Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Богдан Олег Горобчук (1986)




Інша поезія

  1. Гірлянди
    увесь світ – сіра речовина
    якби не ми: ходимо, світимось, райдужно переливаємось
    ніби ялинкови гірлянди – не можемо горіти одне без одного:
    хтось із нас гасне – й неодмінно погасне інший

    блискітки із твоєї шкіри осідають на моїй
    ми змиваємо їх сірою речовиною світу: водами, повітрями, спілкуваннями
    але вони – ніби малесенькі світляні родинки – вростають у нас
    адже ми гірлянди, а гірлянди мусять сяяти від свята до свята

    і так від міста й до міста стається: прогулянки, дотики крізь одяг, крізь шкіру
    серце до серця, кров до крові, світло до світла, блискітки до блискіток
    ми зупиняємось, ми цілуємось
    я з'їдаю блиск із твоїх губ



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Змійки
    Переходжу в той сон, де твоє волосся – всюдисуще
    Де я прокидаюся, а ти спиш поряд, маленьке левенятко, і живі волосинки вилізають
    Дрібненькими золотими змійками з твоєї гриви
    І розповзаються всюди: оплітають моє тіло, населяють мої книжки,
    Заповзають між ворсинки мого реглана

    Я спостерігаю за золотими змійками твого волосся, ніби зачарований приборкувач змій
    Із чарівних казок Сходу
    Я загубив свою дудочку в попередніх снах, я не можу заграти їм ту мелодію
    Яка змусить їх заспокоїтися, упокоїтися, не розповзатися

    Твоя гривка, левенятко сонне, густішає просто на очах: змійки оживають, звиваються
    Ти – добре, найдобріше втілення Медузи Ґорґони
    І твої змійки кусають мене, і мені фантастично хороше
    І я дивлюся тобі в обличчя
    І не помираю
    А прокидаюся



    Коментарі (10)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. морозиво
    Там де ми збираємось бути нас іще немає,
    але уже є жорстокість і втома
    Свинець твоїх поцілунків на тлі мого серця –
    Нас заретушовано, нас обведено ніби місця для трупів
    на тлі жорстокості і втоми

    а були місця для поцілунків ніби місця для інвалідів
    а були наші двері – одне в одного – настіж прочинено
    а були щасливі – високо – підлітали в повітрі до фосфорних зірок і місяця
    аж до трепоту, аж до терпоту в пальцях

    Ми іще не вирушили, а вже всі розмови навколо про жорстокість і втому
    Переповнені автобусні зупинки пророкують байдужість
    В чергах за спокійною смертю тільки й мови про довге щасливе життя
    Жорстоке, втомлююче життя
    Жорстоке, втомлююче життя,
    З нього б лити свинець для твоїх поцілунків, після яких ти говориш про холод
    З нього б лити свинець для морозива твоїх поцілунків
    На тлі мого серця

    там, куди ми приїдемо, океан випливе з наших голів
    ми станемо рибами в ньому
    і замість пальців у нас терпнутимуть кінчики плавців
    коли ми жорстокість і втому оминатимемо



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Обрубуючи Хвости Тіней
    Готові до сновидінь – переходимо з одної кімнату в іншу
    Як зі світла в півтемряву
    Обрубуючи хвости тіней що кровоточать звуками кроків:
    Вони запізнюються на ледве вловимі часини

    В моїй голові тисячі чоловіків сперечаються
    Хто з них більше на тебе заслуговує
    В моїй голові – фондова біржа, де акції на тебе
    Невпинно зростають

    Готові до сновидінь – переходимо –
    Знаючи, що сновидіння – поезія втоми
    Подібно до того як гниття лимонної шкірки – живопис смерті
    А зчищання бруду із пальто – музика неспокою

    Неспокою, бо двері за нами ніяк не зачиняться –
    Чийсь незримий крок застряг між одвірком та дверима –
    На часинку спізнився; а ми не помітили й заснули,
    Продавші всі акції на тебе всім внутрішнім чоловікам за безцінь



    Коментарі (7)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. стерильність
    крапки над і — больові точки

    самотність безболісна
    самотність дерева, з якого не виростає іще одне дерево,
    не розриваючи деревину і кору, не додаючи річних кілець у зрізі німба
    самотність снігу навпроти ліхтаря і ліхтаря навпроти снігу

    стерильність, ангедонічна безболісність
    препароване часом вугілля тіл

    зима у дзеркалах замерзлих озер і калюж — розпатлана
    як божевільна, холодна жінка, що все у собі тримає
    все пакує всередину себе, безрадісна, все стискає всередині себе
    до стану льоду — прозорого вугілля

    крапки над і — голуб'ячі клювки на снігу
    крапки над і — самотні сліди каблуків на снігу
    коли підошви невідомо куди зникають
    ніби рана від кулі є, а пострілу — не було

    стерильне місце на дереві — дупло, завіяне снігом
    це холодне дівоцтво зими, яке тисне на неї, на лід перетворюючи
    зима — та самка, що сама себе народжує, а тому триватиме постійно
    особливо — всередині



    Коментарі (29)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. тромби пам'яті
    все зникає, все вислизає як змії із власної шкіри
    все — лише згустки пам'яті, тромби в крові
    згадуєш — і захлинаєшся спогадом, корчишся, ніби в інсульті

    обличчя пливуть навпроти очей — скляні кораблі сутінків
    світляно-жовті, як ліхтарі, над темними плямами одягу
    застрягають у пам'яті тромбами, і одразу ж розсмоктуються

    рідні обличчя — найбільш болючі
    приходять уві сні на інших тілах, заглядають у сплячі очі зсередини, муляють
    ніби пилинка під контактною лінзою — обличчя коханих

    а потім зникають, вислизають, як і усе — зі сну — але ж не з голови:
    ніяка бабця їх яйцем із пам'яті не викотить
    такі лінзи знімаються лише з очима, таке забувається тільки зі смертю

    2009



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Заземлення
    (Й. Кертісу)
    Кто бы что ни сделал, кем бы кто не стал
    Никто не проиграл

    Е. Летов

    не навчений заземлятися, я випромінюю струм, вигораю ізсередини
    так сніг ізсередини порожніє, коли людина падає в нього і робить янгола
    потім піднімається, йде звідти, сліди вминаючи, ніби і янгол теж пішов від снігу
    так я іду від себе, але навіть слідів не видно — тільки іскри, згарини, падають додолу

    заземлення — це як стілець повішеному, який ногами перебирає, ніби вже швидко пливе
    заземлення — це як прив'язати повітряну кульку й забути її на морозі — худнути, худнути, падати
    як різко бити посуд — об землю (від горя, на щастя)
    як сніг

    ніхто не програв, все неодмінно справедливо
    немає нічого підлішого від безоглядної справедливості
    коли шальки терезів дорівнюють
    коли боги й духи танцюють з людьми танок гармонії
    і жоден не має права зламати ногу, впасти, загидити, зіпсувати усе
    корчитися в епілептичному припадку в усіх на очах
    дохнути, крючитися, зображувати янгола на голій підлозі
    не лишаючи зрештою жодного помітного сліду

    2009



    Коментарі (7)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --