"Res tuta est gloria et via in silva vitae"
(Надійність є слава і дорога в лісі життя)

Плачте, Дульсинеї і Альдонси,
Гери, Геби, Кори, Афродити.
Дон Кіхоти нині - це Альфонси,
що поводяться, неначе діти.
Як Нарцис колись дививсь у воду,
так вони у дзеркала питають,
хто тут найгарніший - нема спору,
звісно ж, я , самі відповідають.
Коней проміняли на ролс-ройси,
мерседеси, опелі, ніссани.
Списи гострі на мобілки й кейси.
Сідла їх тепер зі шкіри лами.
Дульсинеї свято їх чекають,
пам"ятаючи слова прощання,
і не знають, бідні, що всихають
марні, марні їхні сподівання.
Що їм Дульсиней пекучі сльози,
виплакані чорними ночами.
До Іродіад вони охочі,
з Пансами сидять і п"ють стограми.
Нащо Дульсинеї серце щире,
інших тих тепер кругом багато.
Та непросто вам не помилитись,
коли є із кого вибирати.
Дульсинеям вірним що робити,
чи чекать й молитися лиш завше,
чи самим на пошук виходити,
із античних фурій приклад взявши.
Сервантес би з сорому згорів,
якби взнав, що той, хто проти ночі
бачив зграю чорних вітряків,
геть забув про Дульсинеї очі.

2006