт.
Важко.

У дівчинки забрали небо.
Вічне.
Зламали птахові крило.
Лячно.
Не сіре, їй блакитне треба.
В січні.
І щось під серцем запекло.
Вдячна.

У дівчинки забрали голос.
Тихо.
Дали зошит, олівець.
Звісно.
Малює білим біле коло.
Лихо.
Зупинка серця. Ось кінець.
Пізно.


06.02.2010

Зима, а в мене ще осінні ночі,
І купи листя золоті.
Скажи, які у щастя очі?
Такі, як в тебе - не прості.

Дерева, що зійшлися в коло,
І сніг з відтінком сивини.
Скажи, який у щастя голос?
Такий, як в тебе - весело-сумний.

Зимове сонце ранком будить,
Дарує промені палкі.
Скажи, які у щастя губи?
Такі, як в тебе - солодко-гіркі.

Осіння тиша. Дивні звуки.
Мороз малює по вікні.
Скажи, які у щастя руки?
Такі, як в тебе - тепло-крижані.

Кричу. Лиш ехо відізветься.
Мене ненавидить зима.
Скажи, яке у щастя серце?
Таке, як в тебе - там мене нема.




25.01.2010

Німе кіно. Без голосу. Без тиші.
Зал пустий. І глядачів нема.
І лиш вона - приваблива актриса,
Колись- щаслива, а тепер - сама.

Життя століттями тягнулось.
І пролетіло, як той птах.
Шарф на голе тіло одягнула.
Такий старий, що просто жах.

Обличчя. Зморшки. Мокрі вії.
Помада сохне на губах.
І гаманець. У ньому - мрія,
Кленовий лист в рудих тонах.

Інтриги. Зустрічі. Скандали.
Відома, горда. І слабка.
Життя закінчилось. Що далі?
Листок розсипався в руках.

Гарячі фото. Силуети.
Шматочки слави і вино.
Мовчить ТВ, мовчать газети.
Її забули вже давно.

Осінній ліс. Весняні квіти.
І теплий вітер прилетів.
І той, що дарував їй літо.
І той, що так дітей хотів.

Його на ролі проміняла.
А щастя - бідним роздала.
Слава очі затуляла.
А потім слава десь втекла...

У нього все- сім"я, дружина.
У неї - гроші і вино.
Мовчить ТВ, мовчать новини.
Її забули вже давно.




24.01.2010.

Мовчи. Слова вже не потрібні.
Усе, що міг ти вже сказав.
Такі чужі, що дуже рідні,
Земні істоти в небесах.

Мовчи. Не руш столітню тишу.
І сліз не лий- то лиш вода.
Осінній лист тобі залишу.
Щоб ти мене колись згадав.

Мовчи. Ковтай вино солодке.
Дивись на те, як дим пливе.
Вібрація. Знайомі нотки.
У телефоні хтось живе...

Мовчи.Дивись тепер на когось.
Комусь віддай себе от так.
А мій чужий холодний голос,
ночами чутимеш на смак.

Мовчи. Не кидайся словами.
Ти думаєш, у них душі нема?
Роман, написаний не нами.
Роман писала я сама.

Мовчи. Сюжетів не вигадуй.
Я все продумала давно.
Ти щастя кинув десь позаду.
Лежить залякане воно.

Мовчи. Чекай, що сонце встане.
І будь щасливий навесні.
Весняна квіточка зів"яне.
А лист осінній - точно ні!

Мовчи. Лови проміння зранку.
І голову на неї опусти.
Вона кохана чи коханка?
Віддав їй тіло. А де ти!

Мовчи. Не бійся злих морозів.
Вони не вічні, як і я.
Тобі - всі усмішки і сльози.
Були. Бо думала - твоя.

Мовчання — золото. Красиво.
Правдиво-гірко не спинив.
Самотній вовк, проте щасливий.
Чужу вовчицю не впустив.

Купався в сонці, вітром грався.
Вже за спиною крил не мав.
І лиш коли помер дізнався.
Що надто довго він мовчав...



23.01. 2010