У скляних сарафанах принишкли вогні
В дзеркалистих словах срібляна осторога.
Ну то що ж, ми побачимось? буде нагода?
Ну то ж як, ми почуємось? Хто-зна, чи ні?
Я вся стала як дим, кругляна і прозора,
Без опуклості фраз і без змісту кісток,
Не тривожте мене, я вже Пані Покора,
Я заходжу до вас через вікна й замок.
Не гасіть ліхтарів, віщунів німих ночі
Загорніться в плащі, теплий смуток доріг.
Довга тінь за плечем, зазирну в Твої очі
і від погляду вдаль, тихо випаде сніг...

Хай плаче у дощах осінній день,
його безмежність всім керує світом.
Я не сумую за минулим літом
А тільки за Твоїм крилом пісень.
На ньому вечір відлітав у небо
А небо було вкринею прикрас,
Коштовніших, ніж більшість нас.
І інших вже скарбів не треба...
2009.