Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Терновський (1994)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Ігор Терновський, [ 2010-01-07 17:24:56 ],
на сторінці твору     "***"  

Коментатор Ігор Терновський, [ 2010-01-08 19:30:33 ],
на сторінці твору     "***"  

Коментатор Ігор Терновський, [ 2010-01-08 19:32:37 ],
на сторінці твору     "***"  


от вам інший Голобородько - хоч і ранній:

КРИВАВІ СОЛОВ’Ї

(Те, що почалося глибоко під землею о першій
годині ночі, – не має закінчення)

Вони довго жили у клітці тіла,
ті криваві, як маки, солов’ї,
і от вони вирвалися на волю
крізь криваві отвори ран.
Ой, як вони радісно защебетали,
як радісно полетіли між дерев!
(Деревами стали люди,
а на них листя чорного мовчання).
Полетіли криваві солов’ї,
сіли на гілки рук
і відбилися у круглих криницях очей.
А людям страшно було дивитися
на тих солов’їв –
вони затуляли очі руками,
але не вистачало рук
і очі все одно бачили,
як літали криваві солов’ї!..
Люди затуляли вуха руками,
але не вистачало рук
і вуха все одно чули,
як щебетали криваві солов’ї!..
А він лежав на землі.
(Це його тіло було кліткою кривавим солов’ям).
Він лежав,
як лежать на ліжкові після роботи,
як лежать на траві у садку
або як на зерні у кузові зерновозки.
А над ним щебетали криваві солов’ї,
що мати не дочекається сьогодні сина,
що дружина не дочекається сьогодні чоловіка,
що діти не дочекаються сьогодні батька...
Зашелестіли дерева:
– Ой, що ж ми стоїмо?
Нумо затуляти рани
та не випускати кривавих солов’їв!..
Почали кидати у рани:
хто сорочку,
хто яблуко,
хто чотири дороги,
хто кулю земну –
все одно вилітали криваві солов’ї
і нічого не могли вдіяти дерева.
З них падало чорне листя,
оголюючи крик,
і щебетали криваві солов’ї...
А потім, потім
чорні річки потекли вулицями,
стікаючи в одну річку.
У тієї ріки
на спині
маленький човник хитається.
І в тому човнику
пливе в останню путь він,
чиє тіло було кліткою
кривавим солов’ям.
Люди течуть
і б’ються, як хвилі, об береги:
об білі хати,
об соняшникові золоті голови,
об дроти на стовпах,
об рожеві обличчя троянд –
і лягає зеленим неспокоєм
піна зітхань,
і над річкою чорною
і над човником білим –
криваві солов’ї.
Людям боязно підвести очі догори,
вони дивляться в землю,
а по землі червоні тіні кривавих солов’їв,
уплітаються під ноги,
аж спотикаються люди...
Кричать труби,
труби кричать,
голосно так кричать.
Але їм не перекричати
щебету кривавих солов’їв.
Ні, нізащо не перекричати!
Як не зачинити благенькими дверцятами промов,
як не затулити пам’ятником чи прапорами,
як не засипати землею.
Віками щебетатимуть солов’ї,
віками плакатимуть матері.

1964
Коментатор Ігор Терновський, [ 2010-01-12 18:29:11 ],
на сторінці твору     "***"